Археологія у ЗМІ

Музейна археологія: просто про важливе

Хто такі музейні археологи і де їх шукати? Чи «музейна археологія» відрізняється від «звичайної»? «Не скіфським золотом єдиним»: арехологічні скарби українських музеїв і проблеми зберігання колекцій. Кодекс музейної етики від ІКОМ та Кодекс археолога України: як фахова етика пов‘язана з історією і майбутнім нашої країни. Гості студії: Катерина Чуєва, Віра Павлова.

http://www.nrcu.gov.ua/schedule/play-archive.html?fbclid=IwAR0OPqtDGVPzfdbd_xhiIT4vVjKlRTt7P6mYo_ZbjhVvM7MW_cWrQ8Dyus4&periodItemID=2148447

Останнє оновлення на Вівторок, 12 лютого 2019, 09:29

Спільний проект UA: Радіо Культура та ВГО САУ

UA: Радіо Культура та ВГО Спілка археологів України розпочали цикл радіозустрічей з провідними українськими археологами та істориками археології в межах авторського проекту Юлії Чаплінської "Імператив: теми, обов'язкові для осмислення".

Програми відбуваються раз на два тижні, по пореділках о 10.15—11.00.

Послухати записи ефірів можна тут:

8.04.2019
«Археологічна освіта: плюси, мінуси, підводні камені» Про археологічні освітні програми, що натепер існують у закладах вищої освіти в Україні (насамперед, київських) з ведучою Юлією Чаплінською говорили гості студії Олег Білинський, асистент кафедри археології Національного університету «Києво-Могилянська академія», та Євген Синиця, доцент кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка

25.03.2019
Що таке палеопатологія? Які вона дає можливості для досліджень? Гості програми: кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця відділу біоархеології Інституту археології НАН України Олександра Козак і завідувач відділу Археології Києва Інституту археології НАН України Всеволод Івакін.

11.03.2019
Тема: Скелети теж розмовляють.  Гості: співробітники Інститутуту археології НАНУ Інна Потєхіна, Тетяна Слободян.

25.02.2019
Проект просвітницько-оздоровчого центру «Інтеграція через історію та культуру». Гості:  Андрій Скиба, Тамара Кургіна-Коваленко

11.02.2019
Археологія і біологія: на стику наук — Не тільки артефакти. Йдеться про вивчення залишків рослин і тварин, знайдених під час розкопок. Гості: співробітники Інституту археології НАНУ Сергій Горбаненко та Марина Сєргєєва.

28.01.2019
Музейна археологія: просто про важливе — Археологія в музеї. Гості: Катерина Чуєва, директорка Музею Богдана й Варвари Ханенків, член президії ІСОМ України; Віра Павлова, музейний археолог, провідний фахівець Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ".

31.01.2018
Київ — 2018: археологічні сенсації року. Ефір за участі завідувача науково-дослідного сектору археології Києво-Печерського заповідника, кандидата історичних наук Сергія Тараненка та археолога, пам’яткоохоронця, старшого наукового співробітника Національного заповідника «Софія Київська», кандидата історичних наук Тимура Бобровського.

Останнє оновлення на Середа, 17 квітня 2019, 23:01

Зібраний докупи бездоказовий негатив, а не «інтерв’ю колишньої археологині» — Алла Буйських

18 червня цього року на сайті «Української правди» було опубліковане інтерв’ю кандидата політичних наук О. Андроса з «колишньою археологинею» Г. Заворотною. Відповідаючи на заклик редакції взяти участь у обговоренні цього тексту не можу не скористатися цією нагодою. Саме тому беру на себе відповідальність написати цього публічного листа, який буде розміщено на он-лайн ресурсах Інституту археології НАН України: офіційному сайті та ФБ-сторінці, а також на он-лайн ресурсах Спілки археологів України. Тобто говоритиму не лише від імені колективу Інституту археології НАН
України, а й від усього професійного археологічного загалу нашої країни.

Останнє оновлення на П'ятниця, 29 червня 2018, 15:42 Детальніше...

КНЯЗІВСЬКІ ПЕЧАТКИ З ШАЦЬКОГО ГОРОДИЩА, ЩО В УРОЧИЩІ САД

Давньоруські князівські печатки опинились в колі інтересів істориків ще з кінця ХІХ ст., коли їх зростаюча кількість надала можливість зробити перші спроби узагальнень. З цього часу  атрибуція та класифікація печаток почали відігравати роль цінного історичного джерела. Інші  назви печаток – булли, молівдовули, привісні печатки. Використовувались вони для закріплення важливих документів чи грамот, які часто відсилались на віддалені території. Зображення на буллі сприяли ідентифікації власника, а неможливість прочитання документу до зірвання печатки гарантувало конфіденційність.

Важливими знахідками з Шацького городища є три вислі печатки, опис яких проведений в хронологічній послідовності їх появи.

Перша печатка на лицевій стороні має погрудне зображення святого Андрія, на звороті напис «WT АНДРЕЯ». Стилістично вона близька до печаток Ратібора, що може бути свідченням їх синхронності. Можна припустити, що вона належала комусь з княжих намісників рубежу ХІ—ХІІ століть.

Варто відзначити, що боярин Ратібор був довіреною особою князя Всеволода Андрія Ярославовича, який задля контролю віддалених князівств призначає боярина удільним князем (1079—1081 рр.). Після смерті Всеволода Ратібор вірно служить його сину — Володимиру Мономаху. Що стосується намісника Всеволода Ярославовича з іменем Андрій, то варто зазначити, що в літописах така постать ні разу не згадується. Хто ж є власником неідентифікованої печатки? Можливо, сам князь, хресне ім’я якого Андрій? Ця загадка є досі актуальна для сучасних сфрагістів.

На лицевій стороні другої печатки зображено погруддя архангела Михаїла, а на звороті — напис в три рядки «ДЪНЪСЛОВО». Ця печатка належить полоцькому, новгородському, турівському, а пізніше і великому київському князю Святополку Михайлу Ізяславовичу (1050—1113). Такий тип печатки використовувався після Любецького з’їзду князів 1094 року в місті Любечі, метою якого було домовитися про припинення міжусобиць і об’єднання для боротьби проти половців, які плюндрували руські землі. Учасниками Любецького з’їзду були великий князь київський — Святополк Ізяславович, переяславський — на той час князь Володимир Мономах, смоленський князь Давид Ігорович, теребовльський князь Василько Ростиславович. На з’їзді князі домовились про припинення міжусобних війн і проголосили засаду вотчинності, на підставі якої кожний князь мав володіти тими землями, що ними володів його батько, і зобов’язувався не зазіхати на володіння інших князів. Таким чином напис «ДЪНЪСЛОВО» використовувався на печатках всіх князів — учасників з’їзду, як нагадування про домовленості.

Останнє оновлення на Понеділок, 16 березня 2015, 20:45 Детальніше...

ВНУЧКА ЗНАЙШЛА ОСТАНКИ ДІДА ЧЕРЕЗ 70 РОКІВ

Звичний холодний осінній день. Пронизливий листопадовий вітер пробирав до кісток. Але й він не зміг остудити гарячі сльози Любові Мосійчук — цього дня вона перепоховала свого дідуся, якого вбили під час українсько-польського конфлікту в роки Другої світової війни...

Виявлене поховання

Археологам із ДП "Волинські старожитності" доводилося проводити чимало ексгумацій людських останків. Кілька років поспіль вони досліджують городище у Володимирі–Волинському, де в 1939—1941 роках розстріляно більше тисячі людей, розшукали чимало поховань польських прикордонників. Бувало, що науковці знали, чиї саме останки вони вивчають. Та цього разу, мабуть, вперше до них звернулася жінка з проханням знайти… могилу її дідуся.

У книжці волинського краєзнавця Ярослава Царука «Трагедія волинських сіл 1943—1944 рр.» є інформація, що в роки війни від рук польських воєнізованих формувань загинули шість жителів села Поничів нинішнього Володимир–Волинського району. Двох розстріляли на цегельні Льотнища, пізніше перепоховали на кладовищі Поничева. Ще чотирьох вбили біля домівок на початку 1944 року. Свій останній спочинок вони знайшли на роздоріжжі при в’їзді в село. Напис на могилі гласить: «На згадку від громадян села Поничів. 1993 р.». Проте місце поховання одного з них, Василя Мосійчука, досі не відшукали. Щоправда, старожили села знали приблизно, де воно.

Підготовка до перепоховання

— Мама розповідала мені, що на городі могила діда. Бабуся Єлизавета Мосійчук померла 1953 року, коли й Сталін. А дідуся Василя я не пам’ятаю. Він жив у селі Поничів. Там познайомився з якоюсь жінкою, вони мали дві чи три дівчинки. Казали, ніби того страшного дня поляки йшли і вбивали всіх, хто був надворі. А дідуся, зі слів мами, застрелили, закрутили руки дротом і кинули в студню. Коли почала ходити в Університет третього віку, то Ярослав Царук згадував про це. Тоді й вирішила дізнатися, є там могила діда чи немає, — Любов Мосійчук витирає сльози.

Доля не балувала цю жінку. Після закінчення сьомого класу, в 14 років, їй довелося йти працювати, щоб допомогти меншим братам і сестрам. У родині було восьмеро дітей. А оскільки паспортів тоді на селі не мали, то дядько влаштував дівчину на сезонну роботу. Працювала то на цукровому, то на консервному заводі. Потім закінчила вечірню школу, заробляла на хліб у «воєнторзі», на швейній фабриці, паркетному заводі. Нині Любов Михайлівна на пенсії. Не сидиться на місці. Торік закінчила медичний факультет в Університеті третього віку. Цього року пішла на історичний.

Перепоховання Василя Мосійчука

— Снилося, що я історичний не закінчила. Хоча багато знаю, бо тут народилася, але все одно дуже цікаво слухати про історію рідного краю, — ділиться Любов Михайлівна.

І ось ми їдемо в село Поничів. На роздоріжжі біля могили убитих українців зупиняємося. Поряд, на городі Віри Ващук, і поховали Василя Мосійчука. Він їй доводився вітчимом свекрухи.

Директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський та співробітник цієї установи Тарас Верба беруться до роботи. Розмічають приблизний розкоп і заглиблюються на штик. Відтак зачищають площу розкопу. Потім ще на один. Знаходять уламок гутного скла, кілька шматків кераміки. Проте могильної плями не видно — усюди майже чиста глина. Річ у тім, що ґрунт у могилі завжди темніший, ніж там, де не перекопано. Очевидно, свідки помилилися, коли вказували це місце.

— Вибачайте, Любове Михайлівно, — каже Олексій Златогорський. — Пошуки продовжимо вже навесні. Тоді залучимо георадар і дослідимо всю навколишню територію.

— Він повинен бути на городі, якщо ніхто не розкопував. Я пам’ятаю, що раніше, коли їздили в село, то тут, у кутку, ще була могилка. Там і квіти були, а тепер усе зрівняно з землею, — схвильовано каже жінка.

— Є! — гукає цієї миті, витягуючи кілька кісток, Тарас Верба, який ще трохи заглибився в ґрунт.

Археологи з новими силами беруться розчищати поховання. Невдовзі вже видно кістки рук. Спостерігаю за Любов’ю Мосійчук — жінка ледве тримається, щоб не плакати. Це ж останки її рідного дідуся, якого вона ніколи не бачила, але якого знайшла через 70 років. Звичний холодний осінній день. Пронизливий листопадовий вітер пробирав до кісток. Але й він не зміг остудити гарячі сльози Любові Мосійчук — цього дня вона перепоховала свого дідуся, якого вбили під час українсько-польського конфлікту в роки Другої світової війни...

Сергій НАУМУК

Газета "Волинь-нова"

Фото Тараса ВЕРБИ

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"

Останнє оновлення на Понеділок, 09 березня 2015, 19:51

Сторінка 2 з 4

Пошук

Інтернет-ресурси

Blue Shield
Робота для охорони культурної спадщини у світі з координації підготовки і реагування на надзвичайні ситуації (сайт англійською мовою).

Волинські старожитності
Сайт дочірнього підприємства «Охоронної археологічної служби України» ІА НАН України.

Архів випусків журналу «Археологія» (з 2008 р.)
На сайті Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

Археологія Дубенщини
Сайт присвячений археології та історії м. Дубна і Дубенського району Рівненської області, а також близьких територій (Віталій Ткач).

Германо-слов'янська археологічна експедиція ХНУ ім В.Н. Каразіна
Український пам’яткоохоронний інтернет-ресурс.

Ви знаходитесь тут: Головна