8 листопада на Волинському телебаченні чергову передачу «Такти і факти» журналіст Василь Ворон присв’ятив пам’яті видатного українського археолога, відомого дослідника Волині Дениса Никодимовича Козака.
Спогадами про видатного науковця та археолога, вчителя та наставника з телеглядачами поділилися директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський, кандидат історичних наук Сергій Панишко, археологи Тарас Верба та Сергій Теліженко.
Передача розпочалася переглядом фото Дениса Никодимовича на розкопках в Хрінниках. Адже, як зазначив директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський: «Хрінники — це пісня Дениса Никодимовича. Тут понад 20 археологічних сезонів ним досліджувалися слов’янські та готські поселення, — продовжує Олексій. — Для нас археологів він став дороговказом та провідним дослідником ранньослов’янських пам’яток на Волині (Загаї, Городок, Гірка Полонка, Боратин, Баїв, Линів, П’ятидні, Маяки, Хрінники), Подністер’ї та Західному Побужжі (Підберізці, Сокільники, Гринів, Звенигород, Чишки, Пасіки-Зубрицькі, Велика Слобода). Будемо намагатися, при наймі не повторювати його шлях, а доповнити — тому що перевершити такого маестро у вітчизняній археології — неможливо…».
«Чи можливе здійснення музеїфікації всіх артефактів у Хрінниках та створення музейного комплексу?» — поцікавився Василь Ворон.
«У Хрінниках ми маємо стратиграфію з певними обмеженнями - навколо Хрінницького водосховища не спадає рівень води. Окрім того, багато стародавніх поселень на сьогодні знаходяться на забудованих ділянках землі, або там, де проводиться оранка (на жаль, так сталося, в нашому законодавстві). А при таких, м’яко кажучи, несприятливих моментах, як можна створити повноцінний музейний комплекс?
Так, є Шанків Яр, де було знайдено відоме святилище готів, жертовник готів і бог Сарапіс. Як зробити музеєфікацію, щоб люди могли бачити як жили готи на нашій землі більше тисячі років тому? Потрібно мабуть думати і діяти владі, музейним працівникам та науковцям разом, на благо збереження археологічної спадщини. А подальше наше бажання продовження справи Д.Н. Козака — дослідження Хрінників залежить від Інституту археології України», — відповів Олексій Златогорський.
Штрихами до портрету видатного археолога стали і спогади кандидата історичних наук Сергія Панишко.
«Фактично, починаючи з середини 70-х років подальші покоління студентів історичного факультету, Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки проводили розкопки по Волині з Денисом Никодимовичем. Він був не лише провідним науковцем в археології, а й хорошим організатор. Адже, Денис Никодимович був заступником директора Інституту археології НАН України, головою ВГО «Спілки археологів України.
В часи економічної нестабільності в нашій державі, що не сприяло проведенню археологічних експедицій і по Україні працювало всього декілька експедицій. Козаку Д.Н. вдавалося кожний рік проводити розкопки. Тому він найбільше за площею здійснив розкопів. Оскільки він багато працював, то йому і щастило із знахідками. Серед археологічної спадщини, яку залишив нам Денис Некодимович, — продовжив Сергій Панишко - це його безцінні знахідки під час розкопок. Він знайшов на Львівщині піхви меча, перше язичницьке святилище в Загаях, виробничі споруди в Хрінниках, найдавніше зображення плуга на стінці горщика. Він виокремив зубрицьку археологічну культуру, що належала давньослов’янським племенам венедів. Відкриттів дуже багато, цілий комплекс, вони будуть використовуватись науковцями ще сотні років і дозволять зробити ще не один історичний висновок».
На прохання Василя Ворона Сергій Дмитрович окремо зупинився на археологічних знахідках Володимир-Волинська, адже цього року ми будемо вшановувати пам'ять короля Данила Романовича.
«У дослідженні епохи правління короля Данила саме археологія дає багато зрозуміти про симбіоз західної та східної культур в нашому регіоні, — зазначав Сергій Дмитрович . Так, в Хелмі проводяться нові розкопки укріплення даного періоду, але для нас волинян цікаво розкопки в с . Новоугрузьке ( літописний Угровськ) в Любомльському районі, бо це були доменіальні володіння короля Данила. Як прояв західноєвропейської культури слід відмітити класичні лицарські замки (городища типу «motte аnd baily» у селах Фалемичі і П’ятидні у Володимир-Волинському р-ні). Подібне укріплення було знайдено в селі Качин. Разом з тим археологами виявлені знахідки XIII ст. характерні для типової східної цивілізації — кашинна кераміка іранського походження.
Згадуючи про Володимир-Волинський окремо зупинилися на виявлені та ексгумації останків жертв масових розстрілів спільною українсько-польською експедицією на давньоруському городищі, поруч із володимирською в’язницею НКВС та гестапо. Кати, що знищували людей, перетворили городище у суцільний могильник — поруч із стіною замку було виявлено могильну яму.
Щодо проведення ексгумації останків жертв археолог Тарас Верба відмітив: «Завдяки Олексію Златогорському та його колегам з Польщі у нас почалась створюватись база для ДНК, що дасть можливість кожному знайти своїх предків, родичів. Хоча це кропітка робота і спрямована на перспективу».
Олексієм Златогорським були згадані на передачі нещодавні події 9 жовтня 2014 року — перепоховання останків польських військових, що загинули у вересні 1939 року, і були виявлені та ексгумовані спільною українсько-польською експедицією ДП «Волинські старожитності» та Ради Охорона Пам'яті Боротьби і Мучеництва (керівник — Домініка Сємінські). Дослідження проводилось у с. Положеве (виявлено три поховання прикордонників, встановлено ім'я одного — поручика Яцека Томашевського), у с. Глинянка (поховання польського прикордонника), у с. Мельники (три поховання польських прикордоників і одного поліцейського). «Роботи ще не завершені — зазначив Олексій Златогорський — нам не вдалося виявити поховання близько 50-ти розстріляних полонених польських прикордонників у с. Піща, невдалося виявити і розстріляну родину польського офіцера у с. Грабове. Плануємо продовжити дослідження у наступному вже році».
Щодо питання останніх археологічних досліджень на Волині, які на сьогодні проводяться в с. Ратнів Луцького району археолог Сергій Теліженко продовжив: «Буквально нещодавно, під час розкопок, на правому березі Чорногузки, нами знайдено частину давньоруського житла з добре збереженою глинобитною піччю, купол якої, на жаль, обвалився. Крім того, нами була зроблена промивка сигменту з неолітичного об’єкта, для встановлення палеоботанічних знахідок. Так, були виявлені численні рештки, схожі на зерна пшениці. Подальші висновки щодо їх визначення буде залежати від спеціалістів археоботаніки з Литви, які в подальшому будуть їх досліджувати. Адже, за цими зернами можна буде встановити час існування неолітичного об’єкта».
«Хочу зауважити, — продовжив Сергій, — що на цих розкопках в Ратневі здебільшого матеріали були виявлені на поверхні грунту (переореному) і це має велику перспективу для подальших досліджень.
Василь Ворон як приклад, пригадав всім, як в Устилузі вдалося завдяки втручанню Олексія Златогорського врятувати давньоруське городище, і поцікавився чи складно буде сьогодні вберегти від знищення археологічні пам’ятки на Волині. На що Олексій з нотою песимізму відповів: «Людям, а особливо чиновникам, завжди було важко довести різницю між пам’яткою архітектури та археологічною пам’яткою. Для них це чомусь, як Ви зазначили, це чомусь «архіскладно». Я маю надію, що сьогодні прямуючи до європейських загальноприйнятих світових норм, наші урядовці не дозволять, щоб будівельники, або хтось інший вирішували, чи є на місці археологічні пам’ятки, чи ні. Це повинні робити тільки науковці, проводячи експертизи. Інакше ми втратимо цінну джерельну базу нашої історії».
http://youtu.be/NvoEAhRK6zQ
Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
UA: Радіо Культура та ВГО Спілка археологів України розпочали цикл радіозустрічей з провідними українськими археологами та істориками археології в межах авторського проекту Юлії Чаплінської "Імператив: теми, обов'язкові для осмислення".
Давньоруські князівські печатки опинились в колі інтересів істориків ще з кінця ХІХ ст., коли їх зростаюча кількість надала можливість зробити перші спроби узагальнень. З цього часу атрибуція та класифікація печаток почали відігравати роль цінного історичного джерела. Інші назви печаток – булли, молівдовули, привісні печатки. Використовувались вони для закріплення важливих документів чи грамот, які часто відсилались на віддалені території. Зображення на буллі сприяли ідентифікації власника, а неможливість прочитання документу до зірвання печатки гарантувало конфіденційність.
