До уваги громадськості

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Рішенням загальних зборів ВГО «Спілка археологів України» від 11.12.2014 р. прийнятий лист (автори — д.і.н. Л.Л. Залізняк та д.і.н. В.В. Отрощенко) з приводу чергового висунення професора В. Бебика на здобуття Державної премії ім. Т. Шевченка. Оскільки В. Бебик не пройшов до другого туру конкурсу, цей лист надіслано до Голови Комітету Верховної Ради з питань культури та духовності М.Л. Княжицькому, до Голови Комітету з питань науки і освіти Л.М. Гриневич та Голові Державного комітету телебачення і радіомовлення України О.І. Наливайку.

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Вcеукраїнської громадської організації «Спілка археологів України» до української громадськості, політичних діячів та журналістів

Вельмишановні пані та панове! Ще у 2012 р. ми зверталися до журналістів та української громадськості із закликом не брати участь у поширенні та популяризації нісенітниць доктора політичних наук В. Бебика відносно витоків та історії українців. На жаль, радіо, телеефір, журнали, газети, інтернет сучасної України продовжують повнитися його різноманітними фантазіями на ці теми. Не стали винятком навіть солідні державні мас-медіа України. Зокрема п’ять років тому зі статей в «Голосі України» В. Бебик розпочав «неканонічне дослідження історії України». На Першій програмі Українського радіо щонеділі о 8.30 ранку транслюється його авторська програма «З глибини тисячоліть». Телеканал «Тоніс» регулярно транслює телесюжети, що демонструють власне нетрадиційне бачення В. Бебиком історії українства. Вдвічі (2013, 2014 рр.) екзотичні напрацювання В. Бебика були висунуті на здобуття почесного звання лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

Спілка археологів України знову вимушена підняти свій голос на захист вітчизняної історії, бо з точки зору здорового глузду «історичні» пасажі професора політології В. Бебика не витримують критики і не піддаються будь-якому науковому аналізу. Усі висловлювані ним у мас-медіа «теорії» — на кшталт «скіфо-трипільської цивілізації», «українства Ахілеса, Геракла, Геродота, Олександра Македонського, коптів та гіксосів», «українського походження Христа, Будди, Заратуштри і Чінгіз-Хана», «татаро-монголо-української держави» — є сумішшю наївного історичного примітивізму, дилетантства, невігластва та дивовижної самовпевненості.

Наведемо кілька сміливих наукових пасажів В. Бебика з його недільних передач на Першому національному каналі радіо:

В. Бебик вважає Україну «батьківщиною мамутів». Адже найдавнішою в світі була Мізинська (від стоянки біля с. Мізин на Чернігівщині) цивілізація мисливців на мамутів. Внаслідок їх розселення з Чернігівщини «з’являються цивілізації Мезопотамія, у Малій Азії — країна Мізія, а на Балканах Верхня і Нижня Мезія, в Росії — річка і місто Мезень», історичні назви яких нібито походять від назви цивілізації. Дивно, що професор не знає елементарних речей, добре відомих кожному студенту: назви археологічних явищ не пов’язані з їх справжніми стародавніми іменами, а походять від назв сучасних населених пунктів, біля яких досліджувалася перша пам’ятка культури. Тому виводити від Мізинської стоянки топоніми Мезопотамія, Мізія чи Мезень — безглуздя.

Чимало подібних неадекватних «відкриттів» цього вченого (який, до речі, є проректором університету «Україна») пов’язано з топонімікою України. Приміром, він переконаний, що столицю Лівії м. Тріполі так назвали трипільські емігранти з України; римський імператор Сулла походить із Посулля; засновники Риму Ромул і Рем — з м. Ромни на Сумщині, з Сумщини ж походять легендарні сумери або шумери, а перший фараон Єгипту Менес — з райцентру Мена на Чернігівшині. Його землячкою, виявляється, була знаменита «фараонеса» Нефертиті (!).

«Еллада — насправді Україна, а Херсонес — давньоукраїнська столиця. Тому скіфо-українець Гомер у безсмертних поемах Іліада та Одіссея описував життя давніх українців». Виявляється, що «Ольвія стоїть на руїнах справжньої Трої», а столиця малоазійських греків іонійців місто Мілет — «це Мілетополь».

«Український культ Зевса зародився в трипільській Україні». «Українські дорійці застали греків на стадії кам’яного віку і навчили їх співати».

За В. Бебиком, «єгипетські копти — нащадки скіфів, тому копти говорять давньоукраїнською мовою», а завойовники Єгипту гіксоси теж були українцями.

Шановний професор стверджує, що «Геродот був скіфо-українцем», «Олександр Македонський та міфічний Ахілес були скіфськими царями», а «теорему Піфагора придумали давні українці». Отакої! Тут з В. Бебіком може сперечатися лише такий самий, лише російський, «знавець історії» як М. Задорнов. Але ж той гуморист. Може і Бебіку слід перейти на цю ниву!?

Як чільний член Гуманітарної ради при колишньому президенті В. Януковичу Валерій Бебик зробив вагомий внесок у розробку генеалогії донецького правлячого клану, який, на думку професора, твердо правив Європою 900 років. Нібито заснував донецьку династію правителів континенту сам бог війни стародавніх германців Одін, який, виявляється, родом з Донбасу! За В. Бебиком, у 150 р. н. е. Одін на чолі легендарного племені асів перебрався з Донеччини через Ольвію (яка насправді була Троєю) до Скандинавії на ПМЖ. «Чи не тому прапори Швеції та України мають однакові кольори?», — робить ще одне відкриття професор. Помираючи, Одін передав владу над донецьким кланом правителів Європи сину Інглінгу, від якого веде початок донецько-скандинавська династія Інглінгів. Більш ніж тисяча років тому її представники Рюриковичі повернулися в Україну і заснували державу Русь. А від неї вже рукою подати до династичного глави донецького клану В. Януковича. Адже сам Йосип Кобзон та Лариса Скорик засвідчили його аристократичне походження, про що промовисто говорять і «тектоника движения», і «абрис, поворот головы». І нема на те ради.

А чого вартує твердження В. Бебика, що «Спартак був професором школи гладіаторів. Він партизанив у тилу римлян, що окупували українське Надчорномор’я» (!).

Важко сказати чого більше в наведених «концепціях» — дрімучого невігластва, хворобливих фантазій чи відвертих дурниць. Дивує навіть не так сам автор та його «доробок», як керівники державних мас-медіа, які державним коштом поширюють і пропагують відверті нісенітниці, засмічуючи мізки громадян інформаційним сміттям, що абсолютно суперечить історичним реаліям. І інженер за фахом В. Бебик вже пророкує чи погрожує: «Пройде зовсім небагато часу, і підручники з історії перепишуть на основі моїх напрацювань» (www.harmony.com.ua/text/3214.html).

На жаль, в Україні професор В. Бебик не єдиний міфотворець в галузі первісної історії. Мас-медіа повняться сенсаційними відкриттями на кшталт: слово райдуга означає «дуга бога Ра», що нібито свідчить про тісні зв’язки слов’янства з єгиптянами; легендарна Троя розміщувалася на лівому березі Дніпра напроти Києва, де зараз мікрорайон Троєщина, що успадкувала назву від легендарного міста; Дарниця — це земля, подарована скіфо-українцям персидським царем Дарієм за мужність, проявлену під час війни 514 р. до н. е. Давно на слуху скандально відома концепція священої трипільської Аратти «народного академіка» Юрія Шилова. Її прямим нащадком і хранителем трипільських традицій, нібито, є Російська імперія, яку Ю. Шилов закликає рятувати спільними зусиллями росіян, українців, білорусів. Схоже, на Донбасі вже дехто з хранителів трипільських традицій відгукнувся на заклик цього міфотворця до відродження Російсько-Трипільської імперії.

Подібна маячня на історичні теми розквітла не лише в Україні, а також на усьому пострадянському просторі, але це не привід для заспокоєння. Перед нами яскравий наочний приклад Російської Федерації, де маячня та жуйка ТВ перетворюється на імперську ідею та залпи «Градів».

Настав час припинити отруювати історичну свідомість громадян хворобливими мареннями дуже далеких від науки політизованих лжепророків. Їх анекдотичні «концепції» не підносять Україну у світовому товаристві, а роблять з нас посміховисько в очах цивілізованого світу. Користь Україні від таких далеких від історичних реалій псевдопатріотичних «концепцій» сумнівна, а шкода очевидна. Вони не тільки не наближають нас до істини, а навпаки зводять на далекі від історичних реалій манівці.

В наш непростий для України час дезорієнтується і вводиться в оману громадськість, дискредитується українська історична наука в ідеологічній боротьбі за місце України в сучасному світі. Дикі фантазії аматорів на історичні теми мають небезпечну тенденцію поширюватися в суспільстві, потрапляючи на сторінки не лише «жовтої» преси, але й підручників, і викривляти історичну свідомість наступних поколінь. Сьогодні постало питання, хто переможе — цивілізоване і сучасне, наукове бачення світу або середньовічне невігластво і мракобісся. Наш вибір — цивілізована Європа, а не темрява обскурантизму.

Українська археологія (як і наука в цілому) має заслужено здобутий авторитет у світовій науці. Ми не дозволимо його руйнувати й перетворювати на посміховисько. Адже в Європі не знають, що В. Бебік є дилетантом і невігласом, а бачать його титули «доктора і проректора» й, м’яко кажучи, дивуються цим «звершенням і постулатам» української науки.

Неповторна і драматична історія України не потребує прикрашення. Патріотизм українського історика полягає в максимальному наближенні до істини. А викривлення історичних реалій не може бути виправдано ніякими патріотичними сентиментами. Ми володіємо реальною, давньою й унікальною культурою, яка є достойною складовою європейського культурного надбання і не потребує будь-яких домислів. Тож журналістам та керівникам українських мас-медіа не варто залучатися до спотворення та профанації української історії.

В умовах демонстративної дискредитації та профанації первісної історії України В. Бебиком, Спілка археологів України не має права змовчати, щоб наше мовчання не сприйняли за згоду з його «неканонічно»-екзотичними фантазіями.

Сподіваємося комітети Верховної Ради з питань культури та духовності та з питань науки і освіти, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, громадськість та журналістська спільнота нарешті врахує думку фахівців в галузі археології та первісної історії України і належним чином оцінить «вагомий науковий внесок» Валерія Бебика в профанацію історії українців.

Українські археологи, які підписали цей лист (на 25.12.2014):

1. Івакін Г.Ю., член-кореспондент НАНУ, Інститут археології НАНУ , м. Київ
2. Крижицький С.Д., член-кореспондент НАНУ, Інститут археології НАНУ , м. Київ
3. Моця О.П., член-кореспондент НАНУ, Інститут археології НАНУ, м. Київ
4. Чабай В.І., член-кореспондент НАНУ, Інститут археології НАНУ, м. Київ
5. Терпиловський Р.В., д.і.н., проф., КНУ ім. Т. Шевченка, м. Київ
6. Залізняк Л.Л., д.і.н., проф., Інститут археології НАНУ, м. Київ
7. Отрощенко В.В., д.і.н., проф., Інститут археології НАНУ, м. Київ
8. Скорий С.А., д.і.н., проф., Інститут археології НАНУ, м. Київ
9. Гречко Д.С., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
10. Магомедов Б.В., д.і.н., проф., Інститут археології НАНУ, м. Київ
11. Прищепа В.А., к.і.н., Рівненський держ. Гуман. Університет, м. Рівне
12. Литвиненко Р.О., д.і.н., проф., Донецький нац. університет, м. Вінниця
13. Клочко В.І. , д.і.н., Києво-Могилянська академія, м. Київ
14. Строцень Б.С., к.і.н., Інспекція охорони пам'яток, м. Тернопіль
15. Кулаковська Л.В., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
16. Федорченко О.С., к.і.н., Києво-Могилянська академія, м. Київ
17. Кравченко Е.А., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
18. Бандрівський М., к.і.н., Інститут українознавства, м. Львів
19. Білас Н.М., к.і.н., Історичний музей, м. Вінники
20. Степанчук В.М., д.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
21. Сапожников І.В., д.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Іллічівськ
22. Ільчишин В.І., магістр, м. Львів
23. Шрамко І.Б., к.і.н., Харківський нац. університет, м. Харків
24. Конопля В.І., м.н.с., Інститут українознавства, м. Львів
25. Корвін-Піотровський О.Г., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
26. Болтрик Ю.В., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
27. Кухарчук Ю.В., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
28. Гаскевич Д.Л., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
29. Товкайло М.Т., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
30. Рейда Р.В., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
31. Теліженко С.К., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
32. Манько В.О., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
33. Вингородська Л.І., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
34. Оногда О.В., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
35. Гошко Т.Ю., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
36. Володарець-Урбанович Я.В., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
37. Чміль Л.В., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
38. Шелехань О., м.н.с., Інститут археології НАНУ, м. Київ
39. Вєтров Д.О., м.н.с., Інститут археології НАНУ, м. Київ
40. Сілаєв О.М., м.н.с., Інститут археології НАНУ, м. Київ
41. Ступак Д.В., м.н.с., Інститут археології НАНУ, м. Київ
42. Весельський Л.М., м.н.с., Інститут археології НАНУ, м. Київ
43. Строцень Л.Д., к.і.н., Інспекція охорони пам'яток, м. Тернопіль
44. Ягодинська М., Інспекція охорони пам'яток, м. Тернопіль
45. Войтюк О.П., Рівненський обласний краєзнавчий музей, м. Рівне
46. Фіалко Є.Є., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
47. Гордієнко Р.О., аспірант, Інститут археології НАНУ, м. Київ
48. Сон Н.О., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
49. Пустовалов С.Ж., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
50. Лисенко С.Д., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
51. Овчинников Е.В., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
52. Чорновол Д.К., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
53. Симоненко О.В., д.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
54. Бунятян К.П., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
55. Бессонова С.С., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
56. Ієвлєв М.М., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
57. Сергєєва М.С., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
58. Ушкова Ю.В., лаб. I кат., Інститут археології НАНУ, м. Київ
59. Синиця Є.В., к.і.н., КНУ ім. Т. Шевченка, м. Київ
60. Гершкович Я.П., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
61. Відейко М.Ю., к.і.н., Інститут археології НАН України, м. Київ
62. Горбаненко С.А., к.і.н., Інститут археології НАН України, м. Київ
63. Потупчик М.В., завідувач сектором охорони культурної спадщини Управління культури і туризму Вінницької ОДА, член ICOMOS
64. Башкатов Ю.Ю., Інститут археології НАН України, м. Київ
65. Дровосєкова О.В., ДП "Південьгідроархеологія" ДП НДЦ ОАСУ ІА НАН України, Запоріжжя
66. Гай-Нижник П., д.і.н., завідуючий відділу історичних студій Науково-дослідного інституту українознавства

Збір підписів продовжується

Останнє оновлення на Четвер, 26 лютого 2015, 00:10

ВНУЧКА ЗНАЙШЛА ОСТАНКИ ДІДА ЧЕРЕЗ 70 РОКІВ

Звичний холодний осінній день. Пронизливий листопадовий вітер пробирав до кісток. Але й він не зміг остудити гарячі сльози Любові Мосійчук — цього дня вона перепоховала свого дідуся, якого вбили під час українсько-польського конфлікту в роки Другої світової війни...

Виявлене поховання

Археологам із ДП "Волинські старожитності" доводилося проводити чимало ексгумацій людських останків. Кілька років поспіль вони досліджують городище у Володимирі–Волинському, де в 1939—1941 роках розстріляно більше тисячі людей, розшукали чимало поховань польських прикордонників. Бувало, що науковці знали, чиї саме останки вони вивчають. Та цього разу, мабуть, вперше до них звернулася жінка з проханням знайти… могилу її дідуся.

У книжці волинського краєзнавця Ярослава Царука «Трагедія волинських сіл 1943—1944 рр.» є інформація, що в роки війни від рук польських воєнізованих формувань загинули шість жителів села Поничів нинішнього Володимир–Волинського району. Двох розстріляли на цегельні Льотнища, пізніше перепоховали на кладовищі Поничева. Ще чотирьох вбили біля домівок на початку 1944 року. Свій останній спочинок вони знайшли на роздоріжжі при в’їзді в село. Напис на могилі гласить: «На згадку від громадян села Поничів. 1993 р.». Проте місце поховання одного з них, Василя Мосійчука, досі не відшукали. Щоправда, старожили села знали приблизно, де воно.

Підготовка до перепоховання

— Мама розповідала мені, що на городі могила діда. Бабуся Єлизавета Мосійчук померла 1953 року, коли й Сталін. А дідуся Василя я не пам’ятаю. Він жив у селі Поничів. Там познайомився з якоюсь жінкою, вони мали дві чи три дівчинки. Казали, ніби того страшного дня поляки йшли і вбивали всіх, хто був надворі. А дідуся, зі слів мами, застрелили, закрутили руки дротом і кинули в студню. Коли почала ходити в Університет третього віку, то Ярослав Царук згадував про це. Тоді й вирішила дізнатися, є там могила діда чи немає, — Любов Мосійчук витирає сльози.

Доля не балувала цю жінку. Після закінчення сьомого класу, в 14 років, їй довелося йти працювати, щоб допомогти меншим братам і сестрам. У родині було восьмеро дітей. А оскільки паспортів тоді на селі не мали, то дядько влаштував дівчину на сезонну роботу. Працювала то на цукровому, то на консервному заводі. Потім закінчила вечірню школу, заробляла на хліб у «воєнторзі», на швейній фабриці, паркетному заводі. Нині Любов Михайлівна на пенсії. Не сидиться на місці. Торік закінчила медичний факультет в Університеті третього віку. Цього року пішла на історичний.

Перепоховання Василя Мосійчука

— Снилося, що я історичний не закінчила. Хоча багато знаю, бо тут народилася, але все одно дуже цікаво слухати про історію рідного краю, — ділиться Любов Михайлівна.

І ось ми їдемо в село Поничів. На роздоріжжі біля могили убитих українців зупиняємося. Поряд, на городі Віри Ващук, і поховали Василя Мосійчука. Він їй доводився вітчимом свекрухи.

Директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський та співробітник цієї установи Тарас Верба беруться до роботи. Розмічають приблизний розкоп і заглиблюються на штик. Відтак зачищають площу розкопу. Потім ще на один. Знаходять уламок гутного скла, кілька шматків кераміки. Проте могильної плями не видно — усюди майже чиста глина. Річ у тім, що ґрунт у могилі завжди темніший, ніж там, де не перекопано. Очевидно, свідки помилилися, коли вказували це місце.

— Вибачайте, Любове Михайлівно, — каже Олексій Златогорський. — Пошуки продовжимо вже навесні. Тоді залучимо георадар і дослідимо всю навколишню територію.

— Він повинен бути на городі, якщо ніхто не розкопував. Я пам’ятаю, що раніше, коли їздили в село, то тут, у кутку, ще була могилка. Там і квіти були, а тепер усе зрівняно з землею, — схвильовано каже жінка.

— Є! — гукає цієї миті, витягуючи кілька кісток, Тарас Верба, який ще трохи заглибився в ґрунт.

Археологи з новими силами беруться розчищати поховання. Невдовзі вже видно кістки рук. Спостерігаю за Любов’ю Мосійчук — жінка ледве тримається, щоб не плакати. Це ж останки її рідного дідуся, якого вона ніколи не бачила, але якого знайшла через 70 років. Звичний холодний осінній день. Пронизливий листопадовий вітер пробирав до кісток. Але й він не зміг остудити гарячі сльози Любові Мосійчук — цього дня вона перепоховала свого дідуся, якого вбили під час українсько-польського конфлікту в роки Другої світової війни...

Сергій НАУМУК

Газета "Волинь-нова"

Фото Тараса ВЕРБИ

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"

Останнє оновлення на Понеділок, 09 березня 2015, 19:51

ЗУСТРІЧ З АРХЕОЛОГАМИ В ЕФІРІ ПЕРЕДАЧІ «ТАКТИ ТА ФАКТИ»

8 листопада на Волинському телебаченні чергову передачу «Такти і факти» журналіст Василь Ворон присв’ятив пам’яті  видатного українського археолога, відомого дослідника Волині Дениса Никодимовича Козака.

Спогадами про видатного науковця та археолога, вчителя та наставника з телеглядачами поділилися  директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський, кандидат історичних наук Сергій Панишко, археологи Тарас Верба та Сергій Теліженко.

Передача розпочалася переглядом фото Дениса Никодимовича на розкопках в Хрінниках. Адже, як зазначив директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський: «Хрінники це пісня Дениса Никодимовича. Тут понад 20 археологічних сезонів ним досліджувалися слов’янські та готські поселення, — продовжує Олексій.  Для нас археологів він став дороговказом та провідним дослідником  ранньослов’янських пам’яток на Волині (Загаї, Городок, Гірка Полонка, Боратин, Баїв, Линів, П’ятидні, Маяки, Хрінники), Подністер’ї та Західному Побужжі (Підберізці, Сокільники, Гринів, Звенигород, Чишки, Пасіки-Зубрицькі, Велика Слобода). Будемо намагатися, при наймі  не повторювати його шлях, а доповнити тому що перевершити такого маестро у вітчизняній  археології  неможливо…».

«Чи можливе здійснення музеїфікації всіх артефактів у Хрінниках та створення музейного комплексу?»  поцікавився Василь Ворон.

«У Хрінниках ми маємо стратиграфію з певними обмеженнями - навколо Хрінницького водосховища  не спадає рівень води. Окрім того, багато стародавніх поселень на сьогодні знаходяться на забудованих ділянках землі, або там, де проводиться оранка (на жаль, так сталося, в нашому законодавстві). А при таких, м’яко кажучи, несприятливих  моментах, як можна створити повноцінний музейний комплекс?

Так, є Шанків Яр, де було знайдено відоме святилище готів, жертовник готів і бог Сарапіс. Як зробити музеєфікацію, щоб люди могли бачити як жили готи на нашій землі більше тисячі років тому? Потрібно мабуть думати і діяти владі, музейним працівникам та науковцям разом,  на благо збереження археологічної спадщини. А подальше наше бажання продовження справи Д.Н. Козака дослідження Хрінників залежить від Інституту археології України», відповів Олексій Златогорський.

Штрихами до портрету видатного археолога стали і спогади кандидата історичних наук Сергія Панишко.

«Фактично, починаючи з середини 70-х років подальші покоління студентів історичного факультету, Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки проводили розкопки по Волині з Денисом Никодимовичем. Він був не лише провідним науковцем в археології, а й хорошим організатор. Адже, Денис Никодимович був заступником директора Інституту археології НАН України, головою ВГО «Спілки археологів України.

В часи економічної нестабільності в нашій державі, що не сприяло проведенню археологічних експедицій і по Україні працювало всього декілька експедицій. Козаку Д.Н. вдавалося  кожний рік  проводити розкопки. Тому він найбільше за площею здійснив розкопів. Оскільки він багато працював, то йому і щастило із знахідками. Серед археологічної спадщини, яку залишив нам Денис Некодимович, продовжив Сергій Панишко - це його безцінні знахідки під час розкопок. Він знайшов на Львівщині піхви меча, перше язичницьке святилище в Загаях, виробничі споруди в Хрінниках, найдавніше зображення плуга на стінці горщика. Він виокремив зубрицьку археологічну культуру, що належала давньослов’янським племенам венедів. Відкриттів дуже багато, цілий комплекс, вони будуть використовуватись науковцями ще сотні років і дозволять зробити ще не один історичний висновок».

На прохання Василя Ворона Сергій Дмитрович окремо зупинився на археологічних знахідках Володимир-Волинська, адже цього року ми будемо вшановувати пам'ять короля Данила Романовича.

«У дослідженні епохи правління короля Данила саме археологія дає багато зрозуміти про симбіоз західної та східної культур в нашому регіоні, зазначав Сергій Дмитрович . Так, в Хелмі проводяться  нові розкопки укріплення даного періоду, але для нас волинян цікаво розкопки в с . Новоугрузьке ( літописний Угровськ) в Любомльському районі, бо це були доменіальні володіння короля Данила. Як прояв західноєвропейської культури слід відмітити класичні лицарські замки (городища типу «motte аnd baily» у селах Фалемичі і П’ятидні у Володимир-Волинському р-ні). Подібне укріплення було знайдено в селі Качин. Разом з тим археологами виявлені знахідки XIII ст. характерні для типової східної цивілізації кашинна кераміка  іранського походження.

Згадуючи про Володимир-Волинський окремо зупинилися на виявлені та ексгумації останків жертв масових розстрілів спільною українсько-польською експедицією на давньоруському городищі, поруч із володимирською в’язницею НКВС та гестапо. Кати, що знищували людей, перетворили городище у суцільний могильник  поруч із стіною замку було виявлено могильну яму.

Щодо проведення ексгумації останків жертв археолог Тарас Верба відмітив: «Завдяки Олексію Златогорському та його колегам з Польщі у нас почалась створюватись  база для ДНК, що дасть можливість кожному знайти своїх предків, родичів. Хоча це кропітка робота і спрямована на перспективу».

Олексієм Златогорським були  згадані  на передачі нещодавні події 9 жовтня 2014 року  перепоховання останків польських військових, що загинули у вересні 1939 року, і були виявлені та ексгумовані спільною українсько-польською експедицією ДП «Волинські старожитності» та Ради Охорона Пам'яті Боротьби і Мучеництва (керівник  Домініка Сємінські). Дослідження проводилось у с. Положеве (виявлено три поховання прикордонників, встановлено ім'я одного  поручика Яцека Томашевського), у с. Глинянка (поховання польського прикордонника), у с. Мельники (три поховання польських прикордоників і одного поліцейського). «Роботи ще не завершені  зазначив Олексій Златогорський  нам не вдалося виявити поховання близько 50-ти розстріляних полонених польських прикордонників у с. Піща, невдалося виявити і розстріляну родину польського офіцера у с. Грабове. Плануємо продовжити дослідження у наступному вже році».

Щодо питання останніх археологічних досліджень на Волині, які на сьогодні проводяться в с. Ратнів Луцького району археолог Сергій Теліженко продовжив: «Буквально нещодавно, під час розкопок, на правому березі Чорногузки, нами знайдено частину давньоруського житла з добре збереженою глинобитною піччю, купол якої, на жаль, обвалився. Крім того, нами була зроблена промивка сигменту з неолітичного об’єкта, для встановлення палеоботанічних знахідок. Так, були виявлені численні рештки, схожі на зерна пшениці. Подальші висновки щодо їх визначення буде залежати від спеціалістів археоботаніки з Литви, які в подальшому будуть їх досліджувати. Адже, за цими зернами можна буде встановити час існування неолітичного об’єкта».

«Хочу зауважити,  продовжив Сергій,  що на цих розкопках в Ратневі здебільшого матеріали були виявлені на поверхні грунту (переореному) і це має велику перспективу для подальших досліджень.

Василь Ворон як приклад, пригадав всім, як в Устилузі вдалося завдяки втручанню Олексія Златогорського врятувати давньоруське городище, і поцікавився чи складно буде сьогодні вберегти від знищення археологічні пам’ятки на Волині. На що Олексій з нотою песимізму відповів: «Людям, а особливо чиновникам, завжди було важко довести  різницю між пам’яткою  архітектури та археологічною пам’яткою. Для них це чомусь, як Ви зазначили, це чомусь «архіскладно». Я маю надію, що сьогодні прямуючи до європейських загальноприйнятих світових норм, наші урядовці не дозволять, щоб будівельники, або хтось інший вирішували, чи є на місці археологічні пам’ятки, чи ні. Це повинні робити тільки науковці, проводячи експертизи. Інакше ми втратимо цінну джерельну базу нашої історії».

http://youtu.be/NvoEAhRK6zQ

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»


ПОЛЬСКЕ РАДІО ПРО СПІЛЬНУ УКРАЇНО-ПОЛЬСЬКУ ЕКСПЕДИЦІЮ

Острівки

У дописі Кшиштофа Кота на сайті польського радіо RMF FM з’явилася інформація про роботу спільної українсько-польської експедиції 2014 р. ДП «Волинські старожитності» та Ради Охорони Пам’яті Боротьби і Мучеництва в Любомльському та Шацькому районах Волинської області. Зокрема, у селі Острівки, Положево, Мельники.

Місце поховання польських прикордонників у селі Положево

Село Острівки нині не існує. На місці  села залишилось кладовище, де поховані загиблі поляки з сіл Острівки, Воля Островецька, Янковичі, Кути, Бірки, Чмикос. Багато поховань залишилось також на полях згаданих сіл і, зокрема, неподалік від кладовища в Острівках, на місцевості, де колись існував костел.

Літом цього року проведено на цьому місті пошукові роботи. Так, було зроблено біля 10 тисяч зондів за допомогою бура. Жодного поховання виявлено не було. Ян Федірко представник Люблінської «Фундації Незалежності» вважає, що роботам археологів мають передувати дослідження істориків та архівістів, оскільки на сьогоднішній день майже не залишилось свідків тих кривавих подій.

Надалі у дописі Кшиштоф Кот згадує дослідження спільної експедиції в околицях Шацька. Історія цього регіону тісно пов’язана з історією польських прикордонників. Тут відбулися дві битви поляків з більшовиками в вересні 1939 року. Пам'яттю  про загиблих поляків займаються сучасні польські прикордонники, зокрема, підполковник Яцек Козак.

Ексгумаційні дослідження у с. Глинянка

«Для нас є досить принципово і важливим, що можемо прийняти участь у дослідницьких експедиціях і ексгумаціях  останків колишніх прикордонників, які загинули тут на Волині, - розповідає полковник Яцек Козак — не помирає той хто залишається в пам’яті живих. Власне тому їздимо на Волинь і проводимо ексгумаційні дослідження. Літом цього року ексгумували останки семи польських прикордонників та одного поліцейського, проводили також пошукові дослідження в районі сучасного Шацька і села Піщі. Після битви під Витичне багато польських прикордонників були розстріляні більшовиками у Піщі. На сьогоднішній день не відомо місце їх поховання. Але будемо його шукати. Плануємо також знати імена тих, хто загинули і були ексгумовані нами цього року. Заради цього брали зразки ДНК померлих. Вважаємо, що місць поховань на дорозі маршу групи прикордонників генерала Орліка- Рюкеманна досить багато, особливо в районі Шацька на Україні і в Витичне під Влодавою  в Польщі».

Поховання польських прикордонників
у с. Мельники

Далі у дописі Кшиштоф Кот згадав ексгумаційні роботи в селі Положево Шацького району. Зокрема, тут у лісі, в урочище  Гузне, ексгумовано останки поручника Яцека Томашевського. Довгі роки поховання оточувала дерев’яна огорожа. Старожили зберегли ім’я прикордонника, а також місце його поховання. Запам’ятали також, що той солдат був похований без ніг. Цей факт підтвердила ексгумація. Окрім того, за метрів 700 від могили Томашевського у самому селі Положево знаходилась могила двох польських прикордонників. Опікувалась нею місцева мешканка, яка померла рік тому. Отже, лише цього року прикордонники були ексгумовані спільною експедицією.

Всі виявлені останки прикордонників і поліцейського були з урочистостями перепоховані 9 жовтня цього року на місцевому кладовищі у селі Мельники Шацького району під символічним дерев’яним хрестом. Можливо колись будуть встановленні їхні імена.

«Наша історія - трагічна історія, — говорить Яцек Козак  зрозуміло, що ми не претендуємо на Волинську землю, але останки наших солдатів там є. Те, що там немає нині Польщі не означає, що ми не повинні про них пам’ятати. Вони там лежать і забути про них не можемо».

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

Останнє оновлення на Понеділок, 09 березня 2015, 20:16

Тернопільські археологи знайшли «англійську булавку» часів бронзової доби

Читати далі >>

Останнє оновлення на Понеділок, 09 березня 2015, 20:15

Сторінка 5 з 8

Пошук

Контакти

Матеріали на сайт надсилайте на адресу: support@vgosau.kiev.ua
Ми в соцмережах

Інтернет-ресурси

Stratum plus
Архів журналу "Stratum plus".

Археология.РУ
Російський інтернет-ресурс, великий обсяг різнопланової інформації з археології.

Аматор
Російський громадський рух на захист археологічної спадщини.

National Archaeological Record of Romania (RAN)
Великий архів румунської археологічної та історичної літератури.

Книги за Македония
Література з історії та етнографії Болгарії й Македонії.

Ви знаходитесь тут: До уваги громадськості