До уваги громадськості

Лівенцівська фортеця під загрозою забудови!

Нещодавно до Інституту археології НАНУ та Київського осередку САУ від ростовських археологів надійшла вкрай тривожна інформація. Нам повідомляють про те, що територія Лівенцівського археологічного комплексу біля Ростова-на-Дону опинилася перед загрозою забудови. Рішення, яким надано право на будівництво тут сучасних котеджів, вочевидь незаконне. Звертає на себе увагу, що ситуація повністю є тотожною до тих, що також мають місце в Україні.
Головною складовою комплексу є всесвітньо відома Лівенцівська фортеця. Її досліджував наш спілчанин, на жаль вже покійний, С.Н. Братченко. Отже, ми аж ніяк не можемо бути осторонь того, що відбувається. Перелік наших реальних можливостей впливати на стан справ у Російській Федерації є вкрай обмеженим, але слово з нашого боку не буде зайвим. Отже прийняте рішення звернутися до губернатора Ростовської обл. В.Ю. Голубєва з листом, що наводиться нижче.

Останнє оновлення на Неділя, 10 лютого 2013, 12:32 Детальніше...

Відкритий лист археологів Росії президенту та прем'єр-міністру Росії

АРХЕОЛОГИЧЕСКОЕ НАСЛЕДИЕ ДОЛЖНО ПРИНАДЛЕЖАТЬ НАРОДАМ РОССИИ, А НЕ МАРОДЕРАМ, ПЕРЕКУПЩИКАМ И «КОЛЛЕКЦИОНЕРАМ»

ОТКРЫТОЕ ПИСЬМО ПРЕЗИДЕНТУ И ПРЕМЬЕР-МИНИСТРУ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

Уважаемые господин Президент и господин Премьер-министр!

Археологи России очень обеспокоены тем, что уже третье десятилетие в России продолжается стихийное разграбление археологических памятников, приобретшее сначала характер эпидемии, а теперь, после массового появления дешевых металлодетекторов, уже и пандемии. Пройдет несколько лет и от археологического наследия нашей страны не останется ничего, кроме изрытой ямами земли и вырванных из археологического контекста, а потому практически бесполезных для науки предметов, к тому же находящихся «в частном владении». Достижения технического прогресса ускоряют деградацию бережного отношения к прошлому в геометрической прогрессии.

В ст. 44.3 Конституции РФ сказано: «Каждый обязан заботиться о сохранении исторического и культурного наследия, беречь памятники истории и культуры». Но эти высокие и правильные слова тонут в море рекламы кладоискательства, проплаченной производителями и продавцами металлопоисковой техники. Лишь только сходит снег, как «на дело» в поля высыпает орда «металлопоисковиков», «черных копарей», «кладоискателей», «любителей археологии» и т. п., для которых писан лишь один закон — личной наживы. Это уже не тысячи — это десятки тысяч человек, постоянно «промышляющих» таким совершенно невообразимым еще 30 лет назад способом.
Затем археологические артефакты из грабительских «разведок» и «раскопок» многократно перепродаются, вырастая в цене в сотни раз, массово оседают в частных коллекциях и не менее массово контрабандой вывозятся за рубеж. Владельцы коллекций уже стремятся к легализации — устраивают выставки, издают сборники своих коллекций и всячески пропагандируют в СМИ свою деятельность. В России сложился вертикально интегрированный криминальный бизнес, пытающийся позиционировать себя в глазах общественности в качестве «альтернативной археологии» и придать себе общественное значение. Этот криминальный бизнес представляет несомненную угрозу национальным интересам Российской Федерации.
Российское законодательство, правоприменительная и судебная практика в современных быстро меняющихся условиях не способны адекватно противодействовать незаконным археологическим разведкам и раскопкам, а также обороту археологических артефактов. Они складывались в те времена, когда никто и предположить не мог такого невиданного технического прогресса и соответствующего ему размаха грабежа национального археологического наследия. Именно поэтому необходимы жесткие, решительные и незамедлительные меры — иначе будет поздно. В связи с этим призываем вас:
— Указом президента или постановлением правительства приравнять металлодетекторы, георадары и другие средства приборного поиска к спецсредствам с распространением на них соответствующих ограничений и лицензирования в продаже и использовании, как это сделано в большинстве европейских стран;
— Однозначно определить, что археологические артефакты являются государственной собственностью и свободному обороту (обмену, дарению, продаже, покупке, частному коллекционированию) не подлежат, с распространением на незаконный оборот археологических артефактов действия статей УК и КоАП РФ, касающихся незаконной предпринимательской деятельности и незаконной торговли;
— Принять меры законодательного характера для безусловной конфискации археологических артефактов, незаконно изъятых из государственной собственности, не имеющих подтверждения законного происхождения, с целью передачи их в государственный музейный фонд РФ;
— Добавить в УК РФ отдельную статью, либо внести изменения в ст. 243 и 164, введя ответственность за «разрушение археологического памятника», «незаконные археологические разведки и раскопки» и «хищение предметов археологии» соответственно, с дифференцированной ответственностью лиц от запретительно высоких штрафов до реального лишения свободы в зависимости от тяжести содеянного и нанесенного вреда государству;
— Инициировать внесение кардинальных изменений и дополнений в законодательство об охране культурного наследия, полностью привести его в соответствие с положениями недавно ратифицированной Россией Европейской конвенции «Об охране археологического наследия»;
— В соответствии с существующей международной практикой создать специализированную службу наподобие «археологической полиции» или «историко-охранной прокуратуры», обладающую юридическими полномочиями и материальными возможностями для действенной охраны объектов историко-культурного наследия народов России и противодействия незаконному обороту археологических артефактов.
«Страны третьего мира» сегодня с превеликим трудом пытаются получить от своих бывших метрополий хотя бы крохи разбазаренного когда-то национального достояния. Наши потомки и сама история никогда не простят нам, гражданам Великой России, если окажутся в аналогичном положении. Пока еще можно хоть что-то спасти — сделайте это.

 

С уважением                                                                              Археологи России

24.10.2011

http://www.archaeology.ru/index.html

 

ЗАЯВА Всеукраїнської громадської організації«Спілка археологів України»

Спілка археологів України висловлює свою підтримку археологам Росії, котрі виступили з відкритим листом Президенту і Прем’єр-міністру Російської Федерації «Археологічна спадщина має належати народам Росії, а не мародерам, перекупникам і «колекціонерам»». Ми повністю солідарні з необхідністю впровадження жорстких заходів зі збереження національного надбання народів країн СНД, в яких після розвалу Радянського Союзу пам’ятки культури і безпосередньо археології стали об’єктом збагачення окремих громадян, які прагнуть не їх збереження, а мають із цього зиск.
В Україні, так само як і в Росії, пограбування пам’яток археології сягнуло величезних масштабів. Введення у законодавство України статей, які мали б створити перепони пограбуванню і руйнуванню пам’яток археології не стало ефективним з огляду відсутності необхідних механізмів їх реалізації.
Культурна й археологічна спадщина має охоронятися державою і належати народу. Ми повністю погоджуємось із висловленими у відкритому листі положеннями і пропонуємо координувати зусилля щодо охорони археологічної спадщини наших народів у подальшій роботі.

Голова правління,
докт. іст. наук                                                                                     Д.Н. Козак
Секретар,
канд. іст. наук                                                                               Е.А.Кравченко

 

ЗАЯВЛЕНИЕ Всеукраинской общественной организации «Союз археологов Украины»

Союз археологов Украины выражает свою поддержку археологам России, выступившим с открытым письмом Президенту и Премьер-министру Российской Федерации «Археологическое наследие должно принадлежать народам России, а не мародерам, перекупщикам и «коллекционерам»». Мы полностью солидарны с необходимостью принятия жестких мер по сохранению национального наследия народов стран СНГ, в которых после развала Советского Союза памятники культуры и археологии в частности стали объектом обогащения отдельных граждан, которые стремятся не к их сохранению, а используют в собственных корыстных целях.
В Украине, так же как и в России, ограбление памятников археологии достигло огромных масштабов. Введение в законодательство Украины статей призванных создать препятствия ограблению и разрушению памятников археологии не стало эффективным ввиду отсутствия необходимых механизмов их реализации.
Культурное и археологическое наследие должно охраняться государством и принадлежать народу. Мы полностью согласны с высказанными в открытом письме положениями и предлагаем координировать усилия по сохранению археологического наследия наших народов в дальнейшем.

Председатель правления,
докт. ист. наук                                                                                    Д.Н. Козак
Секретарь,
канд. ист. наук                                                                              Э.А. Кравченко

25.10.2011

Останнє оновлення на Субота, 09 лютого 2013, 18:11

Відкрилась виставка "В обороні культурної спадщини"

«… я твердо знаю, что пока сердце его не перестало биться, все его думы и стремления рвались к тому, что составляло сущность его жизни, знаю, что и, умирая, он хранил свою преданность родному Киеву и родной науке, — преданность страстно любящего, убежденного исследователя и честного, глубоко порядочного человека». (Тамара Эрнст. Думая о былом: Страницы воспоминаний)

В Музеї історії Києва відкрилась виставка "В обороні культурної спадщини", присвячена 120-річчю від дня народження видатного українського історика, мистецтвознавця, музеєзнавця, пам’яткоохоронця Ф.Л. Ернста (28.10.1891, Київ — 28.10.1942, Уфа).
Федір (Теодор-Ріхард) Людвігович Ернст народився 28 жовтня (за новим стилем 9 листопада) 1891 р. у Києві у сім’ї підприємців, вихідців із Німеччини. Родинний будинок Ернста на вулиці Прорізній,7 не зберігся.
У Глухові — відомому українському культурному центрі — Федір Ернст у 1901—1909 рр. навчався в гімназії, закінчивши її зі срібною медаллю.
У 1909 р. навчався на філософському факультеті Берлінського університету, де студіював всесвітню історію та історію мистецтв. Від 1910 р. навчався на історико-філологічному факультеті Університету св. Володимира у Києві, спеціалізувався на кафедрі історії мистецтв під керівництвом Г. Павлуцького.
Щира захопленість історією українського мистецтва привела двадцятирічного студента Ф. Ернста до Київського художньо-промислового і наукового музею ще у 1911 р. Познайомившись з М.Ф. Біляшівським, Д.М. Щербаківським, Федір Ернст з 1913 р. почав друкувати перші наукові розвідки. У 1912—1914 рр. на широкій джерельній базі з використанням матеріалів відділу «Старий Київ» він підготував конкурсну роботу «Київська архітектура XVII—XVIII віків», удостоєну золотої медалі. Брав участь у роботі історико-етнографічного гуртка при університеті. З початком Першої світової війни був заарештований (як німецький підданий) і у 1914—1917 рр. відбув заслання в Оренбурзькій губ. Після Лютневої революції повернувся до Києва, 1918 р. закінчив навчання в університеті, де був залишений професорським стипендіатом. У 1919 р. підготував роботу «Українське мистецтво XVII—XVIII віків», в якій подав перший суцільний, синтетичний огляд українського мистецтва XVII—XVIII ст.
Палкий прихильник українського мистецтва, учень професора Г. Павлуцького — Ф. Ернст, повернувшись із заслання в квітні 1917 р. став одним із ініціаторів заснування «Товариства студіювання мистецтв» в Києві. Популярності набув ілюстрований часопис «Куранти», який видавало товариство.
Лютий—березень 1918 р. Ернст у складі комісії з опису пошкоджених пам’яток Києва від бойових дій в січні 1918 р. за завданням М. Біляшівського здійснив огляд та опис найвизначніших пам’яток архітектури та історії міста, підготував та видав працю «Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 г.».
1918 р. Ернст увійшов у склад Софійського комітету для розгляду питань дослідження, ремонту та реставрації Софійського собору. 1919—1921 рр. — інструктор Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини (ВУКОПМИС). За завданням зав. архітектурним відділом комітету Г. Лукомського провів реєстрацію пам’яток цивільної архітектурної старовини Києва, уклав анкети майже на 160 будівель, зробив замальовки окремих пам’яток, частина з яких уже вже на початку 1920-х рр. була зруйнована.
1920—22 рр. — інструктор-експерт Київського губернського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини (Губкопис), а після його ліквідації — інструктор-експерт екскурсійно-виставково-музейної секції Київської губ політпросвіти. Після 1922 р. пам’яткоохоронні функції були передані до ВУАН та музеїв. Грудень 1923 р. Ф. Ернст — інспектор Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка по охороні історико-культурних цінностей Київщини.
Вагомим є внесок Ф. Ернста у справу створення музейних закладів України та Києва, формування їх мистецьких збірок. Він практично став засновником Музею Української Академії, був членом комісії з організації Лаврського музею культів; Київської картинної галереї (тепер Київський музей російського мистецтва); Музею мистецтв ВУАН (тепер Національний музей мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків).
На початку 1920-х років Федір Ернст вів листування з Московським музейним фондом, московським та ленінградським «Антикваріатом» з питань передачі до Києва творів українських майстрів, внаслідок чого у колекції Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка, а зараз у Національному художньому музеї України з’явилися твори О. Рокачевського, А. Мокрицького, Д. Левицького та інших.
В 1923 р. Ф. Ернста обрано зав. художнім відділом Першого Державного музею (з 1924 р. — Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка). Завдяки зусиллям Ернста за десять років колекція відділу збільшилася в понад десять разів. Збірки українського малярства, графіки і скульптури були покладені в основу виставок українського портрета XVII—XХ ст. (1925 р.), творів Г. Нарбута (1926 р.), «Т. Шевченко на тлі його доби» (1927 р.), українського малярства XVII—XХ ст. (1928 р.), гравюр О. Кравченка (1930 р.). Всі ці виставки, влаштовані Ф. Ернстом, були налаштовані на популяризацію творчості українських митців. Кожна виставка супроводжувалася підготовкою каталогів з ґрунтовними мистецтвознавчими розвідками. Ці рідкісні видання стали пам’ятками як мистецтвознавчої, так і музеєзнавчої науки.
Ф. Ернст плідно співпрацював з комісіями ВУАН. Член-редактор відділу мистецтв комісії для складання біографічного словника українських діячів (з 1919 р.), зібрав матеріали та уклав понад 5 тис. персональних карток. Позаштатний співробітник, член комісії історії Києва та Правобережної України Історичної секції (1924—1931 рр.). Один із фундаторів, вчений секретар Археологічного комітету (1921—1924 рр.), дійсний член Всеукраїнського археологічного комітету (з 1924 р.) та Софійської комісії при ньому (1921 , 1923—1931 рр.).
Член ряду наукових і творчих товариств: дійсний член та член ради Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтв, Історичного товариства Нестора-літописця, товариства діячів українського пластичного мистецтва. Член секції мистецтв Українського товариства у Києві (з вересня 1918 р.), секретар секції (з травня 1919 р.), редактор Збірника секції мистецтв» (1921 р.). Активну участь брав у роботі Всеукраїнському шевченківському комітету, комітетів з упорядкування Шевченкової могили та спорудження пам’ятника Т. Шевченкові в Харкові (1929—1930 рр.).
1933 р. Ф. Ернста заарештовують і засуджують на три роки позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Відбував покарання на будівництві Біло мор-Балтійського каналу, де створив музей його історії в м. Повенці. Згодом у 1936 р., завідував музеєм будівництва каналу Москва—Волга в м. Дмитрові. У 1937 р. оселився в Алма-Аті, очолив роботу із створення Казахської національної художньої галереї, був призначений заступником її директора. У 1938—1941 рр. обіймав посаду заступника директора з наукової роботи Башкирського художнього музею в Уфі. В липні 1941 р. заарештований вдруге, за вироком особливої наради при НКВС СРСР розстріляний у 1942 р.
Федір Людвігович Ернст — автор понад 100 наукових праць, рецензій, публікацій в періодичних виданнях, пресі з історії Києва, проблем збереження історико-культурної спадщини. Однією з провідних тем наукових досліджень Ернста було мистецтвознавство. Саме у працях Ф. Вовка, В. Хвойки, М. Біляшівського, О. Косач, М. Петрова, Є. Кузьміна, Ф. Шміта, К. Широцького, В. і Д. Щербаківських, Ф. Ернста вперше було визначено предмет українського мистецтвознавства.
Найбільш плідним був науковий доробок Ф. Ернста на ниві києвознавства. Кожна його робота з історії Києва та його пам’яток не втратила свого наукового значення і на сьогодні. Ф. Ернст — автор концепції славнозвісного провідника «Київ», виданого за його редакцією ВУАН у 1930 р., та 249 статей у ньому. Роботу по збиранню матеріалу, укладанню та виданню провідника Ф. Ернст здійснив разом з В. Базилевичем упродовж півтора року. Провідник став підсумком багаторічних києвознавчих студій вченого.
Сьогодні без постаті Ф. Ернста просто неможливо уявити пам’яткоохоронний рух 20—30-х рр. ХХ ст. У 1926 р. президія Укрнауки НКО УСРР затвердила Ф. Ернста інспектором Київської крайової інспектури охорони пам’яток матеріальної культури. Відтепер у коло його обов’язків входив догляд за станом історико-культурної спадщини не лише Київщини, а й Волині, Поділля, Чернігівщини. Саме з його іменем пов’язано утворення державного історико-культурного заповідника в Києво-Печерській лаврі. Він же стояв біля витоків Чернігівського (об’єднував Спасо-Преображенський, Єлецько-Успенський і Троїцький собори) та Кирилівського державних історико-культурних заповідників. Постійно Ф. Ернст піклувався і питаннями охорони пам’яток замку князів Острозьких у Староконстянтинові Шепетівської округи, монастиря «Босих Кармелітів» у м. Бердичеві, Камянець-Подільської фортеці, Спасо-Преображенський монастиря у Новгород-Сіверському, які в другій половині 20-х рр. також були оголошені державними історико-культурними заповідними.
Тоді ж Ф. Ернст обґрунтував ідею утворення грандіозного за своїми масштабами заповідника «Київський акрополь», який мав об’єднати охорону та використання таких визначних пам’яток як Софійський собор, Десятина, Георгіївська та Андріївська церкви, Михайлівський монастир та ряд інших. На жаль, в той час це не було здійснено.
На виставці використані матеріали з колекцій:
Музею історії міста Києва (МІК), Національного художнього музею України (НХМУ), Національного музею історії України (НМІУ), Національного музею українського народного декоративного мистецтва (НМУНДМ), Наукового архіву Інституту археології НАН України (ІА НАНУ), Національного комплексу народної культури «Музею Івана Гончара» (НКНК «Музей Івана Гончара»), Інституту мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського (ІМФЕ), Інституту рукопису НБУВ (ІР НБУВ) та приватних збірок С.І. Білоконя, родини Біляшівських, І.С. Магури.

2.11.2011

Останнє оновлення на Середа, 12 листопада 2014, 01:21

Сторінка 8 з 8

Пошук

Контакти

Матеріали на сайт надсилайте на адресу: support@vgosau.kiev.ua
Ми в соцмережах

Інтернет-ресурси

Відлуння віків
Український пам’яткоохоронний інтернет-ресурс.

"Библиотека истории"
Велика кількість історичної літератури.

Волинські старожитності
Сайт дочірнього підприємства «Охоронної археологічної служби України» ІА НАН України.

Археологія Дубенщини
Сайт присвячений археології та історії м. Дубна і Дубенського району Рівненської області, а також близьких територій (Віталій Ткач).

Blue Shield
Робота для охорони культурної спадщини у світі з координації підготовки і реагування на надзвичайні ситуації (сайт англійською мовою).

Русский Фонд Содействия Образованию и Науке
На сайті вміщено велику кількість інформації про нові книжки гуманітарного профілю.

Ви знаходитесь тут: До уваги громадськості