Ми знаємо, що на початку 20-х років ХХ ст. мешканцями північного узбережжя Чорного моря систематично грабувалися могильники давньогрецьких міст, зокрема Ольвії. Для деяких людей це стало родинною справою. Нині цей промисел, так звана «чорна археологія», знову відновився. У багатьох випадках це пов’язано із бажанням окремих людей покращити своє економічне становище за рахунок тих скарбів, які на їх думку, приховані у давніх могилах.
Тому цілком своєчасним є рішення Верховної Ради України від 11 травня 2010 р. про прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких актів України щодо охорони культурної спадщини», що стосується Кодексу України про адміністративні порушення, Кримінального Кодексу України, Законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини» та інших законодавчих актів України.
Охорона культурної та археологічної спадщини в Україні здійснюється на основі Законів України «Про охорону культурної спадщини» та «Про охорону археологічної спадщини».
Треба зазначити, що більш-менш аналогічні Закони, зрозуміло з урахуванням місцевої специфіки, діють у кожній цивілізованій країні, оскільки людство вже давно зрозуміло, що пам’ятки культури є суттєвою та не відтворюваною частиною національного багатства.
Згідно Закону України «Про охорону культурної спадщини» [1], культурною спадщиною є сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об’єктів культурної спадщини, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду та зберегли свою автентичність.
Слід зазначити, що серед об’єктів культурної спадщини чи не найуразливішими є археологічні об’єкти, на які так багата територія України. Саме тому у 2004 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про охорону археологічної спадщини» [2]. На жаль, як свідчить статистика, порушення даного Закону України має тенденцію до збільшення. Розглянемо лише деякі факти.
На жаль, як зазначалося вище, археологічні пам’ятки становлять собою досить вразливий об’єкт, на збереженість котрого впливає ціла низка негативних чинників. Серед них основними є природні (наприклад, розмивання водою археологічних пам’яток, розташованих по берегам річок), господарчі (головним чином оранка археологічних об’єктів) та незаконні розкопки (так звана «чорна археологія») найчастіше — з корисливою метою.
В останній час зафіксовані порушення і в м. Бердянську та Бердянському районі. Так, згідно інформації про роботу відділу культури виконкому Бердянської міської ради у сфері охорони культурної спадщини 28 березня 2007 р. було проведено інвентаризацію пам`яток археології які перебувають на Державному обліку. Зокрема, були оглянуті 14 курганів та курганні могильники, які розташовані на території сіл Нововасилівка та Роза (знаходяться під юрисдикцією Бердянської міської ради). Обстеження було проведене зав. відділом культури виконкому О.Д. Чернєвоюта зав. Відділом охорони пам’яток Запорізької обласної інспекції по охороні пам’яток історії та культури А.Г. Плешивенко. За підсумками обстеження був складений акт інвентарної перевірки сучасного стану пам`яток археології та акт технічного обстеження сучасного стану кургану № 2627. Крім того, був зроблений припис на ім’я тодішнього голови Нововасилівської сільської ради А.М. Кулаги щодо кургану № 2627, а також проведена зустріч з інженером-землевпорядником сільської ради [3].
У вересні 2011 р. зав. навчальною археологічною лабораторією соціально-гуманітарного факультету Бердянського державного педагогічного університету оглянула зруйноване поховання в 5 км на північний схід від с. Берестове. Археологічний об’єкт постраждав в результаті багаторічної оранки (орендар землі — фермер В.В. Павлик) та грабіжницьких розкопок, що є порушенням ст. 36 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. та Закону України «Про охорону археологічної спадщини» від 18 березня 2004 р. і підпадає під дію ст. 298 Кримінального кодексу України [4]. Крім того,на цьому полі знаходиться курганний могильник з 6 курганів, до якого входять і два так званих «довгі кургани» які інтенсивно розорюються. Акт про незаконну оранку був переданий до відділу культури Бердянської державної адміністрації та Запорізького обласного центру охорони культурної спадщини.
Історія відкриття дослідженого поховання виглядає таким чином. Курганний насип не простежувався.
Під час оранки місцевий фермер В.В. Павлик витягнув плугом із землі гранітний менгір довжиною 1,8 м, шириною 0,43—0,47, товщиною 0,32 м (рис. 1—2, 4).
Менгір (довгий камінь) — найпростіший мегаліт в вигляді грубо обробленого дикого каменю, у якого вертикальні розміри помітно перевищують горизонтальні.
Найбільша кількість менгірів виявлена у Великій Британії, Ірландії та у французькій провінції Бретань.
В Україні менгіри відомі в Криму (Байдарська долина) та у Кіровоградській області.
Датуються менгіри від часів неоліту до епохи пізньої бронзи. Питання про їх призначення є дискусійним. У нашому випадку, скоріш за все, ми маємо справу з надмогильним каменем.
Незвична знахідка підштовхнула невідомих шукачів пригод до незаконних розкопок навкруги менгіру у сподіванні «знайти щось таке!», тобто їхні дії підпадають під ч. 4 ст. 298 Кримінального кодексу України у новій редакції [5], згідно якої дії, спрямовані на незаконний пошук рухомих предметів, що походять з об’єктів археологічної спадщини, караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
В.В. Павлик не тільки сповістив про ці події у відповідні органи влади, але й потім, коли для остаточного дослідження пам’ятки прибула експедиція Бердянського Державного педуніверситету на чолі з В.А. Папановою, допомагав науковцям технікою і навіть організував безкоштовне харчування співробітників експедиції. Це єдиний відомий нам випадок такого свідомого розуміння своїх громадських обов’язків.
Під час досліджень [6] було виявлене одне поховання (№ 1). Воно було здійснене у ґрунтовій ямі глибиною 1,1 м від денної поверхні (рис. 3). В ямі був встановлений ящик розмірами1,3 × 1,55 × 0,3 м. Техніка кладки цієї поховальної споруди дещо відрізняється від аналогічних [7]. Так його північна стінка складена із двох кам’яних брил середнього розміру, західна — з одної великої, східна нагадує дворядну іррегулярну кладку із чотирьох невеликих каменів, а південна тільки намічена трьома невеликими камінцями. На дні ящику лежав скелет дорослого чоловіка, на лівому боці, головою на захід. Ноги в колінах та тазостегнових суглобах зігнути під прямим кутом. У скелета відсутні кістки черепа, рук та стоп ніг. Поверх ніг покійного та південь від них лежали кістки (череп та суглоби) корови або коня. Поховальний інвентар відсутній.
За аналогією поховальної споруди та пози покійного — це поховання представника зрубної культурно-історичної спільноти доби пізньої бронзи (приблизно ХІІ—ХVІІІ ст. до н. е.). Курганний насип не простежується. Ймовірно, що це без курганне поховання. Такі поховання відомі на Донеччині [8, с. 24—26].

Рис. 1. Менгір та грабіжницький шурф біля нього

Рис. 2. Підйом менгіру

Рис. 3. Поховання №1

Рис. 4. Менгір на подвір’ї Бердянського музею

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року № 1805-ІІІ  // Відомості Верховної Ради. — 2000. — № 39; Останні зміни до Закону були внесені Постановою Верховної Ради України № 2245-ІV від 16.12.2004 р. // Відомості Верховної Ради. — 2005. — № 5.

2. Закон України «Про охорону археологічної спадщини» // Відомості Верховної Ради. — 2004. — № 26.

3. http://cultura-berd.at.ua/news/2008-12-13-15

4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 2005 року // Відповідальний редактор член-кореспондент АПрН, доктор юридичних наук, професор С.С. Яценко. — К., 2005; Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини» // Відомості Верховної Ради. — 2011. — № 4.

5. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини» // Відомості Верховної Ради. — 2011. — № 4.

6. Папанова В.А. Итоги археологической разведки и научно-спасательных работ в Бердянском районе Запорожской области // Научный архив института археологии Национальной Академии наук Украины. — К., 2011.

7. Забавин В.О. Погребения срубной культуры длинного кургана у села Орловское (из раскопок В.К. Кульбаки) // Донецький археологічний збірник. — 2009—2010. — № 13/14. — С. 178—179.

8.Привалова О.Я. Грунтовые могильники срубной культуры на Донеччине // Актуальные проблемы охраны и исследования археологических памятников в Центральном Донбассе: Тезисы докладов областной научно-практической конференции. — Перевальск, 1988. — С. 24—26.

В.Ю. Мурзін, Завідувач кафедрою всесвітньої історії БДПУ,
Лауреат Державної премії України,доктор історичних наук, професор,
В.А. Папанова, Завідувач Археологічною лабораторією БДПУ, кандидат історичних наук, доцент.
23.01.2012