«Молодий буковинець» цікавиться дуже давніми людьми в с. Дорошівці Чернівецької обл. Археологічна пам’ятка доби палеоліту систематично досліджується і дає результати. Завдяки тривалим розкопкам відомо її датування: 25—22 тисячі років тому.

Експедиція «З варяг у греки» на чолі з Андрієм Петраускасом, головою житомирського осередка САУ, в травні планує закласти основу для нової репліки історичного човна. Попередній експеримент 2019 року мав успіх. Члени експедиції дійшли на лодії давнім річковим шляхом із Коростеня до Вишгорода.

Селище давньоруського часу на північній окраїні теперішнього селища Квасилів виникло в ХІІ столітті й функціонувало до середини ХІІІ століття. Найвірогідніше, воно занепало після монгольської навали. Матеріали ХІІ—ХІІІ століть тут вперше виявив Валерій Самолюк 1992 року. Пізніше, 2003 року, Богдан Прищепа та Василь Чекурков зібрали на пам’ятці велику колекцію гончарних горщиків цього ж часу та окремі уламки посуду ХІV—ХV століть.

У жовтні цього року археологи продовжили вивчення місцевості та перевірили наявність культурних шарів. Підсумки робіт дозволяють розширити хронологічні рамки використання пам’ятки. В чотирьох закладених шурфах зафіксовано залишки матеріальної культури значного хронологічного проміжку: від доби міді й аж до пізньосередньовічних матеріалів XVI століття.

Серед найцікавіших знахідок — колекція фрагментів крем’яних знарядь та керамічного посуду різних періодів. Фрагменти нуклеусів із обсидіану можуть свідчити про торгові зв’язки місцевого населення із карпатським регіоном. Також важливою є знахідка фрагмента антропоморфної статуетки («трипільська Венера»).

Попередні археологічні дослідження здійснили співробітники Державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України під керівництвом Олексія Войтюка, завідувача відділу давньої історії та археології Рівненський краєзнавчий музей та голови Рівненського підрозділу САУ.

Матеріал надано Олексієм Войтюком

Басівкутське городище — давнє укріплення в межах колишнього села Басів Кут на південній окраїні міста Рівне. Укріплення-фортецю збудували тут наприкінці Х чи на початку ХІ століття як невеликий замок для княжого намісника. Використовували городище недовго. В середині ХІІ століття фортецю розгромили внаслідок князівських усобиць, а місцеві мешканці покинули поселення.

Цьогорічні дослідження пам’ятки відбулись у червні на ділянці по вул. Марусі Чурай у Рівному. Археологічні вишукування здійснили співробітники Державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України та Рівненського обласного краєзнавчого музею. Пам’ятку вивчали на замовлення Управління культури і туризму виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Науковці дослідили напівземлянку із посудом Х століття та піччю-кам’янкою. Потужний шар попелу свідчить про те, що будівля загинула від пожежі, вочевидь в результаті нападу. Серед найцікавіших знахідок із житла — керамічний посуд Х століття та вигнуте вістря з рогу оленя. В культурному шарі поруч із напівземлянкою знайшли залізний наральник — накладку на основну частину плуга, шпору — елемент спорядження важкого кіннотника та дуже статусну річ, величезну кількість предметів озброєння, серед яких чимало наконечників стріл.

У серпні—вересні 2020 року ділянку по вул. Зарванська, 7/2 досліджували співробітники Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції ДП «НДЦ «Охоронна археологічна служба України» під керівництвом Павла Нечитайла, голови Хмельницького підрозділу САУ.

На початку ХХ століття тут існував одноповерховий кам’яний будинок, зруйнований під час Другої світової війни. Згідно історико-архітектурного опорного плану Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець» на ділянці передбачається відновлення втраченої історичної забудови. Залишки фундаментів цього будинку, найвірогідніше зведеного у другій половині XVIII століття, мали прямокутну форму. Зберіглась його підвальна камера з проваленим склепінням, засипана сміттям з матеріалами 1920—1940-х років та невелика тонкостінна прибудова (вбиральня?) кінця ХІХ — першої половини ХХ століття.

Хотинське городище — пам’ятка давньоруського часу неподалік міста Рівне, одне із численних та малознаних Погоринських міст Волині.

У серпні 2020 року Рівненська археологічна експедиція ОАСУ під керівництвом Олексія Войтюка на замовлення Шпанівської об’єднаної територіальної громади провела попередні археологічні дослідження на території пам’ятки, взятої на облік відповідно до рішення Рівненської обласної ради народних депутатів № 102 від 17.02.1970.

Розвідковий шурф, закладений цього сезону, дозволив дослідити культурні нашарування та зафіксувати стратиграфію ділянки. Серед найцікавіших знахідок — кілька горщиків ранньозалізного часу із характерним оздобленням у вигляді наліпних валиків та округлих вдавлень. Ці матеріали засвідчують довготривалу історію локації, що не обмежується давньоруською добою.

З 11 по 16 червня співробітники ДП «НДЦ "ОАСУ"» ІА НАН України і державного історико-культурного заповідника «Меджибіж» провели шурфування стін Барського замку-фортеці. У дослідженнях брали активну участь мер міста Артур Цицюрський, голова благодійного фонду з відродження Барського замку Ігор Лозінський та численні волонтери, мешканці міста Бар.

Метою робіт було встановлення глибини залягання фундаменту фортечних стін та вивчення культурних шарів, які накопичувались під стінами оборонної споруди. Було закладено чотири шурфи. Перший і четвертий з боку міста, зі східної сторони, другий з південної, і третій із заходу — зі сторони річки Рів. З’ясовано, що з боку ріки та з південного боку, на глибині 1,5—1,7 м від денної поверхні стіни мали ступінчасту структуру. Ці сходинки в основі стіни, виявлені в шурфах 2 і 3 виконували функцію відмостки й гідроізоляції та були муровані на розчині з великим домішком суглинку. Стіни замку, що знаходились над землею, муровані на вапняно-міщаному, білому розчині.

У серпні—вересні 2020 року науковці досліджували городище в смт Гоща. Основні роботи проводились на північному краї площадки посаду. Вивчена цього сезону ділянка знаходиться в межах двох укріплених площадок (дитинця та посаду) городища. Вона відмежована від решти пагорбів ярами, а на східній частині посаду розміщені адміністративні приміщення, котрі належать ветеринарній лабораторії. Західна частина посаду та весь дитинець задерновані й до 2017 року використовувались як сільськогосподарські угіддя. Серед найцікавіших знахідок — металеві знаряддя праці, астрагали (таранні кістки суглоба задньої кінцівки парнокопитних, що використовувались для ігор) та мушлі із отворами. Історія вивчення Гощанського городища — доволі давня. Вперше у науковій літературі воно згадується на початку ХХ століття. Тоді видатний історик та археолог Володимир Антонович локалізував урочище Виноград, зафіксувавши помітні залишки укріплень. У післявоєнний період пам'ятку вивчав Юрій Кухаренко, який виділив основні археологічні культури на ділянці. У 1960-х роках Павло Раппопорт провів заміри та зарисовку обох площадок й опублікував ці дані у своїй монографії. Впродовж 2000-х років городище періодично обстежували розвідками Богдан Прищепа й Олексій Войтюк.

Цьогорічні роботи Рівненської археологічної експедиції Охоронної археологічної служби України відбулись під керівництвом Олексія Войтюка, завідувача відділу давньої історії та археології Рівненського обласного краєзнавчого музею й голови Рівненського підрозділу САУ, за наукового сприяння й консультацій Богдана Прищепи, дослідника Погоринських міст Волині.

Нещодавно фахівці Полтавської археологічної експедиції ДП «НДЦ «Охоронної археологічної служби України» Інституту археології НАН України завершили розкопки в історичному центрі Полтави, по проспекту Першотравневому.

Хвіст-добудову до кургану з похованнями доби ранньої бронзи у селі Щасливцеве дослідила цього року Арабатська експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом Юрія Болтрика. Дослідження розпочались з вивчення ділянки довкола провалу поховальної катакомби, про який повідомив місцевий мешканець Дмитро Борисенко.

Поховальний комплекс складався з невеликої круглої вхідної ями, із якої вузький лаз вів до великої поховальної камери площею 5,2 кв. м. Подальші дослідження добудови до кургану дозволили відкрити іще п’ять поховань: одне катакомбної культури та чотири — бабинської культури (з них двоє — немовлят). У центральній частині камери випростано, головою на захід, розміщувались залишки кістяка. Небіжчик з центральної камери, вочевидь, був особою високого соціального статусу. Про це свідчить набір предметів, який поклали з тілом: добре відполірований кам’яний молоток з просвердленим отвором та дерев’яним руків’ям, розфарбований червоною фарбою посох (стрекало?) із круглим навершям, 7 наконечників стріл зі світло-жовтого прозорого кременю.

Надзвичайно цікавим є спосіб поховання — зі слідами традиції «моделювання черепів». Голову померлого відокремили від тіла та піддали обряду мацерації, тобто позбавлення черепа м’яких тканин шляхом виварювання чи вимочування у спеціальних розчинах. На черепі померлого виявлено сліди ритуального моделювання обличчя сумішшю глини та вохри.

Дослідження відбуваються за підтримки Віктора Плохушка — голови Щасливцевської сільської ради. У майбутньому планується зберегти історичний ландшафт Арабатської стрілки, відтворивши курганні насипи, а матеріали передати на експонування до Генічеського краєзнавчого музею.

Детальніше за посиланням: iananu.org.ua

Щойно завершився черговий етап комплексного архітектурно-археологічного дослідження нововідкритих підземель Башти князів Чарторийських та Колегіуму єзуїтів у Луцькому заповіднику.

Наразі досліджено виявлені приміщення першого підземного ярусу Башти та супутнє приміщення підземель Колегіуму.

Вражають знахідки із заповнення підземель, серед яких поки крайня — мініатюрний глечик-заклад, віднайдений під першим рядом мурування у куті між Баштою та Колегіумом.

Розмуровано перестінок, за яким археологів чекали наступні відкриття — комплекс п’яти приміщень першого підземного ярусу Колегіуму та наступна замуровка. Архітектура нововідкритих підземель вражає: прекрасно збережені склепіння, ніші різноманітного призначення, технологічні шахти та переходи роблять об’єкт найбільш значною археологічною знахідкою Волині за період Незалежності України.

Після проведення підготовчих робіт наукове археологічне вивчення нововідкритих підземель неодмінно буде продовжено.

Роботи організовано експедицією Охоронної археологічної служби Інституту археології НАН України під керівництвом Віктора Баюка за допомоги та участі Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м. Луцьку, Спілки археологів України та Волинського Національного університету імені Лесі Українки на замовлення та за кошти Луцької міської ради.

Кілька днів тому інформаційний простір сколихнуло інформаційне повідомлення Олександра Алфьорова про сенсаційну знахідку скарбу срібників на Житомирщині. На місце знахідки оперативно виїхав Андрій Петраускас — керівник Житомирської археологічної експедиції ІА НАН України та голова місцевого відділення САУ. Ми попросили його прокоментувати результати обстеження локації.

«Експедиція Інституту археології НАН України в кінці серпня 2020 р. обстежила місце знахідки скарбу срібників, які виявив поблизу смт Городниця Новоград-Волинського району Житомирської області мешканець селища С. М. Комаром та атрибутував к. і. н., науковий співробітник Інституту історії НАН України О. А. Алфьоров. На місці обстеження досліджено об’єкт — яму, в якій були виявлено скарб. В заповненні ями та у відвалах було виявлено 6 цілих і фрагментованих срібників. На сьогодні «Городницький скарб» срібників князя Володимира Святого та Святополка Окаянного налічує 38 монет», повідомив Андрій Петраускас.