Археологія у ЗМІ

КНЯЗІВСЬКІ ПЕЧАТКИ З ШАЦЬКОГО ГОРОДИЩА, ЩО В УРОЧИЩІ САД

Давньоруські князівські печатки опинились в колі інтересів істориків ще з кінця ХІХ ст., коли їх зростаюча кількість надала можливість зробити перші спроби узагальнень. З цього часу  атрибуція та класифікація печаток почали відігравати роль цінного історичного джерела. Інші  назви печаток – булли, молівдовули, привісні печатки. Використовувались вони для закріплення важливих документів чи грамот, які часто відсилались на віддалені території. Зображення на буллі сприяли ідентифікації власника, а неможливість прочитання документу до зірвання печатки гарантувало конфіденційність.

Важливими знахідками з Шацького городища є три вислі печатки, опис яких проведений в хронологічній послідовності їх появи.

Перша печатка на лицевій стороні має погрудне зображення святого Андрія, на звороті напис «WT АНДРЕЯ». Стилістично вона близька до печаток Ратібора, що може бути свідченням їх синхронності. Можна припустити, що вона належала комусь з княжих намісників рубежу ХІ—ХІІ століть.

Варто відзначити, що боярин Ратібор був довіреною особою князя Всеволода Андрія Ярославовича, який задля контролю віддалених князівств призначає боярина удільним князем (1079—1081 рр.). Після смерті Всеволода Ратібор вірно служить його сину — Володимиру Мономаху. Що стосується намісника Всеволода Ярославовича з іменем Андрій, то варто зазначити, що в літописах така постать ні разу не згадується. Хто ж є власником неідентифікованої печатки? Можливо, сам князь, хресне ім’я якого Андрій? Ця загадка є досі актуальна для сучасних сфрагістів.

На лицевій стороні другої печатки зображено погруддя архангела Михаїла, а на звороті — напис в три рядки «ДЪНЪСЛОВО». Ця печатка належить полоцькому, новгородському, турівському, а пізніше і великому київському князю Святополку Михайлу Ізяславовичу (1050—1113). Такий тип печатки використовувався після Любецького з’їзду князів 1094 року в місті Любечі, метою якого було домовитися про припинення міжусобиць і об’єднання для боротьби проти половців, які плюндрували руські землі. Учасниками Любецького з’їзду були великий князь київський — Святополк Ізяславович, переяславський — на той час князь Володимир Мономах, смоленський князь Давид Ігорович, теребовльський князь Василько Ростиславович. На з’їзді князі домовились про припинення міжусобних війн і проголосили засаду вотчинності, на підставі якої кожний князь мав володіти тими землями, що ними володів його батько, і зобов’язувався не зазіхати на володіння інших князів. Таким чином напис «ДЪНЪСЛОВО» використовувався на печатках всіх князів — учасників з’їзду, як нагадування про домовленості.

Останнє оновлення на Понеділок, 16 березня 2015, 20:45 Детальніше...

ВНУЧКА ЗНАЙШЛА ОСТАНКИ ДІДА ЧЕРЕЗ 70 РОКІВ

Звичний холодний осінній день. Пронизливий листопадовий вітер пробирав до кісток. Але й він не зміг остудити гарячі сльози Любові Мосійчук — цього дня вона перепоховала свого дідуся, якого вбили під час українсько-польського конфлікту в роки Другої світової війни...

Виявлене поховання

Археологам із ДП "Волинські старожитності" доводилося проводити чимало ексгумацій людських останків. Кілька років поспіль вони досліджують городище у Володимирі–Волинському, де в 1939—1941 роках розстріляно більше тисячі людей, розшукали чимало поховань польських прикордонників. Бувало, що науковці знали, чиї саме останки вони вивчають. Та цього разу, мабуть, вперше до них звернулася жінка з проханням знайти… могилу її дідуся.

У книжці волинського краєзнавця Ярослава Царука «Трагедія волинських сіл 1943—1944 рр.» є інформація, що в роки війни від рук польських воєнізованих формувань загинули шість жителів села Поничів нинішнього Володимир–Волинського району. Двох розстріляли на цегельні Льотнища, пізніше перепоховали на кладовищі Поничева. Ще чотирьох вбили біля домівок на початку 1944 року. Свій останній спочинок вони знайшли на роздоріжжі при в’їзді в село. Напис на могилі гласить: «На згадку від громадян села Поничів. 1993 р.». Проте місце поховання одного з них, Василя Мосійчука, досі не відшукали. Щоправда, старожили села знали приблизно, де воно.

Підготовка до перепоховання

— Мама розповідала мені, що на городі могила діда. Бабуся Єлизавета Мосійчук померла 1953 року, коли й Сталін. А дідуся Василя я не пам’ятаю. Він жив у селі Поничів. Там познайомився з якоюсь жінкою, вони мали дві чи три дівчинки. Казали, ніби того страшного дня поляки йшли і вбивали всіх, хто був надворі. А дідуся, зі слів мами, застрелили, закрутили руки дротом і кинули в студню. Коли почала ходити в Університет третього віку, то Ярослав Царук згадував про це. Тоді й вирішила дізнатися, є там могила діда чи немає, — Любов Мосійчук витирає сльози.

Доля не балувала цю жінку. Після закінчення сьомого класу, в 14 років, їй довелося йти працювати, щоб допомогти меншим братам і сестрам. У родині було восьмеро дітей. А оскільки паспортів тоді на селі не мали, то дядько влаштував дівчину на сезонну роботу. Працювала то на цукровому, то на консервному заводі. Потім закінчила вечірню школу, заробляла на хліб у «воєнторзі», на швейній фабриці, паркетному заводі. Нині Любов Михайлівна на пенсії. Не сидиться на місці. Торік закінчила медичний факультет в Університеті третього віку. Цього року пішла на історичний.

Перепоховання Василя Мосійчука

— Снилося, що я історичний не закінчила. Хоча багато знаю, бо тут народилася, але все одно дуже цікаво слухати про історію рідного краю, — ділиться Любов Михайлівна.

І ось ми їдемо в село Поничів. На роздоріжжі біля могили убитих українців зупиняємося. Поряд, на городі Віри Ващук, і поховали Василя Мосійчука. Він їй доводився вітчимом свекрухи.

Директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський та співробітник цієї установи Тарас Верба беруться до роботи. Розмічають приблизний розкоп і заглиблюються на штик. Відтак зачищають площу розкопу. Потім ще на один. Знаходять уламок гутного скла, кілька шматків кераміки. Проте могильної плями не видно — усюди майже чиста глина. Річ у тім, що ґрунт у могилі завжди темніший, ніж там, де не перекопано. Очевидно, свідки помилилися, коли вказували це місце.

— Вибачайте, Любове Михайлівно, — каже Олексій Златогорський. — Пошуки продовжимо вже навесні. Тоді залучимо георадар і дослідимо всю навколишню територію.

— Він повинен бути на городі, якщо ніхто не розкопував. Я пам’ятаю, що раніше, коли їздили в село, то тут, у кутку, ще була могилка. Там і квіти були, а тепер усе зрівняно з землею, — схвильовано каже жінка.

— Є! — гукає цієї миті, витягуючи кілька кісток, Тарас Верба, який ще трохи заглибився в ґрунт.

Археологи з новими силами беруться розчищати поховання. Невдовзі вже видно кістки рук. Спостерігаю за Любов’ю Мосійчук — жінка ледве тримається, щоб не плакати. Це ж останки її рідного дідуся, якого вона ніколи не бачила, але якого знайшла через 70 років. Звичний холодний осінній день. Пронизливий листопадовий вітер пробирав до кісток. Але й він не зміг остудити гарячі сльози Любові Мосійчук — цього дня вона перепоховала свого дідуся, якого вбили під час українсько-польського конфлікту в роки Другої світової війни...

Сергій НАУМУК

Газета "Волинь-нова"

Фото Тараса ВЕРБИ

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"

Останнє оновлення на Понеділок, 09 березня 2015, 19:51

ЗУСТРІЧ З АРХЕОЛОГАМИ В ЕФІРІ ПЕРЕДАЧІ «ТАКТИ ТА ФАКТИ»

8 листопада на Волинському телебаченні чергову передачу «Такти і факти» журналіст Василь Ворон присв’ятив пам’яті  видатного українського археолога, відомого дослідника Волині Дениса Никодимовича Козака.

Спогадами про видатного науковця та археолога, вчителя та наставника з телеглядачами поділилися  директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський, кандидат історичних наук Сергій Панишко, археологи Тарас Верба та Сергій Теліженко.

Передача розпочалася переглядом фото Дениса Никодимовича на розкопках в Хрінниках. Адже, як зазначив директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський: «Хрінники це пісня Дениса Никодимовича. Тут понад 20 археологічних сезонів ним досліджувалися слов’янські та готські поселення, — продовжує Олексій.  Для нас археологів він став дороговказом та провідним дослідником  ранньослов’янських пам’яток на Волині (Загаї, Городок, Гірка Полонка, Боратин, Баїв, Линів, П’ятидні, Маяки, Хрінники), Подністер’ї та Західному Побужжі (Підберізці, Сокільники, Гринів, Звенигород, Чишки, Пасіки-Зубрицькі, Велика Слобода). Будемо намагатися, при наймі  не повторювати його шлях, а доповнити тому що перевершити такого маестро у вітчизняній  археології  неможливо…».

«Чи можливе здійснення музеїфікації всіх артефактів у Хрінниках та створення музейного комплексу?»  поцікавився Василь Ворон.

«У Хрінниках ми маємо стратиграфію з певними обмеженнями - навколо Хрінницького водосховища  не спадає рівень води. Окрім того, багато стародавніх поселень на сьогодні знаходяться на забудованих ділянках землі, або там, де проводиться оранка (на жаль, так сталося, в нашому законодавстві). А при таких, м’яко кажучи, несприятливих  моментах, як можна створити повноцінний музейний комплекс?

Так, є Шанків Яр, де було знайдено відоме святилище готів, жертовник готів і бог Сарапіс. Як зробити музеєфікацію, щоб люди могли бачити як жили готи на нашій землі більше тисячі років тому? Потрібно мабуть думати і діяти владі, музейним працівникам та науковцям разом,  на благо збереження археологічної спадщини. А подальше наше бажання продовження справи Д.Н. Козака дослідження Хрінників залежить від Інституту археології України», відповів Олексій Златогорський.

Штрихами до портрету видатного археолога стали і спогади кандидата історичних наук Сергія Панишко.

«Фактично, починаючи з середини 70-х років подальші покоління студентів історичного факультету, Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки проводили розкопки по Волині з Денисом Никодимовичем. Він був не лише провідним науковцем в археології, а й хорошим організатор. Адже, Денис Никодимович був заступником директора Інституту археології НАН України, головою ВГО «Спілки археологів України.

В часи економічної нестабільності в нашій державі, що не сприяло проведенню археологічних експедицій і по Україні працювало всього декілька експедицій. Козаку Д.Н. вдавалося  кожний рік  проводити розкопки. Тому він найбільше за площею здійснив розкопів. Оскільки він багато працював, то йому і щастило із знахідками. Серед археологічної спадщини, яку залишив нам Денис Некодимович, продовжив Сергій Панишко - це його безцінні знахідки під час розкопок. Він знайшов на Львівщині піхви меча, перше язичницьке святилище в Загаях, виробничі споруди в Хрінниках, найдавніше зображення плуга на стінці горщика. Він виокремив зубрицьку археологічну культуру, що належала давньослов’янським племенам венедів. Відкриттів дуже багато, цілий комплекс, вони будуть використовуватись науковцями ще сотні років і дозволять зробити ще не один історичний висновок».

На прохання Василя Ворона Сергій Дмитрович окремо зупинився на археологічних знахідках Володимир-Волинська, адже цього року ми будемо вшановувати пам'ять короля Данила Романовича.

«У дослідженні епохи правління короля Данила саме археологія дає багато зрозуміти про симбіоз західної та східної культур в нашому регіоні, зазначав Сергій Дмитрович . Так, в Хелмі проводяться  нові розкопки укріплення даного періоду, але для нас волинян цікаво розкопки в с . Новоугрузьке ( літописний Угровськ) в Любомльському районі, бо це були доменіальні володіння короля Данила. Як прояв західноєвропейської культури слід відмітити класичні лицарські замки (городища типу «motte аnd baily» у селах Фалемичі і П’ятидні у Володимир-Волинському р-ні). Подібне укріплення було знайдено в селі Качин. Разом з тим археологами виявлені знахідки XIII ст. характерні для типової східної цивілізації кашинна кераміка  іранського походження.

Згадуючи про Володимир-Волинський окремо зупинилися на виявлені та ексгумації останків жертв масових розстрілів спільною українсько-польською експедицією на давньоруському городищі, поруч із володимирською в’язницею НКВС та гестапо. Кати, що знищували людей, перетворили городище у суцільний могильник  поруч із стіною замку було виявлено могильну яму.

Щодо проведення ексгумації останків жертв археолог Тарас Верба відмітив: «Завдяки Олексію Златогорському та його колегам з Польщі у нас почалась створюватись  база для ДНК, що дасть можливість кожному знайти своїх предків, родичів. Хоча це кропітка робота і спрямована на перспективу».

Олексієм Златогорським були  згадані  на передачі нещодавні події 9 жовтня 2014 року  перепоховання останків польських військових, що загинули у вересні 1939 року, і були виявлені та ексгумовані спільною українсько-польською експедицією ДП «Волинські старожитності» та Ради Охорона Пам'яті Боротьби і Мучеництва (керівник  Домініка Сємінські). Дослідження проводилось у с. Положеве (виявлено три поховання прикордонників, встановлено ім'я одного  поручика Яцека Томашевського), у с. Глинянка (поховання польського прикордонника), у с. Мельники (три поховання польських прикордоників і одного поліцейського). «Роботи ще не завершені  зазначив Олексій Златогорський  нам не вдалося виявити поховання близько 50-ти розстріляних полонених польських прикордонників у с. Піща, невдалося виявити і розстріляну родину польського офіцера у с. Грабове. Плануємо продовжити дослідження у наступному вже році».

Щодо питання останніх археологічних досліджень на Волині, які на сьогодні проводяться в с. Ратнів Луцького району археолог Сергій Теліженко продовжив: «Буквально нещодавно, під час розкопок, на правому березі Чорногузки, нами знайдено частину давньоруського житла з добре збереженою глинобитною піччю, купол якої, на жаль, обвалився. Крім того, нами була зроблена промивка сигменту з неолітичного об’єкта, для встановлення палеоботанічних знахідок. Так, були виявлені численні рештки, схожі на зерна пшениці. Подальші висновки щодо їх визначення буде залежати від спеціалістів археоботаніки з Литви, які в подальшому будуть їх досліджувати. Адже, за цими зернами можна буде встановити час існування неолітичного об’єкта».

«Хочу зауважити,  продовжив Сергій,  що на цих розкопках в Ратневі здебільшого матеріали були виявлені на поверхні грунту (переореному) і це має велику перспективу для подальших досліджень.

Василь Ворон як приклад, пригадав всім, як в Устилузі вдалося завдяки втручанню Олексія Златогорського врятувати давньоруське городище, і поцікавився чи складно буде сьогодні вберегти від знищення археологічні пам’ятки на Волині. На що Олексій з нотою песимізму відповів: «Людям, а особливо чиновникам, завжди було важко довести  різницю між пам’яткою  архітектури та археологічною пам’яткою. Для них це чомусь, як Ви зазначили, це чомусь «архіскладно». Я маю надію, що сьогодні прямуючи до європейських загальноприйнятих світових норм, наші урядовці не дозволять, щоб будівельники, або хтось інший вирішували, чи є на місці археологічні пам’ятки, чи ні. Це повинні робити тільки науковці, проводячи експертизи. Інакше ми втратимо цінну джерельну базу нашої історії».

http://youtu.be/NvoEAhRK6zQ

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»


ПОЛЬСКЕ РАДІО ПРО СПІЛЬНУ УКРАЇНО-ПОЛЬСЬКУ ЕКСПЕДИЦІЮ

Острівки

У дописі Кшиштофа Кота на сайті польського радіо RMF FM з’явилася інформація про роботу спільної українсько-польської експедиції 2014 р. ДП «Волинські старожитності» та Ради Охорони Пам’яті Боротьби і Мучеництва в Любомльському та Шацькому районах Волинської області. Зокрема, у селі Острівки, Положево, Мельники.

Місце поховання польських прикордонників у селі Положево

Село Острівки нині не існує. На місці  села залишилось кладовище, де поховані загиблі поляки з сіл Острівки, Воля Островецька, Янковичі, Кути, Бірки, Чмикос. Багато поховань залишилось також на полях згаданих сіл і, зокрема, неподалік від кладовища в Острівках, на місцевості, де колись існував костел.

Літом цього року проведено на цьому місті пошукові роботи. Так, було зроблено біля 10 тисяч зондів за допомогою бура. Жодного поховання виявлено не було. Ян Федірко представник Люблінської «Фундації Незалежності» вважає, що роботам археологів мають передувати дослідження істориків та архівістів, оскільки на сьогоднішній день майже не залишилось свідків тих кривавих подій.

Надалі у дописі Кшиштоф Кот згадує дослідження спільної експедиції в околицях Шацька. Історія цього регіону тісно пов’язана з історією польських прикордонників. Тут відбулися дві битви поляків з більшовиками в вересні 1939 року. Пам'яттю  про загиблих поляків займаються сучасні польські прикордонники, зокрема, підполковник Яцек Козак.

Ексгумаційні дослідження у с. Глинянка

«Для нас є досить принципово і важливим, що можемо прийняти участь у дослідницьких експедиціях і ексгумаціях  останків колишніх прикордонників, які загинули тут на Волині, - розповідає полковник Яцек Козак — не помирає той хто залишається в пам’яті живих. Власне тому їздимо на Волинь і проводимо ексгумаційні дослідження. Літом цього року ексгумували останки семи польських прикордонників та одного поліцейського, проводили також пошукові дослідження в районі сучасного Шацька і села Піщі. Після битви під Витичне багато польських прикордонників були розстріляні більшовиками у Піщі. На сьогоднішній день не відомо місце їх поховання. Але будемо його шукати. Плануємо також знати імена тих, хто загинули і були ексгумовані нами цього року. Заради цього брали зразки ДНК померлих. Вважаємо, що місць поховань на дорозі маршу групи прикордонників генерала Орліка- Рюкеманна досить багато, особливо в районі Шацька на Україні і в Витичне під Влодавою  в Польщі».

Поховання польських прикордонників
у с. Мельники

Далі у дописі Кшиштоф Кот згадав ексгумаційні роботи в селі Положево Шацького району. Зокрема, тут у лісі, в урочище  Гузне, ексгумовано останки поручника Яцека Томашевського. Довгі роки поховання оточувала дерев’яна огорожа. Старожили зберегли ім’я прикордонника, а також місце його поховання. Запам’ятали також, що той солдат був похований без ніг. Цей факт підтвердила ексгумація. Окрім того, за метрів 700 від могили Томашевського у самому селі Положево знаходилась могила двох польських прикордонників. Опікувалась нею місцева мешканка, яка померла рік тому. Отже, лише цього року прикордонники були ексгумовані спільною експедицією.

Всі виявлені останки прикордонників і поліцейського були з урочистостями перепоховані 9 жовтня цього року на місцевому кладовищі у селі Мельники Шацького району під символічним дерев’яним хрестом. Можливо колись будуть встановленні їхні імена.

«Наша історія - трагічна історія, — говорить Яцек Козак  зрозуміло, що ми не претендуємо на Волинську землю, але останки наших солдатів там є. Те, що там немає нині Польщі не означає, що ми не повинні про них пам’ятати. Вони там лежать і забути про них не можемо».

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

Останнє оновлення на Понеділок, 09 березня 2015, 20:16

Тернопільські археологи знайшли «англійську булавку» часів бронзової доби

Читати далі >>

Останнє оновлення на Понеділок, 09 березня 2015, 20:15

Сторінка 1 з 2

Пошук

Контакти

Матеріали на сайт надсилайте на адресу: support@vgosau.kiev.ua
Ми в соцмережах

Інтернет-ресурси

Аматор
Російський громадський рух на захист археологічної спадщини.

National Archaeological Record of Romania (RAN)
Великий архів румунської археологічної та історичної літератури.

Архів випусків журналу «Археологія» (з 2008 р.)
На сайті Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

Книги за Македония
Література з історії та етнографії Болгарії й Македонії.

Ви знаходитесь тут: До уваги громадськості Археологія у ЗМІ