Гарячі точки

Прес-реліз за матеріалами Круглого столу «Заснування Софійського собору в Києві: проблеми нових датувань»

«Нове датування» Софійського собору не витримує критики, — такого висновку дійшли учасники Круглого столу «Заснування Софійського собору в Києві: проблеми нових датувань», який відбувся 7 квітня 2010 р. і в якому взяли участь українські та російські вчені — представники провідних наукових установ Києва, Львова, Москви та Санкт-Петербургу.
Виступи учасників Круглого столу стосувалися наукової обґрунтованості пропозиції Національного заповідника «Софія Київська» щодо відзначення у 2011 р. 1000-річчя з дня заснування Софійського собору в м. Києві. По суті, Круглий стіл став першим фаховим обговоренням аргументів, висунутих співробітниками заповідника Н.М. Нікітенко і В.В. Корнієнко та покладених в основу зазначеної пропозиції.
Знані в Україні та за її межами історики (акад. П.П. Толочко, чл.-кор. НАНУ М.Ф. Котляр, чл.-кор. НАНУ О.П. Толочко) у своїх доповідях довели безпідставність визначення Н.М. Нікітенко дати заснування Софійського собору 4 листопада 1011 р. за часів князівства Володимира Святославича. Натомість фахівці зазначають, що усі наявні літописні свідоцтва однозначно стверджують Ярослава Мудрого як засновника собору, будівництво якого розпочалося між 1017 та 1037 рр.
Провідні українські мистецтвознавці (д. м. Л.С. Міляєва, к. м. Л.Г. Ганзенко, к. м. Н.Б. Козак), виступаючи на Круглому столі, продемонстрували, що фресковий ансамбль Софійського собору можливо розглядати лише в контексті розвитку візантійського монументального мистецтва 40-х рр. ХІ ст., а тлумачення та датування софійських фресок, запропоновані Н.М. Нікітенко, є винятково суб’єктивними і надуманими.
Російські експерти з архітектурної археології (к. і. н. О.М. Іоаннісян, к. і. н. Д.Д. Йолшин), проаналізувавши відмінності між архітектурними вирішеннями Десятинної церкви та Софійського собору, заперечили задекларовану Н.М. Нікітенко спорідненість обох будівель. Їх висновки підтвердили українські колеги (к. і. н. Т.А. Боровський, к. і. н. Є.І. Архіпова, археолог В.К. Козюба та технолог-реставратор Ю.М. Стріленко), які порівняли зразки будівельних розчинів та фрескового тиньку зазначених пам’яток, археологічні знахідки тощо.
Окремого розгляду під час Круглого столу зазнали й епіграфічні знахідки з Софійського собору, зокрема, дев’ять написів, які співробітниками заповідника визначаються як «найдавніші датовані графіті». Провідні епіграфісти та лінгвісти з Москви і Санкт-Петербургу (д. і. н. А.О. Мединцева, д. ф. н. Т.В. Рождественська) піддали критиці запропоноване В.В. Корнієнко прочитання окремих написів «з ранніми датами». Знавці грецької епіграфіки (к. і. н. С.М. Міхєєв, к. і. н. А.Ю. Виноградов) засвідчили неякісність фіксації В.В. Корнієнко кількох «датованих» написів і, відповідно, хибність їх інтерпретацій. Фахівцями доведено, що у більшості графіті зафіксовано не дати, а грекомовні молитовні звернення та літургійні девізи. Інші дослідники (к. ф. н. О.О. Євдокимова, к. і. н. Т.А. Бобровський) акцентували хибне визначення кількох софійських «дат» (1018, 1019 рр.) з огляду на значно пізніші (XVI ст.) палеографічні ознаки цих написів.
Нарешті, на загальних методологічних хибах Н.М. Нікітенко у здійсненні наукових досліджень пам’ятки та інтерпретації їх результатів наголосили відомі українські вчені та представники пам’яткоохоронної громадськості (член-кореспондент НАН України Г.Ю. Івакін, доктор історичних наук В.М. Ричка, художник-реставратор І.П. Дорофієнко, заступник голови медіа видавництва «Мислене древо» М.І. Жарких).
В результаті обговорення проблем нових датувань Софійського собору, учасники Круглого столу дійшли висновку, що запропонована співробітниками Національного заповідника «Софія Київська» дата заснування собору — 1011 р. є абсолютно необгрунтованою, оскільки:
- наявні писемні джерела з історії пам’ятки не дозволяють відносити цю подію до часу раніше 1017 р. та визначати особу засновника, крім Ярослава Мудрого;
- архітектурні особливості будівлі собору та його фрескового ансамблю дозволяють датувати спорудження пам’ятки та виконання її розписів не раніше другої чверті ХІ ст.;
- жодне з «датованих» графіті не може вважатися безсумнівним історичним джерелом з огляду на стан їх збереженості та значну кількість запропонованих різночитань цих написів.

25.05.2011

Останнє оновлення на Понеділок, 25 лютого 2013, 17:48

Сторінка стану консервації Софії Київської та Печерської Лаври на сайті UNESKO

http://whc.unesco.org/en/soc/132

Останнє оновлення на Понеділок, 25 лютого 2013, 17:44

ЗАКЛЮЧЕННЯ на проект Закону України «Про відродження унікального Символу православ’я — церкви Богородиці (Десятинної) в місті Києві»

ВІФП НАН України

ЗАКЛЮЧЕННЯ
на проект Закону України «Про відродження унікального Символу православ’я — церкви Богородиці (Десятинної) в місті Києві», зареєстрований 12.12.2012 р. № 1074

Цей проект Закону України мало чим вирізняється від попереднього № 9196 від 26.09.2011 р., який мав справедливо негативний відгук протокольно-правової служби Верховної Ради України. Проти його головних засад тоді ж виступали експерти з СНД (див. у додатку). Інститут археології НАН України принципово і рішуче виступає проти цього проекту, який носить відверто клерикальний характер. Демонструється намагання порушити міжнародні та українські закони з охорони всесвітньої культурної спадщини.
В текстах проекту Закону та Пояснювальної записки відбувається свідома підміна юридичних понять — це не «відродження», а новобудова на пам’ятці. Термін «відродження» має чіткий зміст у сучасній культурній світовій сфері. Це не є нове будівництво об’єкту зі старою назвою. Автори проекту закону та пояснювальної записки цього або не розуміють, оскільки відкидають дух і букву всього сучасного українського та світового законодавства у галузі збереження культурної спадщини, або свідомо заводять в оману суспільство. Вони намагаються тягнути українське суспільство у світ середньовіччя. Культурний християнський світ від цього вже давно відмовився, про що свідчить світове законодавство в цій сфері.
Дійсно в свій час намагалися здійснити тут нове будівництво. Проте Президент України Л.Д. Кучма мудро піднявся на вищий щабель й відмовився від свого першого помилкового рішення. Згідно з рішенням Урядового комітету соціального та гуманітарного розвитку від 11.04.2000 р., питання щодо відбудови Десятинної церкви було знято з розгляду до остаточного з’ясування критеріїв допустимості та правомірності відтворення цієї церкви Комісією з питань відтворення видатних пам’яток історії та культури при Президентові України. А у 2004 р. вийшло Розпорядження Президента України «Про музеєфікацію церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві», де було вказано, що «Розпорядження Президента України від 12.02.2000 № 83/2000рп «Про першочергові заходи щодо відродження церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві» вважати таким, що втратило чинність» (п. 3).
За своєю тональністю та змістом вказаний проект не складає враження, що він підготовлений юристом. Чимало виразів характерні для малоосвічених церковників нижчої чи середньої ланки. І безумовно відбиває інтереси лише окремих релігійних угруповань В певних випадках він протирічить нашій Конституції, що визначає Україну як світську державу.
Незрозуміло, що означає термін «Символ православ’я» як з юридичної так і релігійної точки зору по відношенню до конкретної пам’ятки. Яке конкретно змістовне навантаження несе термін «духовно-символічний, православний комплекс»? Це недоречна колоцерковна риторика в тексті закону, а не виступу чи статті. Пояснювальна записка до нього має фактичні помилки. Собор св. Софії не виконує ніяких релігійних «аналогічних функцій» — це музей. З яким «піднесенням Держави» пов’язане нове будівництво церкви у 1828 р.? Схоже автори проекту поділяють імперську політику Миколи І.
Українська РСР не знищувала церкву Х ст., збудовану князем Володимиром, а розібрала будівлю ХІХ ст. Причому саме це будівництво церкви в імперському стилі архітектора Стасова знищило справжні рештки Х ст., яких на той час ще збереглося чимало. Там навіть відбувалась церковна служба. Сучасники засуджували цю новобудову, яку здійснив відставний поручик О. Аннєнков, висланий до Києва за знущання над своїми кріпаками. Тепер, у ХХІ ст., нам пропонують брати з нього приклад.
До Ст. 1 — Незрозуміло, чому треба повертати майно тільки православній церкві, а не всім іншим конфесіям, приватним та юридичним особам. Чи буде розповсюджуватися це на конфісковані Катериною ІІ маєтності монастирів, чи будуть, наприклад, повертати м. Васильків Лаврі і в яких межах.
Незрозуміло, кому конкретно має повертатися ділянка з рештками Десятинної церкви. Адже перед експропріацією вона належала Українській Автокефальній церкві. Тут виникають складні юридичні колізії, кому конкретно юридично вона належала, її точні розміри. Але точно не самозваній громаді ніколи не існуючого монастиря. Сумнівна юрисдикція і УПЦ Московського патріархату, якої до революції не існувало.
Правильно вказується, що за Ст. 10 Закону України «Про культуру» держава має створювати умови для відродження історичного середовища. Проте в самому проекті пропонується грубо його порушити, будуючи на пам’ятці державного значення нові будівлі не тільки церкви (вигляд її нікому достеменно невідомий), але й інші споруди, яких ніколи на Старокиївській горі не існувало (Ст. 2, п. 5). Ніколи в історії на цій території не існувало і будь-якого монастиря. Створення нового монастиря в центрі великого міста рішуче протирічить монастирським Статутам та цілям православного чернецтва.
Невдале формулювання парламентських читань в Ст. 3 фактично виключає всі інші конфесії з сучасного «державного будівництва» України й може викликати непотрібні конфлікти.
Поданий проект має відповідати чинному законодавству, тоді не треба буде приводити існуючі нормативно-правові акти у відповідність з новим проектом (Ст. 4 та 5). Адже в Пояснювальній записці прямо стверджується (п. 4), що «Реалізація положень даного законопроекту після його прийняття не потребує внесення змін до інших законів України».
Цей проект повністю протирічить чинному світовому та українському законодавству у галузі охорони культурної спадщини. Він вимагає відміни низки положень українських законів та постанов та порушень європейських хартій, підписаних Україно. А головне будівництво сумнівного з архітектурної точки зору новобудови знищить численні археологічні пам’ятки Старокиївської гори, знищить існуючий ландшафт, традиційну містобудівельну ситуацію і, вірогідно, саму історичну гору.
Ця ділянка розташована Центральному історичному ареалі міста Києва, в архітектурній охоронній зоні, на території пам’ятки археології національного значення «Місто Володимира», занесеної до Державного реєстру нерухомих пам’яток України постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.09 № 928 (охоронний № 260010-Н) і є заповідною археологічною зоною загальнодержавного значення (Постанова Ради Міністрів УРСР № 711 від 21.07.1965) ще з радянських часів.
Низка постанов Київради підтверджувала статус цієї території. Рішення Київського міськвиконкому № 422 від 19.03.1973 р. «Про створення в м. Києві археологічних заповідних зон та архітектурних заповідників, зон регулювання забудови та охороняюмого ландшафту» і Рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 р. № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників та зон охорони пам’яток історії та культури в м. Києві», а також Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 р. «Про внесення змін і доповнень до решення від 16.07.79 р. № 920.
Територія Cтарокиївської гори — це комплексна археологічна пам’ятка. Вона має унікальний культурний шар, що містить пам’ятки доби неоліту, трипільського, скіфського та ранньослов’янського часів, язичницький могильник, князівські палаци, ремісничі майстерні, братську могилу захисників Києва 1240 р. Тут знаходиться поселення часів легендарного Кия VІ—VІІІ ст., величезний оборонний рів, князівські палаци та ремісничі майстерні тощо. Саме тут почалася розбудова нашої держави, причому задовго до побудови Десятинної церкви. Неприпустимо відкидати великий проміжок вітчизняної історії тому, що він припадає на дохристиянський період. Ці могили теж вимагають поваги та охорони з боку держави.
Культурний шар зберігає важливу історичну інформацію про кардинальні етапи нашої давньої історії та попередніх епох. Неприпустимо в наш час втратити найменшу інформацію про наше минуле, яке є невід’ємною частиною всесвітнього історичного процесу й належить всьому людству.
Так зване «відтворення», а фактично нова забудова, буде прямим порушенням норм світового пам’яткоохоронного законодавства: Міжнародної хартії про збереження та реставрацію пам’яток і визначних місць (Венеція, 1964 р.), Міжнародної Хартії про збереження історичних міст та територій (Вашингтон, 1987 р.), Хартії з охорони й управління археологічною спадщиною (Лозанна, 1990 р.), Декларація про збереження оточення споруд спадщини, визначних місць та територій (Ксіань, 2005 р.), Хартія про інтерпретацію та презентацію визначних місць культурної спадщини (Квебек, 2008 р.).
Особливо, це стосується Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини (переглянутої) [Ла Валетта, 1992 р.], ратифікована Законом України № 1369-IV від 10.12.2003 р.).
Конвенції ЮНЕСКО про захист світової культурної та природної спадщини, що підписані та ратифіковані Україною. Положення цих актів вимагають збереження автентичних пам’яток й заперечують реконструкцію (відтворення або створення копій у гаданих первинних формах) цих пам’яток.
Масштабне будівництво на території пам'ятки неминуче призведе до значних культурно-історичних втрат. До того ж відбудова масивної споруди Десятинної церкви не відповідає сучасній містобудівній ситуації, внесе дисонанс в середовище яскравої барокової пам’ятки — Андріївської церкви ХVІІІ ст., яка зараз номінується до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Старокиївська гора входить до офіційно затвердженої буферної зони собору св. Софії — пам’ятки, що входить до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Без відповідного дозволу з боку ЮНЕСКО будь-яке будівництво тут неможливе.
Внесений проект Закону України № 1074 від 12.12.2012 р. має суттєві юридичні вади та несе величезну загрозу збереженості унікальної пам’ятки вітчизняної історії та серйозно підриває авторитет України в світі як цивілізованої держави.

Директор
Інституту археології НАН України,
академік НАН України
П.П. ТОЛОЧКО


Звернення від учасників семінару «Древнерусская архитектура эпохи Владимира Святого и Ярослава Мудрого»

Обращение по проблеме музеефикации остатков Десятинной церкви в Киеве

от участников семинара «Древнерусская архитектура эпохи Владимира Святого и Ярослава Мудрого»
(Государственный Эрмитаж, Новгородский объединенный музей-заповедник, Санкт-Петербургское отделение ИКОМОС)

На Международном семинаре «Древнерусская архитектура эпохи Владимира Святого и Ярослава Мудрого» (Государственный Эрмитаж, Новгородский государственный объединенный музей-заповедник, Санкт-Петербургское отделение ИКОМОС) была обсуждена информация о дальнейшей судьбе участка Старокиевской горы, на котором располагаются остатки Десятинной церкви X в. Нас чрезвычайно встревожили намерения осуществить строительство крупного храма и братского корпуса для монастыря на месте Десятинной церкви.
Старокиевская гора — сложный комплекс археологических памятников, имеющий огромное историко-культурное значение. В ходе раскопок здесь были обнаружены остатки древних поселений эпохи неолита и железного века, цитадель древнего Киева X в., некрополя X и XI вв., остатки княжеских дворцов — следы первых этапов формирования государственности на Руси. Архитектурной доминантой этого места в конце X—XIII вв. была Десятинная церковь. Она представляет собой общую для всех славянских народов Восточной Европы духовную и символическую ценность, поскольку играла выдающуюся роль в зарождении государственной, культурной и религиозной традиции и олицетворяет истоки православия на Руси, искусства и архитектуры, новых ремесел и технологий — всего того нового и прогрессивного, что принесло на Русь принятие христианства на государственном уровне.
Десятинная церковь — первая каменная постройка, возведенная на территории Древней Руси. Она была построена в конце X века князем Владимиром Святославичем. Здание несколько раз перестраивалось на протяжении XI—XII веков, а при трагических событиях 1240 г. было разрушено. Руины продолжали существовать до начала XIX века, когда архитектором В.П. Стасовым было возведено новое здание церкви. Остатки первоначальной постройки на отдельных участках исследовались в начале XIX в., в 1908—1911 гг., в 1938—1939 гг. Еще один цикл исследований был проведен в 2005—2010 гг. совместными усилиями украинских и российских ученых. Несмотря на то, что сохранность аутентичных остатков Десятинной церкви очень невелика (только часть фундаментов и их следов), они и сейчас несут большой объем важной информации. В ходе каждого нового цикла исследований научное представление о первом каменном храме существенно расширялось и уточнялось, а консервационная засыпка раскопов позволяла максимально сохранить дошедшие до нас остатки, несмотря на их хрупкое состояние.
Остатки Десятинной церкви как памятник историко-культурного наследия должны сохраняться в соответствии с принципами и правилами, изложенными в Международной хартии по консервации и реставрации памятников и достопримечательных мест (Венецианской хартии), которой предполагается преимущественно консервационный подход.
Мы считаем, что любое строительство приведет если не к полному уничтожению, то к значительной утрате уникального объекта культурного и духовного наследия. Наш общий долг — сохранить его для будущих поколений. Принципы полного сохранения аутентичных остатков, а также возможности доступа к объекту историко-культурного наследия мирового значения должны стать приоритетными при решении судьбы Десятинной церкви.
Для решения вопроса о путях и способах дальнейшего сохранения и использования территории древнего киевского детинца и находящихся на ней остатков Десятинной церкви было бы целесообразно создать коллектив исследователей, включающий специалистов из Украины, России и Белоруссии. Эти специалисты могли бы разработать предложения по консервации, музеефикации, дальнейшим исследованиям и использования территории Старокиевской горы, исходя из опыта, накопленного при изучении памятников древнерусской архитектуры, находящихся ныне на территории всех восточнославянских народов. Опыт такой совместной деятельности по выработке предложений, касающихся судьбы важнейшего памятника, духовной и культурной традиции народов трех стран, может стать одним из важных шагов на пути формирования единого культурного пространства СНГ.

24.11.2010

От имени участников, председатель оргкомитета семинара,
заведующий Сектором архитектурной археологии
Государственного Эрмитажа, канд.ист.наук
О.М. Иоаннисян

Участники семинара «Древнерусская архитектура эпохи Владимира Святого и Ярослава Мудрого»:
Белецкий Денис Викторович, художник-реставратор, Москва
Булкин Валентин Александрович, канд. иск., доцент (Санкт-Петербургский государственный университет)
Васильев Борис Григорьевич, канд. иск., ст. н. с. (Староладожский музей-заповедник)
Виноградов Андрей Юрьевич, канд. филол.наук, ст. н. с. (Институт всеобщей истории РАН, Москва)
Горбатенко Сергей Борисович, председатель Санкт-Петербургского регионального отделения Российского комитета ИКОМОС
Евдокимова Александра Алексеевна, канд. филол. наук, н. с. (Институт языкознания РАН, Москва)
Ёлшин Денис Дмитриевич, канд. ист. наук, м. н. с. (Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург)
Зыков Петр Леонидович, ст. н. с. (Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург)
Ивакин Глеб Юрьевич, докт. ист. наук, зам. директора по научной работе (Институт археологии НАН Украины, Киев)
Кулешов Вячеслав Сергеевич, м. н. с. (Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург)
Лалазаров Сергей Валерианович, архитектор-реставратор, руководитель архитектурно-реставрационной мастерской № 7 (НИИ «Спецпроектреставрация»)
Лесман Юрий Михайлович, канд. ист. наук, ст. н. с. (Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург)
Медникова Елена Юрьевна, ст. н. с. (Институт истории материальной культуры РАН, Санкт-Петербург)
Милютенко Надежда Ильинична, канд. филол. наук, доцент (Санкт-Петербургский государственный университет, Санкт-Петербург)
Михеев Савва Михайлович, канд. ист. наук, м. н. с. (Институт славяноведения РАН, Москва)
Пежемский Денис Валерьевич, канд. ист. наук, директор Новгородского научно-просветительского центра «Наследие»
Пескова Анна Анисимовна, канд. ист. наук, ст. н. с. (Институт истории материальной культуры РАН, Санкт-Петербург)
Родионова Марина Анатольевна, ст. н. с. (Центр археологических исследований Новгородского государственного объединенного музея-заповедника, Новгород Великий)
Рождественская Татьяна Всеволодовна, докт. филол. наук, проф. (Санкт-Петербургский государственный университет)
Сарабьянов Владимир Дмитриевич, канд. иск., ст. н. с. (Государственный институт искусствознания, Москва)
Стриленко Юлия Николаевна, технолог-реставратор, гл. специалист (НИИ памятникоохранных исследований Министерства культуры и туризма Украины, Киев)
Толочко Алексей Петрович, докт. ист. наук, вед. н. с. (Институт истории НАН Украины, Киев)
Торшин Евгений Николаевич, н. с. (Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург)
Трояновский Сергей Викторович, канд. ист. наук, ст. н. с. Института истории РАН, (Санкт-Петербургский филиал), зам. пред. Новгородского Общества любителей древности, зав. Центром археологических исследований Новгородского государственного объединенного музея-заповедника

Останнє оновлення на Середа, 10 квітня 2013, 19:23

Звернення директора Державного Ермітажу

Останнє оновлення на Середа, 10 квітня 2013, 19:13

Сторінка 10 з 10

Пошук

Контакти

Матеріали на сайт надсилайте на адресу: support@vgosau.kiev.ua
Ми в соцмережах
Ви знаходитесь тут: Гарячі точки