Палеопатологія — наука, яка вивчає захворювання давніх людей та адаптацію людини до зовнішнього середовища через реакцію організмів на соціальні та природні впливи. Палеопатологія є синтезом медицини, антропології, історії та екології.
Спосіб збору матеріалу: ретельний відбір ПОВНИХ, по можливості до найдрібніших фрагментів кісток, скелетів з поховань, знайдених в процесі архeологічних розкопок або розвідок. Критично важлива ретельна фіксація археологічного контексту.
Методи визначення: морфологічні спостереження; рентгенологія; електронна мікроскопія, гістологія; визначення ДНК збудника захворювання; біохімічний аналіз.
Інструменти для морфологічного спостереження: лупа, бінокуляр, мікроскоп, штангенциркуль, фотоапарат.
Результат: діагностика посмертних змін, захворювань та станів на межі норми та патології на кістках та зубах людей з поховань, знайдених в процесі археологічних розкопок.
Методи інтерпретації: диференційний діагноз, порівняльний і статистичний методи.
Інтерпретації: поширення зубних, метаболічних, інфекційних захворювань, травм та морфологічних особливостей скелету на певній території в певну епоху дозволяє визначити родинні зв'язки, рівень пристосованості популяції до природних умов середовища та соціальних стресів, встановити приналежність людини чи групи людей до певного соціального прошарку, реконструювати основні заняття, професії на індивідуальному рівні, та тип господарювання на популяційному рівні.
Вивчення присмертних та посмертних змін на кістках дозволяє визначити причину смерті, особливості поховальних ритуалів а, отже й дає вихід на певні елементи духовної культури взятої групи населення. Дослідження прижиттєвих маніпуляцій з людським тілом (наслідки хірургічного втручання — трепанацій, ампутацій), процесів загоєння травм, хабітуальних змін на зубах й кістках, дає уяву про рівень медичних знань та гігієнічних звичок в певний період часу на взятій території.
Посмертними змінами на скелеті займається тафономія.
Важливими напрямками палеопатології є військова антропологія або антропологія полів битв та остеобіографія.
Дослідники в Україні: Олександра Козак, Ольга Мінейко, Юлія Ушкова.
Приклади праць:
Козак О.Д. Кияни княжої доби. Біоархеологічні студі. — Київ, 2010.
Козак О., Шульц М. Палеопатологія та діагностика цинги (на антропологічних матеріалах з давньоруського Києва) // Археологія. — 2007. — № 4. — С. 60—69.
Kозак О. Захворювання жителів Переяслава ХІ—ХІІ ст. та можливості біо-соціальних реконструкцій // Наукові записки з української історії. — Переяслав-Хмельницький, 2008 — Вип. 20. — С. 104—116.
Козак О.Д. Жителі сотенного містечка Стайки XVII—XVIII ст. (за матеріалами біоархеології) // Історична антропологія та біоархеологія України. — Київ, 2014. — Вип. 1. — С. 116—130.
Олександра КОЗАК