За розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 р. за № 60-р «Про проведення археологічних досліджень на земельній ділянці із залишками фундаменту Десятинної церкви» у 2005—2010 рр. Архітектурно-археологічною експедицією ІА НАН України (кер. — Г.Ю. Івакін) було проведено комплексне обстеження як самої монументальної пам’ятки Х—ХІХ ст., так і прилеглої до неї території.

Загальний вигляд місця Десятинної церкви на початку розкопок (2005 р.)

Серед найвагоміших результатів цих досліджень є: отримання уточненого плану церкви; визначення послідовності зведення окремих її частин та місць значних перебудов в ХІ і ХІІ ст.; з’ясування відмінностей фрескового розпису храму кінця Х ст. від подальших ремонтних розписів ХІ і ХІІ ст.; вивчення залишків «південного» палацу; знахідка житла VІІІ ст. під Десятинною церквою; дослідження рову Старокиївського городища Х ст., що передував спорудженню храму; виявлення понад 20 язичницьких поховань під церквою та навколо неї; знахідка братської могили загиблих у 1240 р. під час монголо-татарської навали; дослідження понад 80 поховань кладовища ХVІІ—ХVІІІ ст. біля церкви часів Петра Могили. Навіть цей лаконічний перелік засвідчує, наскільки насиченою археологічними об’єктами є територія в історичному центрі Києва.

На жаль, фінансування розкопок здійснювалось тільки в 2005—2007 рр. У наступні польові сезони роботи виконувались тільки кількома співробітниками ІА, нашими колегами із Львова (Інститут українознавства ім. Крип’якевича) та С.-Петербурга (Державний Ермітаж, Росія), студентами вишів Києва. Експедиція не мала змоги найняти хоча б кілька копачів, які могли би викидати землю з глибоких розкопів (глибина розкопу на місці рову городища сягала майже 8 м). Відсутність фінансування вплинула на обсяг проведених робіт, темп камеральної обробки десятків тисяч виявлених артефактів та опрацювання сотень планів та інших креслень, тисяч фотографій до Звіту за результатами робіт, зробила неможливим здійснення реставрації знахідок із металу, кістки, кераміки, зразків давніх фрескових розписів.

Платформа під північною і центральною апсидами церкви

Восени 2005 р. над розчищеними фундаментами давньої церкви було зведено захисний павільйон, який поступово руйнувався, а в лютому 2010 р. його дах повністю завалився від снігу. На щастя, фундаменти пам’ятки до того часу вже було засипано. Оскільки демонтаж павільйону так і не було здійснено, археологам та студентам довелось працювати серед цих руїн ХХІ ст. в сезоні 2010 р. Нам, учасникам експедиції, було соромно перед сотнями туристів (серед яких традиційно багато іноземців), які щодня відвідували територію Національного музею історії України (де і знаходяться залишки Десятинної церкви), за цю байдужість влади до міста та нашої історії.

23.06.2010 р. вийшло нове розпорядження КМ України № 1311-р «Про проведення археологічних досліджень та музеєфікацію залишків фундаментів Десятинної церкви», за яким передбачались кошти на фінансування розкопок, демонтаж павільйону та перші кроки з музеєфікації пам’ятки, але воно не було виконано через відсутність коштів. Наприкінці лютого 2011 р. науковці та громадськість дізналися, що Міністерством культури України та виконавчим комітетом Київської міської ради було прийнято спільне рішення, на виконання якого голова Київської міської держадміністрації О. Попов підписав розпорядження № 264 від 25.02.2011 р. про проведення замовленого бліц-конкурсу на визначення кращої містобудівної концепції культурної, архітектурної та мистецької ревалоризації пам’ятки археології національного значення «Дитинець стародавнього Києва VІІІ—ХІІІ ст. з фундаментом Десятинної церкви Х ст.».

Загальний вигляд збережених фундаментів Х ст.

За цим розпорядженням, подані на конкурс концепції повинні реалізувати умову «консервації та сучасної музеєфікації автентичних залишків та їх слідів церкви Богородиці (Десятинної), створення архітектурного ансамблю з можливістю екскурсійного відвідування, відправлення релігійних потреб громадян та проведення протокольних заходів». Конкурс триватиме 2 місяці і має завершитись 25 квітня, після чого проекти планується оприлюднити для поінформування суспільства.

З приводу цієї, вже тривалої, історії з визначення майбутнього архітектурно-археологічної пам’ятки хочеться висловити кілька міркувань. Цілком виправданим є комплексне опрацювання всієї території між вул. Володимирською і Десятинним провулком, але ключовим елементом всього проекту є саме Десятинна церква.

Дещо несподіваним виявилось суміщення в одному процесі як визначення концепції, так власне і створення архітектурного проекту (чи ескізу) з її реалізації. Як на мене, це різні етапи шляху до реалізації ідеї музеєфікації як у послідовності дій, так і у формі їх виконання. Концепція, як відомо, є способом розуміння, тлумачення якихось явищ, основною їх ідеєю. Стосовно майбутнього Десятинної церкви, концепція її музеєфікації повинна накреслити ті рамки і завдання, в межах яких згодом і розроблятимуться проекти.

Блок стіни ХІ ст.

Якщо підходити прагматично до вироблення концепції музеєфікації залишків храму, треба врахувати і поєднати між собою 3 ключових складових цього процесу. Їх взаємодія в тій чи іншій комбінації, власне, і визначає завдання для створення проектів по реалізації концепції. Цими чинниками є гроші, термін реалізації проекту та ступінь розкриття культурного, наукового, просвітницького та туристичного потенціалу видатної пам’ятки. Зрозуміло, що, наприклад, при скромному фінансуванні вага останнього чинника буде знівельована, а при малому терміні реалізації проекту навіть великі кошти не дозволять, знову таки, зробити сучасну музеєфікацію європейського зразка. Як на мене, існує всього 3 принципових варіанти (концепції) реалізації офіційно заявленої чиновниками амбітної мети. Розглянемо їх.

Варіант 1 («мінімалістичний»). Це найпростіша концепція — повернути майданчик з Десятинною церквою приблизно до того самого стану, який там був на 2005 р. — трасування ліній фундаменту церкви червоним камінням та існування одного чи кількох зондажів (під склом) збережених фундаментів, наприклад, частини західної стіни (Х ст.) та південно-західний кут (ремонт ХІІ ст.) давнього храму. Цей варіант має важливі переваги — для його реалізації не потрібно великих коштів, і все можна встигнути зробити навіть до Євро 2012. Крім того, фундаменти в землі будуть зберігатись краще, ніж закріплені реставраторами, але на повітрі. Реалізація цієї концепції не перешкоджає в майбутньому музеєфікації за варіантами 2, 3. Суттєва вада цієї концепції — відмова від використання пам’ятки як надсучасного за своїми інформативними можливостями культурного об’єкту.

Край братської могили загиблих 1240 р.

Варіант 2 («проміжний») — створення підземного музею. За цією концепцією, більша частина чи вся церква розкривається, і створюється музейне приміщення загальною площею до 1500 м2. Його стіни і обмежена кількість тонких колон підтримують полегшену (для втримання атмосферних опадів) пласку конструкцію даху, що здіймається над поверхнею землі на 1,5—2 м (нижче не можна, оскільки всередині музею його відвідувачі не повинні діставати руками до стелі, не кажучи вже про необхідність циркуляції повітря в приміщенні). Звичайно, в підземному музеї має бути кліматконтроль — стаціонарне опалення, пристрої для регуляції температури, вологи, кондиціонери тощо. В музеї при експонуванні самих залишків Десятинної церкви відвідувачі власними очима можуть побачити методи спорудження фундаментів, різночасові перебудови, а також збережені нерухомі об’єкти на місці церкви (піч житла VІІІ ст., блок кладки ХІ ст. — єдиний від наземних стін храму, який зберігся, так званий «тайник», залишки церкви ХІХ ст. тощо). В залах стаціонарної експозиції через експонування знахідок та супровідних ілюстративних матеріалів (плани, фото, макети, реконструкції) можна репрезентувати історію самої Десятинної церкви — пам’ятки архітектури Х—ХІХ ст., а через неї — і історію міста Києва, перехід від язичества до християнства, розвиток архітектури та мистецтва в Давній Русі.

Орнамент фрески Х ст.

Для реалізації проекту за цією концепцією знадобляться, очевидно, значні кошти і 3—5 років наполегливої праці. В Україні і всьому пострадянському просторі ще ніколи не робилась масштабна реставрація давніх фундаментів (не плутати з «реставраційною» сучасною надбудовою над автентичними рештками), тому нема і відповідних апробованих технологій і кадрового потенціалу). Зайве нагадувати, що при спорудженні музею та інфраструктури до нього (комунікації, туалети тощо) потрібно буде провести додаткові археологічні розкопки. Головний недолік цієї концепції — просторова висотна обмеженість об’єму музею, зали якого ділять залишки храму на окремі сегменти і не дозволяють відвідувачу побачити єдність складових плану храму і уявити масштаб і велич його композиційного задуму.

Варіант 3 («європейський») — найамбітніший і найскладніший. Його принципова відмінність від попереднього — створення наземного музею. Площа музею — більша за площу храму, становитиме близько 2000 кв. м. Форма даху — двосхила чи пірамідальна, з пропуском природного світла. Експозиція в музеї має розміщуватись по периметру вище сучасної поверхні, щоби відвідувачі зверху бачили одразу весь храм, розташований в центральній частині музею. Певною аналогією цій концепції є музей Спаської церкви у Переяславі-Хмельницькому чи археологічний музей «Берестья» у Бресті (Беларусь), створені ще в радянські часи. Крім інфраструктури кліматконтролю, в проекті музею мають бути робочі (кабінети працівників, фонди) та технічні (гардероб, сигналізація) приміщення. Споруда музею повинна органічно вписатись до оточуючого архітектурного ландшафту. Виконання цього проекту — 4—6 років. Якщо його буде реалізовано, то музей Десятинної церкви стане культурно-туристичним брендом України, який не поступатиметься європейським зразкам. Головна перешкода в реалізації цього варіанту — можливий дефіцит політичної волі для інвестиції в довгостроковий якісний культурний проект.

Орнамент фрески Х ст.

Загальний вигляд найдавнішої фрески часів Київської Русі (кінець Х ст.)

Після прийняття концепції необхідно провести конкурс на його кращу реалізацію. На цій, другій, проектувальній стадії, вочевидь, потрібна кооперація фахівців різних галузей — археологів, реставраторів, музейників, архітекторів, будівельників, які загальними зусиллями врахували би чисельні деталі професійного виконання цього цікавого і необхідного Києву і Україні масштабного культурного проекту.

І останнє питання, яке неможливо оминути. У частини суспільства (ймовірно, більшої) виникло побоювання, що під час реалізації ідеї музеєфікації Десятинної церкви на цьому місці чи поруч може виникнути нова культова споруда однієї з конфесій. Воно призвело в кінці 2010 р. навіть до проведення на місці розкопок виїзного засідання Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України. Про таку можливість зайвий раз нагадало цитоване вище розпорядження № 264, підписане О. Поповим.

Свого часу президентом України Л. Кучмою було підписано розпорядження № 83/2000-рп «Про першочергові заходи щодо відродження церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві» (12.02.2000 р.), але, враховуючи солідарну думку науковців щодо неможливості повного з’ясування зовнішнього вигляду храму та заборону пам’яткоохоронними міжнародними конвенціями та українськими законами будівництва на автентичних пам’ятках, розпорядження було призупинене. 17.09.2004 р. вийшло нове розпорядження президента України № 217/2004-рп «Про музеєфікацію залишків церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві», за яким розпорядження № 83/2000-рп втратило чинність.

Розкопки рову Старокиївського городища Х ст.

Так що мається на увазі в умові бліц-конкурсу про «можливість… відправлення релігійних потреб громадян» на території, нагадаю, пам’ятки археології національного значення «Дитинець…»? Невелика Десятинна церква (і монастир при ній) УПЦ (МП) та капище і ідол Перуна сучасних язичників вже існують на цій території і, як відомо, офіційних дозволів на їх появу (крім капища як туристичного об’єкту) ніхто не давав (і не міг дати, оскільки це заповідна територія). Невже ми побачимо тут ще церкву УПЦ (КП) та культові споруди інших конфесій (це не іронія, а логіка того чиновника, який вписав щойно цитовану фразу до умов бліц-конкурсу). І ще — як можна, і головне, навіщо, поєднувати в одному об’єкті музей і культову споруду?

Люди, які вважають себе відповідальними, ніколи свідомо не підуть на провокування нового конфлікту довкола цієї занадто делікатної теми і не будуть порушувати українське законодавство. Зрозуміло, що професійний вибір найкращої концепції мезеєфікації Десятинної церкви лежить лише в площині толерантності та консенсусу усіх сторін, зацікавлених у цивілізованому ставленні до історико-культурної спадщини нашої держави.

Віталій Козюба
14.03.2011

http://obozrevatel.com/author-column/duhovnost-ili-shizofreniya.htm