Басівкутське городище — давнє укріплення в межах колишнього села Басів Кут на південній окраїні міста Рівне. Укріплення-фортецю збудували тут наприкінці Х чи на початку ХІ століття як невеликий замок для княжого намісника. Використовували городище недовго. В середині ХІІ століття фортецю розгромили внаслідок князівських усобиць, а місцеві мешканці покинули поселення.
Цьогорічні дослідження пам’ятки відбулись у червні на ділянці по вул. Марусі Чурай у Рівному. Археологічні вишукування здійснили співробітники Державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України та Рівненського обласного краєзнавчого музею. Пам’ятку вивчали на замовлення Управління культури і туризму виконавчого комітету Рівненської міської ради.
Науковці дослідили напівземлянку із посудом Х століття та піччю-кам’янкою. Потужний шар попелу свідчить про те, що будівля загинула від пожежі, вочевидь в результаті нападу. Серед найцікавіших знахідок із житла — керамічний посуд Х століття та вигнуте вістря з рогу оленя. В культурному шарі поруч із напівземлянкою знайшли залізний наральник — накладку на основну частину плуга, шпору — елемент спорядження важкого кіннотника та дуже статусну річ, величезну кількість предметів озброєння, серед яких чимало наконечників стріл.
«Басівкутське городище — це пам’ятка національного значення. Артефакти, виявлені на території цього городища, — одні з найраніших в нашому місті. Вони належать до періоду, коли формувалася Давньоруська держава. Після Київської Русі, найвірогідніше, тут ніхто не жив, адже досі не знайдено жодного об’єкта литовсько-польської доби. За особливостями знахідок Басівкутське укріплення можна вважати одним із ранніх слов’янських городищ. Його мешканці споруджували житла та господарські споруди дуже цікавим способом», — зазначив Олексій Войтюк, керівник досліджень, завідувач відділу давньої історії та археології Рівненського Обласного Краєзнавчого Музею й голова Рівненського підрозділу САУ.
Раніше, впродовж 1997—2001 рр., експедиція під керівництвом Богдана Прищепи дослідила частину пам’ятки площею 600 кв. м., аби вивчити північний край площадки та її південно-західну частину. Дослідники виявили залишки житлових та господарських споруд, а також кілька поховань. Тоді ж зафіксовано рештки дерев’яних конструкцій всередині земляних валів. Підсумки досліджень дозволили визначити датування городища в межах ХІ—ХІІІ століть. Поряд із городищем Богдан Прищепа виявив велике поселення Х—ХІІІ століть. Сукупність цих матеріалів дозволила прийти до висновку: Басівкутське городище було адміністративно-господарським центром невеликої округи в середній течії р. Устя впродовж ХІ—ХІІ століть.
Науковцям пам’ятка відома ще з кінця ХІХ століття. Про неї згадував Володимир Антонович у «Археологічній карті Волинської губернії». А його дружина, Катерина Антонович-Мельник, досліджувала курганні поховання поряд. В 1960 році Басівкутське городище обстежив Павло Раппопорт. На підставі отриманих археологічних матеріалів він датував пам’ятку ХІ—ХІІІ століттями. Згодом, у 1983 та 1986 роках, розвідки на городищі проводив Богдан Прищепа.
Нині пам’ятка перебуває на обліку відповідно до рішення Рівненської обласної ради народних депутатів № 56 від 10.08.1995 р. та постанови Кабінету Міністрів України № 1761 від 27.11.2001 р. Тут триває створення музею просто неба із історичною реконструкцією поселення часів Київської Русі. Окрім розкриття туристичного потенціалу пам’ятки, рівняни планують розвивати парк «Оствиця» із реконструкціями тогочасних будівель та навіть флотилії човнів.
