22 жовтня 2019 р. виповнилося 125 років від дня народження видатного українського вченого — археолога, історика, філософа, літературознавця, мовознавця, фольклориста, етнографа, педагога, письменника, доктора філологічних наук, професора Віктора Платоновича Петрова (псевдоніми: В. Домонтович, Віктор Бер, Віктор Петренко, Борис Веріґо).
У 1918 р. після закінчення історико-філологічного факультету Київського університету св. Володимира В. П. Петров був залишений при кафедрі російської мови і літератури для підготовки до професури (1918—1920 рр.) і залишався співробітником університету при всіх його реорганізаціях в 1920—1923 рр. У 1923—1925 рр. В. П. Петров — аспірант кафедри мови і літератури Київського інституту народної освіти ім. М. Драгоманова (створений на основі колишнього університету св. Володимира). Протягом 1918—1925 рр. він викладав також у різних навчальних закладах.
У 1925 р. В. П. Петров перейшов на роботу до Всеукраїнської академії наук, співробітником якої він був з 1919 р. як секретар Комісії зі складання історичного словника української мови. Від 1920 р. працював науковим співробітником Етнографічно-фольклорної комісії ВУАН, із 1923 р. — її секретарем, а з 1927 р. — завідувачем. У 1925—1930 рр. В. П. Петров був редактором журналу «Етнографічний вісник» та інших видань комісії.
1930 р. В. П. Петров захистив дисертацію на ступінь доктора літературознавства «Пантелимон Куліш у п’ятдесяті роки: Життя. Ідеологія. Творчість».
Від 1933 р. В. П. Петров — науковий співробітник Секції (з 1934 р. Інституту) історії матеріальної культури ВУАН, 1939 р. — завідувач сектором дофеодальної і феодальної археології Інституту археології АН УРСР, 1941 р. — директор Інституту українського фольклору АН УРСР.
У кінці 1941 р. В. П. Петров призваний до лав Червоної Армії. Від 1942 р. виконував завдання на окупованій території.
У Німеччині (1945—1949 рр.) В. П. Петров — професор Православної Богословської Академії Української автокефальної православної церкви та Українського технічно-господарського інституту в Реґенсбурзі, продекан філософського факультету Українського вільного університету в Мюнхені, а також співробітник Української вільної академії наук та Енциклопедії українознавства. Викладав філософію, у тому числі, філософію історії та історіософію, українознавство, зокрема, етногенез українського народу. Займався письменницькою і науково-організаційною роботою — один із засновників і член правління Мистецького Українського Руху (МУР), редактор періодичних видань.
У 1965 р. В. П. Петров нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, що офіційно розсекретило його місію під час війни і відразу після її закінчення як розвідника.
Від 1950 р. В. П. Петров працював науковим співробітником Інституту археології АН СРСР, у 1956 рр. переведений на роботу до Інституту археології АН УРСР, де обійняв посаду завідувача наукового архіву, а пізніше, до останніх днів життя, працював старшим науковим співробітником відділу слов’янської та середньовічної археології.
Оскільки документи про захист дисертації в 1930 р. були втрачені, у 1967 р. В. П. Петров отримав науковий ступінь доктора філологічних наук, захистивши дисертацію за сукупністю робіт на тему: «Мова. Етнос. Фольклор».
В. П. Петров є автором понад 200 наукових праць з мовознавства, літературознавства, історії, археології, фольклористики, етнографії, філософії, а також 5 повістей і романів, близько 30 оповідань, новел, есе.
В основі філософії історії В. П. Петрова (за його визначенням — історіософії), ідея дискретності історичного процесу, розчленованості його на окремі градації часу — самодостатні епохи (певні стадії розвитку людства, що характеризуються стабільним співвідношенням взаємообумовлених форм господарства, громадських інститутів і культурних феноменів), та відмова від ідеї постійного прогресу. Цьому відповідає і його концепція етногенезу (зокрема походження слов'ян та українського народу), згідно з якою процес етногенетичного розвитку здійснюється не тільки еволюційним шляхом, а й через переривчастість, кризи, «зміну епох» (при цьому криза є не тільки кінцем епохи, а й початком нової), що і знаходить відображення в зміні археологічних культур.
У мовознавстві В. П. Петров розробляв проблеми архаїчної смислової структури слова з метою відтворення архаїчного шару в східнослов'янських мовах. При цьому він виходив із принципу історичної змінюваності значення слова і пов'язував мовний матеріал з історією матеріальної культури, розглядаючи виявлені в лексиці семантичні зв'язки як відображення в мові тих реальностей, які на певному історичному етапі існували в дійсності. Для отримання відомостей про просторові межі архаїчної лексики В. П. Петровим проведено етимологічний аналіз географічних назв.
Дослідження фольклору дозволило В. П. Петрову зробити висновок, що в первіснообщинну епоху рід уявлявся як єдність мертвих, живих і ненароджених. Характерною ознакою первісності В. П. Петров вважав тотожність на цьому етапі фольклору й ідеології.
В. П. Петров був першовідкривачем поселень типу Городськ трипільської культури (1936), досліджував могильники черняхівської культури Лохвиця (1955) і Косанове (1961—1964), поселення пеньківської культури Стецівка (1956—1958), могильник вельбарской культури Баїв І (1964, 1965) та ін.
Перше видання в Україні наукових праць В. П. Петрова у 3-х томах (111 д. а.) здійснене у 2013 р. з ґрунтовними коментарями В. С. Брюховецьким.
Віктор Платонович — один з видатних українських прозаїків ХХ ст., основоположник жанру романізованого біографії в українській літературі («Аліна й Костомаров», «Романи Куліша»), а також один з основоположників жанру українського інтелектуального роману («Дівчина з ведмедиком», «Доктор Серафікус», «Без ґрунту»). Входив до літературної групи «неокласиків».
Наукові розвідки і власне думки В. П. Петрова багато в чому випереджали свій час. Стало зрозумілим, що історіософія та етногенетична концепція В. П. Петрова відповідає новітнім науковим теоріям, пов’язана з сучасними філософськими напрямками.
Життю і творчості В. П. Петрова присвячені низка дисертацій, кілька монографій, сотні статей і публікацій.
Матеріали про життєвий і творчий шлях В. П. Петрова у вільному доступі в інтернеті:
