З’явився новий проект закону з назвою "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії нелегальним розкопкам та обмеження цивільного обігу археологічних предметів". Мета закону проголошена дуже шляхетна, про що ми можемо судити хоча б з назви. Тим не менш, я особисто оцінив цей проект як такий, що не обмежує обіг археологічних предметів, а відкриває шлях до відкритої торгівлі награбованим.
Свої висновки я виклав у статті «Людожерські пропозиції від опозиції. Текст Валерія Манька» (http://revizor.ua/news/novaja_rada/20130327_arheologija). Ось основні тези.
«Проект закону передбачає:
1. Легалізацію колекцій, сформованих незаконним шляхом.
2. Надає чорним копачам механізм перекваліфікації археологічних артефактів у предмети побуту.
3. Повне відсторонення фахівців від процесу експертизи археологічних цінностей.
4. Надає колекціонерам механізм легального переміщення археологічних артефактів за кордон.
5. Надає чорним копачам можливість отримувати легальні ліцензії на чорний пошук.
6. Стимулює подальший розвиток «чорної археології» і чорного колекціонування.
7. Закон не досягає мети «протидії нелегальним розкопкам», а лише створює умови для їх легалізації, вибудовує систему чиновного контролю за чорним пошуком замість його ліквідації».
Комусь, на мій погляд, потрібно дискредитувати мої висновки. Кому ж? Під проектом підписи Кириленко В.А., Матіос М.В., Донія О.С., Бенюка Б.М. Але я не впевнений, що вони бачили мою статтю. Дошкулило не депутатам, а пану Максиму Леваді, який і є одним із справжніх авторів проекту. Він сам цього особливо й не приховує. Хто мені не повірив, почитайте коментарі тут (http://www.facebook.com/groups/639031362779343/). А як він мені опонував, ми дізнаємося тут (http://revizor.ua/news/novaja_rada#20130328_arheologija). Максим Левада сором’язливо пише: «Меня попросили написать несколько слов…» Ніхто вас не просив, добродіє! Вам просто самому вкрай необхідно рятувати себе. Адже депутати – дядьки дуже суворі. Якщо усе те, що я написав, пани Кириленко В.А., Доній О.С., Бенюк Б.М. зрозуміють, вам буде дуже погано. Реакція пані Матіос М.В. вам, мені здається, теж не сподобається. Я поспівчував би нашим демократам за те, що вони поставили свої підписи під вашим опусом, але не буду. Треба, мені здається, мати і свої голови.
Що ж мені закинув пан Левада?
Не повірите, психологія у археологів не така. Навіть статтю свою він назвав «О психологии археологии». Малось на увазі, мабуть, «Про психологію археологів», але це пан просто занадто нервував. Археологи, не повірите, не розуміють, що закони про археологію можуть прийматися без археологів. А чого це ми не розуміємо? Так вже не раз бувало, кожен раз археологія опинялася на грані повного колапсу. Останній випадок був у 2011 році, коли була скасована обов’язкова археологічна експертиза земельний ділянок, на яких передбачалися земельні роботи. Досі не оговталися. Пишіть, що хочете, приймайте що хочете, якщо вам байдуже, що буде далі. Але не лукавте. Невже проект закону вийшов би гіршим, якщо б найкращі фахівці з Інституту археології завчасно винесли свої зауваження, висловили свої думки? Чи правники в нас заміняють усіх фахівців? Ви уявляєте таку картину, коли правники створюють закон про безпеку у вугільній промисловості, але не враховують думки тих, хто цю безпеку забезпечує? Що буде? Шахти вибухнуть. Усі, протягом тижня. Ви ж розробили закон про забезпечення безпеки пам’яток археології і артефактів, які походять з цих пам’яток. Вам говорять: ви намагаєтесь втілити у життя безумні ідеї. А що у відповідь? Лікуйтеся, психологія у вас не така, ви божевільні.
Усе це у дусі часу. Як мало археологів і як багато розвелося навколоархеологічної публіки, яка усе знає краще! Ця публіка зітхає з приводу незаконного обігу «археологічних предметів» і пропонує зробити такий обіг легальним. З’являються «предмети недержавного фонду», які повинні бути зареєстрованими і потім перереєстровуватися при зміні власника. Звідкіля взялися ці «предмети»? Чому вкрадене у держави повинно стати приватним на «законних» підставах? Чому усе, здобуте дядьками з лопатами і металодетекторами, повинно розглядатися як власність цих самих злодіїв або бариг, які скуповують вкрадене? Невже так потрібно на законодавчому рівні полегшувати життя купі покидьків?
Звісно, що і зараз верхівка чорних колекціонерів не дуже ховається, але навіщо надавати механізми легалізації чорних колекцій усім чорним копачам, колекціонерам з кола чиновників - столоначальників, безумним аматорам та усім, хто вважає чорний пошук чимось на кшталт рибалки? До чого це призведе? Хтось сховає свої колекції намертво: не думаєте ж ви, що хтось добровільно щось здасть державі? А хтось зареєструє, оцінить колекцію і буде вже учасником легального ринку, на якому перереєстрація власників стане звичайною справою. Повна легальність не зменшить масштабів чорного пошуку, а дасть поштовх для його зростання у рази і на порядки.
Так навіщо це робити? Який у цьому сенс? Хтось може мені заперечити, що я щось перебільшую. Нехай так і буде. Цілком можливо, що чорний пошук вже досяг такого рівня, що гіршою ситуація не стане, бо це неможливо. А що покращиться? Отаннє питання -- риторичне.
Таким чином, проект закону – ніщо інше, ніж план розгортання мафіозної структури на чолі з державними органами. Держава у цій ситуації не отримає нічого, крім дріб’язкових внесків за експертизи. «Експерти» ж займуть дуже поважне становище у мафіозних структурах. А на чолі усього цього лайна пан Максим Левада вже бачить себе. А даремно. Його справа – написати закон, на хлібну посаду ж знайдуться претенденти з поважних родин нашої великої кримінальної держави. Чи хтось має сумнів?
Окреме питання: а чи потрібно дійсно було звертатися до Інституту археології, щоб зрозуміти усе, що я зараз висловив? Краще, звичайно, звернутися, бо нікчемність проекту там пояснили б за п’ять хвилин. Авторам закону не довелося б витрачати свій дорогоцінний час на манілівські мрії, залишився б час на корисні справи. А самостійно неможливо було дійти до якихось висновків? Цілком можливо, якщо дружити з головою. А от недружні стосунки с такою поважною частиною тіла призводять до таких висловлювань: «Мнение, что закон должны писать не правоведы, а «заинтересованные лица» можно свести к простой схеме – законодательство о сельском хозяйстве должны писать доярки-героини или знатные комбайнёры. Это было бы смешно, если бы не приводило к печальным последствиям». Максим Левада не помітив того, що з того часу, як закони про сільське господарство стали писати «правники», у країні майже не залишилося ні доярок, ні комбайнерів. Проїдьтеся по сільській місцевості, біля кожного села ви знайдете зруйновані корівники, а на сільських машинних майданчиках – ілюстрацію до гарної пісні з словами: «Ржавые звенья цепей вывалил старый комбайн». Ви хочете, щоб і археологи зникли? А вам не здається, що ваші забаганки не варті того, щоб археологи кудись поділися?
Покладіть руку на серце і скажіть: «Чорти б їх, археологів, усіх забрали!» Я просто приголомшений, з якою зневагою згадується Інститут археології. Як пан Левада вередує, тупа ногами і б’ється за ідею того, що у жодному законі про археологію не потрібно навіть згадувати про Інститут. Звичайно, що краще згадувати колекціонерів і металодетектористів. Так і буде у подальшому, якщо не припинити законотворчу вакханалію. А поки що ніяка археологія не існує поза межами Інституту. Гарно це чи погано, мене не цікавить. Так є зараз і буде ще багато років. Іншого Інституту немає. У Інституті працюють дві третини всіх археологів, усі інші так чи інакше пов’язані з Інститутом. Тут формуються напрями досліджень, у рамках яких працюють усі науковці. Тут розробляються методики, тут рецензуються і публікуються наукові роботи. Кожен археолог, навіть той, що не працює в Інституті, відчуває себе невід’ємної його частиною. Кожен закон про археологію – це одночасно і закон про Інститут. І не треба казати, що мова йде про якісь особливі права. Мова йде, пан Левада, про обов’язки. І один з цих обов’язків – припиняти підривні дії поважних діячів, які мають багато амбіцій і мало розуму.
А давайте таку ситуацію змоделюємо. Закон про те, що кишенькові злодії повинні реєструвати свою здобич і проводити експертизу у Національному банку, доводити, що вкрадені купюри не фальшиві. А потім хай реєструють витрати, щоб банк знав, що тепер зареєстровані купюри знаходяться у генделі на Оболоні, що купюри були чесно витрачені на придбання пляшки горілки. Перереєстрація купюр нехай відбувається у місцевих опорняках. Ви спитаєте про подальшу долю такого закону хоча б у дільничного міліціонера? Чи теж скажете, що це не його собача справа? От така аналогія спадає на думку.
Висновок невтішний: не може людина не розуміти усієї абсурдності поняття «недержавних археологічних предметів». Якщо хтось робить вигляд, що це нормально, то така людина працює на чорних копачів і чорних колекціонерів, має за мету повне знищення археологічної науки в Україні і тотальну руйнацію системи охорони пам’яток. І Максим Левада сам це підтверджує.
Читаємо: «…по сегодняшнему законодательству государству принадлежат только «предметы, связанные с памятниками археологии». А памятниками считаются «объекты, занесённые в Государственный реестр недвижимых памятников». Таким образом, государственными являются те предметы, для которых очевидна связь с объектами, занесёнными в Реестр». Браво, Максим, усі чорні аплодують і викликають на «біс». Не чув пан Левада і не знає, що у Державному реєстрі згадується максимум про 5-10 відсотків виявлених пам’яток, а є області, у яких до реєстру включені, у переважній більшості, гіпсові Іллічі. І зовсім не знає пан Левада, що за законом археологічні розвідки суворо регламентуються, що навіть професійні археологи не мають права щось шукати і збирати будь-які матеріали без Відкритого листа. А чорні, за думкою пана Левади, мають право де завгодно збирати «випадкові» знахідки і проголошувати їх своєю власністю. Археолог за такі дії буде покараний, навіть якщо знахідки будуть передані до музею. А усім іншим, виходить, дозволено все! І хто ви після цього, пан Левада, якщо стверджуєте подібне? Чи не Чичиков ваше справжнє ім’я? Чи будете далі прикидатися божевільним? Я психіатричну експертизу зараз проведу: як ви розумієте прислів’я: «На крадії шапка горить»?
Усі лицеміри мають дуже вразливу психіку. Вони легко стають жертвами маніпуляцій і думають, що навколо них – такі ж вразливі психи. На таку думку наводить ось цей цицерон від пана Левади: «Прошу всех музейных работников Украины, особенно членов ІСОМ, обратить на это внимания – сотрудник ИА публично заявил, что все вы ВОРЬЁ!» О!
Ой, не казав я такого! От про вас можу сказати, що ви якщо не крадій, то посібник крадіїв. Сьогодні з’ясувалося, що ви маєте публікацію речі, вкраденої у людини, яка зі мною у відділі працює. З’ясувалося також, що ви знали, що ця річ крадена, знали, в кого вона вкрадена. І все це обговорювалося на тій же гілці у ФБ, де йде обговорення закону. І ви навіть не виправдовувались. «Я рассчитывал, что публикация этой фибулы в Платаре будет толчком для тех, у кого её «украли». Це ви самі написали. Я вас це робити не примушував. Хто не зрозумів, Платар – це колекція, яка складається з речей, здобутих чорними. У вас гарний досвід співробітництва з колекціонерами, пан Левада! Рекомендую розширити свою діяльність по «штовханню» обкрадених. Якщо ваш сусід десь поцупить автомобіль, орендуйте його на кілька днів, може це теж стане «поштовхом». От тільки міліція може бути іншої думки. Ну біс би з цією фібулою, хапати за руки власників колекції Платару – це фантастика. Але просто припинити працювати з тією колекцією ви могли. Ніхто не заважав зробити принциповий крок. Але ж ви розумієте, що совість іноді стає гумовою.
До речі, у Москві теж є Інститут археології, так звідтіля тих, хто працює з приватними колекціями, женуть у шию. Принцип простий і зрозумілий: не кради сам і не працюй з колекціями, у яких знаходяться речі, здобуті нелегально. І за гроші не працюй! І за дуже великі гроші не працюй! Московські археологи це дуже гарно зрозуміли.
А чого ж галас такий був піднятий? Чому пан Левада так завзято переконує працівників музеїв, що я буцімто назвав їх не просто ворами, а ВОРАМИ? Та тому, що я маю цілком обґрунтовану думку, що у музеях проводити «експертизи» «археологічних предметів» неможливо. Жоден музей України не має повного спектру фахівців-археологів. Ті завдання, що ставить перед співробітниками музеїв проект закону, не може виконати жоден археолог. Як «експерт» буде з’ясовувати факт «випадковості» знахідки? Археологи – не слідчі і не прокурори. Як буде визначатися зв’язок з культурним шаром, чого вимагає пан Левада? Це абсолютна профанація процедури атрибуції артефакту. Артефакт, вилучений з культурного шару без фіксації, втрачає контекст. Це основи основ археології! А що залишається «експерту»? Визнавати усе випадковим і сумлінно записувати казочки чорних про спадок від бабусі, або записувати, що «предмет» знайшовся на клумбі біля міської лазні. Тільки такою може бути «експертиза», це очевидно. Порядний археолог за це не візьметься, але святе місце пустим не буде ніколи. Якщо злодіїв у музеях не було, вони там з’являться, бо синекури ніколи не залишаються вакантними. Кого б може й потрібно шукати тривалий час, а люди з широким поглядом на життя знайдуться миттєво.
А як робити грошову оцінку? Археологи не людожери, які за сумісництвом працюють у міському ломбарді. Хто не зрозумів про що я, хай читає Шварца. Ми не знаємо, скільки коштують цяцьки на чорному ринку, це можуть знати тільки чорні колекціонери, які, здається, і будуть «експертами». А кому ж ще бути, якщо, виявляється, навіть методики оцінки не існує. Слово пану Леваді: «И если методику оценки археологического предмета надо разработать, то сделать это абсолютно реально». Оце, я розумію, підхід! Поки немає, але потім придумаємо. А поки що нехай чорні у чорних розпитують та ставлять де потрібно мільйони, а де потрібно – копійки. А от у те, що розробити методику оцінки реально – вірю. Тільки я маю питання: а навіщо?
Дурне питання для навколоархеологічної публіки та чиновників. Ті розуміють, що така методика – основа сімейного благополуччя. Це по-перше. А по-друге, це привід для бюджетного фінансування розробників методики, робочі місця для секретарок, писарчуків, писарів, старших і провідних писарів. Тридцять п’ять тисяч кур’єрів! І всі папірці перекладають, аж шелестить. А коли міністр з’являється у писарів, шелест припиняється, а міністр насуплює брови і каже щось таке: «Ж-ж-ж-ж-ж». Усе як у п’єсі, на честь якої отримав назву «Ревізор», редактори якого дали нам можливість вести цю дискусію. А от археологи не розуміють, навіщо оцей парадиз для писарів потрібен державі.
Державі не потрібна оцінка археологічних артефактів. Держава не баригує своїм минулим! Оцінка потрібна тільки тим, хто цю державу обкрадає, створює колекції з вкраденого. Награбоване повинно відбиратися, а крадії повинні сидіти у в’язниці. І не важливо, хто і що вкрав. За золоту пектораль і за неорнаментований фрагмент кераміки – строк однаковий, адже не гроші крадуть у цьому випадку, а історію України, перетворюючи археологічні артефакти у звичайний мотлох. А ми їм методику розробимо! Інших проблем у археології просто не існує! Чи не так?
«Так, так!» – голосять чорні і сірі, шерочки з машерочками, депутати від партій дурнів і депутати від партій хитрих, писарі та секретарки, міністри та їх коханки, цяцькознавці і цяцькоторгівці. «Ми розробимо методику, ми роздамо ліцензії, тому дам, тому дам, тому спробуй не дати, тільки Інституту археології не дамо, бо той дурний Інститут навіть ліцензії на використання ацетону не має! Ми чесні давалки». – Співає хор людожерів з міських ломбардів під керівництвом пана Левади.
«Отака фігня, малята!» – кажу я пану Леваді як людина зовсім неінтелігентна, блазень – за його ж визначенням. Блазень так блазень. Ви вже проводили паралелі між археологами, комбайнерами і доярками, що для мене – велика честь. Я і за блазня не ображаюся, бо блазні не лякливі і завжди кажуть правду. А правда така, що цей закон – сміття.
Чому мене особисто цей закон так збентежив, що я пишу вже другу статтю? Дуже важливо, щоб проект не «вдосконалювався», а був відкинутий і забутий. Якщо розпочнеться «конструктивна» дискусія, це перший крок, який прирече археологію на тотальне зґвалтування. Неможливо «конструктивно» опрацювати Нагірну проповідь так, щоб замість «Не вкради» там з’явилося «Вкради». І проект закону неможливо переробити таким чином, щоб зникла його головна ідея: «Грабуйте і збагачуйтесь!» Мені не подобається жити у світі, де цей принцип втілюється у життя.
Багато написано, треба завершувати. Пан Левада наприкінці своєї статті навів цитату з мого запису у Фейсбуці. Я також наведу цитату з запису пана Копитька, шефа і натхненника пана Левади. Коли з’явилася моя перша стаття, пан Копитько написав: «Чудесный пример забалтывания темы. Все негодяи, автор – д'Артаньян». Що тут скажеш? Навіщо ж ви ставали негідниками? А за д'Артаньяна – щиро дякую. Як пану Копитьку вдалося дізнатися, що у дитинстві я мріяв бути схожим на цього славного героя? Ось що казав д'Артаньян кардиналу: «… я скажу вашему высокопреосвященству, что все мои друзья находятся среди мушкетеров и гвардейцев короля, а враги, по какой-то непонятной роковой случайности, служат вашему високопреосвященству». Читали колись це і ви, пан Левада. Так як же так сталося, що усі мої друзі засуджують ваш проект, а усі, хто вас підтримує, заплямували себе співробітництвом з чорними колекціонерами? Ми ж з вами одні й ті самі книжки читали, невже вам д’Артаньян не подобався? Ну то вже лірика. Я приймаю ім’я, яким нагородив мене ваш апологет і працедавець Копитько. Я – д’Артаньян. А ви – ні, та й до кардинала Ришельє вам як рачки до Києва.
Ось такий він був, Шарль Ож’є де Бац де Кастельмор, граф д’Артаньян.
