Заблокуйте Раду негайно! Нехай вона не працює зовсім. Так буде дешевше. Дуже спритні депутати поставили собі за мету залізти у всі сфери нашого життя. Іноді діапазон інтересів депутатів просто вражає: і мови їх цікавлять, і гомосексуалізм, і референдуми, і монополії, і вибори мерів. Не вистачає тільки зацікавленості у подорожах на Марс. І це дуже велика біда. Займалися б Марсом та іншим космосом, не вистачало б наснаги на вирішення проблем археології. А тут четверо депутатів знайшли вільний час, щоб написати Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії нелегальним розкопкам та обмеження цивільного обігу археологічних предметів». І це справжня катастрофа.
Яке місце у житті нашої країни займає археологія? Та ніяке. На всю Україну налічується аж 300 осіб, які займаються цією наукою. Це абсолютно непомітні люди, які цураються суспільного життя, займаються проблемами, які далекі від широких народних мас, не мають для пересічного громадянина ніякого значення. І що ж зацікавило депутатів у проблематиці, у якій вони нічого не розуміють? Невже вони згадали про проблеми невеличкої групи вчених? Звичайно, що ніяких подібних завдань депутати не ставили. Їх хвилювала не археологія, а те, що коїться навколо: торгівля археологічними артефактами.
Зараз склалася ситуація, коли більшість археологічних пам’яток України знаходиться під загрозою знищення. Так звані «чорні археологи», звичайні грабіжники, здійснюють справжній терор по відношенню до нашої давньої історії. Тисячі пам’яток розкопані варварськими методами для здобуття цяцьок із золота, срібла, бронзи, які на чорному ринку дуже цінуються і охоче скупляються багатими дурнями, серед яких і володарі заводів, газет і пароплавів, і міністри, і депутати, і просто мутні тварюки.
Це – мода. Мода ця з’явилася вже давно, як тільки загинув Радянський Союз, але справжній бум колекціонування почався за часів В.А.Ющенка, руки якого не крали, а тільки з любов’ю переставляли з місця на місце крадені археологічні артефакти, які дарували і любі, і не дуже любі друзі. З яким натхненням у деяких інтерв’ю пан Президент розповідав про те, як він закоханий у трипільські глечики, як він їх своїми чесними руками реставрує. А як же ті глечики потрапляли у чесні руки? Це був непростий шлях.
Спочатку дядьки з саперними лопатами крадькома, у ночі, з’являлися на відомих трипільських стоянках, починали длубати землю, доки не знаходили обпалену трипільську площадку. Потім починалися розкопки, які у професійних археологів займають місяці, а у наших дядьків – години. З трипільського житла виймалася уся кераміка, скульптури, предмети з металу. Кістки, більшість фрагментів кераміки, та і взагалі усі дрібні предмети йшли у відвал, а простіше кажучи – на сміття. Потім хабар здавався баризі, потім баризі крупнішому, потім ще значнішому, а врешті решт хабар куплявся кимось із писарчуків для пана Президента, приносився у дар. Таким чином дрібні чиновники, містофюрери, селофюрери, завулкофюрери могли заслужити на приязну посмішку фюрера всієї України, вирішити якесь дрібне питання.
І почався жах. Усі згадані категорії фюрерів ставали колекціонерами, теж формували у себе чорні колекції. А що зробиш? Мода! Мати свій археологічний музей – це ознака того, що ти належиш до «еліти». Колекціонери з ющенківського оточення не володіли монополією у цій поважній справі. Регіональні фюрери не могли залишитися осторонь, тому у найповажніших музеях України з’являлися чорні колекції, виставлені вже регіональними вождями.
Усі хвалилися цяцьками, вкраденими з археологічних пам’яток. Грабування такого роду переставало поступово вважатися злочином. Про це свідчить присутність у Інтернет-просторі купи сайтів, які відкрито пропонують купляти і продавати археологічні скарби, наявність археологічних артефактів у антикварних магазинах, майже відкрита торгівля на базарах.
Ні, не думайте, що кожен може вільно копати де заманеться. Для цього потрібен «дах», який отримує свій ґешефт. А як же? Невже наші силові структури могли пропустити такий ласий шматок? У халепу можуть потрапляти лише дикі «чорні», які вирішили, що можуть ні з ким не ділитися. Таких інколи саджають, а частіше – такі приручаються і переходять до лав тих, хто пам’ятає, хто у хаті хазяїн.
Чорний копач має супутника свого життя – металодетектор. Вироби з кераміки коштують небагато, виняток – трипільський посуд. Але основний хабар чорних – предмети з металу. Вироби з благородних металів коштують не просто багато, а дуже багато, вироби з бронзи – трохи менше, але й знаходять їх більше. Попит робить свою справу. Чорних копачів в Україні – десятки тисяч. У Криму є цілі селища, де люди займаються тільки чорним пошуком. Пам’ятки гинуть сотнями і тисячами. Розтрощені майже всі скіфські кургани Криму, вони зіяють грабіжницькими ямами, навкруги розкидані людські кістки колишніх царів і тих, хто їм служив. Той археолог, що бачив хоч раз таку апокаліптичну картину, ніколи не погодиться з тим, що придушити чорного – не гарна справа.
І ось наші депутати зацікавилися чорним пошуком і тим, що у країні, уявіть собі, існує незаконний обіг археологічних предметів, що метало детектори виконують роль грабіжницьких відмичок. І що ж робити? Що ж нам запропонували народні обранці? Створити кінні озброєні загони для пошуку чорних і негайного їх розстрілу біля найближчої стінки? Не вгадали. Може депутати вирішили створити систему моніторингу пам’яток археології, запропонували систему їх досконалої охорони? Знову не вгадали. Може слуги народу вивчили досвід сусідньої Польщі, де з охороною пам’яток усе не просто гарно, а дуже гарно? Може запропонували нам тупо скопіювати польський досвід? І знов не вгадали.
Нам пропонують формалізувати відносини у сфері чорного пошуку, зробити нелегальний обіг археологічних предметів цілком легальним! У проекті закону з’являється поняття «археологічні предмети недержавної форми власності». Як це може бути, я не розумію. Усі пам’ятки археології належать державі, як же можуть предмети з цих пам’яток належати будь-кому? Ці предмети можуть бути лише вкраденими у держави. Але депутаті це не хвилює. Не належать Україні, на їх думку, випадково знайдені предмети. Хоч вбийте, але я не можу зрозуміти, що мається на увазі. Людина, яка випадково знаходить археологічний предмет, зобов’язана передати його до музейної установи як те, що належить державі. Та і про яку «випадковість» може йти мова? Є практика, яка свідчить: випадково знахідки не трапляються, та ще й такі, що коштують величезних грошей. Випадково можуть бути знайдені фрагменти кераміки, дрібні кістки, вироби з каменю. Ці знахідки не коштують ані копійки. Пани депутати відкривають шлях до оголошення «випадковими» знахідками прикрас з коштовних металів, монет, зброї і усього іншого, задля чого чорні виходять на свій промисел. Як же можна не повірити, що парні речі, такі як сережки, випадково знайдені на бабусиному городі? Що може бути більше схожим на правду? Депутати сором’язливо пишуть, що власник повинен доводити, що знахідка і справді є випадковою, але в мене таке враження, що вони ніколи не чули про презумпцію невинуватості. Це держава повинна доводити зворотне. Тому фактично будь-який копач може легалізувати свою колекцію простою заявою. А навіть якщо й потрібно буде пред’явити докази, за цим справа не стане. Два свідка з числа соратників по нелегкій грабіжницькій справі охоче підтвердять, що золота фібула не здерта з кісток сарматської небіжчиці, а знайдена на городі, коли картоплю збирали. І все! Нелегальний предмет стає легальним, він може бути представлений на виставках, за деяких умов потрапляти за кордон, покупатися і продаватися.
Останнє у проекті закону обставлено таким чином, що усе заборонено, але вказані й шляхи для подолання усіх заборон. Для цього придумана експертиза археологічних предметів і система їх обліку. Більш корупційної схеми уявити собі просто неможливо. Оцініть красу гри!
Перш за все, археологічний предмет повинен бути старшим за триста років. Усе, що молодше, це або звичайний антикваріат, або навіть предмети побуту. Уже цей факт створює можливість для корупційних дій. Уявіть собі, що хтось має щось дуже коштовне. Наприклад, сасанідський срібний посуд, який коштує фантастичних грошей. Ви «випадково» «знаходите» його у себе на горищі, про що свідчать покази вашого сусіда і перевдягнутого на такий випадок вуличного бомжа, ви сумлінно віддаєте свій скарб на експертизу і отримуєте довідку, що цей предмет до археології не має відношення. Справа зроблена! Ви продаєте свій скарб іноземцю, який абсолютно легально перетинає з ним митницю. Ви хочете сказати, що це неможливо, що експерти такого не допустять? А істина полягає у тому, що інакше бути не може. Депутати про це подбали.
Як ви думаєте, чому археологи дізналися про законодавчу ініціативу депутатів тільки тоді, коли проект закону вже був внесений у Раду? Та щоб археологи до часу й не здогадувалися про те, що до можливої експертизи археологічних предметів вони не будуть мати жодного стосунку. Експертизу будуть проводити музеї! Блискуча комбінація, я аплодую. Як я вже писав, в Україні 300 археологів, більшість з яких працює у Інституті археології НАНУ, у Кримському філіалі Інституту археології НАНУ, кілька десятків розкидані по кафедрах університетів. У музеях археологів дуже мало. Я не знаю точної їх кількості, але у академічних установах їх приблизно 220, в університетах – кілька десятків. Порахуйте, скільки археологів залишилося на тисячі музеїв? А от відділи археології у музеях часто є. Хто у цих відділах працює, то інша справа. І за законом саме ці люди будуть проводити «експертизу». Навіть якщо у якомусь музеї і справді виявляться гарні археологи (наприклад, у Донецькому музеї наявні кваліфіковані кадри), то і у цьому випадку проведення справжньої експертизи буде неможливим. Археолог – це не слюсар-сантехнік, який може одночасно пробити пробку у каналізації і відремонтувати кран, що протікає. Археологи мають спеціалізацію. Я у ніякому випадку не взявся б бути експертом по добі середньовіччя, раннього заліза, бронзи, адже я є фахівцем, який займається кам’яною добою. Жоден музей не має повного спектру фахівців, а більшості випадків – і неповного спектру теж не має. А може у музеях є необхідне обладнання? Немає такого обладнання у жодному з музеїв. Так як же буде проходити «експертиза»? А от так, як я написав вище, за принципом: «Чего изволите?»
Можливий і інший сценарій. Хтось може бути зацікавленим у справжній атрибуції археологічних матеріалів, якщо хоче перепродати хабар в Україні. Тоді грабіжник може розраховувати на об’єктивну експертизу (ну, плюс-мінус тридцять вісім попугаїв) і навіть на визначення грошової вартості предмету, що передбачається у законі. Як цю вартість визначати, не знає ніхто. Я, наприклад, людина зовсім не чужа у археології, не міг би визначити ціну жодної речі. Не знаю навіть приблизно, скільки коштує, припустимо, ашельське рубило. Цей аспект «експертизи» просто приречений бути «договірним». А скільки зловживань буде з атрибуцією підробок! Скільки з’явиться «справжніх» золотих речей із скіфських і сарматських поховань!
Йдемо по закону далі. «Випадково знайдені» археологічні предмети пройшли «експертизу» і поставлені на облік. Їх неможливо тепер вільно продавати, треба повідомляти органи, де відбулася реєстрація. Усе гарно? Та ні. Торгівля археологією стала тепер можливою. Ну, перереєструється новий власник, предмет переїде із спальні завулкофюрера до туалету вулецефюрера. Які проблеми? Обіг награбованого, який зараз категорично заборонений, стає цілком легальним. Держава у вигляді «органів» отримує свій відкат, щось застрягне у гаманці «експерта». Фюрери різних рівнів отримують легальну можливість хизуватися «седой стариной» або «безцінними реліквіями» (це залежить від того, з якої стайні той фюрер) перед такими ж фюрерами. Ідилія!
А що ж пропонується робити з працівниками полів і ланів, які длубаються у землі задля анального задоволення фюрерів? Їм погрожують карами єгипетськими, але копачі тільки посміхаються у пшеничні вуса. Праця чорних копачів тепер теж буде легалізована. Яким чином? Та дуже просто. Пошук з детекторами тепер заборонений, але припустимий на місцях, які мають вік до 100 років. Звичайно, що ліцензія потрібна. Як чорний копач буде визначати, сто років поселенню, яке грабується, або, не приведи Господи, 101, це у законі не написано. Але цілком зрозуміло: тепер не потрібно ховатися і виходити на грабіж уночі. Тепер є можливість сміливо працювати при світі сонця і посилати подалі місцевих дільничних міліціонерів. Тепер буде папірець, який, фактично, дозволяє усе. Дуже цікава цифра – 100 років. Чому? У минулі сто років вписуються дві світові війни. Це визначає тренд на найближчі роки. Скільки патріотів з’явиться! Скільки людей кинуться шукати непохованих радянських воїнів, щоб віддати їм останні вшанування! Скільки ліцензованих пошукових загонів легально сунуться грабувати те, що ще залишилося. Ліцензії будуть видавати «органи», які займаються охороною культурної спадщини. Не треба, мабуть, навіть говорити, що археологів у тих «органах» давно вже немає. Там сидять чиновники, дуже далекі від археологічної буденності, але такі, що мріють про дурні гроші. Тепер ми можемо бути цілком впевненими, що їх діти не помруть від голоду.
Ледь не забув ще про один аспект ліцензування. Інститут археології теж повинен бути ліцензованим. Археологи дякують панів депутатів ще за одну статтю витрат.
Таким чином, проект закону передбачає:
1.Легалізацію колекцій, сформованих незаконним шляхом.
2.Надає чорним копачам механізм перекваліфікації археологічних артефактів у предмети побуту.
3.Повне відсторонення фахівців від процесу експертизи археологічних цінностей.
4.Надає колекціонерам механізм легального переміщення археологічних артефактів за кордон.
5.Надає чорним копачам можливість отримувати легальні ліцензії на чорний пошук.
6.Стимулює подальший розвиток «чорної археології» і чорного колекціонування.
7.Закон не досягає мети «протидії нелегальним розкопкам», а лише створює умови для їх легалізації, створюючи систему чиновного контролю за чорним пошуком замість його ліквідації.
А якщо усе зробити як потрібно? Чи буде у цьому сенс? Ні, не буде. Неможливо удосконалювати вільний обіг незаконно здобутих археологічних артефактів. Я не даремно писав, що колекціонери бавляться цяцьками. Звідки у мене, у археолога, таке зневажливе ставлення до того, що наші депутати називають «археологічними предметами»? Предмети, які здобуті чорними, не мають вже відношення до археології. Археологія – не цяцькознавство, а досить пристойна наука. Артефакти цікаві археологу лише у контексті пам’ятки, коли вивчається стратиграфія, планіграфія, тафономія стоянки або поселення. Коли визначається абсолютна і відносна хронологія пам’ятки і кожного з археологічних шарів, коли проводяться дослідження методами інших наук. Без цього «археологічний предмет» не несе ніякої інформації, перетворюється у цяцьку, яка вже не потрібна науковцям. Завдання полягає не у вдосконаленні «обігу» «археологічних предметів», а у припиненні такого «обігу». Та хіба бидло може це зрозуміти?
А хто ж ці депутати, які придумали такий гарний проект закону?
Ось наші герої: Кириленко В.А., Матіос М.В., Доній О.С., Бенюк Б.М.
Опозиціонери, солдати демократії! Це вони прийдуть до влади, коли порине у небуття режим регіоналів. Цей факт дуже обнадіює, надихає піти кудись та прийняти участь у акції «Свободи» або ще якоїсь бидлопартії. Злодії з Партії Регіонів можуть бути спокійними за майбутнє нашої держави. Після них будуть правити такі само покидьки, у яких замість голів теж дупи. Два роки тому археологи ходили до адміністрації Президента протестувати проти варварського регіонального закону про скасування археологічної експертизи земельних ділянок, які відводяться під забудову. Тоді нам здавалося, що усі людожери зібралися у одній політичній партії. Ми помилялися. Опозиційне людожерство також існує, воно хоч і не страшніше владного, але точно мерзенніше.
А може й ні!
Є і владний законопроект, мірошниченківський, №1074. Аналіз цього бидлопроекту бидлозакону дозволяє з усією гостротою ставити принципове питання про відносну якість владного і опозиційного лайна. Але про це іншим разом.
А ось і офіційні документи.
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=46268
P.S. Поки я усе це писав у Інтернет-просторі розпочалася дискусія про цей проект. Я вживав дуже сильні висловлювання на адресу авторів, тепер я про це аніскільки не жалкую. Ми маємо справу зі справжніми перевертнями, які добре розуміють, що майбутній закон вигідний тільки чорним колекціонерам і верхівці чорних дилерів. Вони ховають свої справжні наміри під гарними словами про захист культурної спадщини, про якій ллють крокодилячі сльози. Вони закидають нам, що «чорні» зараз також немов сказилися у Інтернеті та волають проти цього закону. Це так. Але кожен археолог повинен зрозуміти: волання чорних пов’язано з тим, що у майбутньому вони не зможуть бути вільними флібуст’єрами і робити що заманеться. Вони зможуть працювати лише під дахом чиновництва, крупних колекціонерів і баричної верхівки чорного ринку. Саме в цьому і полягає суть запропонованого закону. Скінчилася епоха дикого пограбування пам’яток, тепер пограбування має бути організованим, ліцензованим, очолюваним одним мафіозним центром, який не припустить існування неконтрольованих фінансових потоків. Віднині пограбування буде носити централізований характер, тобто перейде на вищій якісний рівень. Тому не бійтеся називати усе своїми іменами. Гірше вже не буде. Прошу також Спілку розглянути питання про те, щоб справжні автори закону (такі собі Левада і Копитько) більше не могли навіть заходити у Інститут. І досить з ними спілкуватися: рук не потискати, про діточок не розпитувати, копняком гнати з Інституту, якщо вони там з’являться.
