«… я твердо знаю, что пока сердце его не перестало биться, все его думы и стремления рвались к тому, что составляло сущность его жизни, знаю, что и, умирая, он хранил свою преданность родному Киеву и родной науке, — преданность страстно любящего, убежденного исследователя и честного, глубоко порядочного человека». (Тамара Эрнст. Думая о былом: Страницы воспоминаний)
В Музеї історії Києва відкрилась виставка "В обороні культурної спадщини", присвячена 120-річчю від дня народження видатного українського історика, мистецтвознавця, музеєзнавця, пам’яткоохоронця Ф.Л. Ернста (28.10.1891, Київ — 28.10.1942, Уфа).
Федір (Теодор-Ріхард) Людвігович Ернст народився 28 жовтня (за новим стилем 9 листопада) 1891 р. у Києві у сім’ї підприємців, вихідців із Німеччини. Родинний будинок Ернста на вулиці Прорізній,7 не зберігся. У Глухові — відомому українському культурному центрі — Федір Ернст у 1901—1909 рр. навчався в гімназії, закінчивши її зі срібною медаллю. У 1909 р. навчався на філософському факультеті Берлінського університету, де студіював всесвітню історію та історію мистецтв. Від 1910 р. навчався на історико-філологічному факультеті Університету св. Володимира у Києві, спеціалізувався на кафедрі історії мистецтв під керівництвом Г. Павлуцького.
Щира захопленість історією українського мистецтва привела двадцятирічного студента Ф. Ернста до Київського художньо-промислового і наукового музею ще у 1911 р. Познайомившись з М.Ф. Біляшівським, Д.М. Щербаківським, Федір Ернст з 1913 р. почав друкувати перші наукові розвідки. У 1912—1914 рр. на широкій джерельній базі з використанням матеріалів відділу «Старий Київ» він підготував конкурсну роботу «Київська архітектура XVII—XVIII віків», удостоєну золотої медалі. Брав участь у роботі історико-етнографічного гуртка при університеті. З початком Першої світової війни був заарештований (як німецький підданий) і у 1914—1917 рр. відбув заслання в Оренбурзькій губ. Після Лютневої революції повернувся до Києва, 1918 р. закінчив навчання в університеті, де був залишений професорським стипендіатом. У 1919 р. підготував роботу «Українське мистецтво XVII—XVIII віків», в якій подав перший суцільний, синтетичний огляд українського мистецтва XVII—XVIII ст.
Палкий прихильник українського мистецтва, учень професора Г. Павлуцького — Ф. Ернст, повернувшись із заслання в квітні 1917 р. став одним із ініціаторів заснування «Товариства студіювання мистецтв» в Києві. Популярності набув ілюстрований часопис «Куранти», який видавало товариство.
Лютий—березень 1918 р. Ернст у складі комісії з опису пошкоджених пам’яток Києва від бойових дій в січні 1918 р. за завданням М. Біляшівського здійснив огляд та опис найвизначніших пам’яток архітектури та історії міста, підготував та видав працю «Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 г.».
1918 р. Ернст увійшов у склад Софійського комітету для розгляду питань дослідження, ремонту та реставрації Софійського собору. 1919—1921 рр. — інструктор Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини (ВУКОПМИС). За завданням зав. архітектурним відділом комітету Г. Лукомського провів реєстрацію пам’яток цивільної архітектурної старовини Києва, уклав анкети майже на 160 будівель, зробив замальовки окремих пам’яток, частина з яких уже вже на початку 1920-х рр. була зруйнована.
1920—22 рр. — інструктор-експерт Київського губернського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини (Губкопис), а після його ліквідації — інструктор-експерт екскурсійно-виставково-музейної секції Київської губ політпросвіти. Після 1922 р. пам’яткоохоронні функції були передані до ВУАН та музеїв. Грудень 1923 р. Ф. Ернст — інспектор Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка по охороні історико-культурних цінностей Київщини.
Вагомим є внесок Ф. Ернста у справу створення музейних закладів України та Києва, формування їх мистецьких збірок. Він практично став засновником Музею Української Академії, був членом комісії з організації Лаврського музею культів; Київської картинної галереї (тепер Київський музей російського мистецтва); Музею мистецтв ВУАН (тепер Національний музей мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків).
На початку 1920-х років Федір Ернст вів листування з Московським музейним фондом, московським та ленінградським «Антикваріатом» з питань передачі до Києва творів українських майстрів, внаслідок чого у колекції Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка, а зараз у Національному художньому музеї України з’явилися твори О. Рокачевського, А. Мокрицького, Д. Левицького та інших.
В 1923 р. Ф. Ернста обрано зав. художнім відділом Першого Державного музею (з 1924 р. — Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка). Завдяки зусиллям Ернста за десять років колекція відділу збільшилася в понад десять разів. Збірки українського малярства, графіки і скульптури були покладені в основу виставок українського портрета XVII—XХ ст. (1925 р.), творів Г. Нарбута (1926 р.), «Т. Шевченко на тлі його доби» (1927 р.), українського малярства XVII—XХ ст. (1928 р.), гравюр О. Кравченка (1930 р.). Всі ці виставки, влаштовані Ф. Ернстом, були налаштовані на популяризацію творчості українських митців. Кожна виставка супроводжувалася підготовкою каталогів з ґрунтовними мистецтвознавчими розвідками. Ці рідкісні видання стали пам’ятками як мистецтвознавчої, так і музеєзнавчої науки.
Ф. Ернст плідно співпрацював з комісіями ВУАН. Член-редактор відділу мистецтв комісії для складання біографічного словника українських діячів (з 1919 р.), зібрав матеріали та уклав понад 5 тис. персональних карток. Позаштатний співробітник, член комісії історії Києва та Правобережної України Історичної секції (1924—1931 рр.). Один із фундаторів, вчений секретар Археологічного комітету (1921—1924 рр.), дійсний член Всеукраїнського археологічного комітету (з 1924 р.) та Софійської комісії при ньому (1921 , 1923—1931 рр.).
Член ряду наукових і творчих товариств: дійсний член та член ради Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтв, Історичного товариства Нестора-літописця, товариства діячів українського пластичного мистецтва. Член секції мистецтв Українського товариства у Києві (з вересня 1918 р.), секретар секції (з травня 1919 р.), редактор Збірника секції мистецтв» (1921 р.). Активну участь брав у роботі Всеукраїнському шевченківському комітету, комітетів з упорядкування Шевченкової могили та спорудження пам’ятника Т. Шевченкові в Харкові (1929—1930 рр.).
1933 р. Ф. Ернста заарештовують і засуджують на три роки позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Відбував покарання на будівництві Біло мор-Балтійського каналу, де створив музей його історії в м. Повенці. Згодом у 1936 р., завідував музеєм будівництва каналу Москва—Волга в м. Дмитрові. У 1937 р. оселився в Алма-Аті, очолив роботу із створення Казахської національної художньої галереї, був призначений заступником її директора. У 1938—1941 рр. обіймав посаду заступника директора з наукової роботи Башкирського художнього музею в Уфі. В липні 1941 р. заарештований вдруге, за вироком особливої наради при НКВС СРСР розстріляний у 1942 р.
Федір Людвігович Ернст — автор понад 100 наукових праць, рецензій, публікацій в періодичних виданнях, пресі з історії Києва, проблем збереження історико-культурної спадщини. Однією з провідних тем наукових досліджень Ернста було мистецтвознавство. Саме у працях Ф. Вовка, В. Хвойки, М. Біляшівського, О. Косач, М. Петрова, Є. Кузьміна, Ф. Шміта, К. Широцького, В. і Д. Щербаківських, Ф. Ернста вперше було визначено предмет українського мистецтвознавства.
Найбільш плідним був науковий доробок Ф. Ернста на ниві києвознавства. Кожна його робота з історії Києва та його пам’яток не втратила свого наукового значення і на сьогодні.
Ф. Ернст — автор концепції славнозвісного провідника «Київ», виданого за його редакцією ВУАН у 1930 р., та 249 статей у ньому. Роботу по збиранню матеріалу, укладанню та виданню провідника Ф. Ернст здійснив разом з В. Базилевичем упродовж півтора року. Провідник став підсумком багаторічних києвознавчих студій вченого.
Сьогодні без постаті Ф. Ернста просто неможливо уявити пам’яткоохоронний рух 20—30-х рр. ХХ ст. У 1926 р. президія Укрнауки НКО УСРР затвердила Ф. Ернста інспектором Київської крайової інспектури охорони пам’яток матеріальної культури. Відтепер у коло його обов’язків входив догляд за станом історико-культурної спадщини не лише Київщини, а й Волині, Поділля, Чернігівщини. Саме з його іменем пов’язано утворення державного історико-культурного заповідника в Києво-Печерській лаврі. Він же стояв біля витоків Чернігівського (об’єднував Спасо-Преображенський, Єлецько-Успенський і Троїцький собори) та Кирилівського державних історико-культурних заповідників. Постійно Ф. Ернст піклувався і питаннями охорони пам’яток замку князів Острозьких у Староконстянтинові Шепетівської округи, монастиря «Босих Кармелітів» у м. Бердичеві, Камянець-Подільської фортеці, Спасо-Преображенський монастиря у Новгород-Сіверському, які в другій половині 20-х рр. також були оголошені державними історико-культурними заповідними.
Тоді ж Ф. Ернст обґрунтував ідею утворення грандіозного за своїми масштабами заповідника «Київський акрополь», який мав об’єднати охорону та використання таких визначних пам’яток як Софійський собор, Десятина, Георгіївська та Андріївська церкви, Михайлівський монастир та ряд інших. На жаль, в той час це не було здійснено.
На виставці використані матеріали з колекцій Музею історії міста Києва (МІК), Національного художнього музею України (НХМУ), Національного музею історії України (НМІУ), Національного музею українського народного декоративного мистецтва (НМУНДМ), Наукового архіву Інституту археології НАН України (ІА НАНУ), Національного комплексу народної культури «Музею Івана Гончара» (НКНК «Музей Івана Гончара»), Інституту мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського (ІМФЕ), Інституту рукопису НБУВ (ІР НБУВ) та приватних збірок С.І. Білоконя, родини Біляшівських, І.С. Магури.
2.11.2011
