16 червня 2024 р. Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» отримав у дар від колекціонера Олексія Шереметьєва печатку князя Русі Святослава, сина Ярослава Мудрого (http://surl.li/uslsm). Ця подія була радо сприйнята не лише керівництвом Заповідника і медійниками (http://surl.li/uslss; http://surl.li/usltu), а й Міністерством культури та інформаційної політики, про що повідомлено на офіційній сторінці Міністерства у FB (http://surl.li/uslum).
Щоправда, чомусь ані МКІП, ані усіх інших не зацікавило яким чином археологічний предмет опинився у приватному зібранні. Закон України «Про охорону археологічної спадщини» жодним чином не передбачає такої можливості, тож походження «дару» вбачається, м’яко кажучи, сумнівним.
Особливої пікантності ситуації додає те, що в колекції Заповідника вже багато років наявний власний екземпляр печатки Святослава Ярославича. Ця печатка не лише надійно атрибутована, але й значно кращої збереженості, ніж отримана від колекціонера. Вона знайдена під час археологічних досліджень відомого українського науковця, чл.-кор. НАН України Олександра Петровича Моці, що здійснювалися у 2003 р. в Чернігові по вул. П’ятницькій, на території літописного Передгороддя.
Відповідно до норм діючого законодавства України печатка, разом з іншими матеріалами досліджень, була передана на зберігання до Заповідника. Повідомлення про знахідку оприлюднені у книзі «Давньоруський Чернігів» авторства О. Моці та А. Казакова, що вийшла друком ще у 2011 році (http://surl.li/usluv).
Постає питання, чому ЦЯ печатка із зібрання Заповідника була нікому не цікава, її не експонували, нею не хизувалися, а сумнівного походження презент, викликав ажіотаж?
Не менш сумнівним виглядає й укладання державною установою (Заповідником) угоди про «наукове співробітництво» з приватною структурою (Sigillum. Музей Шереметьєвих), про яку було оголошено під час «дарування». Угода передбачає «наукові дослідження, просвітницьку роботу та підготовку унікального журналу, присвяченого історії Спасо-Преображенського собору». Невже аби популяризувати доробок українських вчених і власні колекції вкрай необхідна співпраця з власниками приватних колекцій?
Останнім часом повідомлення про «дарунки» музеям України предметів сумнівного походження з’являються все частіше. Вони широко висвітлюються у засобах масової інформації як позитивний приклад меценатства і сприяння музейній діяльності. Однак відповідно до законодавства, речі археологічного походження з моменту їх знахідки є частиною Музейного фонду України, національним надбанням, яке не можна ані привласнювати, ані дарувати.
Неузгодженості у вітчизняних законодавчих актах і положеннях роблять боротьбу за це надбання надзвичайно складною справою. «Дарунки» колекціонерів музеям (а дарують найчастіше цікаві, проте не унікальні речі) допомагають їм легалізувати власні зібрання сумнівного, з огляду на закон, походження. Таке «меценатство» не лише підтримує у суспільства приязне ставлення до фактично незаконної діяльності, а й нівелює значення вітчизняної музейної справи і вітчизняної археологічної науки.
ВГО «САУ» закликає музейників дотримуватися чинного українського законодавства і кодексу музейної етики ICOM (http://icom.in.ua/kodeks-muzejinoyi-etiki/), а комунікаційну команду МКІП — відповідальніше ставитися до контенту офіційної сторінки Міністерства.
Ілюстрація з монографії О. Моці, А. Казакова «Давньоруський Чернігів», Київ: Стародавній Світ, 2011
