Директору Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України
А. В. Єрмолаєву

Звернення ВГО «Спілка археологів України»

Шановний Андрій Васильович!

Українські археологи, обурені ситуацією, що склалася в сфері правового регулювання охорони археологічної спадщини, змушені звернутися до Вас по допомогу. Президент України вже неодноразово звертав увагу на необхідність удосконалення правових механізмів охорони культурної спадщини і, зокрема, її невід’ємної складової – археологічної спадщини. Так, згідно з дорученням Президента України № 1-1/579 від 16 березня 2013 року  вимагалося вжиття заходів до захисту археологічної спадщини під час відведення земельних ділянок.
В процесі виконання цього доручення такі профільні відомства як Міністерство культури України і Національна академія наук України висловилися щодо того, що вирішення питання лежить у площині внесення змін до чинного законодавства. Інститутом археології НАН України і Міністерством культури спільно напрацьовано ряд системних пропозицій у цій сфері.
Разом з тим Верховна Рада України, повністю ігноруючи бачення Президента України щодо проблематики охорони культурної спадщини, викладене в наведеному вище дорученні, 2 липня 2013 р. прийняла в другому читанні проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері земельних відносин щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок» (реєстр. № 1208-1).
Наші зауваження до цього проекту закону ще на попередніх стадіях його проходження полягали в тому, що ним повністю знищується правовий механізм охорони археологічної спадщини при відведенні земельних ділянок, чим, окрім шкоди національному надбанню України, завдається смертельний удар всій українській археологічній науці, адже археологічні дослідження в Україні вже багато років фактично не фінансуються державою і лише попередні обстеження археологами земельних ділянок, які передують погодженню їх відведення, дають змогу вітчизняним науковцям хоч якось працювати.
Змінами до ст. 186-1 Земельного Кодексу України, передбаченими Законом № 1208-1, встановлено повну заборону для органів охорони культурної спадщини залучати археологів при погодженні проектів землеустрою та загалом проводити будь-які обстеження чи експертизи земельних ділянок, що відводяться. Цим археологічну діяльність в Україні фактично ставлять поза законом, що призведе до колосальних втрат як з погляду науки, так і з матеріального боку, оскільки держава нестиме колосальні збитки від знищення археологічних пам’яток.
Крім того, руйнується навіть формальна бюрократична система охорони археологічної спадщини. До цього часу законодавством було передбачено, що всі проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок мають погоджуватися органами охорони культурної спадщини. Це було цілком виправданим, оскільки з огляду на відсутність державного фінансування археологічних досліджень, робіт з обліку та паспортизації археологічних пам’яток, більшість археологічних об’єктів досі не є виявленими, а ті, які вже виявлені, здебільшого точно не визначені на місцевості. У Ст. 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» прямо сформульовано, що погодження органами охорони культурної спадщини відведення земельних ділянок здійснюється з метою захисту об’єктів археології, в тому числі тих, що тільки можуть бути виявлені.
Натомість, згідно зі змінами до ч. 3 ст. 186-1 Земельного Кодексу України, передбаченими Законом № 1208-1, органи охорони культурної спадщини погоджують лише проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок на вже відомих зареєстрованих пам’ятках, в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць та на інших землях історико-культурного призначення. Таким формулюванням повністю нівелюється необхідність охорони ще невиявлених археологічних об’єктів, а охорона вже відомих пам’яток буде надзвичайно ускладненою, адже, як ми вже зазначали, у більшості випадків розташування і межі цих пам’яток не є точно визначеними.
Відповідним формулюванням до законодавства ще й вноситься гостра суперечність, оскільки правовий режим пам’ятки, її охоронної зони, історичного ареалу населеного місця тощо не передбачає автоматичного віднесення відповідних земельних ділянок до земель історико-культурного призначення. Це й не завжди потрібно, адже ми не можемо віднести, наприклад, всі землі певного історичного ареалу населеного місця, де й зараз живуть люди, функціонують підприємства тощо, виключно до земель історико-культурного призначення. У наших пропозиціях, які були сприйняті низкою народних депутатів, і вилилися в ряд поправок до відповідного положення, ми пропонували не пов’язувати і не ставити в залежність пам’яткоохоронний режим території із цільовим призначенням земельної ділянки. Втім, через недоліки техніки доопрацювання проекту до другого читання, в результаті зовсім неосмисленого «редакційного врахування» наших пропозицій, юридичний недолік зазначеної норми був доповнений недоліком логічним і навіть граматичним. Згідно з остаточною редакцією погодження органів охорони культурної спадщини потрібне, якщо земельну ділянку розташовано: «на території земель історико-культурного призначення, пам’яток культурної спадщини місцевого значення, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць та інших землях історико-культурного призначення…». Як ми бачимо вказівка на землі історико-культурного призначення просто продубльована два рази, що не тільки не вирішує проблему розмежування, але й вносить зайву плутанину до цієї статті.
Ураховуючи зазначене вище, ми маємо повне право стверджувати, що Законом України № 1208-1 проігноровано всі без виключення суспільні потреби щодо охорони археологічної спадщини при відведенні земельних ділянок, порушує взяті на себе Україною при ратифікації Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини (переглянутої) 1992 р. міжнародні зобов’язання щодо встановлення наукових і адміністративних наглядових процедур у сфері охорони археологічної спадщини.
Ураховуючи неодноразово озвучену принципову й категоричну позицію Президента України щодо необхідності посилення захисту археологічної спадщини, неприйнятності нехтування інтересами культурної спадщини задля розвитку бізнесу, промисловості чи інших сфер життя, сподіваємося на Ваше глибоке розуміння непростої ситуації, в якій опинилася українська археологія.
Просимо Вашого сприяння у ветуванні Президентом України прийнятого Верховною Радою України Закону України  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері земельних відносин щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок» (реєстр. № 1208-1), а при його повторному розгляді наполягати на таких пропозиціях:
1. Пропонований проектом Закону абзац четвертий частини третьої статті 186-1 Земельного Кодексу України викласти у такій редакції:
«розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам’яток культури місцевого значення, зон їх охорони, в історичних ареалах населених місць, за виключенням випадків, зазначених у абзаці третьому частини третьої цієї статті, а також ділянки, стосовно якої немає даних щодо наявності або відсутності на ній об’єктів археологічної спадщини, підлягає також погодженню із органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, відповідним структурним підрозділом обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини;».
2. Пропоновану проектом ч. 7 ст. 186-1 ЗК України вилучити.

Схвалено на засіданні правління ВГО «Спілка археологів України»
(Протокол № 8 від 4 липня 2013 р.)

Вик.: Малишев О. О.
Тел.: (097)6219220