Рішенням загальних зборів ВГО «Спілка археологів України» від 11.12.2014 р. прийнятий лист (автори — д. і. н. Л. Л. Залізняк та д. і. н. В. В. Отрощенко) з приводу чергового висунення професора В. Бебика на здобуття Державної премії ім. Т. Шевченка. Оскільки В. Бебик не пройшов до другого туру конкурсу, цей лист надіслано до Голови Комітету Верховної Ради з питань культури та духовності М. Л. Княжицькому, до Голови Комітету з питань науки і освіти Л.М. Гриневич та Голові Державного комітету телебачення і радіомовлення України О. І. Наливайку.

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Вcеукраїнської громадської організації «Спілка археологів України» до української громадськості, політичних діячів та журналістів

Вельмишановні пані та панове! Ще у 2012 р. ми зверталися до журналістів та української громадськості із закликом не брати участь у поширенні та популяризації нісенітниць доктора політичних наук В. Бебика відносно витоків та історії українців. На жаль, радіо, телеефір, журнали, газети, інтернет сучасної України продовжують повнитися його різноманітними фантазіями на ці теми. Не стали винятком навіть солідні державні мас-медіа України. Зокрема п’ять років тому зі статей в «Голосі України» В. Бебик розпочав «неканонічне дослідження історії України». На Першій програмі Українського радіо щонеділі о 8.30 ранку транслюється його авторська програма «З глибини тисячоліть». Телеканал «Тоніс» регулярно транслює телесюжети, що демонструють власне нетрадиційне бачення В. Бебиком історії українства. Вдвічі (2013, 2014 рр.) екзотичні напрацювання В. Бебика були висунуті на здобуття почесного звання лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

Спілка археологів України знову вимушена підняти свій голос на захист вітчизняної історії, бо з точки зору здорового глузду «історичні» пасажі професора політології В. Бебика не витримують критики і не піддаються будь-якому науковому аналізу. Усі висловлювані ним у мас-медіа «теорії» — на кшталт «скіфо-трипільської цивілізації», «українства Ахілеса, Геракла, Геродота, Олександра Македонського, коптів та гіксосів», «українського походження Христа, Будди, Заратуштри і Чінгіз-Хана», «татаро-монголо-української держави» — є сумішшю наївного історичного примітивізму, дилетантства, невігластва та дивовижної самовпевненості.

Наведемо кілька сміливих наукових пасажів В. Бебика з його недільних передач на Першому національному каналі радіо:

В. Бебик вважає Україну «батьківщиною мамутів». Адже найдавнішою в світі була Мізинська (від стоянки біля с. Мізин на Чернігівщині) цивілізація мисливців на мамутів. Внаслідок їх розселення з Чернігівщини «з’являються цивілізації Мезопотамія, у Малій Азії — країна Мізія, а на Балканах Верхня і Нижня Мезія, в Росії — річка і місто Мезень», історичні назви яких нібито походять від назви цивілізації. Дивно, що професор не знає елементарних речей, добре відомих кожному студенту: назви археологічних явищ не пов’язані з їх справжніми стародавніми іменами, а походять від назв сучасних населених пунктів, біля яких досліджувалася перша пам’ятка культури. Тому виводити від Мізинської стоянки топоніми Мезопотамія, Мізія чи Мезень — безглуздя.

Чимало подібних неадекватних «відкриттів» цього вченого (який, до речі, є проректором університету «Україна») пов’язано з топонімікою України. Приміром, він переконаний, що столицю Лівії м. Тріполі так назвали трипільські емігранти з України; римський імператор Сулла походить із Посулля; засновники Риму Ромул і Рем — з м. Ромни на Сумщині, з Сумщини ж походять легендарні сумери або шумери, а перший фараон Єгипту Менес — з райцентру Мена на Чернігівшині. Його землячкою, виявляється, була знаменита «фараонеса» Нефертиті (!).

«Еллада — насправді Україна, а Херсонес — давньоукраїнська столиця. Тому скіфо-українець Гомер у безсмертних поемах Іліада та Одіссея описував життя давніх українців». Виявляється, що «Ольвія стоїть на руїнах справжньої Трої», а столиця малоазійських греків іонійців місто Мілет — «це Мілетополь».

«Український культ Зевса зародився в трипільській Україні». «Українські дорійці застали греків на стадії кам’яного віку і навчили їх співати».

За В. Бебиком, «єгипетські копти — нащадки скіфів, тому копти говорять давньоукраїнською мовою», а завойовники Єгипту гіксоси теж були українцями.

Шановний професор стверджує, що «Геродот був скіфо-українцем», «Олександр Македонський та міфічний Ахілес були скіфськими царями», а «теорему Піфагора придумали давні українці». Отакої! Тут з В. Бебіком може сперечатися лише такий самий, лише російський, «знавець історії» як М. Задорнов. Але ж той гуморист. Може і Бебіку слід перейти на цю ниву!?

Як чільний член Гуманітарної ради при колишньому президенті В. Януковичу Валерій Бебик зробив вагомий внесок у розробку генеалогії донецького правлячого клану, який, на думку професора, твердо правив Європою 900 років. Нібито заснував донецьку династію правителів континенту сам бог війни стародавніх германців Одін, який, виявляється, родом з Донбасу! За В. Бебиком, у 150 р. н. е. Одін на чолі легендарного племені асів перебрався з Донеччини через Ольвію (яка насправді була Троєю) до Скандинавії на ПМЖ. «Чи не тому прапори Швеції та України мають однакові кольори?», — робить ще одне відкриття професор. Помираючи, Одін передав владу над донецьким кланом правителів Європи сину Інглінгу, від якого веде початок донецько-скандинавська династія Інглінгів. Більш ніж тисяча років тому її представники Рюриковичі повернулися в Україну і заснували державу Русь. А від неї вже рукою подати до династичного глави донецького клану В. Януковича. Адже сам Йосип Кобзон та Лариса Скорик засвідчили його аристократичне походження, про що промовисто говорять і «тектоника движения», і «абрис, поворот головы». І нема на те ради.

А чого вартує твердження В. Бебика, що «Спартак був професором школи гладіаторів. Він партизанив у тилу римлян, що окупували українське Надчорномор’я» (!).

Важко сказати чого більше в наведених «концепціях» — дрімучого невігластва, хворобливих фантазій чи відвертих дурниць. Дивує навіть не так сам автор та його «доробок», як керівники державних мас-медіа, які державним коштом поширюють і пропагують відверті нісенітниці, засмічуючи мізки громадян інформаційним сміттям, що абсолютно суперечить історичним реаліям. І інженер за фахом В. Бебик вже пророкує чи погрожує: «Пройде зовсім небагато часу, і підручники з історії перепишуть на основі моїх напрацювань» (www.harmony.com.ua/text/3214.html).

На жаль, в Україні професор В. Бебик не єдиний міфотворець в галузі первісної історії. Мас-медіа повняться сенсаційними відкриттями на кшталт: слово райдуга означає «дуга бога Ра», що нібито свідчить про тісні зв’язки слов’янства з єгиптянами; легендарна Троя розміщувалася на лівому березі Дніпра напроти Києва, де зараз мікрорайон Троєщина, що успадкувала назву від легендарного міста; Дарниця — це земля, подарована скіфо-українцям персидським царем Дарієм за мужність, проявлену під час війни 514 р. до н. е. Давно на слуху скандально відома концепція священої трипільської Аратти «народного академіка» Юрія Шилова. Її прямим нащадком і хранителем трипільських традицій, нібито, є Російська імперія, яку Ю. Шилов закликає рятувати спільними зусиллями росіян, українців, білорусів. Схоже, на Донбасі вже дехто з хранителів трипільських традицій відгукнувся на заклик цього міфотворця до відродження Російсько-Трипільської імперії.

Подібна маячня на історичні теми розквітла не лише в Україні, а також на усьому пострадянському просторі, але це не привід для заспокоєння. Перед нами яскравий наочний приклад Російської Федерації, де маячня та жуйка ТВ перетворюється на імперську ідею та залпи «Градів».

Настав час припинити отруювати історичну свідомість громадян хворобливими мареннями дуже далеких від науки політизованих лжепророків. Їх анекдотичні «концепції» не підносять Україну у світовому товаристві, а роблять з нас посміховисько в очах цивілізованого світу. Користь Україні від таких далеких від історичних реалій псевдопатріотичних «концепцій» сумнівна, а шкода очевидна. Вони не тільки не наближають нас до істини, а навпаки зводять на далекі від історичних реалій манівці.

В наш непростий для України час дезорієнтується і вводиться в оману громадськість, дискредитується українська історична наука в ідеологічній боротьбі за місце України в сучасному світі. Дикі фантазії аматорів на історичні теми мають небезпечну тенденцію поширюватися в суспільстві, потрапляючи на сторінки не лише «жовтої» преси, але й підручників, і викривляти історичну свідомість наступних поколінь. Сьогодні постало питання, хто переможе — цивілізоване і сучасне, наукове бачення світу або середньовічне невігластво і мракобісся. Наш вибір — цивілізована Європа, а не темрява обскурантизму.

Українська археологія (як і наука в цілому) має заслужено здобутий авторитет у світовій науці. Ми не дозволимо його руйнувати й перетворювати на посміховисько. Адже в Європі не знають, що В. Бебік є дилетантом і невігласом, а бачать його титули «доктора і проректора» й, м’яко кажучи, дивуються цим «звершенням і постулатам» української науки.

Неповторна і драматична історія України не потребує прикрашення. Патріотизм українського історика полягає в максимальному наближенні до істини. А викривлення історичних реалій не може бути виправдано ніякими патріотичними сентиментами. Ми володіємо реальною, давньою й унікальною культурою, яка є достойною складовою європейського культурного надбання і не потребує будь-яких домислів. Тож журналістам та керівникам українських мас-медіа не варто залучатися до спотворення та профанації української історії.

В умовах демонстративної дискредитації та профанації первісної історії України В. Бебиком, Спілка археологів України не має права змовчати, щоб наше мовчання не сприйняли за згоду з його «неканонічно»-екзотичними фантазіями.

Сподіваємося комітети Верховної Ради з питань культури та духовності та з питань науки і освіти, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, громадськість та журналістська спільнота нарешті врахує думку фахівців в галузі археології та первісної історії України і належним чином оцінить «вагомий науковий внесок» Валерія Бебика в профанацію історії українців.

Українські археологи, які підписали цей лист (на 25.12.2014):

1. Івакін Г.Ю., член-кореспондент НАНУ, Інститут археології НАНУ , м. Київ
2. Крижицький С.Д., член-кореспондент НАНУ, Інститут археології НАНУ , м. Київ
3. Моця О.П., член-кореспондент НАНУ, Інститут археології НАНУ, м. Київ
4. Чабай В.І., член-кореспондент НАНУ, Інститут археології НАНУ, м. Київ
5. Терпиловський Р.В., д.і.н., проф., КНУ ім. Т. Шевченка, м. Київ
6. Залізняк Л.Л., д.і.н., проф., Інститут археології НАНУ, м. Київ
7. Отрощенко В.В., д.і.н., проф., Інститут археології НАНУ, м. Київ
8. Скорий С.А., д.і.н., проф., Інститут археології НАНУ, м. Київ
9. Гречко Д.С., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
10. Магомедов Б.В., д.і.н., проф., Інститут археології НАНУ, м. Київ
11. Прищепа В.А., к.і.н., Рівненський держ. Гуман. Університет, м. Рівне
12. Литвиненко Р.О., д.і.н., проф., Донецький нац. університет, м. Вінниця
13. Клочко В.І. , д.і.н., Києво-Могилянська академія, м. Київ
14. Строцень Б.С., к.і.н., Інспекція охорони пам'яток, м. Тернопіль
15. Кулаковська Л.В., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
16. Федорченко О.С., к.і.н., Києво-Могилянська академія, м. Київ
17. Кравченко Е.А., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
18. Бандрівський М., к.і.н., Інститут українознавства, м. Львів
19. Білас Н.М., к.і.н., Історичний музей, м. Вінники
20. Степанчук В.М., д.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
21. Сапожников І.В., д.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Іллічівськ
22. Ільчишин В.І., магістр, м. Львів
23. Шрамко І.Б., к.і.н., Харківський нац. університет, м. Харків
24. Конопля В.І., м.н.с., Інститут українознавства, м. Львів
25. Корвін-Піотровський О.Г., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
26. Болтрик Ю.В., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
27. Кухарчук Ю.В., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
28. Гаскевич Д.Л., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
29. Товкайло М.Т., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
30. Рейда Р.В., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
31. Теліженко С.К., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
32. Манько В.О., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
33. Вингородська Л.І., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
34. Оногда О.В., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
35. Гошко Т.Ю., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
36. Володарець-Урбанович Я.В., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
37. Чміль Л.В., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
38. Шелехань О., м.н.с., Інститут археології НАНУ, м. Київ
39. Вєтров Д.О., м.н.с., Інститут археології НАНУ, м. Київ
40. Сілаєв О.М., м.н.с., Інститут археології НАНУ, м. Київ
41. Ступак Д.В., м.н.с., Інститут археології НАНУ, м. Київ
42. Весельський Л.М., м.н.с., Інститут археології НАНУ, м. Київ
43. Строцень Л.Д., к.і.н., Інспекція охорони пам'яток, м. Тернопіль
44. Ягодинська М., Інспекція охорони пам'яток, м. Тернопіль
45. Войтюк О.П., Рівненський обласний краєзнавчий музей, м. Рівне
46. Фіалко Є.Є., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
47. Гордієнко Р.О., аспірант, Інститут археології НАНУ, м. Київ
48. Сон Н.О., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
49. Пустовалов С.Ж., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
50. Лисенко С.Д., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
51. Овчинников Е.В., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
52. Чорновол Д.К., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
53. Симоненко О.В., д.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
54. Бунятян К.П., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
55. Бессонова С.С., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
56. Ієвлєв М.М., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
57. Сергєєва М.С., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
58. Ушкова Ю.В., лаб. I кат., Інститут археології НАНУ, м. Київ
59. Синиця Є.В., к.і.н., КНУ ім. Т. Шевченка, м. Київ
60. Гершкович Я.П., к.і.н., Інститут археології НАНУ, м. Київ
61. Відейко М.Ю., к.і.н., Інститут археології НАН України, м. Київ
62. Горбаненко С.А., к.і.н., Інститут археології НАН України, м. Київ
63. Потупчик М.В., завідувач сектором охорони культурної спадщини Управління культури і туризму Вінницької ОДА, член ICOMOS
64. Башкатов Ю.Ю., Інститут археології НАН України, м. Київ
65. Дровосєкова О.В., ДП "Південьгідроархеологія" ДП НДЦ ОАСУ ІА НАН України, Запоріжжя
66. Гай-Нижник П., д.і.н., завідуючий відділу історичних студій Науково-дослідного інституту українознавства

Збір підписів продовжується