Висновок ВГО «Спілка археологів України»
щодо проекту Закону України
«Про охорону і збереження нерухомої культурної спадщини»
Ми уважно ознайомилися з оприлюдненим на веб-сайті Міністерства культури України проектом Закону України «Про охорону і збереження нерухомої культурної спадщини». Відповідний законопроект вже став предметом критики в експертному середовищі, пресі й соціальних мережах. Не маючи на меті повторювати загальну критику концептуальних засад, політичного підтексту і технічного виконання представленого проекту, маємо звернути увагу на ряд питань, залишених у тексті проекту без уваги, які натомість мають вирішальне значення для сфери діяльності нашої спілки.
На даний час питання охорони археологічної спадщини врегульовані насамперед двома законами: Законом України «Про охорону культурної спадщини» і Законом України «Про охорону археологічної спадщини». Водночас закон України «Про охорону культурної спадщини» містить ряд норм стосовно регулювання питань археологічної царини, яких немає в спеціальному законі. Мова йде насамперед про положення ст. 17, 31, 35 і 37, Закону України «Про охорону культурної спадщини». Представленим Міністерством культури України законопроектом передбачається скасування всього Закону України «Про охорону культурної спадщини», але повноцінної заміни цим нормам не пропонується.
Так, ст. 17 чинного Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено право виключної державної власності на пам’ятки археології. Ця норма лише уривчасто компенсується у ст. 52 нового проекту, де вказано, що пам’ятки нерухомої культурної спадщини, окрім пам’яток археології, пам’яток, внесених до Списку всесвітньої спадщини та пам’яток національного культурного надбання, можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. При цьому не вказується, які ж з цих форм власності допустимі для пам’яток археології.
Подібна ситуація має місце зі статусом охоронюваних археологічних територій, який наразі регулюється насамперед ст. 31 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Відповідний статус потребує деталізації на підзаконному рівні через затвердження Кабінетом Міністрів України відповідного порядку, про що вказується у відповідній статті. При цьому відповідний порядок за багато років так і не було прийнято. У новому ж проекті немає навіть визначення охоронюваних археологічних територій, хоча вони неодноразово згадуються в тексті.
Обходиться новим законопроектом і питання дозволів на проведення археологічних досліджень. Це певним чином регулюється Законом України «Про охорону археологічної спадщини», але відповідне регулювання має дещо половинчастий характер. Зокрема у Законі України «Про охорону археологічної спадщини» не розкривається статус кваліфікаційної ради з питань видачі кваліфікаційних документів — відкритих листів, які посвідчують кваліфікацію археологів і є обов’язковими для подальшого отримання дозволу на проведення археологічних досліджень. Справа в тому, що на момент прийняття цього закону відкриті листи видавалися Інститутом археології НАН України. Згодом змінами до Закону України «Про охорону культурної спадщини» цю функцію було передано кваліфікаційній раді як незалежному колегіальному органу, але відповідних змін до Закону України «Про охорону археологічної спадщини» внесено не було. Лише нещодавно, з огляду на незатвердження Кабінетом Міністрів України положення про кваліфікаційну раду, як цього вимагає закон, змінами до ст. 12 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» було передбачено, що відповідна кваліфікаційна рада формується Інститутом археології НАН України.
Насамкінець може мати негативні наслідки відсутність у новому законі норми, аналогічної положенню ч. 3 ст. 37 Закону України «Про охорону археологічної спадщини», де вказується, що при відведенні земельних ділянок необхідним є захист об’єктів археології, у тому числі тих, що можуть бути виявлені. Попри неодноразові зміни у бік обмеження цієї норми, вона лишається основним підґрунтям превентивних археологічних досліджень в України. У ч. 9 ст. 22 нового проекту натомість вказується: «з метою захисту об’єктів нерухомої культурної спадщини, у тому числі археологічних об’єктів, збереження традиційного характеру середовища зон охорони пам’яток (буферних зон), історичних населених місць будівельні роботи у межах територій пам’яток (виявлених пам’яток), їх охоронних (буферних) зон, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, здійснюються за наявності дозволу, що видається відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» на підставі погодженої з відповідним органом охорони культурної спадщини науково-проектної документації. Тобто ця норма в підсумку охороняє лише зареєстровані пам’ятки і лише від будівельних робіт, які є однією з головних, але далеко не єдиною загрозою для археологічної спадщини.
Законопроект загалом лишає набагато менше можливостей для охорони незареєстрованих об’єктів культурної спадщини. Для археологічної сфери це спричинить вкрай негативні наслідки, адже пам’ятки археології заховані під землею і під водою. Цим ускладнюється їх виявлення, а визначення точних меж для постановлення на облік потребує значного фінансування. Так, на сьогодні до Державного реєстру нерухомих пам’яток України формально включено лише кілька сотень археологічних пам’яток, хоча їх відомо кілька десятків тисяч, а значна частина ще лише чекає на своє виявлення, що з іншого боку не знімає з нас обов’язку зберегти ці пам’ятки для наступних поколінь.
Ми розуміємо, що оптимальне вирішення більшості порушених нами проблем має лежати у площині внесення змін до Закону України «Про охорону археологічної спадщини», утім законопроектом, який здебільшого намагається винести за дужки питання археології, не пропонується ніяких змін до цього закону, що неминуче створить прогалини в правовому регулюванні.
Маємо констатувати й той факт, що робота над проектом Закону України «Про охорону і збереження нерухомої культурної спадщини», попри його визначальний характер для всієї пам’яткоохоронної системи, здійснювалася в непублічний спосіб. Попри попередні домовленості, до розроблення проекту не були залучені представники нашої спілки. Разом з тим ми, навіть на шкоду перспективам власних законопроектних напрацювань, завжди були конструктивно налаштовані щодо узгодження наших позицій з Міністерством культури України і об’єднання зусиль заради реформ, яких так потребує наше суспільство.
Вик. Малишев О.О.
