ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ВГО «СПІЛКА АРХЕОЛОГІВ УКРАЇНИ»
щодо неприпустимості легалізації археологічних колекцій,
здобутих сумнівним шляхом
Як стало відомо, Міністерством культури України надано дозвіл на тимчасове вивезення з України приватної археологічної колекції музею «Платар» для експонування її в музеї-замку князів Поморських у Республіці Польща.
У зв’язку із цим ВГО «Спілка археологів України» як фахова громадська організація, що об’єднує більшість археологів з усієї України, висловлює свій рішучий протест, адже походження усіх давніх предметів музею «Платар» однозначно пов’язане з результатами нелегальних археологічних розкопок, заборонених українським законодавством. Їхня публічна демонстрація діє всупереч норм охорони археологічної та культурної спадщини, про що свідчать непоодинокі випадки пограбувань «чорними археологами», копачами-грабіжниками, археологічних пам’яток по всій Україні. Беззаперечним фактом є те, що ця хвиля руйнувань курганів, давніх поселень та міст всюди та завжди збігається з активізацією дій приватних колекціонерів, які реально фінансують ці протизаконні дії й виступають у ролі скуповувачів награбованого. Цим реально наносять величезні збитки державі.
Обґрунтовуючи свої права на зазначені речі, власники музею «Платар» посилаються на ст. 344 ЦК України, щодо набуття добросовісним володільцем права власності за набувальною давністю, а також ст. 32 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», де йдеться про захист прав добросовісного набувача речі, раніше добутої незаконним способом.
При цьому брак точних даних щодо походження речі не може автоматично означати, що останній набувач отримав річ законно. Відповідна ст. 32 передбачає обов’язковою умовою законності набуття речі той факт, що набувач не знав і не повинен був знати, що річ була раніше вкрадена чи вивезена. Цю статтю можна застосувати щодо осіб, які стикаються з обігом культурних цінностей на непостійній основі. Лише вони можуть виправдовувати свою поведінку незнанням правил відповідного ринку. Зовсім інша ситуація з музеями, які здійснюють відповідну діяльність на професійній основі й мають за своїм статусом виконувати важливу суспільну функцію зі збереження надбання.
На неприпустимість придбання культурних цінностей із сумнівних джерел вказується у багатьох міжнародних документах, до яких можна віднести, наприклад, прийнятий ЮНЕСКО Міжнародний кодекс професійної етики для торговців культурними цінностями, Етичний кодекс ICOM для музеїв тощо. Так, у пп. 2.2. другого документа зазначається: «ніякий предмет чи природний зразок не має бути придбаний, прийнятий як дарунок чи взятий у тимчасове користування, отриманий у спадщину чи в порядку обміну, якщо в музею, що приймає цей предмет, немає повної впевненості стосовно законності права власності на цей предмет». Ці загальновідомі правила підтверджують, що музей «Платар», збираючи свої унікальні археологічні колекції, якраз повинен був принаймні знати про те, що ним можуть бути придбані речі, добуті кимось незаконно.
Крім того, ст. 33 чинного Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» передбачає, що всі договори стосовно культурних цінностей мають укладатися у письмовій формі. Таких документів власники колекції ніколи не надавали. Отже, «добросовісність» музею «Платар» щодо придбання відповідних предметів у світлі наведеного вище є вкрай сумнівною. Існує загроза наявності в цій колекції великої кількості підробок та фальсифікацій, що вже відзначали європейські та українські фахівці-археологи. Найбільш яскравим прикладом є фальсифікація із золотим перснем, який начебто належав візантійському імператору Мономаху і був наданий київському князю Всеволоду Ярославичу. Цей персень власники «Платару» подарували В.Ф. Януковичу на його інаугурацію. Але найдивніше, що цим вони пишаються — нещодавно розповідали і показували цей ганебний факт на одному з українських ТВ каналів, коли в черговий раз піарили «Платар».
Потребує також окремого аналізу аргумент музею «Платар» стосовно того, що заявлені ним для вивезення цінності не є археологічними предметами, у зв’язку з неможливістю встановити їх походження.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» археологічними предметами є рухомі культурні цінності, що походять з об’єктів археологічної спадщини.
Під об’єктами археологічної спадщини законодавство сприймає будь-які археологічні об’єкти, включно з незареєстрованими та невиявленими. Вся сукупність нерухомих археологічних об’єктів на території України та пов’язаних з ними рухомих предметів утворюють археологічну спадщину України, що підтверджується відповідними визначеннями ст. 1 цього Закону.
При цьому, предмети можна розглядати як археологічні не лише тоді, коли ми точно знаємо, де і за яких обставин викопано відповідний предмет і чи правомірно було набуто майнові права на нього певною особою. Вік археологічних предметів здебільшого оцінюється сотнями і тисячами років. Якщо експертним шляхом визначено належність предмета до давньої історії, то для кваліфікації його як частини національної археологічної спадщини лишається лише встановити його походження з України, що можна здійснити у разі встановлення його належності до тієї чи іншої місцевої археологічної культури. Встановлення зв’язку з конкретним об’єктом археологічної спадщини не має значення для кваліфікації предмета як археологічного, адже його археологічний характер полягає у належності до археологічної спадщини загалом.
Предмет не перестає бути археологічним, якщо змінюється власник чи навіть право власності на нього, оскільки під походженням з об’єкта археологічної спадщини законодавство має на увазі первісне походження предмета, а не шлях його потрапляння до особи, що заявляє про свої права на цей предмет.
Ст. 18 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» поширює право державної власності на всі знахідки, отримані в результаті археологічних досліджень. Таким чином, власність на археологічні знахідки не залежить від права власності на земельну ділянку, а отже фактично є безумовною. Нікого не має вводити в оману навіть той факт, що у зазначеній ст. 18 йдеться лише про дозволені державою археологічні розкопки, адже злочинну діяльність з незаконних пошукових робіт на археологічних об’єктах закон за своєю природою не може регулювати.
Зазначимо, що ратифікована Україною Конвенція ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності 1970 р. відносить до результатів археологічних розкопок також знахідки, отримані у результаті нелегальних розкопок. За будь-яких обставин виконавець нелегальних розкопок не може набути права власності на відповідні археологічні предмети, і передавання відповідних знахідок з рук в руки не може слугувати достатньою підставою для легалізації таких знахідок.
Виставка колекції «Платар» у Варшаві 2008 року призвела до гучного скандалу. Протести польського професійного середовища, зокрема «Наукового товариства польських археологів», багатьох музейників мали негативні наслідки для польсько-українського гуманітарного співробітництва, оскільки це було сприйняте як визнання і пропаганда Україною нелегальних археологічних розкопок всупереч міжнародному, перш за все європейському, законодавству. Спроба власників колекції «Платар» виставити цю колекцію в Етнографічному музеї Будапешту виявилися марною через те, що цьому завадила заява провідних угорських археологів. Експозиція частини речей з музею «Платар», яка була завуальована и прикрита цілком легальною колекцією ікон з Києво-Печерського історико-культурного заповідника, викликала протести з боку відомих археологів США та відмову найбільших музеїв США приймати цю виставку.
Охорона археологічної спадщини, зокрема недопущення обігу археологічних предметів, добутих нелегальним шляхом, є не тільки шляхетною справою, а частиною міжнародних зобов’язань, взятих на себе Україною внаслідок ратифікації низки міжнародних документів. Дуже прикро, що нехтування цивілізованими правилами ускладнює євроінтеграційний шлях нашої держави та виставляє нас на посміховисько перед європейським науковим співтовариством.
Виконавець О. Малишев
