Президентові України П. О. Порошенку
Копія: Міністру закордонних справ України П. А. Клімкіну
Вельмишановний Петре Олексійовичу!
Археологічна спадщина як частина культурної спадщини на сьогоднішній день перебуває в Україні під дуже серйозною загрозою. Це пов’язано з багатьма чинниками, серед яких недоліки законодавства в частині гарантування превентивних археологічних досліджень, що мають передувати господарському освоєнню земель, збільшення масштабів несанкціонованих розкопок (так званої чорної археології) та нелегального обігу археологічних предметів, неможливість контролю державою ситуації з культурними пам’ятками, що перебувають на окупованих територіях, тощо.
Правопорушення щодо культурної спадщини потребують комплексної протидії, зовнішньополітична складова якої значною мірою належить до компетенції Президента України. Відповідна політика нашої держави має ґрунтуватися на неухильному виконанні міжнародних зобов’язань України та враховувати сучасні світові тенденції. Роками триває листування державних органів щодо приєднання України до Другого протоколу 1999 до Гаазької конвенції 1954 р. про захист культурних цінностей в умовах збройного конфлікту, за яким забороняється проведення археологічних розкопок на окупованій території, а міжнародній спільноті в особі ЮНЕСКО надаються дієві повноваження щодо моніторингу ситуації та впливу на сторону-окупанта задля збереження культурних цінностей. Археологи та пам’яткоохоронці неодноразово звертали увагу й на необхідність ратифікації Україною Конвенції УНІДРУА 1995 р. щодо викрадених або незаконно вивезених культурних цінностей. Водночас видимого результату по цих питаннях нами поки що не спостерігається.
Разом з тим фахова археологічна спільнота з великим оптимізмом сприйняла новину про підписання Міністром юстиції України 11 вересня 2017 р. у Страсбурзі Конвенції Ради Європи щодо правопорушень, пов’язаних з культурними цінностями, відкритої для підписання 19 травня 2017 р. (Нікосія). Особливість Конвенції полягає в її суто кримінально-правовому характері. У документі чітко закріплюються відповідні склади злочинів, види покарання, обтяжуючі обставини, форми співучасті тощо. Передбачається, що відповідні положення мають бути імплементовані до національного кримінального права держав-учасниць.
Новий підхід багато в чому є реакцією на те, що проблема протидії відповідним правопорушенням останнім часом стала питанням не лише охорони культурної спадщини, а й міжнародного миру та безпеки. У преамбулі Конвенції вказується на занепокоєння з приводу участі терористичних груп у відвертому нищенні культурної спадщини та використання ними нелегальної торгівлі культурними цінностями як джерела фінансування. Це питання було попередньо артикульовано у низці політичних рішень міжнародної спільноти: «Відозві з Намюру» (англ. — «Namur Call»), підписаної 24 квітня 2015 р. відповідальними за культурну спадщину міністрами 50-ти держав — учасниць Європейської культурної конвенції, та прийнятих консенсусом 4-х резолюціях Ради Безпеки ООН (№ 2199 від 12 лютого 2015, № 2253 від 17 грудня 2015, № 2322 від 12 грудня 2016, № 2347 від 24 березня 2017), що закликають держави боротися з нищенням та нелегальним обігом культурних цінностей. Відповідна одностайність та політична воля основних суб’єктів міжнародної політики позначилася на тому, що нова, багато в чому революційна, Конвенція була розроблена в рекордні строки і незабаром має бути ратифікована багатьма державами. Очевидним є те, що антитерористична Конвенція не може бути обійдена увагою в Україні, що сама потерпає від тероризму та гібридної агресії.
При цьому, попри підписання Конвенції Україною, цей важливий документ досі не отримав належної уваги з боку органів, відповідальних за формування політики України у сфері охорони культурної спадщини. І це відбувається у той час, коли до Верховної Ради подано кілька законопроектів з питання відповідальності за відповідні правопорушення, які за змістом повністю ігнорують вимоги Конвенції. Можна назвати, зокрема, урядовий проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за злочини у сфері охорони культурної спадщини та статті 44 Закону України "Про охорону культурної спадщини"» (реєстр № 8050), який здебільшого зводиться до чергового «переформатування» статті 298 Кримінального кодексу України – практично єдиної, але не достатньої, статті КК України, що присвячена культурній та археологічній спадщині.
Враховуючи зазначене, вважаємо за необхідне просити Вас, пане Президенте, вжити, у межах Ваших повноважень, заходів для прискорення юридичного оформлення процедури приєднання України до Конвенції Ради Європи 2017 р. щодо правопорушень, пов’язаних з культурними цінностями.
З глибокою повагою,
Голова правління Спілки, член-кореспондент НАН України Г. Ю. Івакін
