Цього року Шацька археологічна експедиція ДП «Волинські старожитності» провела ряд стаціонарних досліджень в Любомльському районі.

На території сучасного села Вишнівка Любомльського району у XVII — першій половині XX столітті існувало містечко Опалин. За ініціативи власника міста Лукаша Опалинського, в першій половині XVII століття, ймовірно, у 1640 році, там був побудований мурований костел святої Катерини. У 1868 році костел був конфіскований російським урядом і зруйнований до фундаментів. Новий парафіяльний дерев’яний костел під назвою святого Антонія Падевського був збудований в 1926 році за внески віруючих. У часи Другої світової війни він також був зруйнований. В післявоєнний час на місці, де, зі слів очевидців, знаходився костел, збудовано приміщення сільського клубу. Нині на цій ділянці, у зв’язку з новим будівельним проектом, було проведено археологічні дослідження. В культурному шарі знайдено багато залізних кованих цвяхів, фрагментів черепиці, чотири свинцеві шрапнелі, ґудзик від білизни військової форми ХІХ ст., монети: шеляг польський мідний 1664 р. і денга російську мідну 1741 р., фрагмент нижньої частини срібної сільнички з клеймом 1869 р., фрагменти кераміки ХІХ — початку ХХ ст. Важливим результатом розкопок, є той факт що в розкопі, як і на всій території земельної ділянки, не було виявлено культурних залишків (кераміки, знарядь, будівельних елементів) давніших за ХІХ ст. Це свідчить про те, що тут розташовувався тільки новозбудований костел 1926 року, а старий костел ХVІІ століття знаходився в іншому місці. І взагалі досліджувана територія не входила в межі забудови Опалина XVII—XVIІI століть.

Не увінчались успіхом і пошуки монастиря святого Пророка Іллі, землі якого знаходились на північ від Любомля в трикутнику між селами Городно, Лопатинщина (тепер село Бірки) і Куснища. Першу згадку про Іллінську церкву міста Любомля маємо від 1533 року. З ХVІІ століття монастир вже не діяв.

— Під час розвідок на цій території археологічних об’єктів, які б могли бути залишками монастиря, не виявлено, — розповів науковий співробітник ДП «Волинські старожитності» Андрій Бардецький. — Проте відкрито стародавнє поселення ІХ—ХІІІ століть. Найцікавішими знахідками є ліпне, овальне в перетині прясло та фрагмент срібного персня. В урочищі Монастирські грядки було закладено чотири розвідкові траншеї. Тут знайдено мідну фібулу з завитого дроту із відламаною голкою та свинцеву пломбу з гербом Олькушського монетного двору XV століття.

На території Любомля, поряд з давньоруським городищем, також було проведено розкопки на поселенні Х століття. Там зібрано велику кількість давньоруської кераміки.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
14.06.2011

Нещодавно Шацька експедиція ДП «Волинські старожитності» закінчила дослідження в селі Світязь на території однойменної турбази Шацького лісництва. Остання знаходиться на місці, де раніше існувало поселення ІХ—ХV століть, а також садиба ХІХ століття, фундаменти якої виявлені і дослідженні під час будівництва нового котеджу. В розкопі площею 83 кв. м було відкрито 10 об’єктів різних часів. Серед них яма і заглиблені господарські споруди ІХ століття, заглиблена споруда ХV століття та поховання корови ХV століття; яма ХХ століття та фундаментна цегляна кладка ХХ століття і дві споруди невстановленого часу.

В об’єктах та культурному шарі виявлено значну кількість керамічного посуду, вироби з кістки і рогу, в тому числі глиця для плетіння сітки, свинцеві грузила до сітки, залізні ножі, залізний наконечник остроги, фрагмент бронзової блешні, свинцевий хрестик.

Численні знахідки рибальських снастей свідчать про значну роль рибальства серед занять населення, яке жило в середньовіччі на березі озера Світязь. Це також підтверджується виявленням великої кількості риб’ячої луски в споруді ХV століття. Для встановлення, які види риби були серед трофеїв рибалок того часу, луску було передано на дослідження експертам — іхтіологам Шацького національного парку.
Це поселення є першою дослідженою археологічною пам’яткою на березі озера Світязь. Відкрите воно було науковим працівником ДП «Волинські старожитності» Сергієм Демедюком у 2009 році.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
10.06.2011

Експедицією ДП «Волинські старожитності» завершено дослідження на багатошаровому поселенні доби енеоліту, бронзи, ранньозалізного віку, давньоруського та пізньосередньовічного періоду у Луцьку на вулиці Зарічній, де колись розташовувалося село Черчиці. Поселення виявили під час проведення наукової археологічної експертизи на ділянці, відведеній під забудову, в науковій літературі інформація про нього не зустрічалася.

У складі експедиції працювали Олексій Златогорський (керівник), Василь Баран (начальник розкопу), Василь Охріменко та Андрій Бардецький (художники), Дмитро Дем’янчук, Леонід Ліщук. Дослідження проводили на всій території ділянки трьома траншеями по лінії північ-південь розмірами 25 × 1 м і глибиною 0,7 м, 23 × 1 м і глибиною 0,6 м, 14 × 1 м і глибиною 0,45 м. Ділянка, відведена під забудову займає межу багатошарового поселення, тому було закладено невеликий розкоп (розмірами 8 × 6 м) у її південно-східній частині.

У ході проведення досліджень виявлено одну споруду давньоруського часу ХІІ — першої половини ХІІІ століть, колекцію фрагментів кераміки пізньої бронзи — раннього залізного віку (зокрема розвали посуду лужицької культури), давньоруського часу та пізнього середньовіччя.

Багатошарове поселення є перспективним для подальших рятівних археологічних досліджень.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

Довідка.
Село Черчиці вже в епоху середньовіччя відоме за джерелами як приміський посад Луцька. До складу міста приєднане у 1959 році. На території сучасних Черчиць зберігся горб із назвою Чернець серед боліт річки Омелянівки, на якому були церква Преображення Господнього і Спасопреображенський монастир. Оскільки назви горба і села пов’язані зі словом «чернець», то можна припустити, що монастир виник раніше, ніж село. Є припущення, що монастир виник на початку XV ст. Спочатку він був чоловічим, а з 1617 року — жіночим. З часом втратив підтримку та маєтності і занепав. У 1787 році на місці монастиря була збудована нова дерев’яна Преображенська церква, що проіснувала до 1980-х років. На місці храму залишався невеликий пустир, біля нього — старовинний цвинтар. Як залишки цвинтаря донедавна зберігалася цегляна гробниця, в якій були поховані в 1842 р. дружина і син архітектора Максимова, а також був пагорбок від поховання 1894 р. дружини генерал-лейтенанта Саннікова.
Черчиці розбудовувались вздовж високих корінних берегів річок Стир та Омелянівки. І сьогодні серед існуючої забудови зберіглися сліди поселень від епохи енеоліту до часів пізнього середньовіччя. Останні особливо «привабливі» для сучасних «чорних» археологів. Рятівні ж дослідження на території поселень проводяться лише другий рік експелицією ДП «Волинські старожитності».

3.06.2011

Нещодавно Шацька експедиція ДП «Волинські старожитності» дослідила три кургани на могильнику біля села Острів’я Шацького району та один курган на могильнику в біля села Згорани Любомльського району. Усі кургани виявилися без могил. Такі поховання відомі як кенотафи, тобто псевдомогили, споруджені на честь загиблих на чужині.

Але потрудитися над розкопуванням могил таки довелося. Наступною пам’яткою запланованою для досліджень став ґрунтовий могильник на території Шацького житлово-комунального господарства, неподалік від шацького городища — літописного Рай-міста. В розкопі розмірами 3 на 4 м виявлено 16 цілих та зруйнованих поховань. Цей могильник є давнім, досі не відомим науці, шацьким кладовищем, можливо ще від часів Київської Русі.

— В культурному шарі і в заповненнях деяких поховань виявлена кераміка Х—ХІІІ століть, — розповів науковий співробітник ДП «Волинські старожитності» Андрій Бардецький. — Більшість могил перекривали одна одну, руйнуючи попередню, тому в розкопі знайдено велику кількість людських кісток, окремо залягаючі, пошкоджені черепи. Шацька експедиція продовжуватиме свою роботу протягом всього сезону, тому сподіваємось на нові відкриття.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
30.05.2011

Археологічний комплекс біля с. Сидорово є найбільшим поселенням у середній течії Сіверського Дінця. Загальна площа безпосередньо прилеглих один до одного городища, селища, та двох мусульманських некрополів, становить близько 120 га.

Перший короткий опис Сидорівського городища було зроблено М.В. Сібільовим, що відвідав його разом з краєзнавцем А.І. Абрамовим у 1928 році. У 1971 р. на пам’ятнику працює експедиція ХДУ під керівництвом В.К. Міхеєва. У 1994 р. на могильнику, прилеглому до пам’ятника з північного боку, було розкопано кілька поховань (А.В. Колесник). У 1996—1997 рр. дослідження цього об’єкту були продовжені (А.В. Колесник, Е.Є. Кравченко). З 2000 р. експедицією Донецького обласного краевдческого музею під керівництвом Е.Є. Кравченко відновлюються дослідження на житлової частини пам’ятки. За час досліджень 2000—2004, 2006, 2010 рр. на пам’ятці була розкрита площа близько 5000 кв. м, на якій розчищені котловани 18 будівель, понад 70 госп. ям; на прилеглих до житлової частини могильниках було розкопано 224 поховання.
У 2010 р. на археологічному комплексі біля с. Сидорово Слов’янського р-ну Донецької області роботи велися на трьох ділянках (розкопи 14—16).

У розкопі 14, розбитому в лісозахисної смузі на території т. зв. «Малого городища» була розчищена велика житлова напівземлянка (5,8 × 6,4 м, глибина 1,3—1,4 м), з великим (1,25 × 1,5 м) відкритим вогнищем, розташованим в центральній частині. Зі східного боку до вогнища прилягала невеликий злегка обпалений майданчик.

Імовірно, будівництво мало зрубну конструкцію стін. Вхід до приміщення перебував у його південно-західному куті і представляв собою пологий коридор з п’ятьма сходинками. З правого боку від підлоги розташовувався підвал, в заповненні якого були виявлені інструмент, що нагадує шило з металевою ручкою, шматок смоли, дрібні фрагменти скляного посудини і візантійська монета — Фолліс імператора Лева V (813—820 рр.).

Основною ділянкою, на якому в 2010 році велися археологічні дослідження, був розкоп 16 (площа 286 кв. м). У ньому була виявлена група комплексів: житлова напівземлянка (прим. 17), господарська будівля (прим. 18), дві споруди (імовірно залишки тандира і нудно), і 4 господарських ями. Одна з них (госп. яма 4), поза сумнівами, представляла собою яму, в яку викидалася зола з розташованого неподалік тандира. У її заповненні виявлено велику кількість керамічних фрагментів і ряд металевих предметів, серед яких виділяється розламалася на дві частини мідна копоушка, виконана у вигляді фігурки дракона.

22.03.2011

За словами доктора історичних наук, професора В.В. Отрощенка, «одним з найвидатніших досягнень української археології доби незалежності є, без сумніву, розкопки укріпленого поселення ДИКИЙ САД в історичній частині м. Миколаєва». Пам’ятка належить білозерській культурі (пізня бронзова доба, переважно ХІІ ст. до н. е.). Розташована по вул. Набережній, на мисі біля злиття Інгулу з Південним Бугом.

Історія відкриття й досліджень. Організація робіт
Поселення виявлено 15 серпня 1927 року гуртківцями-археологами, що були під опікою директора Миколаївського історико-археологічного музею Ф.Т. Камінського. Ці ентузиасти постійно обстежували культурний шар, що потерпав від руйнування внаслідок будівництва та діяльності промислових підприємств. Перші розкопки здійснив у 1956 році загін Причорноморської експедиції Київського університету (керівник — Л.М. Славін), очолюваний О.М. Мальованим. Розкопки відновлено у 1991 р. професором кафедри всесвітньої історії МДУ Ю.С. Гребенніковим. З 1998 року керівництво роботами прийняв його учень К.В. Горбенко; він очолює комплексну археологічну експедицію науково-дослідницького центру «Лукомор’є» Охоронної археологічної служби України та лабораторії археології та етнології Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського.

Загальний вигляд
Дикий Сад знаний складною фортифікаційною мережею. Рови ділять площу поселення, — якої вціліло біля 3 га, — на «цитадель», «посад» та «царину». Розкопано 35 приміщень-садиб, численні льохи, центральний майданчик, ритуальну споруду. Рів, що оточує «цитадель», являє собою дугу довжиною 120, шириною 5 та глибиною 3 м. У північному та південному секторах рову вціліли фундаменти двох мостів.

Знахідки
Фахівці жартують: «Рухомих артефактів звідси вистачило б на цілу археологічну культуру». Поряд із численними зразками керамічного посуду, знаряддями з гірських порід, остеологічними матеріалами тощо вирізняються інструменти, приладдя, продукція та сліди металовиробництва: два великі клепані казани, скарб виробів (кельти, наконечник дротика, різальне знаряддя), окремі знахідки бронзових предметів (кельти, серп, ножі, швайки, ґудзики), ливарні форми, сопло. Розмаїтою та щедрою є кістяна й рогова індустрія (чинбарські тупці, струги, скребачки; прясельця; ковзани; псалії; наконечники гарпунів).

Дослідники
Окрім названих керівників експедицій, дослідженнями пам’ятки у різні роки займалися та займаються співробітники НДЦ «Лукомор’є» та МДУ: О.І. та Л.І. Смирнови, Д.В. Філатов, Р.О. Козленко, співробітники Інституту археології НАН України: Я.П. Гершкович, Т.Ю. Гошко, О.П. Журавльов, В.І. Клочко, О.В. Маркова, В.Б. Панковський, Г.О. Пашкевич, О.В. Симоненко, вчені з інших установ: Н.П. Герасименко, В.Б. Гребенніков, М. Єфремов-Кєндалл, Є.Ю. Яніш.

Читання про ДС
Бібліографія теми багата. Розгорнуті огляди й посилання на більшість наукових і науково-популярних творів можна знайти у наступних роботах:
Горбенко К.В. Городище «Дикий Сад» у XIII—IX ст. до н. е. // Емінак. — 2007. — № 1. — С. 7—14.
Горбенко К.В., Гребенніков Ю.С., Панковський В.Б. Розкопки укріпленого поселення «Дикий Сад» у 2004 році // Археологічні дослідження в Україні 2003—2004 рр. — 2005. — Вип. 7. — С. 100—104.
Горбенко К.В., Гребенников Ю.С., Смирнов А.И. Степная Троя Николаевщины: Очерк. — Издание второе, дополненное. — Николаев: Изд-во Ирины Гудым, 2011. — 48 с.: ил., цв. вкл.
Отрощенко В.В. Укріплене поселення «Дикий Сад» у системі пам’яток білозерської культури // Емінак. — 2008. — 1—4 (3) (січень—грудень). — С. 5—10.

28.02.2011

В июле—августе 2010 года совместной экспедицией Слобожанской археологической службы и Харьковского национального университета им. В.Н. Каразина было продолжено изучение зольника № 13 расположенного в центральной части Западного укрепления.
В этом году завершены работы в помещении № 4. Особое внимание привлекло жертвоприношение собаки на дне хозяйственной ямы. Необычной находкой оказались бусы из мелкого рубленого бисера, которые украшали шею животного.
В 2010 году также открыты четыре хозяйственных ямы. На дне одной из ям лежали останки расчлененных жертвенных животных (корова и овца).

В центральной части раскопа открыты остатки двух жертвенных площадок. Кроме интересных строительных объектов, культовых комплексов в культурном слое раскопа было обнаружено большое количество предметов материальной культуры. Вещественный материал в пределах зольника относится ко второй половине VII — первой половине VI в. до н. э., за зольником — ко второй половине VI в. до н. э.

И.Б. Шрамко, С.А. Задников
10.02.2011

У результаті візуального археологічного дослідження ділянки, яка відводилась під забудову, площею 15 га в південно-західній частині смт Новоозерне на березі о. Донузлав, було виявлено два кургани, які не перебувають на державному обліку (керівник експедиції С.Б. Ланцов).

Під курганами були досліджені кам’яні гробниці, які належать варварам, що проживали у V — початку III ст. до н. е. по сусідству з грецьким населенням хори Херсонеса в Північно-Західному Криму. Охоронні дослідження, які були зроблені перед забудовою ділянки, дали цінну інформацію для дослідження давньої історії Криму.

Дослідження курганів відбувалось під час військових навчань!

10.02.2011

У с. Оболоння, Чернігівської обл. на території школи, під час пробивання свердловини для води місцевими мешканцями були виявлені кістки мамонта. Серед них був знайдений бивень з прокресленими зображеннями. Прибулий на місце співробітник Інституту археології НАН України Дмитро Вікторович Ступак підтвердив унікальність знахідки. Крім того ним були знайдені розколоті давньою людиною кремені і кварцит, а також кісткове вугілля. Таким чином на цьому місці ним була зафіксована нова стоянка кам’яного віку. Судячи по специфіці зображення на бивні та крем’яних сколів, стоянка Оболоня відноситься до доби епіграветту — часу розквіту культури людей верхнього палеоліту.

Що стосується знахідки бивня з гравіюванням, то це дійсно є унікальна знахідка. По всій Україні їх відомо не більше десятка, а на території Дніпровського басейну останній раз орнаментований бивень траплявся понад тридцять років тому! За характером зображень цей бивень є найближчою аналогією бивню, знайденому на Кирилівській стоянці в Києві, ще у кінці ХІХ ст. Від усіх відомих у Дніпровському басейні та на суміжних територіях бивнів з гравіюванням, для яких типовими є орнаментація насічками, або ж орнаментальні композиції з геометричних елементів, кирилівський та бивень з Оболоння відрізняються тим, що на них малюнки передають конкретні образи. Зокрема, на оболонському вперше у Східній Європі зустрінуті гравійовані зображення людини та змії.
Більш докладну інформацію можна отримати із статті Д.В. Ступака «Нова верхньопалеолітична стоянка Оболоння в Середньому Подесенні», яка надрукована у журналі «Кам’яна доба України» № 13.

10.02.2011

У вересні—листопаді 2010 р. експедиція Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України, в складі якої працювали І. Назар, Н. Войтович, М. Войтович, М. Шніцар, проводила дослідження на території, яка знаходиться в історично сформованому центрі м. Львова, в північній середньовічній частині, що внесена до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
На цій ділянці знаходилися чотири кам’яниці, що датуються поч. XVI ст. Протягом XVI—XVIIІ ст. в них жили багаті міщанські родини, свідченням заможності є тогочасні назви. Наприклад будинок № 12 на поч. XVII ст. називали кам’яницею Духанських. В одному із цих будинків, за припущеннями, працював середньовічний друкар Іван Федоров. З приходом Австрійської імперії ці будинки зазнали значних перебудов фронтальних стін, перепланування приміщень тощо. В результаті чого на початку ХХ ст. вони досягли критичного стану експлуатації, та були розібрані.

Протягом 2010 р. роботи здійснювались на місці будинків № 10, 12. Досліджена площа становить 280 м². Загалом на ділянці виявлено 32 різночасових об’єкти. Виявлений матеріал датується у проміжку ХІІ—ХІХ ст. Найбільш насиченою на рухомі артефакти та найбільш цінною для пізнання давньої історії Львова, виявилась ділянка розмірами 2 × 8,5 м, де зберігся культурний шар ХІІ—XІІI ст., який засвідчував існування у цьому місці заселення ще у княжу добу. Вона розташована у «шиї», що вела у внутрішній дворик між будинками № 10—12, де на рівні материка виявлено 17 об’єктів. Більшість з них становить невеликі стовпові ями.

Виявлений матеріал представлений переважно уламками посуду, які характерні для давньоруського часу загалом, а також металевими виробами та кістками домашніх тварин. Серед виявлених індивідуальних знахідок цього часу потрібно відзначити металеві ножі, фрагменти скляних браслетів та пряслиця із рожевого шиферу.

9.02.2011

Підвал «Військової канцелярії» (сер. — 3-я чв. XVII ст.)

У 2005—2006 рр. експедицією Археологічної інспекції управління культури Черкаської облдержадміністрації (керівник — Д.П. Куштан) проводилися науково-дослідні розкопки в центральній частині м. Чигирина — колишньої столиці українського козацтва. Їх метою було виявлення і подальше дослідження залишків резиденції і військової канцелярії гетьмана Богдана Хмельницького. Розкопки входили до комплексу робіт по втіленню державної програми «Золота підкова Черкащини» по збереженню історичної забудови міст та об’єктів історико-культурної спадщини.

У ході розкопок досліджено значну частину території Нижнього міста і виявлено велику кількість археологічного матеріалу XVII—XIX ст.: керамічний та скляний посуд, кахлі, знаряддя праці та зброя, прикраси, монети та ін. Всі ці предмети передані на постійне зберігання до фондів музею Б. Хмельницького Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», найяскравіші з них прикрасили експозицію цього музею.

Зброя XVII ст.

Головним результатом дворічних робіт експедиції стало виявлення споруди з кам’яним підвалом, датованої серединою — 3-ю чвертю XVII ст. (житло 2), яка співпадає з локалізацією гетьманської резиденції на основі архівних та історико-архітектурних досліджень. Руйнування будівлі пов’язане з розоренням Чигирина турками у 1678 р. Імовірніше за все, даний об’єкт входив до комплексу споруд гетьманської резиденції і міг слугувати військовою канцелярією. На користь останнього свідчать виявлені тут кахлі з монограмою. Хоча повністю зрозуміти зміст монограми не вдалося, найбільш прийнятним на сьогодні розшифруванням сполучення літер «І W» нам здається «Iwan Wigowsky». Це означає, що дана споруда може бути пов’язана з Іваном Виговським, який з 1649 р. був писарем при гетьманові Б. Хмельницькому, а згодом і генеральним писарем, що завідував військовою канцелярією. Після смерті Хмельницького два роки (1657—1659 рр.) І. Виговський був гетьманом. Таким чином, логічніше ідентифікувати дану споруду саме з залишками військової канцелярії Б. Хмельницького.

Докладніше про це див. на сайті «Археологія Середньої Наддніпрянщини».

Д.П. Куштан
20.01.2011

Плато між Каменноломенним яром і Чортовою балкою — поселення Уч-Баш

В околицях Севастополя знаходиться унікальна пам’ятка археології — поселення доби пізньої бронзи — раннього заліза Уч-Баш. Воно виникло у другій половині 11 ст. до н. е. і проіснувало до початку 7 ст. до н. е. Зараз можна казати про те, що протягом існування поселення двічі спалювали, ймовірно, унаслідок набігів степових кочовиків. За доби раннього середньовіччя на цьому місці виник християнський монастир. У 18 — на початку 20 ст. цей район було частково зруйновано виборкою каменю, у штольнях якої згодом розмістився завод шампанських вин. Від цього нинішня назва місцевості — Шампань.

Залишки одного з горнів металургійного центру

Перед Великою Відчизняною війною у штольнях під плато Уч-Баш були розміщені медсанчастина, шпиталь і склади Чорноморського флоту, куди у ході відступу були евакуйовані арсенал флоту, залишки продовольства, польові шпиталі і медсанчастини, а також біженці із навколишніх селищ. 28 липня 1942 р. арсенал у штольнях Уч-Башу було зруйновано. Під зруйнованою скелею били заживо поховані захисники Севастополя, що лишилися живі. У результаті цього вибуху було знищено і третину археологічної пам’ятки, відкритої у 1924 р. Л.Н.Соловьовим і відомої тоді під назвою «Чортове городище». У 1952—1955 рр. С.Ф. Стржелецький розпочав дослідження цього поселення. Відновились вони лише у 2006 р. Інкерманським загоном Севастопольської експедиції (нач. Загону — Е.А. Кравченко).

Залишки зруйнованого захисного муру

У 2010 р. Інкерманською експедицією Інституту археології НАН України (нач. експ. — Е.А. Кравченко) було продовжено охоронно-рятівні археологічні дослідження на Уч-Баші.

У ході п’ятого польового сезону досліджень на пам’ятці продовжено розкопки комплексу залізоробного виробництва другої половини 9 — початку 8 ст. до н. е., що фінансуються у межах державної цільової Програми убезпечення вибухонебезпечних предметів в районі міст Севастополь і Керч, що проводяться МЧС. Було відкрито залишки давньої фортифікації — захисний мур, будівництво якого відноситься до фіналу молодшого дотаврського періоду кизил-кобинської культури. Знахідка наконечника стріли новочеркаського типу у шарі руйнації стіни надала абсолютну дату закінчення дотаврського періоду і пов’язала цю подію з приходом до регіону орди кочовиків зі сходу, пов’язаних за археологічними джерелами із старожитностями новочеркаського типу.

У північній частині городища було досліджено частину садиби найранішого етапу його заселення — другої половини 11 — початку 10 ст. до н. е.

Крім того середньовічна кераміка із дернового шару з усієї площі пам’ятки дозволяє припускати досить довгий час існування монастиря на місці поселення доби бронзи — раннього заліза: з 7 до 14 ст. н. е. і пов’язати його з найближчим відомим за писемними джерелами монастирем Софія.

28.12.2010

У сезоні 2009 р. Середньовічна експедиція Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди під керівництвом В.В. Колоди провела дослідження ремісничого центру лісостепової території Хазарії (селище Мохнач-П, Харківська обл.). Матеріали свідчать про отримання і обробку заліза (досліджували ковальську майстерню) зі значною кількістю ковальських інструментів, заготовок і виробів), гончарне виробництво (ями для гомогенізації глини), обробку каменю (виготовлення жорен для великої сільськогосподарської округи Мохначанського городища). Це поселення салтівської культури датується кінцем VIII — серединою ІХ ст.

У сезоні 2010 р. були продовжені роботи в розкопі Х на городищі Мохнач. Досліджено 25 комплексів. Вперше виявлено господарська будівля і яма раннього залізного віку. Сім об’єктів представляють новий час: дитяче поховання, льох та 5 господарських ям. Більшість комплексів (16) відносяться до салтівської археологічної культури: 3 житла, 2 господарські будівлі, 4 зернові ями, комора, яма-погріб, 2 звичайні господарські ями і 1 поховання. Особливий інтерес представляє багате аланське жіноче поховання в господарській ямі, виявлене безпосередньо в житловій зоні. Наявність багатого супроводжуючого інвентарю свідчить про високий суспільний статус похованою, а присутність дзеркала зі «сценою світобудови» і численних культових предметів дає можливість припустити, що похована мала відношення до культової (шаманської-?) практики.

27.12.2010

Активні дослідження пам’яток I тис. н. е. проводить Середньо-Дніпровська експедиція ІА НАН України (керівник О.В. Петраускас). Були проведені рятувальні роботи на ранньослов’янському поселенні 6—9 ст. Обухів-2 (Київська обл., Обухівський р-н).

Планомірні розкопки проводились на пам’ятках черняхівської культури у Подніпров’ї. Дослідження могильників черняхівської культури Велика Бугаївка (Київська обл., Васильківський р-н) та Червоне-2 (Обухів-2 (Київська обл., Ставищанського р-н) проводила спільна експедиція ІА НАН України та НПУ ім. М.П. Драгоманова.

20.12.2010

Дочірнє підприємство «Волинські старожитності» державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України створено у червні 2009 року відповідно до Наказу Президії НАН України. Підприємство є спадкоємцем Волинської філії державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України у галузі пам’яткоохоронної діяльності у сфері археології на території Волинської та Рівненської областей. Підприємство є продовжувачем справи Волинської філії ДП НДЦ ОАСУ (створена у квітні 2002 р.).

Протягом 2009—1010 рр. «Волинські старожитності» провело рятівні археологічні дослідження майже на 40 пам’ятках.
Керівником підприємства є старший викладач кафедри документознавства та музейної справи ВНУ ім. Лесі Українки Златогорський А.Є. Працівниками — відомі дослідники археології Волині: С.Д. Панишко, Г.В. Охріменко, М.М. Кучинко, випускники ВНУ: В. Баюк, М. Вашета, Д. Дем’янчук, Б. Ліщук, В. Охріменко.

6.12.2010

20 польовий сезон розпочався у Волинської рятівної археологічної експедиції Інституту археології НАН України під керівництвом Д.Н. Козака на березі Хрінницького водосховища. За 20 років досліджено десятки тисяч квадратів площі, сотні археологічних об’єктів, що відносяться до енеоліту, епохи бронзи, ранньозалізного віку, зубрицької, вельбарської, райковецької культур, давньоруського часу та литовсько-польської доби. Експедиція стала справжньою польовою науковою школою для багатьох волинських археологів: Олексія Златогорського, Віктора Баюка, Сергія Демедюка, Михайла Вашети, Дмитра Дем’янчука, для студентів українських вишів зі Львова, Рівного та Луцька. Написано вже три монографії про дослідження у Хрінниках: «Давні землероби Волині», «Венеди» та «Етюди давньої історії України». За роки експедиції в навколишніх селах народилася легенда про готську відьму, досліджену археологами: готи своїх покійників не ховали, а спалювали, лише чаклунів віддавали цілковито землі. Найвизначнішими знахідками експедиції за 20 років стали бронзова фігурка язичницького божка Сарапіса з житла-святилища гота, готське капище-жертовник, на якому приносилися в жертву тварини та люди, зображення рала на трипільській амфорі, споруда-коптильня рибака ранньозалізного віку, споруда-млин готів та багато інших унікальних для історії Європи знахідок.
Цьогоріч в експедиції під керівництвом Дениса Козака традиційно приймають участь працівники ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський, Сергій Панишко, Григорій Охріменко, Віктор Баюк, Сергій Демедюк, Дмитро Дем’янчук, Віталій Затворніцький, Микола Собуцький, працівники ДП «Рівненська старовина» Юрій Харьковець, Богдан Прищепа, Віталій Ткач та студенти двох рівненських університетів (керівник — Богдан Прищепа), Львівського національного університету ім. Івана Франка, Волинського національного університету ім. Лесі Українки (керівники — Олексій Златогорський, Сергій Панишко, Григорій Охріменко). Роботи будуть продовжені на селищі венедів в урочищі Шанків Яр та селищі готів в урочищі Високий Берег.

Прес-центр
ДП «Волинські старожитності»
3.07.2012

Нещодавно у відділі археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (м. Львів) відбулася ІХ Міжнародна наукова конференція «Археологія заходу України», активну участь в якій прийняли працівників ДП «Волинські старожитності»: Олексій Златогорський, Сергій Панишко, Віктор Баюк, Андрій Бардецький.
Загалом «волинська» тематика на конференції була досить широко представлена. Про початки археологічних досліджень на Кременеччині розповів заступник директора ДП «Подільська археологія» Сергій Грабовий, нові дослідження волинських городищ княжої доби висвітлив Святослав Терський, дослідження сільських поселень Волині цього ж часу, зокрема археологічних пам’яток у селі Боратин Луцького району, стали темою виступу Василя Оприска, а ґрунтові могильники також цього часу у Погоринні (Пересопниця і Басів Кут) — заступника директора ДП «Рівненська старовина» Богдана Прищепи. Науковий співробітник ДП «Рівненська старовина» Віталій Ткач охарактеризував нові пам’ятки доби бронзи в межиріччі Стиру та Горині. А Василь Чекурков проаналізував результати досліджень культурних нашарувань литовсько-польської доби у місті Корці.
Жваве обговорення викликала доповідь Сергія Панишка про городища типу «мотль-енд-бейлі», як про перші лицарські замки Волині. Зокрема, дослідник виділив такі пам’ятки у селах П’ятидні, Фалемичі та Городище 1 Волинської області і заанонсував проведення досліджень на них експедицією ДП «Волинські старожитності» у 2012 році.
Широкий аналіз комплексних досліджень, проведених волинськими археологами на пам’ятках в Рованцях, Шацьку, Луцьку, Жидичині провів у своєму виступі про дослідження пам’яток лужицької та поморської культур на території Волині у 2009—2011 роках молодший науковий співробітник ДП «Волинські старожитності» Андрій Бардецький. Викликала зацікавлення у присутніх науковців і доповідь наукового співробітника підприємства Віктора Баюка про нову знахідку «ульвівецької» посудини під час археологічних досліджень у селі Підгайці Луцького району. Доповідь директора підприємства Олексія Златогорського стосувалася аналізу стану пам’яток археології під час суцільного археологічного обстеження Корецького району 2010 року.
За матеріалами конференції Інститут українознавства планує видати збірник наукових статей.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
28.05.2012

Подібну удачу археологи мали аж 30 років тому

Знахідка скарбу — справжня подія в археології. Адже таке трапляється надзвичайно рідко. Так от, минулого тижня, працівники ДП «Волинські старожитності» знайшли скарб. Розкопки проводили на високому корінному березі річки Чорногузки в селі Полонка Луцького району. Там розташоване багатошарове поселення — від доби бронзи до середньовіччя.
— Полонка — унікальна пам’ятка археології. Тут представлені культури фінального палеоліту, епохи бронзи, раннього заліза, римського часу, давньоруського періоду та середньовіччя. Ми там проводимо дослідження вже чотири роки. Територію пам’ятки розорюють та забудовують. Багато хто нарікав, що в Полонці нічого не знайдемо, але розкопки показали, що є перспективи. Цікаві не лише монети, але й інші знахідки: господарські ями, житла, кераміка. Якщо ми візьмемо кераміку другого тисячоліття до нашої ери, то саме в Полонці помічені взаємовпливи двох різних племен. Одні жили на території сучасної Рівненщини, інші — на Волині і в Польщі. За візерунками і кольорами посуд має риси городоцько-здовбицької культури, а за технікою виконання та загальною характеристикою — стжижовської. В подібних поселеннях біля сучасного Торчина такого взаємовпливу вже не зафіксовано, — розповів директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський.
У розкопі археологи знайшли кераміку давньоруських часів, уламок середньовічної свинцевої пломби, залізне кресало. Трапилися і монети: два срібні динарії польського короля Сигизмунда ІІ Августа та срібний гріш Альбрехта Гогенцоллерна, першого пруського герцога і останнього великого магістра Тевтонського ордена. Вже цього було б достатньо, аби вважати, що розкопки у Полонці успішні.

В східній частині розкопу співробітники ДП «Волинські старожитності» Михайло Вашета та Василь Баран, які проводили дослідження, натрапили на об’єкт. Це була землянка давньоруських часів. В кутку був черінь, де розводили вогонь для обігріву та приготування їжі. Біля однієї стінки раптом щось заблищало. Виявилося, срібна монета. Хвилювання додалося, археологи взялися пересіювати ґрунт. У результаті знайшли 29 срібних кружалець. Науковці ідентифікували знахідку — це так звані празькі гроші, відчеканені в кінці XIV — на початку XV століття чеськими королями Вацлавом ІV та Карлом І. Три монети поки що остаточно не ідентифіковані.
— Такий скарб я бачу вперше за десять років, відколи я в археології. Празькі гроші — це «долар» XIV—XV століття. Українське слово «гроші» походить якраз від празьких грошів. Вони були поширені, археологи знаходять одну—дві монети, але щоб одразу цілий скарб — це фантастика! Чому кажемо, що саме скарб, а не загублені монети, скажімо? Бо їх знайшли у житлі. Значить власникові цих монет треба було їх заховати, — каже Олексій Златогорський.
— Еталонний «пражак» важив 3,96 грама, коли їх почали чеканити, — додає Михайло Вашета. — Вони слугували платіжним засобом у XIV—XVII століттях, бо мали високий вміст срібла. За один празький гріш у ті часи можна було купити корову. Ми знайшли лише залишки скарбу, бо його пограбували «чорні археологи». Монети по стінці сповзли в житло.
Це і врятувало їх для науки. Адже, як стверджують археологи, поселення в Полонці — злачне місце «чорних археологів». Взагалі скарби знаходять дуже рідко. Досить сказати, що така удача волинським археологам не йшла до рук тридцять років, відколи професор Михайло Кучінко знайшов в Городищі 2 Луцького району срібні давньоруські гривни, браслети та намистини.
Пов’язати знайдений скарб із конкретними подіями важко. Археологи припускають, що монети могли заховати у разі нападу татар або ж під час так званої Луцької війни 1431 року, коли війська польського короля Ягайла облягли Луцьк, який обороняли прихильники князя Свидригайла. Поляки так і не змогли взяти наше місто, а от наляканий власник грошей вирішив заховати їх до кращих часів, які, очевидно, для нього так і не настали. Зате нині археологи вписали в науку полонківський скарб, який займе гідне місце у Волинському краєзнавчому музеї.

Сергій Наумук,
«Волинь-нова», N 53 від 15 травня 2012 р.
Фото Сергія Наумука
http://www.volyn.com.ua/index.php?rub=33&article=0&arch=1382

Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації на виконання п. 2. ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» внесло до Переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини Волинської області пам’ятку археології — залишки історичного містечка XVII — початку ХХ ст. у селі Вишнівка Гущанської сільської ради Любомльського району. Нагадаємо, що на території пам’ятки минулого року працювала експедиція ДП «Волинські старожитності». Нині пам’ятку самовільно розорюють, а з іншого боку нищать так звані чорні археологи.
Минулого року до Переліку щойно виявлених пам’яток також було включено 431 пам’ятку археології на території Луцького району та міста Луцька, 110 — у Володимир-Волинському районі, 199 — у Рожищенському районі, 17 — у Горохівському районі, 42 — в Іваничівському районі, 16 — в Камінь-Каширському районі, 73 — в Ківерцівському районі, 19 — в Ковельському районі, 53 — в Локачинському районі, 33 — в Любешівському районі, 35 — в Любомльському районі, 22 — в Маневицькому районі, 12 — в Ратнівському районі, 30 — в Старовижівському районі, 31 — у Турійському районі, 15 — у Шацькому районі. Таким чином минулого року на Волині зафіксовано 1138 пам’ятку археології. Багато з них давно відомі в науці, але не мали статусу пам’ятки.
Перелік пам’яток можна побачити у каталозі файлів сайту

http://vf-ndc-oasu.ucoz.ru/load/z_istoriji_arkheologiji_volini/perelik_novovijavlenikh_ob_39_ektiv_arkheologichnoji_spadshhini_volinskoji_oblasti_2010_2011/21-1-0-75

Відповідно до чинного законодавства нововиявлені пам’ятки як і пам’ятки Державного реєстру перебувають під охороною держави і на них заборонено проводити господарські роботи, будівництво чи (тим більше!!!) пошукові дослідження без Відкритого листа. Ми будемо слідкувати за дотриманням законів щодо збереження археологічним пам’яток і проводити постійний моніторинг пам’яток спільно з управлінням культури Волинської облдержадміністрації, представниками місцевого самоврядування та органами міліції.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
17.01.2012

Рік, що минув, приніс волинським археологам чимало знахідок та відкриттів. Кожне з них — це нова цеглина у реконструкцію нашого минулого. Кожні розкопки потребували ретельності та скрупульозності. А ще ж науковий аналіз, описи, звіти. До висновків, що матимуть вагу в науці, доводиться йти роками. Та все ж годі заперечити, що іноді одна знахідка ставить під сумнів попередні багаторічні напрацювання, а один розкоп може перевернути з ніг на голову усі наукові дослідження минулого. Відтак волинські археологи виокремили найзначніші знахідки та відкриття 2011 року.

П’яте місце. Давньоруська булава з Пересопниці
Цю знахідку археологи вихопили буквально з-під ковша екскаватора, коли наглядали за роботою техніки у стародавній Пересопниці. Це був невеликий уламок давньоруської булави XII-XIII століть, тип якої найчастіше зустрічається у північно-східній Русі. Вона була виготовлена із бронзи і скоріше за все належала якомусь князеві або воєводі, а не рядовому боярину. Булава пустотіла, не залита всередині свинцем, тобто дуже легка. Тому її могли використовувати тільки як парадно-представницьку. Краєзнавці припустили, що булава могла належати засновнику Москви Юрію Долгорукому або його сину Андрієві Боголюбському, які бували на Волині. І хоча це малоймовірно, але не применшує значення знахідки.

Четверте місце. Торгові пломби з Богушівки
Знахідки з багатошарового поселення на березі Стиру в селі Богушівка Луцького району зайняли четверте місце. В ході перших в історії розкопок у цьому селі виявлено три торгові пломби. На одній на аверсі зображено герб німецького міста Цвіккау та напис «Імперське місто Цвіккау», на реверсі — геральдичний щит з трьома горизонтальними лініями. Пломбу датують кінцем XIV — початком XVII століття. Дві інші торгові пломби двосторонні. Це так звані суконні пломби міста Гданськ кінця XVI століття. Знахідка пломб розширила для науковців обрії волинської торгівлі тих часів.

Третє місце. Житло поморсько-кльошової культури з Шацька
Залишки житла поморсько-кльошової культури — для нефахівця звучить малозрозуміло і прозаїчно. Проте науковці віднесли цю знахідку на третє місце за значимістю. В шацькому урочищі Сад відкрито заглиблену в материк частину житла. Біля західної стінки було виявлено скупчення фрагментів посуду: горщики (так звані кльоші), диски-покришки, а також цілий чорнолощений черпак. До житла примикала яма діаметром два метри, в якій знаходилось вогнище оточене високими стінками, викладеними з каменю, а поряд знаходилась мілкіша ямка діаметром 0,8 м. Саме завдяки добре збереженому вогнищу в заглибленій ямі, цей об’єкт можна вважати унікальним. Наразі це єдине житло південно-східного ареалу поморської культури, яке настільки добре збереглося.

Друге місце. Медальйон з Крупи Розкопки митниці на околиці села Крупа Луцького району дали просто неймовірну знахідку: медальйон кінця XVI століття, виготовлений зі свинцю і позолочений (до речі, вчені й досі не відновили технологію нанесення золота на свинець). Медальйон слугував знаком на право вести торгівлю. Він має вушко, щоб його можна було носити на шиї. Крім того власник проколов медальйон, аби пришити до одягу. Це зайвий раз підкреслює важливість цього предмета для купця, який настільки боявся його загубити, що аж пришив. Аналоги медальйона науці поки не відомі.

Перше місце. Відкриття масового поховання у Володимирі-Волинському
На стародавньому городищі у Володимирі-Волинському волинські археологи знайшли не лише фундаменти замку польського короля Казимира. Цього року спільно з польськими колегами тут відкрили масове поховання 367 людей, серед яких були жінки й діти. Масові розстріли проводили енкаведисти напередодні війни. Розвідкові шурфи показали, що виявлені людські кістяки далеко не останні, а тому число жертв значно більше. Усі останки загиблих були перепоховані на кладовищі у Володимирі-Волинському.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
29.12.2011