18 червня цього року на сайті «Української правди» було опубліковане інтерв’ю кандидата політичних наук О. Андроса з «колишньою археологинею» Г. Заворотною. Відповідаючи на заклик редакції взяти участь у обговоренні цього тексту не можу не скористатися цією нагодою. Саме тому беру на себе відповідальність написати цього публічного листа, який буде розміщено на он-лайн ресурсах Інституту археології НАН України: офіційному сайті та ФБ-сторінці, а також на он-лайн ресурсах Спілки археологів України. Тобто говоритиму не лише від імені колективу Інституту археології НАН
України, а й від усього професійного археологічного загалу нашої країни.
На моє переконання, «Українська правда» опублікувала зібраний докупи звинувачувальний негатив, замаскований під «інтерв’ю колишньої». Мушу підкреслити, що прямі звинувачення в корупції та «археологічній халатності» без жодного на те доказу можуть потягти правові наслідки для авторів тексту. Тепер щодо суті звинувачень. Практично щорічно наш Інститут, історія якого налічує 100 років (як і історія Національної академії наук України), проходить різного рівня перевірки, як фінансові, так і наукові, оскільки ми є державною бюджетною установою. Жодна з цих перевірок не встановила наявності «розпилу грошей вищими посадовими особами Інституту археології». Показово, що у статті як приклад «розпилу» Інститутом коштів наводиться видання коштом замовників щорічника «Археологічні дослідження в Україні». Водночас, як Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини, так і інші акти міжнародного права та законодавства України передбачають, що витрати на підготовку археологічного звіту та публікацію результатів археологічних досліджень включаються до загальної вартості археологічних робіт, що може покриватися коштом замовників інвестиційних проектів.
Саме ті, кого О. Андрос та Г. Заворотна звинуватили в розпилі грошей, халатності, пияцтві та сексуальних домаганнях, обрали свою професію один раз і на все життя. Саме вони щорічно досліджують археологічну спадщину України у складних кліматичних та й побутових умовах. У нас багато щирих помічників — ці люди роками працюють в численних археологічних експедиціях не з мотиву відпочити «на курорті в мальовничому місці», а тому, що волонтерська діяльність є традиційною та невід’ємною складовою польової частини нашої професії. Не буває колишніх археологів, є лише ті, хто за різних обставин залишився поза межами цієї фахової спільноти. Сам факт перебування в експедиції, навіть впродовж декількох сезонів поспіль, ще не надає кваліфікаційного права називати себе археологом. Польова археологічна діяльність іде поруч зі складною аналітико-публікаційною системною працею.
Археологія — це те, чим пишається кожна країна. Це важлива складова постійного збагачення Музейного фонду України, розвитку музейної справи та виставкової діяльності, виховання прийдешніх поколінь, це врешті — національні підручники історії. Я добре обізнана з організацією та сучасним станом археологічних досліджень в багатьох європейських країнах, неодноразово спостерігала працю представників преси в експедиціях різних країн і знаю точно, що жодному журналісту, або взагалі пересічному громадянину, не спаде на думку так чорнити свою національному гордість і разом з тим професію археолога.
До речі, славнозвісна скіфська золота пектораль, що є брендом сучасної України, та й багато інших археологічних знахідок, які гідно презентують нашу країну за кордоном на міжнародних виставках та які зображені на сторінках нового українського закордонного паспорту, були знайдені саме в таких експедиціях — з дірявими наметами, старим обладнанням, працею «до білих мух» і всім іншим, що з таким негативом описано в «матеріалі» цих авторів. Іменами видатних українських археологів, важкою працею яких набуті ці речі, названо вулиці Києва та інших міст України. Ще до відома: герб України, княжий тризуб — має своє підтвердження серед археологічних артефактів, знайдених під час розкопок в Києві.
Автор «інтерв’ю» дозволяє собі розмірковувати, продовжувати чи припиняти археологічні дослідження в Україні та радить «облишити копання заради копання», маючи дилетантське розуміння питання та не володіючи професійним термінологічним апаратом. А також дає поради археологам «перейти до опрацювання накопаних матеріалів на сучасному науковому рівні», не поцікавившись дійсним станом речей, зокрема сторінкою «Бібліометрика української науки» на сайті Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського НАН України, відповідно до якої Інститут археології має найвищий показник цитувань серед усіх (!) гуманітарних установ НАН України.
І наостанок. Польові археологічні дослідження є складовою науково-дослідних розробок Національної Академії наук України, численних вищих навчальних закладів, центральних та обласних музеїв, національних заповідників, загалом вони є невід’ємною частиною світового наукового пошуку. В археологічних розкопках, які ведуться на території України, щорічно беруть участь десятки провідних наукових установ і університетів світу, всесвітньовідомі наукові фонди та організації, в них оволодівають майбутнім фахом студенти історичних факультетів вищих навчальних закладів України, а останніми роками — ще й провідних європейських університетів. Наші експедиції щорічно відвідують представники місцевих та центральних органів влади, дипломатичних установ, інформація про спільні розкопки та наукові програми звучить в посольствах України за кордоном, висвітлюється у ЗМІ та на власних онлайн-ресурсах. Ми відкриті до спілкування із журналістами, завжди відгукуємося на пропозиції надати інтерв’ю, відзняти телевізійний сюжет, обговорити будь-які професійні питання.
Damnant quod non intelligunt — це помітили ще стародавні римляни.
Заступник директора Інституту археології НАН України
доктор історичних наук,
керівник Ольвійської міжнародної археологічної експедиції
Буйських Алла Валеріївна
