«Експериментальна археологія: завдання, методи, моделювання»

Редакційна колегія: Г.Ю. Івакін, Б.В. Магомедов, В.В. Москаленко, О.П. Моця (головний редактор), В.М. Ричко, І.П. Возний, О.П. Толочко.
Рецензенти: д. і. н. Л.П. Михайлина, д. і. н. Р.В. Терпиловський
Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту археології НАН України (протокол № 7 від 1.06.2010 р.).

Експеримент (від лат. ехрегіmentum) у сучасній науці — це метод пізнання, за допомогою якого в умовах, які дослідник може контролювати та скеровувати, досліджується певне явище. Вони поділяються на якісні, кількісні та ін. типи. Існують напрямки наукового знання, побудовані на використанні експерименту: експериментальна фонетика, криміналістика та ін. Для прикладних наук, з якими, певною мірою, співвідноситься археологія, характерне використання модельного експерименту, який ставиться на матеріальних моделях.
Експериментальна археологія становить один із напрямків розвитку археології. Традиційно її початок відносять до XVII ст., коли німецький дослідник Андреас Альберт Роде (1682—1724) зробив копію кам'яної сокири, для підтвердження думки про її виготовлення людиною.
Одною з характерних ознак експериментальної археології є використання наукових методичних принципів та наукових методів проведення експериментів, що відрізняє її від прикладного мистецтва і поширеного в наш час створення різного кшталту копій не тільки археологічних предметів, але й об'єктів, процесів, тощо. Під час створення останніх головною метою є вирішення декоративно-прикладних, виробничих, торгівельних та інших завдань, які не мають на меті наукове дослідження археологічних об'єктів. Кількість створюваних на сьогоднішній день копій старовинних виробів (часто виготовлених на високому професійному рівні) постійно збільшується, створюються навіть крупні суспільні творчі колективи, які не тільки моделюють предмети, але й процеси, чи навіть облаштовують комплекси із використанням археологічних прототипів. Відповідно, стає актуальним питання - де проходить межа між науковим експериментом та декоративно-прикладним мистецтвом, що виготовляє предмети «під старовину». Саме таким питанням був присвячений науковий міжнародний семінар «Експериментальна археологія: завдання, методи, моделювання» (Коростень, 6—9 серпня 2009 р.), в рамках якого ефективно поєдналися традиційні академічні доповіді та їх апробація на експериментальному майданчику. Пропоноване видання є збіркою наукових праць учасників Міжнародного науково-практичного семінару (м. Коростень, 6—9 серпня 2009 р.).
До збірки увійшли роботи фахівців експериментальної археології України, Чехії та Англії.
Для археологів, істориків, вчителів та усіх, хто цікавиться вітчизняною історією.

18.04.2011

Козак Д.Н. Етюди давньої історії України. — К., 2010. —184 с.

У книзі подається опис восьми найбільш цікавих знахідок автора, здобутих протягом більш ніж 30-річних польових експедиційних досліджень. Ці археологічні пам’ятки відносяться до різних періодів давньої історії України: енеоліту, бронзового віку, ранньозалізного та давньослов’янського періодів. Вони залишені різними етнічними групами: балто-слов’янами, давніми слов’янами — венедами, давніми германцями — готами, але всі вони жили на землях України і пов’язані з глибинними пластами історії українського народу. У книзі містяться численні ілюстрації — схеми, рисунки, фотографії, реконструкції.
Видання розраховане на широке коло людей, які цікавляться давньою історією країни.

12.04.2011

Кравченко Е.А. Кизил-кобинська культура у Західному Криму.  — Київ; Луцьк: ІА НАН України, 2011 — 272 с., 196 рис.

До уваги читачів пропонується монографія з археології Криму за доби пізньої бронзи та раннього заліза, що є узагальненням археологічного матеріалу, відомого як кизил-кобинська культура. Розглянуто і проаналізовано матеріальну культуру пам’яток Західного Криму, здійснено хронологічне визначення її комплексів і їх синхронізацію із іншими регіонами. Кизил-кобинська культура подається у контексті загальнопричорноморської культурно-хронологічної схеми. Усебічно розглянуто питання матеріальної культури, належної літописним таврам.
Для істориків, археологів, викладачів вишів і шкіл, студентів, а також усіх, хто цікавиться старожитностями півдня сучасної України.

Вниманию читателей предлагается монография по археологии Крыма эпохи поздней бронзы и раннего железа, являющаяся обобщением археологического материала, известного как кизил-кобинская культура. Рассмотрена и проанализирована материальная культура памятников Западного Крыма, определены хронологически ее комплексы и синхронизированы с другими регионами. Кизил-кобинская культура подана в контексте общепричерноморской культурно-хронологической схемы. Всесторонне рассмотрен вопрос материальной культуры, принадлежащей летописным таврам.
Для историков, археологов, преподавателей вузов и школ, студентов, а также всех, интересующихся древностями юга современной Украины.

11.04.2011

Сергєєва М.С. «Косторізна справа у Стародавньому Києві». — К.: КНТ, 2011. — 256 с.

Це видання є першим монографічним дослідженням київського косторізного ремесла давньоруського періоду. Незважаючи на те, що археологічне вивчення Києва триває вже понад 200 років, київська різьблена кістка дуже рідко привертала увагу дослідників і до сьогодні звернення до цієї теми обмежувалося окремими статтями.
У роботі простежуються основні етапи розвитку косторізного ремесла і основні фактори, яки впливали на його становлення. Багато уваги приділяється питанням організації виробництва й техніки обробки кістки та рогу. Значна частина роботи присвячена продукції київських ремісників-косторізів. Висвітлюється роль Києва як одного з найзначніших центрів формування професійного косторізного ремесла.
Дослідження ґрунтується на узагальненні даних, отриманих внаслідок багаторічного вивчення Києва, проте найбільш важливим є введення до наукового обігу нових матеріалів, отриманих під час археологічних робіт останніх років, у тому числі тих, що походять з власних розкопок авторки на Київському Подолі.
Книга містить багато ілюстрацій.

4.04.2011

У видавництві ДП «Волинські старожитності» вийшов навчальний посібник М.М. Кучинка та О.Є. Златогорського «Пам’ятки археології Луцького району Волинської області». У виданні на базі археологічних пам’яток коротко висвітлені господарство, суспільні відносини, матеріальна і духовна культура давнього та середньовічного населення Луцького району. В книзі узагальнено результати досліджень пам’яток археології регіону В. Антоновичем, К. Мельник, Я. Фітцке, О. Цинкаловським, Д. Козаком, І. Свєшніковим, Ю. Захаруком, М. Пелещишиним, М. Кучинком, С. Панишком, Г. Охріменком, С. Терським, О. Златогорським, В. Коноплею та ін., зроблено акцент на їх охороні. Авторами подано також повний реєстр відомих і нововідкритих пам’яток в населених пунктах району, уточнене їх місцезнаходження, з’ясовано етнокультурну належність та датування.
Книга стане внагоді вчителям, студентській та учнівській молоді, краєзнавцям і всім шанувальникам старовини.

Довідка.

Михайло Кучинко — доктор історичних наук, професор, відмінник освіти України. Завідувач кафедри археології та спеціальних історичних дисциплін Волинського національного університету імені Лесі Українки. Коло наукових інтересів — археологія Західної Волині, Холмщини та Підляшшя княжої доби, проблеми русько-польського порубіжжя ІХ—ХІІІ ст. та етнокультурних процесів на території Побужжя. Автор понад 250  публікацій, в тому числі 14  монографій та навчальних посібників.
Олексій Златогорський — директор ДП «Волинські старожитності» ДП НДЦ «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України, старший викладач кафедри документознавства та музейної справи ВНУ ім. Лесі Українки. Коло наукових інтересів — археологія Волині пізньосередньовічного часу, історія книгодрукування на Волині. Автор близько 100 наукових публікацій, в тому числі 3-х монографій та науково-популярних видань. Керівник археологічних експедицій на Волині у 2008—2010 рр., в тому числі у містах Луцьк, Володимир-Волинський, Любомль, селищах Шацьк, Цумань, селах Боратин, Рованці, Садів, Гірка Полонка, Полонка, Несвіч, Жидичин, Кульчин, Крижівка.

27.12.2010

Археологічні дослідження в Україні 2009
У видавництві ДП «Волинські старожитності» вийшов том «Археологічні дослідження в Україні 2009». На 506 сторінках щорічника Інституту археології НАН України розміщені інформаційні повідомлення про роботу археологічних експедицій 2009 року. Збірник стане в нагоді науковцям, студентам і всім, хто стежить за розвитком сучасної археологічної науки.

13.12.2010

Колода В. В., Горбаненко С. А. Сельское хозяйство носителей салтовской культуры в лесостепной зоне. — К.: Институт археологии НАН Украины, 2010. — 216 с., 88 рис., 22 табл.

Монография посвящена сельскому хозяйству населения, проживавшего в лесостепной зоне на северо-западных территориях Хазарского каганата. В ней вводятся новые данные, полученные во время стационарных и лабораторных исследований наиболее изученных к настоящему времени поселений салтовской археологической культуры (середина VІІІ — середина Х в. н. э.) на Северском Донце. Учет природно-климатических, привлечение палеоэтноботанических и археозоологических данных позволяет значительно дополнить, а в некоторых случаях скорректировать современные представления об уровне развития сельского хозяйства, как основы экономики носителей культуры салтовской лесостепи. Сравнительный анализ позволяет сделать вывод об определенном влиянии земледельческих традиций салтовского населения на соседних с ними славян: северян (роменская культура Днепровского Левобережья) и донских славян (боршевская археологическая культура).
Для археологов, историков, этнографов, краеведов, преподавателей и студентов ВУЗов, а также для всех, кто интересуется древней историей.

Стаття "Заборонити металошукачі. Чи порятує це археологічні скарби?" (Українська правда. Історична правда )

16.01.2012

Спілка археологів України висловлює свою підтримку археологам Росії, котрі виступили з відкритим листом Президенту і Прем’єр-міністру Російської Федерації «Археологічна спадщина має належати народам Росії, а не мародерам, перекупникам і «колекціонерам»». Ми повністю солідарні з необхідністю впровадження жорстких заходів зі збереження національного надбання народів країн СНД, в яких після розвалу Радянського Союзу пам’ятки культури і безпосередньо археології стали об’єктом збагачення окремих громадян, які прагнуть не їх збереження, а мають із цього зиск.
В Україні, так само як і в Росії, пограбування пам’яток археології сягнуло величезних масштабів. Введення у законодавство України статей, які мали б створити перепони пограбуванню і руйнуванню пам’яток археології не стало ефективним з огляду відсутності необхідних механізмів їх реалізації.
Культурна й археологічна спадщина має охоронятися державою і належати народу. Ми повністю погоджуємось із висловленими у відкритому листі положеннями і пропонуємо координувати зусилля щодо охорони археологічної спадщини наших народів у подальшій роботі.

(Детальніше)

25.10.2011

Археологічна спадщина України — важлива частина загальноєвропейського історико-культурного і національного надбання опинилася під загрозою тотального знищення.
Аксіомою є теза, що захист історичної пам’яті народу є однією з підвалин його культурного розвитку. Ця пам’ять закладена в його культурній спадщині, зокрема, пам’ятках археології — єдиному джерелі відтворення давньої історії України та Європи у цілому. Таким є ключове положення Європейської конвенції «Про охорону археологічної спадщини», ратифікованої Україною у 2009 р., а отже обов’язкової для виконання.
Між тим, стан збереження і дослідження археологічної спадщини в Україні є вкрай критичним, навіть катастрофічним, і вимагає негайних дій державних органів влади, Верховної Ради, всієї громади України.
Діяльність «чорних археологів» набула всеукраїнського масштабу. Полями, містами і селами нишпорять тисячі і тисячі людей з металодетекторами, плюндруючи пам’ятки археології, які є, згідно наших законів та Конституції, державною і тільки державною власністю.
За межі України вивозяться цілими партіями награбовані мародерами історичні реліквії. Достатньо сказати, що лише нещодавно відомий колекціонер та олігарх С. Тарута, з дозволу властей, вивіз до США залишки скуплених ним у грабіжників археологічних шедеврів, які демонструвалися у Києво-Печерському національному історико-культурному заповіднику. Тисячі археологічних пам’яток виставляються на продаж на базарах.
Комітет Верховної Ради з питань духовності і культури до цього часу не спромігся розробити відповідне законодавство, яке б поклало край ґвалтуванню історичної спадщини народу.
Цей же комітет не тільки не протидіяв, але, що є ганьбою, підтримав геростратівський закон «Про основи містобудівної діяльності», який повністю ліквідував механізми захисту культурної спадщини в процесі забудови міської і сільської місцевості.
Тепер до мародерів історичних пам’яток з металошукачами, отримали цілковите право прилучитися будівельна індустрія, численні чиновники від культури, які радо, в угоду першим, позбуваються зайвої для них проблеми від археологів, які вимагають проведення археологічних досліджень перед землевідводами з метою їх захисту та вивчення.
Кожного дня на наших очах нищаться технікою, розорюються, забудовуються, передаються у приватну власність десятки археологічних пам’яток, єдиних свідків нашої давньої історії і джерело історичної пам’яті. Ці втрати є безповоротними.
Зараз ми не бачимо в Україні державної структури, яка б могла стати на захист культурної спадщини народу. Ліквідовано гуманітарний блок  у Кабінеті Міністрів.  Профільний комітет Верховної Ради виявився цілком байдужим до питань збереження культурної спадщини.
Ліквідовано Державну службу при Мінкультури України з питань нацкультспадщини. Зведено до мінімуму управління з питань культурної спадщини у Секретаріаті Президента.
Україна опинилася поза межами Європейського пам’яткоохоронного законодавства, не виконуючи взятих на себе зобов’язань згідно Європейської конвенції «Про охорону археологічної спадщини».
У зв’язку з ситуацією, що склалася, Всеукраїнська громадська організація «Спілка археологів України» звертається до міжнародних організацій, які піклуються збереженням археологічної спадщини людства, Верховної Ради України, Уряду України з закликом вжити термінованих заходів для припинення руйнації пам’яток археології України. Ми втрачаємо шанс на збереження історичної пам’яті не лише українців, але й народів всього Європейського континенту.
Необхідно термінове прийняття Верховною Радою поправок до пам’яткоохоронного законодавства, які б нівелювали злочинні статті Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», створили дієві перепони безкарній діяльності «чорних археологів» посилили відповідальність місцевих органів влади за нищення культурної спадщини народу, в тому числі, при землевідводах.
Необхідно прирівняти право володіння металодетекторами до правил володіння вогнепальною зброєю.
Вкрай необхідне створення Центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини з підпорядкованими йому на місцях структурами, незалежними від місцевих органів влади та штатом державних інспекторів.
Необхідне залучення до пам’яткоохоронної діяльності і підтримка на державному рівні вчених-археологів, в першу чергу Інституту археології НАН України, — єдину в Україні наукову державну установу, яка на високому професійному рівні досліджує археологічну спадщину.
Ми звертаємося до української громади!
Встаньте на захист нашої історичної спадщини. Пам’ятаємо! Без власної історії ми не є цікавими для цивілізованого світу. Ми перетворюємося на безхатьків на власній землі без власної держави, духовних і культурних надбань минулих поколінь.
Пам’ятаємо! Археологічна спадщина, це наша особиста спадщина. Чиніть перешкоди особам, що ходять з металодетектором по Ваших огородах та подвір’ях. Заявляйте про їх появу державним органам влади на місцях, оскільки вони діють незаконно.
Вимагайте відповідних дозвільних документів від скарбошукачів, що риють ями на давніх городищах, цвинтарях, поселеннях, припиняйте громадою їх роботу. Це мародери.
Організовуйте у містах і селах групи захисників історії рідного краю.
Держава неспроможна сама захистити наші історичні скарби від пограбування. Прилучаймося до їх захисту разом.

Спілка археологів України
11.05.2011

Результат пограбування скіфського елітного кургану Ак-Кая в Криму. Загальний вигляд зруйнованого курганного насипу. Фото Е.А.Кравченко.

Мабуть, багато хто із нас у шкільні роки, коли на дворі був місяць травень, і так не хотілося вчити уроки, чув від батьків наступне: «Хочеш стати людиною — сідай і вчись!» Мимоволі у голові виникала думка — людина, людство, а я що, не людина? І що таке людство? Пам’ятаєте фразу із радянського минулого — «Все прогресивне людство святкує першотравень!» Якщо є прогресивне, значить, існує і регресивне? А це власне хто? Мабуть всякі деграданти чи ще щось таке. І чому, коли прогресивне людство святкує, я маю вчити англійську? Як там у Булгакова: «Ету сову надо раз’яснить».

Отже, Людство. Є таке слово у мовних словниках. Ми його вживаємо дуже часто в наукових дослідженнях, офіційних промовах, на шпальтах газет, у різних ток-шоу, рідше — у повсякденному спілкуванні, по суті і поза нею. Вживаємо часто, замислюємося рідко, а хтось і взагалі про це не думає, — чи то не має часу, чи бажання, чи навичок, а може і інструменту. А от власне, чому людство? Ми ж не кажемо «вовкунство», а — «зграя вовків», тому що вони живуть зграями і тільки таким чином у змозі вижити. Є, правда, сіроманці, але то поодинокі випадки, скоріше виняток із правила. І серед людей є відлюдники, і це також виняток. Щоправда, є «свинство», але це також про людей, а свині — хороші тваринки. Але ж і люди, і вовки, і свині (не плутайте зі свинюками) належать до світу тварин. Проте, ми єдині серед цього розмаїтого світу, хто має такий глобальний щабель соціальної організації — Людство. Чим же ми такі особливі?

От давайте, подумаємо. Людина первісна, яка отримала у біологів визначення homo sapiens, мало чим була відмінною за укладом свого життя від інших людиноподібних істот. І направленість її життя в принципі не різнилася від інших істот і неістот живого світу: поїсти, вижити, народити потомство. Ця направленість і досі зберігається, проте є ще дещо. Ця тваринка homo sapiens, таке собі мавпеня, змінило світ. Може, воно отримало здатність не просто пам’ятати події, а і передавати ту пам’ять своєму потомству? Стоп. Від цього моменту, вже не потомству, а нащадкам, бо є що наслідувати. Від цього моменту починається поховальний звичай, оскільки ця маленька істота починає цінувати своїх предків, може, за те, що вони зробили, а може, просто, що вони були. Так формується пам’ять, і не просто пам’ять однієї особи, а цілих поколінь. Десь там знаходиться відправна точка Людини. Коли надбаних знань і навичок у колективі людей стає так багато, що вони, аби не бути втраченими, починають вимагати систематизації, з’являється писемність, лічба, арифметика, архітектура, вірування оформляються у релігію, а світогляд у філософію. Так починається цивілізація. Це все, ймовірно, і формує Людство. Отже, людину із світу тварин виділяє виняткове сакральне ставлення до предків.

Але сказане зараз є річчю нематеріальною, такою собі сентенцією, яку не можна взяти до рук, покласти на полицю, сховати, щоб не вкрали. Проте така наша особливість пам’ятати «те, що не з нами було» має матеріальну дотичність, бо ми все-таки належимо до тваринного світу. Поруч із сакралізацією предків ми сакралізуємо і речі, які їм належали.

Сучасний грабіжницький хід у скіфському кургані Товста Могила на Дніпропетровщині. Фото С.В.Поліна.

Звідси цінність антикваріату, книг і манускриптів, які пережили століття і тисячоліття, догляд за могилами на кладовищах. Особливу цінність для нас являють події і люди, пам’ять про яких ми не змогли зберегти за різних обставин, бо така наша людська психологія, починаємо цінувати коли втратимо. У цю категорію потрапляють археологічні речі — артефакти, отримані шляхом розкопок того, що лишилося від суспільств і людей, які давно загинули, чи просто померли. Тобто цінним для людства початково є пам’ять про предків і все ними набуте й визнання своїх та їхніх помилок, особливо, коли вже нема перед ким вибачатися, а їхні речі є матеріальним проявом нашої до них шани. Причому, чим давніша річ, тим вона є для нас ціннішою.

І тут починається збій програми. Ми про приватні археологічні колекції і пограбування археологічних пам’яток.
Потрібно сказати, що археологія, як наука, починалася з колекціонування. Колекціонування — це культурний та психологічний феномен. В основі його лежить не просто накопичення улюблених предметів, а також і їх класифікація — метод пізнання речей та явищ. Якщо немає класифікації, то немає колекції. Якщо немає класифікації, тоді немає і науки. Адже будь-яка наука — це зібрання фактів, які поступово впорядковуються, систематизуються. Проте само по собі колекціонування, в тому числі і фактів, не є ще наукою.

Зброю, прикраси, посуд, знаряддя з тих перших колекцій, які знаходилися у відкритих музейних зібраннях, чи приватних колекціях, потрібно було якимось чином розкласти, систематизувати. Така вже є природа людини — пізнавати, аналізувати. На початку ХІХ ст. випрацьовується типологічний метод, науковцями пропонуються різні підходи та методи аналізу щодо здобутого із землі матеріалу, того, до створення якого має відношення людина. В першій половині ХІХ ст. випрацьовувалися і методи ведення розкопок. І виявляється також зовсім не даремно — для того, аби вдосконалити фіксацію предметів старовини, зафіксувати зміст знахідки, її контекст. Адже віддавна філософи, історики, натуралісти, етнографи розуміли, що буття людей, тих, які проживали десятки тисяч років тому, чи тих, які жили кілька століть тому, чи, навіть тих, що живуть зараз, відбивають не тільки речі і будівлі, але і «сліди» цих речей, їх зв’язки.

Отже, колекціонування — це був початковий етап становлення науки археології. Але уявімо, якою була б археологія, і чи могла б вона взагалі стати наукою, якби цей етап затягнувся так надовго — до ХХІ століття? Чи могли би ми, громадяни України, дізнатися про дописемну історію свого Краю? Чи могли би ідентифікувати себе? Навряд чи... Археологічні розкопки швидше нагадували б гонитву за скарбами, а відношення до археологічних артефактів було б таким самим, як і до предметів антикваріату. На жаль, в уявленні деяких громадян нашої держави існує саме така картина. В ХХ столітті, археологічні розкопки овіяні романтикою, оспівані в кінострічках, а речі, знайдені археологами, знаходяться в музеях, і такі привабливі, напевно, коштовні, бо давні, із золота, можливо... І їх може знайти кожен, якщо пощастить, якщо добре шукати... І ще — цю пектораль можна, напевно продати... Тільки обережно... Або назбирати колекцію прикрас, таких, які носили скіфи. Друзям показувати? Для чого? Сумнівна цінність! Речі відірвані від контексту знаходження, відірвані від кола подібних речей, не відомі науковцям і широкому загалу — це речі загублені для історії. Ці сторінки в історії знищені, вони ніколи вже не будуть прочитані. Інформація, захована під шаром ґрунту, глибоко в землі, потребує спеціального «прочитання», фахового. Земля — це книга, яку читає спеціаліст, а для охочого за скарбами це лише джерело поповнення колекції. Як ми можемо пізнати нашу історію просто дивлячись на горщик? Нехай в розумній книжці написали, і намалювали його, і ми дізналися, що він був виготовлений 2 тисячі років тому. А якщо їх, таких горщиків десять, сто, тисячі? І якщо вони знаходилися в житлі, в похованні... Це вже статистика, це масова обробка матеріалу, особливі умови знаходження, і на такі операції не здатні збирачі скарбів.

Різні мотиви рухають людьми, які професійно займаються археологією, і тими людьми, злочинцями за визначенням законів, які тільки користуються археологічними методами в своїй скарбошукацькій діяльності. Науковець-археолог після розкопок публікує матеріали досліджень, тобто публічно подає нову інформацію: для інших науковців, для загалу. Можна взяти книгу і прочитати, можна піти в музей і побачити на власні очі, що ж було викопано. А з книги, врешті решт, будь-хто може дізнатися, що за люди користувалися цими мечами, як вони ховали своїх предків, з ким воювали, і чому... Те, що знайшов скарбошукач або має в колекції «любитель археології», ми навряд чи побачимо. Якщо це не наші «друзі». В останній час в середовищі заможних колекціонерів з’явилася традиція відкривати свої колекції для загального огляду. Виглядає так благородно.
Насправді, для заможних колекціонерів їхня колекція — це лише капіталовкладення та спроба приховати соціальну і психологічну недорозвиненість. Збирати археологічні речі зовсім не означає — цікавитися історією!
У такій ситуації між білими і чорними якось брудненько виглядають деякі науковці, які з піною у рота доводять благородство таких колекціонерів, і не тільки доводять, але і публікують їх колекції із чисельними дифірамбами. Так і хочеться при цьому задати одне єдине питання: скільки? чи how much?

Останнім часом вийшла друком ціла низка каталогів приватних колекцій, у впорядкуванні яких брали участь науковці. Одним із перших такого типу каталогів став «ПлаТар» (ПлаТар. Колекція предметів старовини родин Платонових і Тарут. — К., 2004). У науковій літературі чимало речей із цих каталогів було визначено, як підробки, проте таке визначення post factum для приватного колекціонера має вже опосередковане значення. Для переважної більшості колекціонерів колекційна річ не є пам’яткою історії. Для нього це перш за все дуже вигідне вкладення капіталу, оскільки старожитності, на відміну від валют, акцій підприємств, банківських металів і т. ін., із часом лише дорожчають перш за все ментально, і відповідно, матеріально. І це є аксіомою, обумовленою нашим людським єством, про що ми писали на початку цієї статті. Для набуття вартості такою нелегальною річчю необхідне її наукове визначення — атрибуція. Тому виникає питання, чи можемо ми вважати фахівцями тих науковців, які свідомо вводять у науковий обіг відверті підробки. Те саме можемо сказати про рецензування подібних каталогів.

Однак, дещо з цього приводу маємо сказати і на захист науковців. У наш час, коли археологія повністю позбавлена державного фінансування, пропозиція у впорядкуванні приватної колекції (що не є злочином), за що ще й добре платять, для фахівця світового рівня, який при цьому в Україні отримає зарплатню прибиральниці у супермаркеті, є дуже заманливою пропозицією. І тут відповідальність за ситуацію повністю лежить на державі. Але, коли мова йде про методичні засади і теорію археології, яка ставиться з ніг на голову, у прямому сенсі слова, такий дослідник має відповідати за опубліковані «твори» перед науковою громадськістю. Чимало дослідників зараз попри попередні публікації приватних колекцій зайняли протилежну позицію. Хочеться вірити у щирість цих заяв і розуміння, до чого це може призвести. На цьому тлі надзвичайно цинічним і нахабним виглядає видання чергового каталогу приватної колекції із усіма атрибутами потрапляння речей із пограбувань археологічних пам’яток (засвідчення місця знахідки без відповідних документів), яка ще й зберігається у державному музеї також без відповідних документів (Клочко В.И., Козыменко А.В. Наш недавний бронзовый век. — К.: Генеза, 2011; ISBN-978-966-11-0055-7).

Мова йде про колекцію бронз, яка знаходиться не будь-де, а в музеї Збройних сил України Міністерства оборони України. Як туди потрапила ця колекція і як вона була сформована, мають розбиратися компетентні органи. А от факт співпраці із подібного типу колекціонерами науковців, та ще й знаних, співробітників Інституту археології НАН України, членів Вченої ради і членів Спілки археологів України ми обійти не можемо. Ми можемо припустити, що рецензенти цього каталогу В.Ю. Мурзін і С.Ж. Пустовалов, які також є членами нашої Спілки, були введені в оману авторами, або одним із авторів видання і зрозуміють свою помилку. Проте, казати, що був введений в оману доктор історичних наук В.І. Клочко, який, до речі, захистив докторську дисертацію у Польщі, країні Євросоюзу, чимало працював у Німеччині, де таке неприпустимо, не доводиться. Чітка ідеологія нашої Спілки, що ґрунтується на Кодексі етики археолога, вимагає пояснень від наших членів у такій ситуації. Маємо надію їх отримати перед обговоренням цього питання на правлінні і загальних зборах.
Свідченням суто прагматичної мети формування приватних колекцій є й поспішне вивезення їх за кордон під прикриттям виставок. Не доводиться пояснювати, що ці колекції в Україну не повертаються. Так зникла колекція Платонова і Тарути, залишок якої зараз намагаються лишити в США разом із виставкою Національного заповідника «Києво-Печерська лавра», під прикриттям якої вона була вивезена з України. Фактів із вивезення інших колекцій нема, проте є достатньо аргументів на користь того, що вони вже давно знаходяться поза межами країни. Якщо держава не припинить пограбування пам’яток і не втрутиться у процес формування колекцій старожитностей, ми втратимо все!

Антон Панікарський
Евеліна Кравченко

12.03.2011

Інформація на тему:

Від редакції журналу «Археологія».Археологія, 2006, 4, с. 95—107.
Гершкович Я. П. Хранителі незаконних старожитностей в Україні. Археологія, 2005, 3, с. 91—97.
Gershkovich Ya. P. Keepers of illegal antiquities in Ukraine (translation of the article from Archaeology. 2005, 3).
Гершкович Я. П. Про наукову етику, корупцію й підступи Комінтерну (з приводу збірки “Проблемы охраны и изучения памятников археологии степной зоны Восточной Европы”, Луганск, 2010). Археологія, 2010, с. 120—125.
Клейн Л. С. Кодекс етики археолога як справа честі країни. Археологія, 2009, 1, с. 100—102.

Протягом останніх десятиріч в Україні має місце агресивне втручання у сферу археології приватних колекціонерів давніх речей, які проголошують себе шанувальниками, рятівниками і хранителями старожитностей. Найбільш відомі серед них — С. Платонов та С. Тарута, які є засновниками колекції «Платар», але є й багато інших. Один з напрямків їх «діяльності» полягає у проведенні виставок з гучним назвами. Спочатку вони проводились у нас («Тобі, Україно!»), а згодом і поза межами держави, у Ватикані, Польщі («Україна — світу»), США («Україна: від Трипілля до Київської Русі»), Канаді тощо. З’явився приватний археологічний музей колекціонера О. Поліщука «Давня Арата-Україна», у якому консультантами є одіозні особи, налаштовані на гучний пар своїх псевдонаукових теорій, зокрема через виставкову діяльність (остання з них була організована у Запоріжжі).
Все це було б неможливим без підтримки колишнього Президента, посольств України закордоном та нерозбірливих представників мас-медіа. Всі вони не враховують, що майже всі речі сучасних приватних колекцій археологічних речей походять з чорного ринку старожитностей та грабіжницьких розкопок. Через це по всій території України масово руйнуються кургани, поселення, городища, могильники. Знахідки вихоплюються зі свого контексту і значною мірою втрачають наукову цінність.
Всеукраїнська громадська організація «Спілка археологів України» вважає за необхідне звернути увагу на неприпустимість будь якого подальшого заохочування приватних колекціонерів, зважаючи на те, що їхня діяльність суперечить Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 25.10.2001 р., Закону України «Про охорону археологічної спадщини» від 18.3.2004 р. № 1626-IV, Кодексу Етики для музеїв (параграф 4.5) Міжнародної ради музеїв (ICOM), Кодексу практики (параграфи l.6—1.8) Європейського товариства археологів (EAA), Кодексу етики професійних археологів, який був прийнятий в Інституті археології НАН України 9.11.09.2006 р., Європейській конвенції охорони археологічних пам’яток (переглянутої) від 16.01.1992 р., ратифікованою Верховною радою України 10.12.2003 р.
Загроза, що наочно постала перед археологічною спадщиною держави через грабіжників (чорних археологів), дилерів та приватних колекціонерів, які об’єктивно складають один механізм руйнації археологічних пам’яток, може бути знята лише за підтримки влади. Її представники мусять, нарешті, усвідомити трагізм сучасної ситуації та прислухатися до висновків професіоналів.

Правління Спілки
9.02.2011

Шановні колеги!

Спілка археологів України започатковує публікацію монографій наших членів, які видаються за матеріалами нещодавно захищених кандидатських дисертацій. У першу чергу ми плануємо видання робіт молодих вчених, які тільки починають свій науковий шлях. Першою до опублікування було отримано монографію Т.М. Шевченко «Релігійний світогляд населення античного Херсонеса». Запорошуємо усіх, хто має підготовлені до видання роботи, подавати заявки на їх публікацію. Фінансування здійснюватиметься у порядку надходження робіт та за наявністю коштів. Ми маємо надію зробити видання таких монографій доброю традицією нашої Спілки.
Заявки на ім’я голови правління із зазначенням назви і обсягу роботи, а також саму роботу, що на той час вже має бути рекомендованою вченою радою, можна подавати голові або секретарю Спілки для розгляду на засіданні Правління. У разі ухвалення позитивного рішення автор має надати готовий оригінал-макет видання і, за бажанням, договір із типографією, в якій буде друкуватися робота.
Фінансування здійснюється за умови безкоштовного розповсюдження видання від імені САУ (ці видання не можуть продаватися) і обов’язкового посилання у книзі на джерело фінансування.

Правління
27.12.2011

Шановні колеги!

Кілька місяців тому ми звернулися до наукової громадськості за коментарями до недолугого проекту закону «Про культурне надбання». Зараз виникає нова небезпека, пов’язана із механізмом обліку культурних цінностей, частково постульована у цьому проекті. Мова йде про так звану «монетизацію» музейних колекцій, тобто визначення їх ринкової вартості і введення у економічний обіг із правом застави etc. Ця практика застосовується у світі вперше і представлена авторами програми як світова інновація. При цьому ні у кого не виникає думки, чому у розвинених країнах світу таких «механізмів обліку» не було, немає і не передбачається. На нашу думку, це призведе до відчуження об’єктів національної спадщини і є завуальованим грабунком держави. Нижче подано посилання на декілька публікацій з цього приводу. Ми закликаємо усіх, хто має свої міркування, долучитися до обговорення. Ваші коментарі і статті ми розмістимо у окремій рубриці по мірі надходження. Якщо Ви маєте намір опублікувати статтю у іншому виданні, будемо вдячні за надіслане посилання.

http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/02/28/74936/

http://www.radioera.com.ua/eranews/?idArticle=40210

http://www.versii.com/news/251546/

http://life.comments.ua/2011/11/14/302172/ukraina-pretendovat.html

http://mincult.kmu.gov.ua/mincult/uk/publish/article/271871

Думка члена Всеукраїнської асоціації музеїв: Сергій Кролевець. Музейні предмети. Вартість, оцінка, ціна.

6.03.2012

2.Х. ц.р. Верховна Рада поспіхом, без будь-якого обговорення, за ініціативою одного з депутатів від Партії регіонів Ю.Мірошниченка, прийняла Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення".
Законодавчими змінами створено механізм масової руйнації археологічних пам’яток, що завдасть нищівного удару археологічній спадщині України.
Згідно ст. 54, 66 Конституції України у державі діє з 2004 р. Міжнародна конвенція "Про охорону археологічної спадщини Європи", для реалізації якої у 2005-2010 рр. було прийнято ряд законодавчих актів, що створили систему охорони та дослідження об’єктів культурної спадщини в процесі забудови міських та сільських територій, при розробці проектів землеустрою.
Головним інструментом цієї системи було погодження таких проектів органами культурної спадщини, які через процедуру проведення археологічної  експертизи визначали наявність чи відсутність на земельній ділянці пам’яток археології  та рекомендації щодо їх охорони і використання власниками та виконавцями.
Згідно з внесеними змінами, обов’язковим при розробці проекту землеустрою тепер є лише висновок-погодження відповідного місцевого управління Держземагенства. Органи охорони культурної спадщини усунуті від цього процесу.
Це означає, що віднині землі будуть роздаватися безконтрольно, без врахування потреб охорони культурної спадщини. Пам’ятки археології, розташовані на таких землях будуть зруйновані чи віддані на поталу власникам. Поступово зникне історичний ареал України, під загрозою ліквідації опинилася археологічна наука України.

За даними вчених Інституту археології наша земля береже ще біля 30 тисяч пам’яток археології різних історичних епох.
В них закодована історична пам’ять не лише українців, але й усієї європейської спільноти. Ці пам’ятки складають культурне надбання людства і є безцінними. Злочином є будь-яке зазіхання будь-кого на їх існування.
Ми не повинні допустити руйнування цього скарбу заради ницих матеріальних вигод сьогодення.
Закликаємо Вас створювати у містах, селищах і селах громадські рухи по контролю за землевідводами місцевих органів влади. Станьте народними інспекторами по захисту нашої культурної спадщини. Треба надавати пресі інформацію про випадки знищення пам’яток археології і передачу їх у приватну власність. Ми чекаємо її на сайті "Спілки …". Звертайтеся з відповідною інформацією до депутатського корпусу, в тому числі, до депутатів Верховної Ради, місцевих правоохоронних органів, обласних і міських відділень Спілки археологів України.
Ми повинні добитися відміни цього жахливого за наслідками для духовної культури українців, антисоціального, антинародного закону.
Лише спільні дії всієї громади українців дадуть змогу притягати винних за руйнування об’єктів археології до відповідальності. Адже кримінальна відповідальність за це, передбачена Кримінальним кодексом України, ще не скасована.
Прийнято на засіданні Правління ВГО "Спілка археологів України" 7.ХІ.2012 р., Протокол № 4.

Лист до Агенства земельних ресурсів
Лист до територіальних органів влади

2.Х. ц.р. Верховна Рада поспіхом, без будь-якого обговорення, за ініціативою одного з депутатів від Партії регіонів Ю.Мірошниченка, прийняла Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення".
Законодавчими змінами створено механізм масової руйнації археологічних пам’яток, що завдасть нищівного удару археологічній спадщині України.
Згідно ст. 54, 66 Конституції України у державі діє з 2004 р. Міжнародна конвенція "Про охорону археологічної спадщини Європи", для реалізації якої у 2005-2010 рр. було прийнято ряд законодавчих актів, що створили систему охорони та дослідження об’єктів культурної спадщини в процесі забудови міських та сільських територій, при розробці проектів землеустрою.
Головним інструментом цієї системи було погодження таких проектів органами культурної спадщини, які через процедуру проведення археологічної  експертизи визначали наявність чи відсутність на земельній ділянці пам’яток археології  та рекомендації щодо їх охорони і використання власниками та виконавцями.
Згідно з внесеними змінами, обов’язковим при розробці проекту землеустрою тепер є лише висновок-погодження відповідного місцевого управління Держземагенства. Органи охорони культурної спадщини усунуті від цього процесу.
Це означає, що віднині землі будуть роздаватися безконтрольно, без врахування потреб охорони культурної спадщини. Пам’ятки археології, розташовані на таких землях будуть зруйновані чи віддані на поталу власникам. Поступово зникне історичний ареал України, під загрозою ліквідації опинилася археологічна наука України.

За даними вчених Інституту археології наша земля береже ще біля 30 тисяч пам’яток археології різних історичних епох.
В них закодована історична пам’ять не лише українців, але й усієї європейської спільноти. Ці пам’ятки складають культурне надбання людства і є безцінними. Злочином є будь-яке зазіхання будь-кого на їх існування.
Ми не повинні допустити руйнування цього скарбу заради ницих матеріальних вигод сьогодення.
Закликаємо Вас створювати у містах, селищах і селах громадські рухи по контролю за землевідводами місцевих органів влади. Станьте народними інспекторами по захисту нашої культурної спадщини. Треба надавати пресі інформацію про випадки знищення пам’яток археології і передачу їх у приватну власність. Ми чекаємо її на сайті "Спілки …". Звертайтеся з відповідною інформацією до депутатського корпусу, в тому числі, до депутатів Верховної Ради, місцевих правоохоронних органів, обласних і міських відділень Спілки археологів України.
Ми повинні добитися відміни цього жахливого за наслідками для духовної культури українців, антисоціального, антинародного закону.
Лише спільні дії всієї громади українців дадуть змогу притягати винних за руйнування об’єктів археології до відповідальності. Адже кримінальна відповідальність за це, передбачена Кримінальним кодексом України, ще не скасована.
Прийнято на засіданні Правління ВГО "Спілка археологів України" 7.ХІ.2012 р., Протокол № 4.

Лист до Агенства земельних ресурсів
Лист до територіальних органів влади

Президенту України
Януковичу В.Ф.

Лист-звернення ВГО «Спілка археологів України»
Про цілеспрямовані дії голови Волинської держадміністрації Бориса Климчука, направлені на порушення чинного законодавства у пам’яткоохоронній сфері, що веде до знищення  археологічної спадщини Волині

Шановний пане Президенте!
Від імені археологічного колективу України просимо Вас вжити термінових заходів щодо припинення цілеспрямованих дій Волинської держадміністрації під керівництвом її очільника Б. Климчука, направлених на знищення археологічної спадщини Волині.
Пан Климчук, від початку своєї роботи на цій посаді, відзначається несприйняттям діяльності вчених-археологів щодо охорони пам’яток археології від наступу забудовників, приватизаторів землі. З його боку постійно лунають погрози, організовуються систематичні перевірки підрозділу Інституту археології НАН України «Волинські старожитності», чиниться тиск на директора цієї структури. Про це неодноразово повідомлялося в пресі, зокрема в газеті «2000», на сторінках Інтернету та сайті «ВГО "Спілка археологів України"».
Сьогодні п. Климчук здійснює ще один «подвиг» на «полі битви» з археологічною спадщиною Волині.
Під його безпосереднім керівництвом в області, зокрема, Горохівському та Любомльському районах розпочався розпродаж земель запасу через аукціони. При цьому цілковито проігноровані потреби захисту пам’яток археології в цьому процесі. Спроби археологів звернути увагу керівництва області на цей факт зустріли шквал обурення п. Климчука та чергової серії погроз в сторону археологів.
За його безпосередньою вказівкою (звичайно ж, усною), районні комісії по підготовці документації на аукціон змушені були дати погодження на продаж ділянок, без проведення археологічної експертизи, а тому, в багатьох випадках з розміщеними на них пам’ятками археології. Це є прямим порушенням ст. 6—7 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» і ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Так само вчинило обласне управління культури, правда, з недолугим оправданням своїх дій через довільне трактування ст. 17 та ст. 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (лист додається).
Згідно ст. 37 цього Закону, з метою захисту об’єктів археології, в тому числі тих, що можуть бути виявлені, виділення земельних ділянок здійснюється за погодженням органів охорони культурної спадщини, які здійснюють повноваження через свого представника в районних комісіях по землеустрію.
Саме на етапі погодження документації із землеустрію мають проводиться необхідні археологічні дослідження. Проте, у листі начальника управління культури Волинської облдержадміністрації до Головного управління Держкомагенства в області, із посиланням на зазначену вище статтю, пропонується зобов’язати переможців аукціонів із продажу земельних ділянок, проводити обстеження на предмет виявлення нових об'єктів археологічної спадщини.
Але ж механізму, який би зобов’язав переможця аукціону (вже фактично власника земельної ділянки) проводити археологічні дослідження, не існує. Зрозуміло, що пам’ятка археології, що опинилася у такого власника, приречена на знищення.
Такою ж фікцією є вказівка обласного управління культури, в разі виявлення археологічних об’єктів на ділянках переможців аукціонів, зобов’язати їх укласти охоронний договір з органом охорони культурної спадщини. Така процедура не передбачена чинним законодавством. Навпаки, згідно ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам’ятка археології не може перебувати у приватній власності.
Лише за приблизними підрахунками вчених-археологів на підготовлених до продажу і проданих ділянках у Горохівському районі знаходиться більше десятка пам’яток археології. Це лише початок діяльності Б. Климчука з продажу землі в області.
Практично, мова йде про грубе порушення посадовими особами Волинської області за безпосередньої участі і під керівництвом Б. Климчука чинних законодавчих норм, зокрема, Європейської конвенції «Про охорону археологічної спадщини», ряду статей Законів України «Про охорону культурної спадщини» і «Про охорону археологічної спадщини», що загрожує втратою національного культурного надбання, історичної пам’яті українців, її найглибших пластів.
Звертаємо Вашу увагу на те, що Волинь за визначенням українських та зарубіжних вчених є материнською утробою слов’янства. Саме на цій території римським істориком Тацитом зафіксовано проживання найдавніших праслов’янських племен венедів. Саме на Волині слов'янами дулібами було утворено перше на наших землях легендарне племінне протодержавне утворення. Всім освіченим людям, очевидно, відомо, що Волинь була центром потужного Гальцько-Волинського князівства.
Всі ці події, люди, залишили свій слід в пам’ятках археології краю. Більш інформативних свідоцтв немає.
Торгівля та розпродаж пам’яток археології, які є, по суті, безцінними історичними документами, започаткована Б. Климчуком є ганебним, злочинним і недопустимим вчинком.
Хочемо також відзначити, що відповідь на наше звернення до Держагенства земельних ресурсів України проілюструвала повне нехтування і цим відомством потреб охорони культурної спадщини в процесі підготовки і проведення приватизації землі (лист додається).
Пане Президенте!
Просимо Вашого термінового реагування на дії чинної влади Волинської області щодо порушеного питання.
Лист-звернення схвалено на засіданні Правління Всеукраїнської громадської організації «Спілка археологів України» 31.01.2012 р. протокол № 7.

31.01.2012

Додаток (в копіях):

1. Лист Держагентів земельних ресурсів України;

2. Лист ВГО «Спілка археологів України» до Голови Держкомзему;

3. Доповідна записка ДП ОАСУ «Волинські старожитності»;

4. Лист Управління культури Волинської області до Голови Управління Держкомзему Волинської області.

Голові Любомльської районної державної
адміністрації Волинської області
Дзедуку О.Г.

Шановний Олександр Григорович!
Звертаємо Вашу увагу на відповідальність за порушення чинного законодавства у пам’яткоохоронній сфері при продажі земельних ділянок району через аукціони без проведення археологічних досліджень (археологічної експертизи) таких ділянок. Результатом цього порушення є продаж землі разом з пам’ятками археології.
Згідно ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» приватизація пам’яток археології заборонена.
Згідно ст. 37 цього ж Закону України з метою захисту об’єктів археології, в тому числі тих, що можуть бути виявлені, виділення земельних ділянок здійснюється за погодженням органів охорони культурної спадщини. У ст.ст. 6—7 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» конкретизується, що погодження програм та проектів із землеустрою органи охорони культурної спадщини надають з урахуванням експертних висновків за результатами археологічної експертизи на предмет встановлення факту наявності чи відсутності пам’ятки археології.
Проведення археологічної експертизи є результатом імплантації в українське законодавство Європейської конвенції «Про охорону археологічної спадщини».
Надавши згоду на продаж земельних ділянок без висновків археологічної експертизи районна комісія із землеустрію, що працює під Вашим патронатом, грубо порушила міжнародні зобов’язання України та українське законодавство у пам’яткоохоронній сфері.
Зважаючи на увагу, яку приділяє охороні культурної спадщини Президент України Віктор Янукович, ми проінформували його про Ваші дії і дії обласної адміністрації під керівництвом Б. Климчука.
Ми залишаємо також за собою право на ознайомлення громадськості Волині з означеними вище порушеннями, на оскарження результатів аукціонів в суді, а також можливість притягнення до відповідальності службових осіб згідно статті 298 Кримінального кодексу України.

2.02.2012

Голові Горохівської районної
державної адміністрації Волинської області
Савчук Ж.Є.

Шановна Жанна Євгенівна!
Звертаємо Вашу увагу на відповідальність за порушення чинного законодавства у пам’яткоохоронній сфері при продажі земельних ділянок району через аукціони без проведення археологічних досліджень (археологічної експертизи) таких ділянок.
Результатом цього порушення є продаж землі разом з пам’ятками археології.
Згідно ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» приватизація пам’яток археології заборонена.
Згідно ст. 37 цього ж Закону України з метою захисту об’єктів археології, в тому числі тих, що можуть бути виявлені, виділення земельних ділянок здійснюється за погодженням органів охорони культурної спадщини. У ст.ст. 6—7 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» конкретизується, що погодження програм та проектів із землеустрою органи охорони культурної спадщини надають з урахуванням експертних висновків за результатами археологічної експертизи на предмет встановлення факту наявності чи відсутності пам’ятки археології.
Проведення археологічної експертизи є результатом імплантації в українське законодавство Європейської конвенції «Про охорону археологічної спадщини».
Надавши згоду на продаж земельних ділянок без висновків археологічної експертизи районна комісія із землеустрію, що працює під Вашим патронатом, грубо порушила міжнародні зобов’язання України та українське законодавство у пам’яткоохоронній сфері.
Зважаючи на увагу, яку приділяє охороні культурної спадщини Президент України Віктор Янукович, ми проінформували його про Ваші дії і дії обласної адміністрації під керівництвом Б. Климчука.
Ми залишаємо також за собою право на ознайомлення громадськості Волині з означеними вище порушеннями, на оскарження результатів аукціонів в суді, а також можливість притягнення до відповідальності службових осіб згідно статті 298 Кримінального кодексу України.

2.02.2012

Закон України "Про національну культурну спадщину" (проект)

18.11.2011

На порядку денному — питання вдосконалення законодавства щодо збереження національної культурної спадщини та вшанування пам’яті видатних українців.

Говорячи про охорону культурної спадщини, Президент зауважив: йдеться про надзвичайно актуальне питання, проблемні моменти якого потрібно вирішувати якнайшвидше.

«Чекати якихось особливих, кращих часів, переконаний, буде помилкою з нашого боку… Ми зобов’язані як пріоритет для нашої держави, для сучасного і майбутніх поколінь виділити питання національної і культурної спадщини — її відновлення та збереження», — сказав Віктор Янукович.

Законодавство України щодо збереження культурної спадщини потребує комплексного вдосконалення. Зокрема це стосується захисту цінних історичних об’єктів в умовах активізації нового будівництва.

«Законодавством повинна бути чітко визначена пріоритетність вимог охорони культурної спадщини над містобудівною діяльністю. Має бути передбачено необхідний обсяг правових, організаційних, фінансових, економічних, наукових та інших засобів для її охорони», — заявив Президент України Віктор Янукович під час засідання Громадської гуманітарної ради.

Президент також наголосив: обсяг охорони і збереження об’єктів культурної спадщини принципово має визначатися не лише інтересами будівельників, а й принципами Конвенцій, які ратифікувала Україна.

«Саме таку позицію необхідно враховувати при визначенні пріоритетів державної політики та підготовці відповідних змін до національного законодавства», — підкреслив Глава держави Президент України Віктор Янукович виступає за необхідність легалізації приватних археологічних колекцій та внесення їх до музейних реєстрів. Про це він заявив під час засідання Громадської гуманітарної ради.

Сьогодні, зауважив Глава держави, у приватних колекціях зберігається велика кількість культурних цінностей (зокрема археологічних предметів) — і цілком обґрунтовано припустити, що у більшості випадків вони потрапили туди внаслідок несанкціонованих розкопок. При цьому, додав Глава держави, попит на такі артефакти зростає та розширюється мережа їх незаконного видобутку «шляхом руйнування нерухомих археологічних об’єктів».

«Така практика неприпустима, оскільки тягне за собою втрату безцінних для історії держави й усього людства об’єктів археологічної спадщини та негативно позначається на іміджу України», — підкреслив Віктор Янукович.

На думку Президента, сьогодні необхідно знайти розумний баланс інтересів громадянського суспільства, держави та приватних колекціонерів для забезпечення збереження об’єктів археологічної спадщини.

Прес-служба Президента України
Віктора Януковича

Видання "The Routledge Handbook of Archaeological Human Remains and Legislation" присвячене правовим аспектам роботи з викопними людськими рештками від моменту знахідки та збору до аналізу, зберігання та потенційного перезахоронення. Описано міжнародний досвід на прикладі 62 країн. Україні присвячено статтю І.Д. Потєхіної.

3.11.2011