У багатьох містах України з'явилися постери нашої інформаційної кампанії «Паспорт твоєї ідентичності». Побачити їх ви можете у вагонах поїздів Інтерсіті, на сітілайтах в Одесі, Чернігові, Сумах, а також у метрополітені Києва та Харкова. Ця ініціатива розпочала свій шлях з бажання надихнути наших громадян пізнати об’єкти, що зображені на сторінках нашого паспорта. Закликаємо вас активно долучатися та стежити за оновленнями! Скануйте QR-код на постерах і отримуйте доступ до інформаційних матеріалів, вивчайте історію, а також діліться своїми враженнями у соціальних мережах.
Ми постійно працюємо над створенням нового контенту, тому заходьте частіше, щоб не пропустити цікаві матеріали. Ініціатива дозволить розкрити українську історію та пам’ятки з різних боків, щоб кожен знайшов щось цікаве для себе.
Сьогодні відійшла в інший світ Ірина Миколаївна Шарафутдінова (04.12.1929 р., м. Київ — 03.01.2024 р.) — кандидат історичних наук, дослідниця доби бронзи України. Навчалася на історико-філософському факультеті Київського державного (нині — національного) університету імені Тараса Шевченка (1948— 1953). Протягом 1953—1956 рр. працювала в Державному історичному музеї (нині — Національний музей історії України). У 1956—1960 рр. була аспіранткою Інституту археології (керівники М. Я. Рудинський, С. М. Бібіков), надалі працювала тут. У 1968—1978 рр. очолювала науковий архів Інституту археології. 1975 р. захистила дисертацію «Племена Степного Поднепровья в эпоху поздней бронзы». По виходу на пенсію (1991) працювала за договорами та на громадських засадах старшим науковим співробітником відділу археології енеоліту — бронзової доби. І. М. Шарафутдінова відіграла ключову роль у виділенні сабатинівської культури, дослідила чимало поселень цієї культури (Чикалівка, Дереївка, Новорозанівка, Новогригорівка, Степове, Виноградний Сад та ін.), а також курганів у Побужжі. Упродовж 1950—1994 рр. працювала в багатьох експедиціях. Особливо плідною й тривалою була участь у розкопках Миколаївської (Інгульської) новобудовної експедиції, якою накопичено найпотужнішу базу джерел до вивчення сабатинівької культури. Автор 50 праць, зокрема осібної та колективної монографій.