Рішенням загальних зборів ВГО «Спілка археологів України» від 11.12.2014 р. прийнятий лист (автори — д. і. н. Л. Л. Залізняк та д. і. н. В. В. Отрощенко) з приводу чергового висунення професора В. Бебика на здобуття Державної премії ім. Т. Шевченка. Оскільки В. Бебик не пройшов до другого туру конкурсу, цей лист надіслано до Голови Комітету Верховної Ради з питань культури та духовності М. Л. Княжицькому, до Голови Комітету з питань науки і освіти Л.М. Гриневич та Голові Державного комітету телебачення і радіомовлення України О. І. Наливайку.

Звичний холодний осінній день. Пронизливий листопадовий вітер пробирав до кісток. Але й він не зміг остудити гарячі сльози Любові Мосійчук — цього дня вона перепоховала свого дідуся, якого вбили під час українсько-польського конфлікту в роки Другої світової війни...

Виявлене поховання

Археологам із ДП "Волинські старожитності" доводилося проводити чимало ексгумацій людських останків. Кілька років поспіль вони досліджують городище у Володимирі–Волинському, де в 1939—1941 роках розстріляно більше тисячі людей, розшукали чимало поховань польських прикордонників. Бувало, що науковці знали, чиї саме останки вони вивчають. Та цього разу, мабуть, вперше до них звернулася жінка з проханням знайти… могилу її дідуся.

У книжці волинського краєзнавця Ярослава Царука «Трагедія волинських сіл 1943—1944 рр.» є інформація, що в роки війни від рук польських воєнізованих формувань загинули шість жителів села Поничів нинішнього Володимир–Волинського району. Двох розстріляли на цегельні Льотнища, пізніше перепоховали на кладовищі Поничева. Ще чотирьох вбили біля домівок на початку 1944 року. Свій останній спочинок вони знайшли на роздоріжжі при в’їзді в село. Напис на могилі гласить: «На згадку від громадян села Поничів. 1993 р.». Проте місце поховання одного з них, Василя Мосійчука, досі не відшукали. Щоправда, старожили села знали приблизно, де воно.

Підготовка до перепоховання

— Мама розповідала мені, що на городі могила діда. Бабуся Єлизавета Мосійчук померла 1953 року, коли й Сталін. А дідуся Василя я не пам’ятаю. Він жив у селі Поничів. Там познайомився з якоюсь жінкою, вони мали дві чи три дівчинки. Казали, ніби того страшного дня поляки йшли і вбивали всіх, хто був надворі. А дідуся, зі слів мами, застрелили, закрутили руки дротом і кинули в студню. Коли почала ходити в Університет третього віку, то Ярослав Царук згадував про це. Тоді й вирішила дізнатися, є там могила діда чи немає, — Любов Мосійчук витирає сльози.

Доля не балувала цю жінку. Після закінчення сьомого класу, в 14 років, їй довелося йти працювати, щоб допомогти меншим братам і сестрам. У родині було восьмеро дітей. А оскільки паспортів тоді на селі не мали, то дядько влаштував дівчину на сезонну роботу. Працювала то на цукровому, то на консервному заводі. Потім закінчила вечірню школу, заробляла на хліб у «воєнторзі», на швейній фабриці, паркетному заводі. Нині Любов Михайлівна на пенсії. Не сидиться на місці. Торік закінчила медичний факультет в Університеті третього віку. Цього року пішла на історичний.

Перепоховання Василя Мосійчука

— Снилося, що я історичний не закінчила. Хоча багато знаю, бо тут народилася, але все одно дуже цікаво слухати про історію рідного краю, — ділиться Любов Михайлівна.

І ось ми їдемо в село Поничів. На роздоріжжі біля могили убитих українців зупиняємося. Поряд, на городі Віри Ващук, і поховали Василя Мосійчука. Він їй доводився вітчимом свекрухи.

Директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський та співробітник цієї установи Тарас Верба беруться до роботи. Розмічають приблизний розкоп і заглиблюються на штик. Відтак зачищають площу розкопу. Потім ще на один. Знаходять уламок гутного скла, кілька шматків кераміки. Проте могильної плями не видно — усюди майже чиста глина. Річ у тім, що ґрунт у могилі завжди темніший, ніж там, де не перекопано. Очевидно, свідки помилилися, коли вказували це місце.

— Вибачайте, Любове Михайлівно, — каже Олексій Златогорський. — Пошуки продовжимо вже навесні. Тоді залучимо георадар і дослідимо всю навколишню територію.

— Він повинен бути на городі, якщо ніхто не розкопував. Я пам’ятаю, що раніше, коли їздили в село, то тут, у кутку, ще була могилка. Там і квіти були, а тепер усе зрівняно з землею, — схвильовано каже жінка.

— Є! — гукає цієї миті, витягуючи кілька кісток, Тарас Верба, який ще трохи заглибився в ґрунт.

Археологи з новими силами беруться розчищати поховання. Невдовзі вже видно кістки рук. Спостерігаю за Любов’ю Мосійчук — жінка ледве тримається, щоб не плакати. Це ж останки її рідного дідуся, якого вона ніколи не бачила, але якого знайшла через 70 років. Звичний холодний осінній день. Пронизливий листопадовий вітер пробирав до кісток. Але й він не зміг остудити гарячі сльози Любові Мосійчук — цього дня вона перепоховала свого дідуся, якого вбили під час українсько-польського конфлікту в роки Другої світової війни...

Сергій НАУМУК

Газета "Волинь-нова"

Фото Тараса ВЕРБИ

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"

28 листопада 2014 р. відбулася 32-га Міжнародна краєзнавча конференція молодих учених «Наука і освіта у краєзнавчому вимірі», присвячена 210-ій річниці заснування Харківського університету. Організаторами конференції виступили історичний факультет та Центр краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Студентське наукове товариство історичного факультету та Всеукраїнська громадська організація «Спілка археологів України». У роботі конференції взяли участь близько 80 студентів, аспірантів та молодих учених, представників наукових, навчальних і культурних закладів України та Росії. Робота конференції відбувалася у рамках 9 секцій.

З матеріалами секції "Археологія" можна ознайомитися тут:

Наука і освіта у краєзнавчому вимірі. Матеріали XXХІІ Міжнародної краєзнавчої конференції молодих учених. Секція «Археологія та краєзнавство». — К., 2014. — 52 с.

Більше інформації >>

Експозиція виставки памяті Д.Н.Козака

27—29 листопада 2014 р. в Історико-краєзнавчому музеї м. Винники Львівської області відбувся П’ятий міжнародний науковий семінар "Давні майстерні та виробництво у Вісло-Дніпровському регіоні", організаторами якого виступили поруч з місцевим музеєм Інститут археології Жешівського університету та Відділ охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації.

Під час проведення семінару було відкрито виставку "Хрінники: 20 років археологічних досліджень", приурочену пам’яті видатного українського археолога Дениса Никодимовича Козака (1944—2014). На ній представлені матеріали, здобуті археологічною експедицією Інституту археології НАНУ під керівництвом Д.Козака на берегах Хрінницького водосховища на Рівненщині. Пам’ятки різних епох, розміщені на берегах водосховища, інтенсивно руйнуються при обвалах високих берегів, тому з 1993 р. тут почалися планомірні рятувальні роботи. Здобуті за двадцять років роботи археологів у Хрінниках матеріали зберігаються у фондах Рівненського музею, який і виступив співорганізатором виставки. Доповнена археологічна виставка також фотоматеріалами, які ілюструють життєвий та науковий шлях видатного українського археолога Д. Козака.

Волинська тематика на семінарі була представлена у доповідях Василя Оприска (Львів), Богдана Прищепи (Рівне), Сергія Теліженка (Сімферополь—Київ), Віталія Коноплі (Львів), Віталія Ткача (Дубно), Дмитра Вертелецького (Остріг), Віктора Баюка (Луцьк), Сергія Панишка (Луцьк), Романа Миськи (Львів), Олексія Златогорського (Луцьк).

Василь Оприск у співавторстві з покійним Денисом Козаком підготували доповідь про один тип виробничих печей сільських поселень Західної Волині у ранньому середньовіччі, охарактеризувавши матеріали досліджень у с. Городок Луцького району. Сергій Теліженко розповів про досліджений неолітичний об'єкт культури лінійно-стрічкової кераміки у с. Ратнів Луцького району. Богдан Прищепа дав загальну характеристику ювелірного ремесла у середньовічній Пересопниці за виявленими під час досліджень матеріалами. Сергій Панишко ввів у науковій обіг результати досліджень гончарного горна литовської доби із Жидичина Ківерцівського району. Матеріали, виявлені під час досліджень поховання кочовників у с. Рованці Луцького району, ввели у науковий обіг Олексій Златогорський і Тарас Верба. Зокрема, провівши серію аналогій серед середньовічних знахідок, вони прийшли до висновку, що у с. Рованці було виявлено поховання угорців.

ДП "Волинські старожитності" висловлює щиру подяку організаторам семінару за його високий науковий рівень, цікаві доповіді, а також за теплий прийом гостей та можливість щиро поспілкуватися з колегами.

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"