Археологічні дослідження

Археологи дослідили городище в Городищі

Луцька рятівна археологічна експедиція завершила дослідження на території комплексу археологічних пам’яток (городище та селище) біля села Городище-1 Баївської сільської ради Луцького району. Він розташований на підвищеній частині заплави лівого берега річки Чорногузки, неподалік від гіркополонківської церкви. В експедиції під керівництвом Віктора Баюка працювали М. Вашета та студенти ІІ курсу історичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки: І. Левчук, О. Балик, М. Бегеза, О. Шишела, Н. Новак та С. Бондарук. Наукові консультації надавали Олексій Златогорський та Сергій Панишко.

В ході робіт вперше стаціонарно досліджено давнє укріплення. Траншеєю розмірами 15 × 1 м виявлено цікаві та різнопланові матеріали. З’ясовано, що городище було зведено на місці давнього поселення і активно функціонувало впродовж Х—ХІ століть. Оборонні споруди того часу складались з рову і валу, на якому простежено сліди дерев’яних конструкцій. Не раніше XVI століття городище підсипали землю, завдяки чому поверхня його набула характерної стіжкової форми з рівною площадкою. При цьому були поховані культурний шар давньоруського часу і залишки оборонних споруд. Таким чином вони і збереглися до нашого часу.

Окрім траншеї на майданчику городища розвідковими роботами охоплено і супутнє поселення. На ньому виявлено матеріали доби бронзи, раннього заліза, римського часу, давньоруського та пізньосередньовічного періодів. Роботи на городищі продовжаться в наступному польовому сезоні.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
19.12.2011

Останнє оновлення на Субота, 23 лютого 2013, 21:35

Раскопки на поселении Уч-Баш в 2011 г.

В 2011 году Инкерманской экспедицией Института археологии НАН Украины были продолжены научно-спасательные археологические исследования на поселении поздней бронзы — раннего железного века Уч-Баш около города Севастополя на правом берегу р. Черная у ее устья (рис. 1). В ходе шестого полевого сезона исследований на этом поселении были продолжены раскопки оборонительных сооружений, открытых в 2010 г. на северо-западном склоне поселения в месте обнажения культурных наслоений, нарушенных земляными работами при прокладке ствола 1, проводимыми МЧС в рамках государственной целевой Программы обезвреживания взрывоопасных предметов в районе городов Севастополя и Керчи.

Рис. 1. Поселение Уч-Баш. Вид пос. Инкерман

Кроме того в центральной части поселения на месте проведения предположительных дальнейших земляных работ был заложен разведочный шурф, который подтвердил наличие неповрежденных археологических объектов и слоев в этой части поселения, ранее исследованной в 1953 г. экспедицией Херсонесского государсвенного музея под руководством С.Ф. Стржелецкого.
Вторая (внутренняя) оборонительная стена (рис. 2). По центру северо-восточной прирезки в слое зольника проявилась перекрытая им группа камней. Расчистка показала, что камни лежат сплошной прямой линией с севера на юг на суглинистом слое. На поверхности ряда камней прослежены следы перекала и большое количество крупных углей. Кладка на момент раскопок четкой системы не имела. Камни завала стены компактными группами располагались в западной части раскопа. Обнаженные участки кладки представляли собой пастелью уложенные крупные плиты, часть из которых упала или съехала вниз. Некоторые из них лежали на древней дневной поверхности в разных частях раскопа на момент разрушения стены. Материал из подошвы стены относится к горизонту IV-УБ младшего дотаврского периода кизил-кобинской культуры. У центральной части стены под завалом камней был собран развал чернолощеного сосуда, рядом с ним — сильно дробленая бедренная кость человека. В слое щебня встречались пережженные докрасна камни, крупные угли.

Рис. 2. СВ прирезка. Древняя дневная поверхность с завалом стены

В юго-западной части прирезки щебнистый суглинок заполняет линзообразное углубление, уходящее в бровку раскопа (ров), северо-западная сохранившаяся оконечность которого была открыта в 2009 г.
В слое супеси, перекрывающем всю поверхность раскопа и подстилающем зольник, несущем следы сильного пожара и разрушений, были найдены фрагмент рогового псалия (тип Жирноклеевский 1), наконечники стрел, фрагменты боевых молотов из диорита.
Целью заложения юго-восточной прирезки было выяснение наличия археологических слоев далее по направлению к провалу взорванной штольни. После снятия дернового слоя, зольника, зачистки супесчаного слоя и снятия завалов камней и щебня проявились два ряда кладок, положенные перпендикулярно друг другу (рис. 3). Кладка верхней стены была ориентирована с запада на восток и сохранилась в два ряда камней. Открыт один ее фас и забутованная часть.

Рис. 3. ЮВ прирезка. Остатки кладок на материке

Вторая (нижняя) кладка — продолжение кладки внешней оборонительной стены 2010 г. — ориентирована с севера на юг, сохранилась в виде камней мелкого бута, лежащих сплошной полосой и углубленных в траншею, вырытую в материке. Видимо, это остатки фундамента стены.
Слой супеси в этой части раскопа традиционно нес следы сильного пожара и разрушений. Среди находок следует отметить фрагмент рогового брусковидного псалия, наконечники стрел, фрагменты диоритовых топоров и молотов, половину диоритовой булавы, фрагментированную бронзовую бляшку.
Таким образом, полевыми исследованиями 2011 года были открыты ряд новых объектов на раскопе 1, назначение которых можно предварительно определить, как оборонительные сооружения поселения Уч-Баш. Датировка этих объектов по сопутствующему материалу остается неизменной — горизонт IV-УБ кизил-кобинской культуры (вторая половина IX — первая половина VIII в. до н. э.). Предположение о сжатых сроках строительства оборонительных сооружений из камня подтверждается, как и факт их разрушения в скорости после возведения. Это событие может быть отнесено к финалу горизонта и всего младшего дотаврского периода кизил-кобинской культуры и определено около середины 8-го в. до н. э. Находки в слое пожара подтверждают гибель поселения от прихода кочевой орды, известной по археологическим источникам, как памятники новочеркасского типа, которая условно может быть определена, как киммерийцы.
Следует также отметить исключительный набор предметов вооружения и конского убора, относящихся к этому времени, найденных на поселении.
Датировка и характеристики зольника, перекрывающего разрушенный участок поселения, не поменялись. Его накопления связаны с выбросом мусора и отходов производства основанного через некоторое время поселения на месте сгоревшего. Датировка зольника — горизонт V-УБ (вторая половина 8-го — начало 7-го вв. до н. э.) самого начала таврского периода кизил-кобинской культуры.
В верхних дерновых слоях Уч-Баша традиционно встречаются находки времени Крымской войны и существования средневекового монастыря IX—XIV вв. н. э., связываемого нами с известным по письменным источникам монастырем София.
Находки из шурфа 4 подтвердили наличие археологических объектов в центральной части поселения.
Все вышеизложенное подтверждает необходимость дальнейших исследований на объектах и необходимость предваряющих любые земляные работы раскопок на поселении Уч-Баш.

Нач. Инкерманской экспедиции
канд. ист. наук Э.А. Кравченко
8.12.2011

Останнє оновлення на Субота, 23 лютого 2013, 20:32

РОЗКОПКИ БІЛЯ с. НЕДАЙВОДА у 2011 р.

У 2011 році Недайводська експедиція ІА НАН України продовжила дослідження святилища і ґрунтового могильника доби пізньої бронзи, що розкопувався в 2008—2010 роках Криворізьким історико-краєзнавчим музеєм. Комплекс розташований на плато першого водоподілу, в 0,3 км на схід від лівого берега р. Інгулець. З півночі пам’ятка обмежена Поповою балкою, що впадає у вказану річку. До південної окраїни с. Недайвода Криворізького району по прямій лінії відстань складаає 3,4 км. Земельну ділянку, де проводяться розкопки, планується передати під кар’єр для видобутку граніту. У сезони 2008—2010 рр. було розкопано курганоподібне святилище площею 254 кв.м, та частину прикурганного простору загальною площею 40 кв. м. У 2011 р. було розширено розкоп ІІ, де була знайдена антропоморфна гранітна стела розмірами 4,1 х 1,2 х 0,7 м, до 36 кв. м. Закладено розкоп ІІІ площею 56 кв. м і розкоп ІV — 350 кв. м, і розпочато роботи у розкопі V на ділянці 35 кв. м. Могильник розташовувався на південь і захід від святилища. Роботи проводилися вручну, суцільними розкопами, з поквадратною фіксацією знахідок. Проміжні бровки товщиною 0,2—0,3 м залишалися через 4 м.

Кам’яні викладки і закладки могил

Під дерновим шаром і шаром чорнозему залягав культурний шар могильника, який складався з темно-сірого і сірого щільного чорнозему з домішкою дрібнозернистого піску. Шар містив велику кількість викладок, конструкцій, одиноких брил і невеликих кусків, переважно граніту, заклади поховань, фрагменти кераміки і кісток тварин. Рівень сучасної денної поверхні субгоризонтальний, переважаючий нахил зі сходу на захід (до –0,6 м) від репера, що знаходився у східній частині розкопу ІІ.

Поховання доби пізньої бронзи

У розкопі ІІІ розчищено гранітну плиту-стелу підпрямокутних обрисів, із загостреною короткою (західною) стороною і звуженою східною. Максимальні розміри складають 4,6 х 2,2 х 0,7 м. Орієнтована по лінії ЗПнЗ — СПдС. Найбільша товщина — на заході, на протилежному боці звужується до 0,3 м. Плита лежала на рівні передматерика (–0,7 м від реперу). Під її краями, по всьому периметру і навколо неї, знаходилися куски каменів від 0,1 м до 0,5 м у поперечнику. Особливо потужною (0,5 м) була закладка під західним краєм («головою»), відповідно стела лежала під кутом 100 із заходу на схід. Зовнішня поверхня пласка, тріщинувата, внизу ввігнута. Північний довгий бік більш-менш рівний, протилежний — з рваними краями. При прокопці знайдені невеликі (до 0,3 м у поперечнику) фрагменти ліпної кераміки з червонуватою зовнішньою поверхнею та фрагменти тазових кісток великої тварини.

Під західною закладкою, нижче материка, залягав пісок. Можливо, плита спочатку стояла вертикально і впала на кам’яні викладки, що є характерними для досліджуваного могильника. На це вказує перепад висот у 0,56 м зі сходу на захід.

Гранітна плита-стела вагою до 10 т

Розкоп ІV площею 350 кв. м був розбитий на південь і північ від траншеї довжиною 20 м (С—З), закладену у травні експедицією Є.Л. Фещенка. В ній були зафіксовані скупчення каменів. В результаті розкопок у квадратах розмірами 4 х 4 м і 4 х 5 м з проміжними бровками шириною 0,2—0,3 м було зафіксовано 10 суцільних скупчень каменів і велику кількість одиноких брил та груп з 3—7 уламків. Їх більша частина залягала на глибинах 0,28—0,3 м від денної поверхні, що, вірогідно, відповідає рівню давнього горизонту.

Антропоморфна гранітна стела, що у давнину стояла орфостатно

У могильнику виявлено 9 поховань, з яких два (№ 2, 5) — кенотафи. Деякі поховання супроводжувалися кам’яними викладками на рівні давньої поверхні в 1—2 шари (№ 1, 2, 6, 7), в інших (№ 3, 4, 5, 8) були компактні заклади-запечатки, що продовжувалися майже до дна (№ 1, 4, 6) по всій площі.

Кам’яна конструкція поховання із двома стелами доби пізньої бронзи

В одному випадку скупчення (№ 9) не було пов’язане з похованням. В його центрі (0,42—0,45 м від поверхні) знаходилися фрагменти трьох (?) ліпних посудин: одна мала горизонтальні «ялинки», нанесені штампом, друга з горизонтальними відбитками перевитого шнура, третя — з горизонтальних подвійних і потрійних ліній, від яких вгору і вниз через 2—2,5 см відходять похилі риски у дві—три лінії.
Відстань між похованнями коливалася від 4 м (№ 5—6, 7—8) до 7 м (№ 4—5, 1—3, 6—1).

Керамічний комплекс є типовим для пізньої бронзи. Могильник попередньо можливо датувати 14—12 ст. до н. е.
В межах оконтуреного розкопу V площею 400 кв. м, у південній і західній частинах виявлено три скупчення каміння розмірами від 5 м до 8 м у поперечнику. Це підтверджує думку про продовження ареалу могильника у північному і західному напрямках.

Заступник начальника експедиції,
науковий співробітник Криворізького
історико-краєзнавчого музею
О.О.Мельник
17.11.201


Унікальна історія Європи захована біля Хрінницького водосховища

Вже дев’ятнадцять років на берегах Хрінницького водосховища працює Волинська археологічна експедиція Інституту археології Національної академії наук України під керівництвом професора Дениса Козака. Щороку археологічну практику в експедиції проходять 200 студентів українських вишів, зокрема і ВНУ імені Лесі Українки. Хрінницький археологічний «плацдарм» став науковою школою для багатьох дослідників: Віталія Шкоропада, Олексія Златогорського, Віктора Баюка, Сергія Демедюка, Михайла Вашети, Дмитра Дем’янчука та інших. Щороку дивують сенсаційні знахідки експедиції, які відкривають нові сторінки історії не лише Волині та України, а й всієї Європи. До того ж працювати доводиться у швидкому рятівному режимі: не дивлячись на законодавство унікальні пам’ятки нищаться забудовами сучасних українських магнатів. Про розкопки та знахідки у Хрінниках розповідає професор, доктор історичних наук, заступник директора Інституту археології НАН України Денис Козак.

— Місце насправді унікальне: по периметру Хрінницького водосховища розташовано безліч пам’яток археології від епохи пізнього палеоліту аж до пізнього середньовіччя. По суті, вся історія людства України представлена тут. Це унікальний заповідник історичної пам’яті українського народу, який треба зберегти і для наступних поколінь. Такого скупчення пам’яток в одному мікрорегіоні я більше не знаю на території всієї України.

За дев’ятнадцять років роботи експедиція має певні досягнення, як це прийнято завжди говорити. Почну з того, що написано декілька монографій на тему наших розкопок і наукових досягнень. Перша — це суто наукова робота «Давні землероби Волині», присвячена археологічним матеріалам, створена мною у співавторстві з Віталієм Шкоропадом і Богданом Прищепою. Друга, моя особиста, називається «Венеди» — присвячена одноіменному слов’янському племені, написана на волинських і подністровських матеріалах. А третя робота напівпопулярної форми називається «Етюди давньої історії України», куди я включив свої найбільш цікаві і цінні знахідки і у популярній формі з великою кількістю ілюстрацій розповів про них. Шість з дев’яти етюдів написані за матеріалами експедиції у Хрінниках. Сьогодні ж готую четверту роботу, також присвячену опису матеріалів нашої експедиції.

— Різні епохи, різні матеріали: від пізнього палеоліту до XV століття. Проте, наскільки відомо, досліджено об’єкти не всіх епох. На які знахідки експедиція звертає найбільшу увагу?

— В першу чергу активно працюємо з матеріалами епохи бронзи IV—ІІІ тис. до н. е.: їх тут достатньо, оскільки природне середовище активно приваблювало людей селитися. Далі знаходимо досить часто матеріали ранньозалізного часу VII—ІІІ ст. до н. е. Беззаперечними «лідерами» у наших дослідженнях є слов’янські старожитності від І ст. н. е. аж до ХІІ ст. і паралельні їм матеріали східних германців ІІІ—IV ст. н. е. Але і інші епохи з їх цікавими знахідками не залишаються поза нашою увагою і в процесі дослідження ми не відбираємо «гірші» чи «кращі», а досліджуємо все у комплексі. Завдяки чому експедиція і має значні досягнення та наукові відкриття, що стосуються багатотисячолітньої історії.

— Так, Ваші наукові відкриття зацікавили Європу і заставили багатьох дослідників змінити думку стосовно чисельних історичних явищ, навіть декого — переписати підручники. Поділиться, будь-ласка, цими найбільшими досягненнями.

— У першу чергу до досягнень Волинської експедиції необхідно зарахувати знахідку зображення найдавнішого землеробського знаряддя — рала. Воно було зображене на амфорі, яку ми знайшли у споруді епохи енеоліту. Це епоха, під час якої на території України процвітала так звана трипільська культура. Рало було зображено досить реалістично і піддавалося комп’ютерній обробці, завдяки чому нам вдалося його реставрувати і перевірити функціонально. Ми взнали навіть скільки необхідно було зусиль, щоб натиснути на нього, на яку глибину у той час проводилася оранка. Виявляється, рало було виготовлено з суцільної дубової деревини, спеціально витесаної і до якої зверху додавалися чепіги. До речі, чересло чи ніж, який розрізав землю, так само був дерев’яним.

Це знаряддя праці з Хрінників відноситься до рубежу IV—ІІІ тис. до н. е. і є найдавнішим в Європі. Подібні знаряддя орного землеробства відображені на печерних малюнках на території Італії на тисячу років пізніше — на рубежі ІІІ — ІІ тис. до н. е., а також знайдені у болотах, але датуються ІІ—І тис. до н. е. Значення цієї знахідки велике і щодо розуміння суті трипільської культури. Раніше було відомо, що це перша землеробська культура на території України. Але доказати цей факт конкретними археологічними матеріалами можливості не було: палиця-суковатка відома також лише за зображеннями, крем’яні та кістяні мотики хоч і відомі, але підтверджують лише факт землеробства на дуже низькому рівні. Наша знахідка безпосередньо пов’язана з трипільцями відображає реалістичну картину тієї епохи: землю орали, але робили це дерев’яними знаряддями праці, які до наших днів не могли зберегтися. Тепер ми завдяки цьому малюнку з Хрінник маємо беззаперечний доказ існування орного землеробства на Україні у носіїв трипільської культури.

Надзвичайно цікавою була знахідка, що відноситься до ранньозалізного часу. В цей час на території Волині за даними Геродота проживало плем’я неврів. І ми виявили садибу рибалка-невра. Житло це було надзвичайно цікавої конструкції: площею близько 20 квадратних метрів, посередині його була вирита величезна яма-вогнище, над якою були сліди від дерев’яних прутів. Ми думаємо, що це була якась сушарня, в якій в’ялили рибу, можливо і м’ясо та фрукти тощо. Під кінець дослідження цього житла на прилавочку під стінкою ми знайшли повний набір рибацьких снастей: виготовлений з кістки гарпун, з ікол кабана захват та ніж-долото. Коли гарпуном ловилася риба, її підтягували наверх, а потім як граблями риба захватом чіплялася за зябра і витягувалася повністю. Очевидно, що цей рибалка був професіоналом, оскільки в його сушарні могло оброблюватися до 20—30 кг риби. І цю рибу споживало не лише місцеве населення, її сушили й для обміну. Саме поселення неврів в Хрінниках невелике: 2—3 будиночки, кілька сімей на 15—20 чоловік. На поселенні ми знайшли наконечники бронзових стріл скіфського типу того ж часу. Отже, відбувався обмін із скіфськими племенами — сусідами неврів за даними Геродота.

 

Не менш цікавою була знахідка, пов’язана з давніми готськими племенами, що прийшли на Україну з Прибалтики в кінці ІІ ст. н. е. Витіснили звідси слов’ян-венедів і зайняли територію Волині, пізніше Поділля, Правобережної і частково Лівобережної України. Панували вони на Україні протягом двох століть. «Панування» було досить своєрідним, не у сучасному розумінні цього слова. Очевидно, що були якісь відносини данини: місцеві племена, у тому числі і слов’яни, платили їм певну данину у вигляді продуктів, речей та військової повинності, а готи забезпечували їх захист, певний порядок всередині Готської держави, що відома в історії як держава Германаріха. Основне було те, що готи захопили всі торгові шляхи і повністю перебрали на себе торгівлю із римськими провінціями. Останні потребували величезної кількості продуктів харчування. Готи забезпечували їх ними, а взамін привозили речі, необхідні їм на місцях: вироби з металу та кераміки. До речі, дуже багато красивої римської кераміки виявлено на поселенні у Хрінниках. Мені здається, що тут була величезна торгова і реміснича факторія, а також — за останніми нашими знахідками — релігійна, культова. У Хрінниках нашою експедицією вже виявлено біля 50 жител, що навіть у сучасному розумінні цього явища — хороше велике село. Виявлено не лише великі житлові будинки, а й склади. Є будинки, в яких ми знайшли скарби римських монет, навіть уламки срібних ланцюжків, які носили на грудях купці з римських провінцій. Тобто тут торгували і це був торговий центр. Очевидно, що звідусіль сюди по Стиру звозили продукти місцевого виробництва, а звідти — від Дністра звозили все необхідне місцевому населенню.
Кілька років назад ми наткнулися на об’єкт, який є просто унікальним для історії не тільки України, а й історії всієї Європи. Ми знайшли давнє капище-жертовник, на якому приносилися в жертву місцевими племенами тварини та люди. Капище представляло собою вимощений глиною майданчик, в середині якого було викладене величезне вогнище діаметром до 2 метрів із нашаруваннями товщиною до півметра. Навколо вогнища були вкопані великі горщики, в яких були певні духмяні зілля, далі йшли ями для жертовного м’яса і з боку від них була яма, в якій різали жертв. Перед капищем був великий майданчик розмірами десь 10 × 8 метрів, вщент заповнений кістками тварин і людей. Ми вважаємо, що це капище мало міжплемінний характер: оскільки тут був великий торговий центр, то очевидно тут же був і великий культовий центр.

Капище у Хрінниках зовсім не характерне для германців Європи, де жертву складали в якомусь місці. Були так звані «святі місця» над озерами, куди скидали предмети господарства, зброю, людей. Поклоніння богам через вогонь, через спалення було поширене в античному світі та у слов’ян. В даному випадку у Хрінниках ми маємо справу з якоюсь культурною і міфологічною «мішаниною».

Про те, що місцеві готи мали тісні контакти з римськими провінціями, маємо ще одне підтвердження у вигляді цікавої знахідки. В одному із жител ми виявили бронзову фігурку бога Сарапіса. Саме житло було своєрідним підпільним храмом-вівтарем. Божок розміщувався у ніші, яка була закрита від основної частини житла. Сарапіс — це суто античний божок, віра у якого з’являється на рубежі IV — ІІІ ст. до н. е. в Єгипті, а потім набуває широкого поширення у Римі. Очевидно, що хтось місцевий з Хрінників перебував досить тривалий час у Римі і приніс ці вірування на поселення. Молився Сарапісу він таємно, виступаючи таким чином своєрідним єретиком свого часу, а для нас — яскравим прикладом античного впливу на германців.

Дуже цікавими для археологів у Хрінниках є горизонти від І—ІІ ст. н. е. до XV ст. — пам’ятки слов’ян, наших безпосередніх предків. І саме 2011 року наша експедиція приділила їм багато уваги. На поселенні в урочищі Шанків Яр ми знайшли споруду XIV ст. Цей період є важким для сприйняття у науковому плані, оскільки поки що є мала кількість знахідок. Відкрили ми цілий закритий комплекс із керамічними та залізними виробами, який дає нам уявлення про цей період історії України. Дуже цікавою знахідкою там було підвальне приміщення-комора, на прилавку якої була залізна частина рогатини, що використовувалася не лише у мисливстві, але і у військовій справі. Знайдено також багато кінських вудил — очевидно господар цього приміщення був здібним вершником.

Цього ж року ми продовжили дослідження венедів — найдавніших слов’янських племен. Вважають, що історію кожного народу необхідно починати з появою про нього згадок у писемних джерелах. Слов’яни як народ стали відомі під іменем «венедів» на початку І ст. н. е. Тацит згадує їх як племена, що проживають на схід від Вісли вздовж Карпат до Прип’яті. Маючи писемні дані, ми тривалий час не могли спів ставити їх з археологічними. Навіть з’явилася така думка, що писемні венеди поселень не мали і постійно мігрували, жили нібито як мавпи на деревах. Нашою експедицією вдалося вперше вивести археологічний пласт цього населення і вписати його в історичну канву. Уявіть собі: жило тисячі людей, про яких ми нічого не знали! І те, що нам вдалося виявити їх поселення та матеріали, я вважаю великим науковим подвигом нашої експедиції.

До категорії важливих знахідок я б відніс також пам’ятку, яку ми виявили на північній околиці села Хрінники, в урочищі Високий Берег. Це спалене село ХІІ ст. Відкрили ми, зокрема, декілька жител русичів до монгольського періоду. Одне з них було повністю спалене і там збереглася вся внутрішня архітектура та інтер’єр. Ми простежили у всіх деталях, крок за кроком особливості давньоруського сільського будівництва на території Волині. Взагалі раніше такого унікального об’єкту не знаходили. Знаємо, що будували зруби, а сам процес уявити було важко. Виявляється, що простір між земляними стінами і дощатою стіною-зрубом забивався глиною. В куті житла був млин: збереглися жорна, а у великій печі зберігся цілий горщик. В житлі мешкала досить багата людина: ми знайшли кінське вудило, обгорілу кістяну накладку до лука, орнаментовану візерунками, кілька ножів, прясел. Неподалік від житла знайдено ще кілька вудил, бронзовий позолочений натільний хрестик візантійського стилю. Ми зараз думаємо над реконструкцією такого повного об’єкту і спочатку зробимо це графічно, а потім відтворимо і сам процес будівництва. Це буде цікаво не лише для науки, а й широкому загалу.
Отже, за матеріалами наша експедиція була успішною і ми будемо продовжувати в наступному році.

— Бажаємо Вам успіхів та нових цікавих знахідок!

Олена Клєбан
Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

5.10.2011


НА ВОЛОДИМИРСЬКОМУ ГОРОДИЩІ ЕКСГУМУВАЛИ БІЛЬШЕ 320 ЛЮДСЬКИХ ОСТАНКІВ

ДП «Волинські старожитності» завершило цьогорічний сезон розкопок на городищі у Володимирі-Волинському. Під час досліджень відкрито частину поховальної ями, де виявлено понад 320 людських останків. Серед них були військові, цивільні, чоловіки, жінки і діти. Ймовірно, тут поховані представники вищих верств населення. На підтвердження цьому археологи знайшли кілька золотих монет, а деякі черепи мають золоті зуби.

— Судячи з характеру поховання, розстріл здійснювали енкаведисти. Крім радянських куль, знаходимо й німецькі. Проте, як відомо, Герман Герінг у 1938 році особисто передав радянській стороні німецьку зброю. Якраз її й використовували енкаведисти, — розповів директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський.

Серед знахідок археологів чимало куль та гільз як радянського, так і німецького виробництва, польські та радянські монети (найпізніша 1940 року випуску). Два жетони поліцейських з особовими номерами дозволили встановити особи двох людей — це молодші постерункові Куліговський та Маловейський. Обидва з Лодзя. Проте згідно з документами НКВД—КГБ ці поліцейські були розстріляні в Росії — в Калініні та Осташкові. Чи їх розстріляли у Володимирі-Волинському, а за документами ще везли в Росію, чи тут залишилися тільки їхні жетони, наразі невідомо. Взагалі знахідка масового поховання викликає чимало запитань.

Біля одного зі скелетів знайдено люстерко, на звороті якого наклеєно портрет маршалка Польщі Едварда Ридз-Сміглого. Дослідники встигли сфотографувати його, а затим зображення на очах зникло. Наразі тривають роботи з відновлення фотокартки.

Ексгумацію проводили спільно з польськими колегами, якими керує професор Торунського університету імені Міколая Коперніка Анджей Кола. Роботи фінансувала українська сторона, а саме ДП «Волинські старожитності». Від фінансування залежить, чи продовжуватимуть роботи наступного року. А що цьогорічні знахідки людських залишків далеко не останні свідчать два шурфи закладені на городищі. У них археологи також знайшли людські кості. Тобто, на цей час досліджено тільки близько половини поховальної ями. А таких ям може бути кілька.

На 26 вересня заплановано перепоховання на комунальному кладовищі Володимира-Волинського.

(фото тут)

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
19.09.2011


Сторінка 7 з 13

Пошук

Контакти

Матеріали на сайт надсилайте на адресу: support@vgosau.kiev.ua
Ми в соцмережах

Інтернет-ресурси

Архів випусків журналу «Археологія» (з 2008 р.)
На сайті Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського.

Blue Shield
Робота для охорони культурної спадщини у світі з координації підготовки і реагування на надзвичайні ситуації (сайт англійською мовою).

National Archaeological Record of Romania (RAN)
Великий архів румунської археологічної та історичної літератури.

Волинські старожитності
Сайт дочірнього підприємства «Охоронної археологічної служби України» ІА НАН України.

Книги за Македония
Література з історії та етнографії Болгарії й Македонії.

Stratum plus
Архів журналу "Stratum plus".

Ви знаходитесь тут: Наші новини Археологічні дослідження