Хроніка

Новий привід для обережного оптимізму щодо справи скіфського золота

30 жовтня 2019 року Верховна Рада України прийняла у першому читанні проєкт закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо збереження культурних цінностей) (реєстр. номер 2187).

Рівно три місяці пройшло від 30 липня 2019 року, коли в Інституті держави і права імені В. М. Корецького НАН України відбувся організований за безпосередньої участі Спілки археологів України науково-практичний круглий стіл «Справа про скіфське золото: поточний стан та перспективи». На круглому столі були присутні знані фахівці з юридичної проблематики, дотичної до відповідної судової справи. Крім того, було серйозне представництво музейної, археологічної та пам’яткоохоронної спільноти, що дало змогу комплексно розглянути відповідну проблематику. Серед широкого кола обговорюваних питань особливу увагу учасників круглого столу привернув той факт, що російська сторона у справі представлена так званими кримськими музеями, які виступають як українські юридичні особи, хоча вже давно існують їх російські «двійники», яким передано все відповідне майно. Фейкові російські юридичні особи, створені в окупованому Криму, звісно ж, не можуть мати ніякої суб’єктності в нідерландському суді. Тому «кримські музеї» виступають під українськими назвами, послуговуються українськими печатками та всією відповідною атрибутикою. Значною мірою сприяє цим спекуляціям те, що в українському державному реєстрі юридичних осіб досі фігурує старе керівництво кримських музеїв, яке було призначене ще до анексії Криму. Змінити цю ситуацію заважає запроваджена ще на початку 2016 року конкурсна процедура призначення керівників закладів культури. Конкурс не проводять, бо є велика загроза, що росіяни скористаються демократичними українськими правилами, щоб узаконити свій вплив на «кримські музеї».

З огляду на цю ситуацію, у п. 9 резолюції круглого столу, яку було надіслано до вищих органів влади України і оприлюднено для широкого ознайомлення громадськості (див: www.vgosau.kiev.ua), зокрема зазначалося, що видаються слушними зміни до законодавства щодо процедури призначення та звільнення керівників закладів культури, які перебувають на тимчасово окупованих територіях України.

Ми схильні розглядати підготовлений у Міністерстві культури, молоді та спорту Законопроєкт № 2187 із зазначеного питання саме як адекватну реакцію влади на пропозиції наукової та фахової спільноти, висловлені у резолюції нашого круглого столу. Сподіваємось, що українська влада максимально прискорить розгляд і ухвалення цього проєкту, який може мати дуже позитивний вплив на справедливе вирішення справи скіфського золота.

Розгорнуті коментарі по цій темі на запит Радіо «Крим Реалії» були надані членом правління нашої Спілки, кандидатом юридичних наук Олександром Малишевим та старшим науковим співробітником Інституту археології НАН України Евеліною Кравченко. (Запис передачі можна прослухати за посиланням).

Нагадаємо, що наша Спілка археологів України приділяє дуже серйозну увагу питанню збереження археологічної спадщини на окупованих територіях України. 16 травня в Археологічному музеї Інституту археології НАН України відбувся семінар, присвячений питанням археології на окупованих територіях та у зонах збройних конфліктів (детальніше за посиланням).

До 125-річчя від дня народження Віктора Платоновича Петрова (1894—1969)

22 жовтня 2019 р. виповнилося 125 років від дня народження видатного українського вченого — археолога, історика, філософа, літературознавця, мовознавця, фольклориста, етнографа, педагога, письменника, доктора філологічних наук, професора Віктора Платоновича Петрова (псевдоніми: В. Домонтович, Віктор Бер, Віктор Петренко, Борис Веріґо).

У 1918 р. після закінчення історико-філологічного факультету Київського університету св. Володимира В. П. Петров був залишений при кафедрі російської мови і літератури для підготовки до професури (1918—1920 рр.) і залишався співробітником університету при всіх його реорганізаціях в 1920—1923 рр. У 1923—1925 рр. В. П. Петров — аспірант кафедри мови і літератури Київського інституту народної освіти ім. М. Драгоманова (створений на основі колишнього університету св. Володимира). Протягом 1918—1925 рр. він викладав також у різних навчальних закладах.

У 1925 р. В. П. Петров перейшов на роботу до Всеукраїнської академії наук, співробітником якої він був з 1919 р. як секретар Комісії зі складання історичного словника української мови. Від 1920 р. працював науковим співробітником Етнографічно-фольклорної комісії ВУАН, із 1923 р. — її секретарем, а з 1927 р. — завідувачем. У 1925—1930 рр. В. П. Петров був редактором журналу «Етнографічний вісник» та інших видань комісії.

1930 р. В. П. Петров захистив дисертацію на ступінь доктора літературознавства «Пантелимон Куліш у п’ятдесяті роки: Життя. Ідеологія. Творчість».

Від 1933 р. В. П. Петров — науковий співробітник Секції (з 1934 р. Інституту) історії матеріальної культури ВУАН, 1939 р. — завідувач сектором дофеодальної і феодальної археології Інституту археології АН УРСР, 1941 р. — директор Інституту українського фольклору АН УРСР.

У кінці 1941 р. В. П. Петров призваний до лав Червоної Армії. Від 1942 р. виконував завдання на окупованій території.

У Німеччині (1945—1949 рр.) В. П. Петров — професор Православної Богословської Академії Української автокефальної православної церкви та Українського технічно-господарського інституту в Реґенсбурзі, продекан філософського факультету Українського вільного університету в Мюнхені, а також співробітник Української вільної академії наук та Енциклопедії українознавства. Викладав філософію, у тому числі, філософію історії та історіософію, українознавство, зокрема, етногенез українського народу. Займався письменницькою і науково-організаційною роботою — один із засновників і член правління Мистецького Українського Руху (МУР), редактор періодичних видань.

У 1965 р. В. П. Петров нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, що офіційно розсекретило його місію під час війни і відразу після її закінчення як розвідника.

Від 1950 р. В. П. Петров працював науковим співробітником Інституту археології АН СРСР, у 1956 рр. переведений на роботу до Інституту археології АН УРСР, де обійняв посаду завідувача наукового архіву, а пізніше, до останніх днів життя, працював старшим науковим співробітником відділу слов’янської та середньовічної археології.

Оскільки документи про захист дисертації в 1930 р. були втрачені, у 1967 р. В. П. Петров отримав науковий ступінь доктора філологічних наук, захистивши дисертацію за сукупністю робіт на тему: «Мова. Етнос. Фольклор».

В. П. Петров є автором понад 200 наукових праць з мовознавства, літературознавства, історії, археології, фольклористики, етнографії, філософії, а також 5 повістей і романів, близько 30 оповідань, новел, есе.

В основі філософії історії В. П. Петрова (за його визначенням — історіософії), ідея дискретності історичного процесу, розчленованості його на окремі градації часу — самодостатні епохи (певні стадії розвитку людства, що характеризуються стабільним співвідношенням взаємообумовлених форм господарства, громадських інститутів і культурних феноменів), та відмова від ідеї постійного прогресу. Цьому відповідає і його концепція етногенезу (зокрема походження слов'ян та українського народу), згідно з якою процес етногенетичного розвитку здійснюється не тільки еволюційним шляхом, а й через переривчастість, кризи, «зміну епох» (при цьому криза є не тільки кінцем епохи, а й початком нової), що і знаходить відображення в зміні археологічних культур.

У мовознавстві В. П. Петров розробляв проблеми архаїчної смислової структури слова з метою відтворення архаїчного шару в східнослов'янських мовах. При цьому він виходив із принципу історичної змінюваності значення слова і пов'язував мовний матеріал з історією матеріальної культури, розглядаючи виявлені в лексиці семантичні зв'язки як відображення в мові тих реальностей, які на певному історичному етапі існували в дійсності. Для отримання відомостей про просторові межі архаїчної лексики В. П. Петровим проведено етимологічний аналіз географічних назв.

Дослідження фольклору дозволило В. П. Петрову зробити висновок, що в первіснообщинну епоху рід уявлявся як єдність мертвих, живих і ненароджених. Характерною ознакою первісності В. П. Петров вважав тотожність на цьому етапі фольклору й ідеології.

В. П. Петров був першовідкривачем поселень типу Городськ трипільської культури (1936), досліджував могильники черняхівської культури Лохвиця (1955) і Косанове (1961—1964), поселення пеньківської культури Стецівка (1956—1958), могильник вельбарской культури Баїв І (1964, 1965) та ін.

Перше видання в Україні наукових праць В. П. Петрова у 3-х томах (111 д. а.) здійснене у 2013 р. з ґрунтовними коментарями В. С. Брюховецьким.

Віктор Платонович — один з видатних українських прозаїків ХХ ст., основоположник жанру романізованого біографії в українській літературі («Аліна й Костомаров», «Романи Куліша»), а також один з основоположників жанру українського інтелектуального роману («Дівчина з ведмедиком», «Доктор Серафікус», «Без ґрунту»). Входив до літературної групи «неокласиків».

Наукові розвідки і власне думки В. П. Петрова багато в чому випереджали свій час. Стало зрозумілим, що історіософія та етногенетична концепція В. П. Петрова відповідає новітнім науковим теоріям, пов’язана з сучасними філософськими напрямками.

Життю і творчості В. П. Петрова присвячені низка дисертацій, кілька монографій, сотні статей і публікацій.

Матеріали про життєвий і творчий шлях В. П. Петрова у вільному доступі в інтернеті:

https://uk.wikipedia.org/wiki

http://www.encyclopediaofukraine.com

https://tyzhden.ua

https://www.youtube.com

http://kharkiv-nspu.org.ua

http://exlibris.org.ua

http://litakcent.com

Останнє оновлення на П'ятниця, 01 листопада 2019, 10:49

Олег Васильович Сухобоков

26 жовтня 1937 року народився Олег Васильович Сухобоков — видатний фахівець в галузі слов’янської і давньоруської історії та археології, який присвятив більше 40 років вивченню території Дніпровського Лівобережжя . Науковий інтерес вченого складали проблеми історії слов’ян Дніпровського Лівобережжя додержавного періоду та часу Київської Русі, їх взаємовідносини з кочовим світом, а також питання етноісторичного розвитку регіону. Основні положення науковця викладені на сторінках близько 200 наукових праць та 5 монографій. Особливістю його наукових робіт було глибоке знання матеріальної культури пам’яток літописних сіверян та давньоруського часу, а також їх сусідів. Головна увага вченого концентрувалася на поселенських та поховальних пам’ятках. Очолювана ним Лівобережна слов'яно-руська експедиція Інституту археології займалась вивченням десятків важливих середньовічних пам’яток України, серед яких Битицьке та Опішнянське городища, Зеленогайсujhький археологічний комплекс, літописні міста Нічан, Путивль, Лубен, Ромен, епонімні пам’ятки волинцевської та роменської культури тощо. Вчений запропонував власну схему еволюції основних складових матеріальної культури слов'ян Дніпровського Лівобережжя від старожитностей VI—VII ст. до роменсько-давньоруських пам'яток ХІ ст. Результатом його досліджень став висновок про єдину «волинцевсько-роменську» чи «сіверянську» культуру Дніпровського Лівобережжя VIII — початку ХІ ст.

Чільне місце в роботах О. В. Сухобокова відводилося також глиняному посуду — найбільш масовому археологічному матеріалу, який використовувався дослідником для створення хронологічної шкали середньовічних культур Лівобережжя . Висновки та розробки вченого, пов’язані з керамічним комплексом пам’яток Дніпровського Лівобережжя, визначили напрямки та перспективи подальших досліджень середньовічного гончарства слов’ян та їх сусідів, особливо літописних сіверян.


Aeterna Memoria: Д. Н. Козак

Сплив 5-й рік від того дня, коли пішов від нас видатний археолог, охоронець культурної спадщини, організатор розбудови археологічних служб в Україні, головний фундатор і перший голова нашої Спілки археологів України, доктор історичних наук, професор Д. Н. Козак (2 квітня 1944 — 23 жовтня 2014 р.).

Неймовірна енергія та завзяття Дениса Никодимовича досі з нами. Пам’ять про нього і його особистий життєвий приклад завжди надихатимуть нас на боротьбу за краще майбутнє для української археології.

Тільки Денис Никодимович з його захватом та організаторськими навичками міг створити Спілку. Якщо збережемо Спілку, а краще — взагалі вийдемо на вищий рівень, то це буде найкраща вдячність Денису Никодимовичу.

Спілка археологів України висловлює щирі співчуття родині вченого! Світла пам’ять!

Правління Спілки

Останнє оновлення на Четвер, 24 жовтня 2019, 00:14

Скіфське золото: резолюція круглого столу

Резолюція науково-практичного круглого столу
СПРАВА ПРО СКІФСЬКЕ ЗОЛОТО:
поточний стан та перспективи

Читати у *.pdf >>

30 липня 2019 року в Інституті держави і права імені В. М. Корецького НАН України відбувся науково-практичний круглий стіл «Справа про скіфське золото: поточний стан та перспективи».

Організаторами круглого столу виступили Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Всеукраїнська громадська організація «Спілка археологів України» та Рада молодих вчених Відділення історії, філософії та права НАН України.

Окрім керівників та провідних вчених вказаних наукових організацій, а також учасників від широкої громадськості, у роботі круглого столу взяли участь представники Міністерства юстиції України та Міністерства культури України, генеральні директори Національного музею українського народного декоративного мистецтва і Національного музею мистецтва Богдана та Варвари Ханенків, директор Науково-дослідного центру «Охоронна археологічна служба України», співробітники Верховного Суду, Інституту археології НАН України, Інституту законодавства Верховної Ради України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Кримського інституту стратегічних досліджень, Музею історичних коштовностей України, що є філіалом Національного музею історії України (загалом – понад 40 учасників).

Учасники круглого столу висловили глибоку стурбованість у зв’язку із затриманням повернення в Україну унікальних музейних колекцій, що є винятково цінною частиною культурної спадщини усього Українського народу, є об’єктами державної власності, належать до державної частини Музейного фонду України, і були вивезені за кордон (спочатку до Бонну (Німеччина), а потім до Амстердама (Нідерланди)) в рамках проведення міжнародної виставки «Крим – золотий острів у Чорному морі».

Особливе занепокоєння спричинене останнім рішенням Апеляційного суду Амстердама від 16 липня 2019 р. (далі – «Проміжне рішення») у справі за позовом кримських музеїв, мотивувальна частина якого поза сумнівом свідчить про перспективу скасування прийнятого 14 грудня 2016 р. на користь України рішення Окружного суду Амстердама, ухвалення нового рішення у справі, для якого суду бракує лише низки формальних пояснень сторін. При цьому, предмет спору судом суттєво звужується і переводиться до сфери винятково приватного права. Натомість нехтується значення належності колекцій до надбання Українського народу та державної частини Музейного фонду України, а також недооцінюється їх юридичний зв’язок із Україною як державою походження за міжнародним публічним правом. Основні докази та аргументи, подані Україною, на цьому етапі залишені судом без належної уваги.

Слід зауважити, що саме такий підхід, який наразі застосований судом, від самого початку розгляду справи обстоюється представниками кримських музеїв, які виступають в інтересах російської сторони.

Враховуючи вирішальність поточного моменту для забезпечення належного вирішення справи з додержанням вимог міжнародного права в інтересах України та необхідність вже зараз системно врахувати досвід, цього багаторічного судового спору в державній політиці та розвитку вітчизняного законодавства стосовно охорони культурної спадщини, учасники круглого столу одностайно висловили такі рекомендації:
1. У разі продовження розгляду справи в рамках, окреслених Проміжним рішенням, за Україною як стороною все ще лишаються непереборні аргументи юридичної правоти. При цьому, з огляду на всю сукупність наявних ризиків, підтримуються зусилля української сторони, спрямовані на касаційне оскарження нею Проміжного рішення від 16 липня 2019 р. до Верховного Суду Нідерландів.
2. Особливо наголошуємо на позиції Апеляційного суду, за якою визнається, що законодавство України як право держави походження (lex originis) застосовується стосовно речових і зобов’язальних правовідносин щодо вивезених українських музейних колекцій. При цьому, судом не береться до уваги той факт, що за міжнародним приватним правом lex originis має пріоритет також у частині кваліфікації публічноправового режиму вивезених з держави походження культурних цінностей. Таким чином, у касаційній скарзі на Проміжне рішення має бути наголошено на тому, що правовий режим даних колекцій як незаконно вивезених культурних цінностей, має бути констатований судом на основі законодавства України.
3. У контексті порушених судом спірних питань щодо права оперативного управління та застосування до нього гарантій, передбачених господарським законодавством України, важливо наголосити на тому, що це право по відношенню до колекцій та предметів державної частини Музейного фонду України має свої особливості, зумовлені специфікою відповідного майна як національного багатства, що є обмежено оборотним і не призначене для господарського використання.
4. Організатори круглого столу засвідчили готовність допомогти державним органам України у налагодженні контактів з іноземними колегами, вченими, які займаються дослідженням права пострадянських країн і позиція та експертні висновки яких можуть бути авторитетними й переконливими для нідерландського суду. При цьому, представники України мають відстоювати національні інтереси в суді на основі принципу правової ідентичності держави, за якого відсутність інституту права оперативного управління у Нідерландах (або інших країнах – членах ЄС), не має впливати на розуміння належності об’єктів культурної спадщини Державі Україна та Українському народу.
5. Даній судовій справі, інформації щодо її розгляду в нідерландському суді доцільно надати більшої публічності, здійснити належний переклад і оприлюднення українською мовою основних судових рішень та інших документів у справі. Крім того, громадськість має бути ширше ознайомлена зі складом колекцій, що перебувають в Амстердамі. Варто розглянути можливість публікації україномовного каталогу виставки, створення віртуальної експозиції в мережі Інтернет тощо. Разом з тим важливо не допускати огульних публічних оцінок дій українських владних органів, їх представників в нідерландських судах, оскільки це шкодить захисту інтересів України, такі оцінки використовуються іншою стороною у справі для посиленні її позицій.
6. За сучасних політичних умов, враховуючи ймовірність кадрових та структурних змін в органах, відповідальних за ведення справи, вкрай необхідним є забезпечення наступності, недопущення збоїв у юридичному супроводі справи, підтримання належної якості та скоординованості відповідних процесів та дій з боку української влади. З огляду на це, новообраному Президентові України В. О. Зеленському слід взяти справу повернення до України скіфського золота під свій постійний контроль. З цією метою доцільно створити робочу групу із представників заінтересованих органів влади, музейних працівників, науковців, зокрема правознавців, для виконання консультативно-дорадчих функцій з підвищення рівня захисту прав та інтересів України в судових органах Нідерландів.
7. Окрім суто юридичного аспекту судової справи, доцільно посилити увагу до історичних, фінансових та інших питань. Непорушність права власності України на відповідні предмети визначається не лише формальними нормами національного законодавства, а й реальною історією формування колекції, створення музеїв, фінансування відповідних витрат за часів перебування Криму у складі УРСР, правонаступником якої є сучасна Україна.
8. Україна ніколи не давала підстав сумніватись у своїй вірності міжнародному принципові неподільності музейних колекцій та не заперечувала важливості зв’язку археологічних знахідок з місцем їх виявлення. Тому є несправедливим, що Росія у контексті судового процесу намагається спекулювати на цих принципах, хоча своєю політикою повсякчас легковажить ними. Належність "скіфського золота" виключно російській історії та культурі подається іншою стороною як загальновідомий і доконаний факт. Це, зі свого боку, ґрунтується на хибному, але активно поширюваному на Заході уявленні про історичну «російськість» Криму та історично справедливе (хоч і явно незаконне) включення півострова до складу РФ. Окрім необхідності спростування цих пропагандистських міфів загалом, слід наголошувати на тому, що відповідна колекція має стосунок до історії не лише Криму, а й у чималій кількості містить матеріальні залишки культур народів, що в давнину населяли сучасні українські землі Північного Причорномор'я. Таким чином, належність колекції до історії всієї України є незаперечною в усіх аспектах.
9. Вже зараз слід врахувати уроки цієї справи шляхом внесення змін до національного законодавства про охорону культурної спадщини та вжиття низки управлінських заходів, щоб убезпечити в майбутньому права та інтереси України у разі відправлення державних музейних колекцій за кордон на міжнародні виставки.
Так, видаються слушними зміни до законодавства щодо процедури призначення та звільнення керівників закладів культури, які перебувають на тимчасово окупованих територіях України, зміни місцезнаходження відповідних закладів та колекцій, затвердження типового договору щодо передавання предметів, що належать до державної частини Музейного фонду України, для експонування на закордонних виставках, яким слід передбачити безумовний пріоритет майнових прав держави та безумовне повернення музейних предметів до України як держави походження.

Учасники круглого столу визнали за необхідне звернутись до Президента України, відповідних державних органів, вчених, широкої громадськості, засобів масової інформації з настійливою пропозицією вжити усіх залежних від них заходів для забезпечення повернення в Україну та надійного збереження в подальшому в інтересах усієї світової спільноти унікальних музейних колекцій, які є нашим національним надбанням і належать усьому Українському народові.

Читати у *.pdf >>

Останнє оновлення на Четвер, 15 серпня 2019, 09:18

Сторінка 2 з 18

Пошук

Контакти

Матеріали на сайт надсилайте на адресу: support@vgosau.kiev.ua
Ми в соцмережах

Інтернет-ресурси

Відлуння віків
Український пам’яткоохоронний інтернет-ресурс.

Blue Shield
Робота для охорони культурної спадщини у світі з координації підготовки і реагування на надзвичайні ситуації (сайт англійською мовою).

Книги за Македония
Література з історії та етнографії Болгарії й Македонії.

Stratum plus
Архів журналу "Stratum plus".

Ви знаходитесь тут: Головна