Cпілка археологів України

  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

Охорона археологічної спадщини

Основні порушення ст. 298 Кримінального кодексу України

Витяг з видання: Антошкіна В.К., Мурзін В.Ю., Таран В.О. Охорона культурно-історичної спадщини у світлі сучасного законодавства України. — Донецьк: Юго-Восток, 2011. — С. 14—33.

ГЛАВА ІІ. Основні порушення ст. 298 Кримінального кодексу України

Науковими співробітниками Запорізького юридичного інституту були надіслані листи керівникам ГУВС та УВС усіх областей України з проханням повідомити про кримінальні та адміністративні справи, що були порушені у зв’язку з порушенням ст. 298 Кримінального кодексу України (далі — КК). Наведемо лише деякі цікаві факти. [Автори вдячні усім керівникам органів внутрішніх справ, які надіслали відповідну інформацію.]

Вінницька область. Згідно листу від 10.07.2008 № 2/1864 на час відправки листа адміністративні та кримінальні справи, що передбачені ст. 298 КК, не порушувалися.
Дніпропетровська область. Згідно листа від 8 серпня 2008 р. № 8/6395 на час його підготовки Управлінням МВС України у Дніпропетровській області за фактами знищення, руйнування або пошкодження пам’яток — об’єктів культурної спадщини та самовільного проведення пошукових робіт на археологічних пам’ятках, слідчими підрозділами УМВС України у Дніпропетровській області за 7 місяців 2008 р. порушено три кримінальні справи, 2 з яких провадженням закінчені та направлені з обвинувальними висновками до районних судів, одну справу зупинено за п. 3 ст. 206 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) у зв’язку з не виявленням осіб, які вчинили злочин.

Розглянемо ці справи детальніше.

1. Кримінальна справа була порушена за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 298 КК за фактом пошкодження курганного могильника на території Михайлівської сільради Апостолівського району. Через не виявлення причетних до цього злочину осіб, він не був розкритий. Проте було надано вказівки щодо поновлення досудового слідства.
2. Кримінальна справа порушена СВ Жовтоводського МВ УМВС України в Дніпропетровській області за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 298 КК стосовно гр. А. Справа направлена до суду.
3. Кримінальна справа порушена прокурором Самарського району м. Дніпропетровськ за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 298 КК. У зв’язку з не встановленням місцезнаходження обвинувачуваного кримінальну справу було зупинено на підставі п. 1 ст. 206 КПК та оголошено розшук обвинувачуваного.

Коли ми стали людьми або how much? (кілька слів про колекціонування)

Результат пограбування скіфського
елітного кургану Ак-Кая в Криму.
Загальний вигляд зруйнованого курганного насипу.
Фото Е.А.Кравченко.

Мабуть, багато хто із нас у шкільні роки, коли на дворі був місяць травень, і так не хотілося вчити уроки, чув від батьків наступне: «Хочеш стати людиною — сідай і вчись!» Мимоволі у голові виникала думка — людина, людство, а я що, не людина? І що таке людство? Пам’ятаєте фразу із радянського минулого — «Все прогресивне людство святкує першотравень!» Якщо є прогресивне, значить, існує і регресивне? А це власне хто? Мабуть всякі деграданти чи ще щось таке. І чому, коли прогресивне людство святкує, я маю вчити англійську? Як там у Булгакова: «Ету сову надо раз’яснить».

Отже, Людство. Є таке слово у мовних словниках. Ми його вживаємо дуже часто в наукових дослідженнях, офіційних промовах, на шпальтах газет, у різних ток-шоу, рідше — у повсякденному спілкуванні, по суті і поза нею. Вживаємо часто, замислюємося рідко, а хтось і взагалі про це не думає, — чи то не має часу, чи бажання, чи навичок, а може і інструменту. А от власне, чому людство? Ми ж не кажемо «вовкунство», а — «зграя вовків», тому що вони живуть зграями і тільки таким чином у змозі вижити. Є, правда, сіроманці, але то поодинокі випадки, скоріше виняток із правила. І серед людей є відлюдники, і це також виняток. Щоправда, є «свинство», але це також про людей, а свині — хороші тваринки. Але ж і люди, і вовки, і свині (не плутайте зі свинюками) належать до світу тварин. Проте, ми єдині серед цього розмаїтого світу, хто має такий глобальний щабель соціальної організації — Людство. Чим же ми такі особливі?

От давайте, подумаємо. Людина первісна, яка отримала у біологів визначення homo sapiens, мало чим була відмінною за укладом свого життя від інших людиноподібних істот. І направленість її життя в принципі не різнилася від інших істот і неістот живого світу: поїсти, вижити, народити потомство. Ця направленість і досі зберігається, проте є ще дещо. Ця тваринка homo sapiens, таке собі мавпеня, змінило світ. Може, воно отримало здатність не просто пам’ятати події, а і передавати ту пам’ять своєму потомству? Стоп. Від цього моменту, вже не потомству, а нащадкам, бо є що наслідувати. Від цього моменту починається поховальний звичай, оскільки ця маленька істота починає цінувати своїх предків, може, за те, що вони зробили, а може, просто, що вони були. Так формується пам’ять, і не просто пам’ять однієї особи, а цілих поколінь. Десь там знаходиться відправна точка Людини. Коли надбаних знань і навичок у колективі людей стає так багато, що вони, аби не бути втраченими, починають вимагати систематизації, з’являється писемність, лічба, арифметика, архітектура, вірування оформляються у релігію, а світогляд у філософію. Так починається цивілізація. Це все, ймовірно, і формує Людство. Отже, людину із світу тварин виділяє виняткове сакральне ставлення до предків.

Але сказане зараз є річчю нематеріальною, такою собі сентенцією, яку не можна взяти до рук, покласти на полицю, сховати, щоб не вкрали. Проте така наша особливість пам’ятати «те, що не з нами було» має матеріальну дотичність, бо ми все-таки належимо до тваринного світу. Поруч із сакралізацією предків ми сакралізуємо і речі, які їм належали.

Сучасний грабіжницький хід у скіфському кургані Товста Могила на Дніпропетровщині.
Фото С.В.Поліна.

Звідси цінність антикваріату, книг і манускриптів, які пережили століття і тисячоліття, догляд за могилами на кладовищах. Особливу цінність для нас являють події і люди, пам’ять про яких ми не змогли зберегти за різних обставин, бо така наша людська психологія, починаємо цінувати коли втратимо. У цю категорію потрапляють археологічні речі — артефакти, отримані шляхом розкопок того, що лишилося від суспільств і людей, які давно загинули, чи просто померли. Тобто цінним для людства початково є пам’ять про предків і все ними набуте й визнання своїх та їхніх помилок, особливо, коли вже нема перед ким вибачатися, а їхні речі є матеріальним проявом нашої до них шани. Причому, чим давніша річ, тим вона є для нас ціннішою.

І тут починається збій програми. Ми про приватні археологічні колекції і пограбування археологічних пам’яток.
Потрібно сказати, що археологія, як наука, починалася з колекціонування. Колекціонування — це культурний та психологічний феномен. В основі його лежить не просто накопичення улюблених предметів, а також і їх класифікація — метод пізнання речей та явищ. Якщо немає класифікації, то немає колекції. Якщо немає класифікації, тоді немає і науки. Адже будь-яка наука — це зібрання фактів, які поступово впорядковуються, систематизуються. Проте само по собі колекціонування, в тому числі і фактів, не є ще наукою.

Зброю, прикраси, посуд, знаряддя з тих перших колекцій, які знаходилися у відкритих музейних зібраннях, чи приватних колекціях, потрібно було якимось чином розкласти, систематизувати. Така вже є природа людини — пізнавати, аналізувати. На початку ХІХ ст. випрацьовується типологічний метод, науковцями пропонуються різні підходи та методи аналізу щодо здобутого із землі матеріалу, того, до створення якого має відношення людина. В першій половині ХІХ ст. випрацьовувалися і методи ведення розкопок. І виявляється також зовсім не даремно — для того, аби вдосконалити фіксацію предметів старовини, зафіксувати зміст знахідки, її контекст. Адже віддавна філософи, історики, натуралісти, етнографи розуміли, що буття людей, тих, які проживали десятки тисяч років тому, чи тих, які жили кілька століть тому, чи, навіть тих, що живуть зараз, відбивають не тільки речі і будівлі, але і «сліди» цих речей, їх зв’язки.

Отже, колекціонування — це був початковий етап становлення науки археології. Але уявімо, якою була б археологія, і чи могла б вона взагалі стати наукою, якби цей етап затягнувся так надовго — до ХХІ століття? Чи могли би ми, громадяни України, дізнатися про дописемну історію свого Краю? Чи могли би ідентифікувати себе? Навряд чи... Археологічні розкопки швидше нагадували б гонитву за скарбами, а відношення до археологічних артефактів було б таким самим, як і до предметів антикваріату. На жаль, в уявленні деяких громадян нашої держави існує саме така картина. В ХХ столітті, археологічні розкопки овіяні романтикою, оспівані в кінострічках, а речі, знайдені археологами, знаходяться в музеях, і такі привабливі, напевно, коштовні, бо давні, із золота, можливо... І їх може знайти кожен, якщо пощастить, якщо добре шукати... І ще — цю пектораль можна, напевно продати... Тільки обережно... Або назбирати колекцію прикрас, таких, які носили скіфи. Друзям показувати? Для чого? Сумнівна цінність! Речі відірвані від контексту знаходження, відірвані від кола подібних речей, не відомі науковцям і широкому загалу — це речі загублені для історії. Ці сторінки в історії знищені, вони ніколи вже не будуть прочитані. Інформація, захована під шаром ґрунту, глибоко в землі, потребує спеціального «прочитання», фахового. Земля — це книга, яку читає спеціаліст, а для охочого за скарбами це лише джерело поповнення колекції. Як ми можемо пізнати нашу історію просто дивлячись на горщик? Нехай в розумній книжці написали, і намалювали його, і ми дізналися, що він був виготовлений 2 тисячі років тому. А якщо їх, таких горщиків десять, сто, тисячі? І якщо вони знаходилися в житлі, в похованні... Це вже статистика, це масова обробка матеріалу, особливі умови знаходження, і на такі операції не здатні збирачі скарбів.

Різні мотиви рухають людьми, які професійно займаються археологією, і тими людьми, злочинцями за визначенням законів, які тільки користуються археологічними методами в своїй скарбошукацькій діяльності. Науковець-археолог після розкопок публікує матеріали досліджень, тобто публічно подає нову інформацію: для інших науковців, для загалу. Можна взяти книгу і прочитати, можна піти в музей і побачити на власні очі, що ж було викопано. А з книги, врешті решт, будь-хто може дізнатися, що за люди користувалися цими мечами, як вони ховали своїх предків, з ким воювали, і чому... Те, що знайшов скарбошукач або має в колекції «любитель археології», ми навряд чи побачимо. Якщо це не наші «друзі». В останній час в середовищі заможних колекціонерів з’явилася традиція відкривати свої колекції для загального огляду. Виглядає так благородно.
Насправді, для заможних колекціонерів їхня колекція — це лише капіталовкладення та спроба приховати соціальну і психологічну недорозвиненість. Збирати археологічні речі зовсім не означає — цікавитися історією!
У такій ситуації між білими і чорними якось брудненько виглядають деякі науковці, які з піною у рота доводять благородство таких колекціонерів, і не тільки доводять, але і публікують їх колекції із чисельними дифірамбами. Так і хочеться при цьому задати одне єдине питання: скільки? чи how much?

Останнім часом вийшла друком ціла низка каталогів приватних колекцій, у впорядкуванні яких брали участь науковці. Одним із перших такого типу каталогів став «ПлаТар» (ПлаТар. Колекція предметів старовини родин Платонових і Тарут. — К., 2004). У науковій літературі чимало речей із цих каталогів було визначено, як підробки, проте таке визначення post factum для приватного колекціонера має вже опосередковане значення. Для переважної більшості колекціонерів колекційна річ не є пам’яткою історії. Для нього це перш за все дуже вигідне вкладення капіталу, оскільки старожитності, на відміну від валют, акцій підприємств, банківських металів і т. ін., із часом лише дорожчають перш за все ментально, і відповідно, матеріально. І це є аксіомою, обумовленою нашим людським єством, про що ми писали на початку цієї статті. Для набуття вартості такою нелегальною річчю необхідне її наукове визначення — атрибуція. Тому виникає питання, чи можемо ми вважати фахівцями тих науковців, які свідомо вводять у науковий обіг відверті підробки. Те саме можемо сказати про рецензування подібних каталогів.

Однак, дещо з цього приводу маємо сказати і на захист науковців. У наш час, коли археологія повністю позбавлена державного фінансування, пропозиція у впорядкуванні приватної колекції (що не є злочином), за що ще й добре платять, для фахівця світового рівня, який при цьому в Україні отримає зарплатню прибиральниці у супермаркеті, є дуже заманливою пропозицією. І тут відповідальність за ситуацію повністю лежить на державі. Але, коли мова йде про методичні засади і теорію археології, яка ставиться з ніг на голову, у прямому сенсі слова, такий дослідник має відповідати за опубліковані «твори» перед науковою громадськістю. Чимало дослідників зараз попри попередні публікації приватних колекцій зайняли протилежну позицію. Хочеться вірити у щирість цих заяв і розуміння, до чого це може призвести. На цьому тлі надзвичайно цинічним і нахабним виглядає видання чергового каталогу приватної колекції із усіма атрибутами потрапляння речей із пограбувань археологічних пам’яток (засвідчення місця знахідки без відповідних документів), яка ще й зберігається у державному музеї також без відповідних документів (Клочко В.И., Козыменко А.В. Наш недавний бронзовый век. — К.: Генеза, 2011; ISBN-978-966-11-0055-7).

Мова йде про колекцію бронз, яка знаходиться не будь-де, а в музеї Збройних сил України Міністерства оборони України. Як туди потрапила ця колекція і як вона була сформована, мають розбиратися компетентні органи. А от факт співпраці із подібного типу колекціонерами науковців, та ще й знаних, співробітників Інституту археології НАН України, членів Вченої ради і членів Спілки археологів України ми обійти не можемо. Ми можемо припустити, що рецензенти цього каталогу В.Ю. Мурзін і С.Ж. Пустовалов, які також є членами нашої Спілки, були введені в оману авторами, або одним із авторів видання і зрозуміють свою помилку. Проте, казати, що був введений в оману доктор історичних наук В.І. Клочко, який, до речі, захистив докторську дисертацію у Польщі, країні Євросоюзу, чимало працював у Німеччині, де таке неприпустимо, не доводиться. Чітка ідеологія нашої Спілки, що ґрунтується на Кодексі етики археолога, вимагає пояснень від наших членів у такій ситуації. Маємо надію їх отримати перед обговоренням цього питання на правлінні і загальних зборах.
Свідченням суто прагматичної мети формування приватних колекцій є й поспішне вивезення їх за кордон під прикриттям виставок. Не доводиться пояснювати, що ці колекції в Україну не повертаються. Так зникла колекція Платонова і Тарути, залишок якої зараз намагаються лишити в США разом із виставкою Національного заповідника «Києво-Печерська лавра», під прикриттям якої вона була вивезена з України. Фактів із вивезення інших колекцій нема, проте є достатньо аргументів на користь того, що вони вже давно знаходяться поза межами країни. Якщо держава не припинить пограбування пам’яток і не втрутиться у процес формування колекцій старожитностей, ми втратимо все!

Антон Панікарський
Евеліна Кравченко

12.03.2011

Інформація на тему:

Від редакції журналу «Археологія».Археологія, 2006, 4, с. 95—107.
Гершкович Я. П. Хранителі незаконних старожитностей в Україні. Археологія, 2005, 3, с. 91—97.
Gershkovich Ya. P. Keepers of illegal antiquities in Ukraine (translation of the article from Archaeology. 2005, 3).
Гершкович Я. П. Про наукову етику, корупцію й підступи Комінтерну (з приводу збірки “Проблемы охраны и изучения памятников археологии степной зоны Восточной Европы”, Луганск, 2010). Археологія, 2010, с. 120—125.
Клейн Л. С. Кодекс етики археолога як справа честі країни. Археологія, 2009, 1, с. 100—102.

 


Про спробу монетизації музейних колекцій

Шановні колеги!

Кілька місяців тому ми звернулися до наукової громадськості за коментарями до недолугого проекту закону «Про культурне надбання». Зараз виникає нова небезпека, пов’язана із механізмом обліку культурних цінностей, частково постульована у цьому проекті. Мова йде про так звану «монетизацію» музейних колекцій, тобто визначення їх ринкової вартості і введення у економічний обіг із правом застави etc. Ця практика застосовується у світі вперше і представлена авторами програми як світова інновація. При цьому ні у кого не виникає думки, чому у розвинених країнах світу таких «механізмів обліку» не було, немає і не передбачається. На нашу думку, це призведе до відчуження об’єктів національної спадщини і є завуальованим грабунком держави. Нижче подано посилання на декілька публікацій з цього приводу. Ми закликаємо усіх, хто має свої міркування, долучитися до обговорення. Ваші коментарі і статті ми розмістимо у окремій рубриці по мірі надходження. Якщо Ви маєте намір опублікувати статтю у іншому виданні, будемо вдячні за надіслане посилання.

http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/02/28/74936/

http://www.radioera.com.ua/eranews/?idArticle=40210

http://www.versii.com/news/251546/

http://life.comments.ua/2011/11/14/302172/ukraina-pretendovat.html

http://mincult.kmu.gov.ua/mincult/uk/publish/article/271871

Думка члена Всеукраїнської асоціації музеїв: Сергій Кролевець. Музейні предмети. Вартість, оцінка, ціна.

6.03.2012



Під головуванням Президента 11.11.2011 відбулося засідання Громадської гуманітарної ради

На порядку денному — питання вдосконалення законодавства щодо збереження національної культурної спадщини та вшанування пам’яті видатних українців.

Говорячи про охорону культурної спадщини, Президент зауважив: йдеться про надзвичайно актуальне питання, проблемні моменти якого потрібно вирішувати якнайшвидше.

«Чекати якихось особливих, кращих часів, переконаний, буде помилкою з нашого боку… Ми зобов’язані як пріоритет для нашої держави, для сучасного і майбутніх поколінь виділити питання національної і культурної спадщини — її відновлення та збереження», — сказав Віктор Янукович.

Законодавство України щодо збереження культурної спадщини потребує комплексного вдосконалення. Зокрема це стосується захисту цінних історичних об’єктів в умовах активізації нового будівництва.

«Законодавством повинна бути чітко визначена пріоритетність вимог охорони культурної спадщини над містобудівною діяльністю. Має бути передбачено необхідний обсяг правових, організаційних, фінансових, економічних, наукових та інших засобів для її охорони», — заявив Президент України Віктор Янукович під час засідання Громадської гуманітарної ради.

Президент також наголосив: обсяг охорони і збереження об’єктів культурної спадщини принципово має визначатися не лише інтересами будівельників, а й принципами Конвенцій, які ратифікувала Україна.

«Саме таку позицію необхідно враховувати при визначенні пріоритетів державної політики та підготовці відповідних змін до національного законодавства», — підкреслив Глава держави Президент України Віктор Янукович виступає за необхідність легалізації приватних археологічних колекцій та внесення їх до музейних реєстрів. Про це він заявив під час засідання Громадської гуманітарної ради.

Сьогодні, зауважив Глава держави, у приватних колекціях зберігається велика кількість культурних цінностей (зокрема археологічних предметів) — і цілком обґрунтовано припустити, що у більшості випадків вони потрапили туди внаслідок несанкціонованих розкопок. При цьому, додав Глава держави, попит на такі артефакти зростає та розширюється мережа їх незаконного видобутку «шляхом руйнування нерухомих археологічних об’єктів».

«Така практика неприпустима, оскільки тягне за собою втрату безцінних для історії держави й усього людства об’єктів археологічної спадщини та негативно позначається на іміджу України», — підкреслив Віктор Янукович.

На думку Президента, сьогодні необхідно знайти розумний баланс інтересів громадянського суспільства, держави та приватних колекціонерів для забезпечення збереження об’єктів археологічної спадщини.

Прес-служба Президента України
Віктора Януковича


Проект закону України "Про культурне надбання"

Шановні колеги!

В Адміністрації Президента України групою юристів під керівництвом відомого колекціонера І.О. Воронова готується новий законопроект, який повністю регулюватиме використання, охорону і контроль культурного надбання України, включаючи його наукові дослідження. За задумом авторів метою цього законопроекту є приведення правових норм у пам’яткоохоронній діяльності України до норм європейського законодавства.
На практиці ж нормами законопроекту повністю руйнується система охорони культурної спадщини. Що ж стосується археологічної наки, то контроль над усіма її етапами переходить до органів охорони культурної спадщини, включаючи методику. наукову аргументацію, правильність наукових висновків і використання рухомого і нерухомого музейного фонду. По суті, йдеться про спробу тотального знищення існуючої системи офіційної археологічної науки на догоду корумпованим бюрократам та недобросовісним колекціонерам, про своєрідну зачистку поля для їх діяльності.
Нижче ми подаємо звернення провідних вчених-археологів України до Президента і сам законопроект. Ми наполегливо просимо усіх археологів, яким не байдужа доля археологічної науки, ознайомитися з законопроектом, особливо, звернути увагу на розділи з 9-го по 12-й. Ми закликаємо усіх знайти час для написання коментарів до цього законопроекту і направляти їх на адресу нашого сайту для розміщення у інтернеті і засобах масової інформації і паралельно на ім’я президента.

З повагою, правління САУ

Проект закону України "Про культурне надбання" (читати тут)


Комментарий к обсуждению закона «О регулировании градостроительной деятельности» доктора философии, бывшего стипендиата фонда А. Гумбольта в Украине Эльке Кайзер (ФРГ)

В последнее время в Германии мы наблюдаем за развитием событий в Украине, связанных с обсуждением и принятием Закона «О регулировании градостроительной деятельности», и видим, что в отношении археологического наследия складывается воистину угрожающая ситуация. Ведь долгие годы в государстве формировалась система выявления и охраны археологических памятников на местах будущих строек. К сожалению, сейчас ей грозит полное уничтожение. Это следует из сути нового Закона, которым археологическая экспертиза перед началом строительства просто не предусматривается. Очень странно, что она представлена сейчас как сугубо административная услуга.
Очевидно, что при подготовке Закона его разработчики не прислушались к мнению профессиональных археологов. Складывается впечатление, что Президент Украины не получил достаточно информации относительно реальной угрозы, которая грозит археологическим памятникам в том случае, если произойдет отмена археологической экспертизы.
Украина приняла на себя ряд конкретных обязательств по охране культурного и археологического наследия, ратифицировав Европейскую конфенцию «Об охране археологического наследия». Нынешний Закон прямо противоречит этой Конфенции. Его принятие — просто нелогичное решение, которое не будет понято профессиональными археологами Европейского Сообщества и всего мира.

17.02.2011


Коментар до обговорення закону «Про регулювання містобудівної діяльності» канд. іст. наук Юрія Рассамакіна, члена Європейської Асоціації Археологів, члена-кореспондента Німецького археологічного інституту

Археологічній спадщині України, якою і так не дуже опікується держава, загрожує швидке знищення за допомогою тієї ж держави. Не враховуючи прийняті закони про охорону культурної та археологічної спадщини, а також міжнародні зобов’язання, активно лобіюється до прийняття Закон «Про регулювання містобудівної діяльності», в якому скасовується археологічна експертиза. Це створює умови для безконтрольного знищення пам’яток археології в зонах будівництва. Можна уявити результати, якщо навіть при діючих законах відбувалося безкарне знищення пам’яток. На жаль, до протестів фахівців та багатьох людей, які переймаються збереженням спадщини минулого, влада не прислуховується.
В європейських країнах існують вироблені роками стандарти по відношенню до збереженню власного минулого. Очевидно, стандарти в Україні інші.
Одним з основних завдань Європейської Асоціації Археологів, зокрема, є контроль над дотриманням в країнах Європи зобов’язань по охороні і дослідженню археологічних пам’яток. Не виключаю, що в разі прийняття Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» в тому вигляді, який він має зараз, зневага влади до збереження археологічної спадщини в Україні може набути міжнародного розголосу.
Зруйнувати завжди легше, тим більше, що для цього потрібні лише нардепівські картки. Потім можна прийняти новий закон, але зруйновані пам’ятки повернути буде неможливо.

17.02.2011


ГОРА НАРОДИЛА МИШУ

коментар нар. деп. України Івана Зайця

Вето Президента В.Януковича на Закон «Про регулювання містобудівної діяльності» є технологією гри в «доброго царя». Це — не вето. Це — гра у вето.


Президент пропонує поправки лише до кількох статей, які кричуще суперечать Конституції України або категорично не сприймаються громадськістю. Однак поправки Президента не зачіпають самої ідеології Закону, неприйнятної в багатьох моментах з огляду на вже існуючі в демократичних державах управлінські моделі, український досвід містобудування та права громадян. Пропозиції Президента суттєво не покращують новий Закон. Руйнівний потенціал цього Закону не зменшиться навіть після їх прийняття.

Президент зробив вигляд, що дослухався до думки громадськості, яка, на відміну від урядовців та парламенту, на перше місце ставить національні інтереси, інтереси місцевих громад та громадян, а не інтереси соціально безвідповідального олігархічного бізнесу. Після цинічного ухвалення Закону парламентом відбулися неодноразові пікетування Адміністрації Президента обуреними громадянами з вимогою заветувати його в цілому. Аналогічні письмові звернення направили до Президента представники десятків, якщо не сотень, громадських об’єднань, вчені НАН України. Проігнорувати повністю вимоги громадськості Президент не наважився, але, по-суті, відмовився піти супротив тих, хто лобіював цей Закон.

У вступній частині своїх зауважень Президент справедливо зазначає, що «зміна існуючого порядку регулювання у цій сфері (містобудівній діяльності — І.З.) має здійснюватись виважено та збалансовано, ураховуючи інтереси як забудовників, так і громадян, територіальних громад та держави...». Президент визнає, що «Закон ... у запропонованій редакції не вирішує зазначених завдань, зокрема, щодо збалансованості інтересів суб’єктів містобудування, а в окремих випадках прямо порушує гарантовані Конституцією України права громадян, місцевого самоврядування». Президент вимушений був визнати, що Закон суттєво погіршує державне регулювання містобудівної діяльності, а також нехтує цілою низкою конституційних прав громадян та інтересами суспільства.

Законом знищено цілу низку важливих владних та громадських інститутів, зокрема, інститути екологічної, археологічної та інших експертиз, інститут громадських слухань, а інститут контролю за будівництвом державно-архітектурною інспекцією перетворюється на фікцію. Але ж інститути експертиз та громадських слухань, як і контролю, формувалися роками. І на практиці вони виявили свою високу ефективність, особливо громадські слухання, які фактично перетворилися в інститут об’єктивної комплексної експертизи будівельних проектів.

Можна констатувати, що Президент не взяв ним же встановленої у вступній частині пропозицій планки вимог до нового Закону. Проілюструємо це конкретними прикладами.

Перше. Президент України пропонує нову редакцію статті 21, яка регламентує громадське обговорення. Просте зіставлення предмету громадського обговорення, викладеного в пропозиціях Президента, з предметом громадського обговорення, визначеного в поки що діючому Законі України «Про планування і забудову територій», показує, що Президент В.Янукович далеко не відійшов від того руйнівного задуму, який міститься в новому Законі «Про регулювання містобудівної діяльності». Навіть після прийняття пропозицій Президента України вже не будуть проводитися громадські слухання щодо окремих об’єктів містобудування, на рівні яких саме й виникають конкретні проблеми для громадян і які породжують найбільшу зацікавленість громадськості та напругу в суспільстві.

Тривала історія «містобудівних війн» довела, що лише під час громадських слухань конкретних будівельних проектів виявлялися грубі порушення чинного законодавства, які допустили архітектори разом із державними погоджувальними органами. Так, якраз на громадських слуханнях в 2007 році було викрито і зафіксовано у протоколі недопустимі порушення державних будівельних норм допущені під час проектування торгово-офісного центру на вулиці Б. Хмельницького, 7 у Києві над станцією метро «Театральна». Тепер про це скандальне будівництво знає вся Україна. Громадські слухання зупинили руйнацію історичної садиби із чотирьох будинків-пам’яток на вулиці Пушкінській, 35-37 у місті Києві та не допустили будівництва елітної багатоповерхівки з підземним паркінгом і басейнами на даху на перетині Пейзажної алеї та Десятинного провулка в самому серці заповідника «Стародавній Київ». Таких прикладів можна навести багато.

Якщо владні погоджувальні органи забудовник міг офіційно купити і отримати бажане погодження, то громадські слухання йому залишалося тільки сфальшувати. Так, не отримавши згоди мешканців на спорудження висотної будівлі по вулиці О.Гончара, 17—23 у буферній зоні пам’ятки ЮНЕСКО, забудовник в 2008 році організував такі громадські слухання, де не були присутні мешканці житлових будинків, прилеглих до ділянки будівництва. В результаті Україна отримала міжнародний скандал, який ледве не закінчився включенням Святої Софії до «чорного списку» ЮНЕСКО. Деколи органи МВС навіть порушували кримінальні справи по фактах фальшування громадських слухань (наприклад, у місті Києві на вул. Лук’янівській 77, де у внутрішньо будинковому просторі забудовник намагався на місці дитячого майданчика звести висотку).

Так вже склалося в нашій країні, що тільки громадські слухання, проведені щодо конкретних об’єктів містобудування, стали дієвим інструментом збереження природного довкілля та історичного ландшафту древніх міст, а також перешкодою для вакханалії забудовників. Допущену фатальну помилку мав би виправити Президент, відновивши в Законі інститут громадських слухань в повному обсязі.

Пропозиція ж Президента зводиться до того, що предметом громадських слухань (обговорення) мають бути лише генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій. Ця пропозиція ще була б прийнятною, якби ці плани були в усіх населених пунктах. Однак, якщо міста ще мають генеральні плани, то планів зонування та детальних планів території немає навіть в м. Києві. В таких умовах Закон «Про регулювання містобудівної діяльності» і в редакції Президента України робить, по-суті, інститут громадського обговорення фіктивним, мертвим.

Цей висновок підтверджується також і аналізом пропозицій Президента в частині правового регулювання таких важливих питань, як порядок проведення громадського обговорення, перелік осіб-учасників громадського обговорення, зміст та обсяг прав фізичних осіб, механізми забезпечення гарантованих Конституцією прав на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50 Конституції України), наслідки непроведення таких слухань. Зокрема, як в Законі «Про регулювання містобудівної діяльності», так і в пропозиціях Президента, визначення порядку проведення громадських слухань виводиться з законодавчого рівня та віддається на розсуд Кабінету Міністрів України. А це суттєво понижує рівень захищеності прав громадян.

Крім того, якщо нині, відповідно до діючого законодавства, мають враховуватись інтереси громадян, які проживають не тільки на території, до якої розробляється проектна містобудівна документація, але й на суміжній, то за пропозиціями Президента «суміжників» вже не існує.

Друге. Питання експертиз (екологічної, археологічної тощо).

Президент України не тільки не відновлює інститут експертиз проектної документації на будівництво (зокрема екологічної, санітарно-епідеміологічної, ядерної та радіаційної безпеки, археологічної), а пропонує цілком неприйнятний і насправді корупційний механізм вирішення проблеми, породженої прийняттям нового Закону «Про регулювання містобудівної діяльності». Президент В.Янукович запропонував замість попередньої експертизи ввести так звану «персоніфіковану відповідальність суб’єктів містобудівної діяльності» за негативні наслідки спричинені допущеними порушеннями при проектуванні та будівництві об’єктів містобудування.

Така пропозиція демонструє повне нерозуміння Президентом суті самого інституту експертизи і є ні чим іншим як підміною понять та пересмикуванням суті проблеми, яка поки що ефективно вирішується чинним законодавством.

Якщо експертиза спрямована на запобігання порушень на початкових етапах будівельної діяльності і недопущення потенційної шкоди (можливих екологічних збитків і катастроф, знищення археологічних пам’яток тощо), то запропонований Президентом механізм є відповідальністю постфактум, «биттям по хвостах», коли шкоди вже завдано і наслідки часто вже неможливо виправити.

Весь цивілізований світ давно перейшов до принципу запобігання, упередження шкідливих дій. Саме на це спрямоване все міжнародне законодавство, зокрема в екологічній сфері та сфері збереження культурної спадщини. Саме ці підходи ми зобов’язані реалізовувати в своєму національному законодавстві. Але цього не розуміє ні наш великий бізнес, ні уряд, ні Президент, ні весь правлячий режим.

Текст пропозицій Президента свідчить про абсолютно абсурдне розуміння владою цілком прозорого інституту експертизи як, начебто, джерела «корупційних ризиків». Якраз навпаки, запропонований В.Януковичем механізм кінцевої відповідальності по факту дозволятиме владі брати неугодний бізнес «на гачок» та сприятиме розвитку корупції. Адже, в таких умовах бізнес просто буде вимушений відкуповуватися від притягнення до правової відповідальності за вже нанесену шкоду (збитки).

Третє. Дивно, що у своїх пропозиціях до вето Президент ігнорує питання відновлення контролю за будівництвом, який цим Законом скасовується для всіх об’єктів містобудування І—ІІІ категорії складності. А чи виправдано в такому випадку існування окремої Державної архітектурно-будівельної інспекції? Чи не доцільніше з метою економії бюджетних коштів переформувати його у відділ при Мінрегіонбуді?

Після введення в дію Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» ситуація в галузі містобудування стане ще більш некерованою, оскільки архітектурно-будівельний контроль будівельних проектів для значної частини об’єктів скасовується, а задеклароване законопроектом регулювання через зонінг сьогодні неможливе, оскільки фактично відсутнє по всій території України.

Вже цих прикладів, а їх можна було б навести значно більше, досить, щоб переконатися, що дане вето Президента В.Януковича є фікцією та є політтехнологією «випускання пари», спрямованою на створення видимості начебто конструктивної реакції влади на обурення громадян щодо нового суто лобістського, антиконституційного і антидемократичного закону. Замість обов’язкового для демократичного суспільства збалансування інтересів тріади – держави, бізнесу та громадськості – маємо фактичне усунення громадськості від впливу на суспільно важливі рішення та ганебну змову соціально безвідповідального олігархічного бізнесу з владою.

15.02.2011


НАВЧІТЬСЯ ЧУТИ!

17 лютого в четвер Верховна Рада України планує розглянути законопроект про регулювання містобудування з поправками від Президента України.
Незважаючи на те, що громадськості удалося досягти вето даного законопроекту Януковичем, однак внесені зміни не відобразили суспільних потреб.
Влада не почула народ — закон про містобудування так і лишився «вердиктом голодомору» та «законом для забудовників».
Тому в четвер 17 лютого о 13:30 під Верховною Радою України відбудеться громадська акція «Навчіться чути!». Громадські активісти, жителі Києва, екологи та археологи передадуть депутатам посилку з вимогами до закону, а також засобами, які допоможуть почути людей. Громадяни не мають наміру здаватися і тепер спільними зусиллями будуть домагатися втілення у життя сформульованих вимог.
На разі, громадські активісти, представники ініціативних груп, що борються з варварськими забудовами, екологи та археологи сформували спільні вимоги до того як має відбуватися містобудування. Вони наступні:
1. До виділення землі під забудову має бути проведена археологічна експертиза (якщо треба — розкопки) та складений детальний план забудови території. Проект цього плану має бути обговорений з громадою. Виділення землі під житлову забудову в межах міських парків, скверів і лісів забороняється.
2. Після затвердження детального плану забудови, що визнає зокрема кількість будинків та їхню поверховість, влада може виставляти землю на відкриті торги. Переможець на торгах повинен отримати екологічну експертизу свого проекту та згоду мешканців прилеглих житлових будинків. Лише після цього угода про продаж / оренду землі під забудову набуває чинності.
3. Гроші за експертизи сплачують покупці / орендатори землі, але через мерію. Напряму вони не замовляють висновки археологів та екологів — замовником їхніх експертиз виступає влада. При цьому в законодавство вноситься норма про кримінальну відповідальність експертів за фальсифікацію висновків.
4. Закон «Про регулювання містобудівної діяльності» має набути чинності лише в умовах:
а) повноцінного наповнення і оприлюднення Державного реєстру нерухомих пам’яток України зі створенням та занесенням в кадастр охоронних зон навколо внесених об’єктів;
б) включення до кадастру усіх територій, що мають особливу цінність.
5. Прямо в законі — а не окремим документом як пропонує Віктор Янукович — має бути передбачена відповідальність за порушення правил при будівництві. По-перше, усі порушення мають бути усунені за рахунок забудовників — включно із знесенням незаконного будівництва. По-друге, посадові особи та керівники забудови мають нести кримінальну відповідальність за порушення. По-третє, компанія-замовник будівництва має сплачувати штрафи за порушення - до 100 тисяч неоподаткованих мінімумів.
Сформований перелік вимог громадян до законопроекту зігноровано.
«Закон для забудовників» не дає відповідь на проблему відповідальності забудовника, ігнорує екологічну та археологічну експертизу, а також громадські слухання щодо конкретних забудов.
Замість конструктивного діалогу і цивілізованого вирішення суспільних проблем, влада, на жаль, вирішила прийняти до уваги лише комерційний інтерес забудовників.

Організатори:

Громадський рух «Збережи старий Київ»
Всеукраїнська екологічна ліга
Ініціативні групи мешканців Києва по захисту від незаконних забудов
Громадська організація «Видибай-захист водойм та берегів»
Українська екологічна асоціація «Зелений світ»
Національний екологічний центр України
«Свідомо»

15.02.2011


Звіт про акцію протесту

Справа Прометеїв опинилася у надійних руках геростратів
У понеділок 17 січня у Києві біля Адміністрації Президента відбулася спільна акція протесту проти введення в дію закону «Про регулювання містобудівної діяльності» № 7418. У акції взяли участь археологи, екологи, історики, музейники, краєзнавці, науковці і громадськість. На наш заклик відгукнулися і кияни, яким не байдужа доля нашої національної спадщини.
Як відомо, 13 січня Верховною Радою України 296 голосами було прийнято закон, за яким будівельним компаніям дозволено проводити будівництво без будь-яких погоджень і наукових експертиз. Під варварське знищення підпадають тисячі археологічних пам’яток у всіх містах і міських зонах України, які ще не відкриті або відкриті, але не включені у реєстри пам’яток місцевого і національного значення. Закон підтримали фракції Партії регіонів, комуністи, позафракційні, а також П. Мовчан і В. Яворівський.

Під час акції було зібрано підписи проти впровадження цього закону, які було передано до Адміністрації Президента із вимогами ветувати варварський закон. Ніхто із Адміністрації до нас не вийшов. Щоправда, коментар уряду у СМІ був відповідний — там зібралася купка невігласів. Тобто в нашому уряді, який обирався народом, вважають членів-кореспондентів, професорів, докторів і кандидатів наук, наукових співробітників, викладачів ВИШів, музейників неволодіючими питаннями у власній галузі знань. А як же вони тоді відносяться до Президента?
Українська влада наслідує Герострата, який навмисне спалив храм Артеміди в Ефесі задля того, щоб прославитися. Треба віддати йому належне — він відомий дотепер. Чи знаємо ми приклад більш ницої слави? Наскільки треба бути невпевненими у собі, слабкими людьми, щоб таким чином стверджувати владу? Чи можна думати, що таким чином можна досягти позитивного результату? Невже ніхто ніколи не замислюється про конечність життя? Археологи за своє життя розкопують чимало могил. У варварських суспільствах туди разом із покійником клали усе його багатство, щоб покійний забрав його із собою в інший світ. Можемо авторитетно заявити: жодного разу не забрав! Як закопали, так і лежить, якщо свої ж прагматики не пограбували після похорон.
Ми звертаємося до української громадськості за підтримкою. Археологічні пам’ятки належать народу України, ми боремося не за власну, а за державну власність і національну спадщину.

Евеліна Кравченко
19.01.2011


Акція протесту

УВАГА!!!
Справа Прометеїв опинилась у надійних руках Геростратів!

ШАНОВНІ КОЛЕГИ!
Ми звертаємося до всіх небайдужих до долі пам’яток археології на території України!
13 січня цього року Верховною Радою України було прийнято закон «Про регулювання містобудівної діяльності» № 7418 (депутати віддали за нього 296 голосів), за яким усі наші археологічні пам’ятки без погоджень наукових структур і будь-яких досліджень при будівництві будуть знищені. Знищення археологічних пам’яток вже узаконено.
Спілка археологів України сьогодні 17 січня о 12 год. біля будинку Спілки письменників України на вул. Банковій проводить акцію протесту. Ми закликаємо приєднатися до нас і підтримати нашу акцію проти знищення національної спадщини народу України. Куля, пущена у минуле, розірветься бомбою у майбутньому!

Правління ВГО САУ
17.01.2011


З виступу Президента України В.Ф. Януковича на засіданні Громадської гуманітарної ради при Президентові України (м.Київ, 22 грудня 2010 року)

Говорячи про інше питання порядку денного засідання Гуманітарної ради — про невідкладні завдання у сфері збереження та охорони культурної спадщини в Україні, Президент констатував, що Україна має безцінну культурну спадщину, що становить невід’ємну частину пам’яті та історії українського народу, яку необхідно зберегти і передати майбутнім поколінням.
«Рівень суспільної опіки над такими об’єктами є випробуванням на нашу державну зрілість, на нашу європейськість, про яку ми весь час кажемо. Це — надзвичайно складна і відповідальна справа. Розпорошеність повноважень і фінансових ресурсів, відсутність координації та узгодженості в діях негативно впливають на збереження пам’яток культурної спадщини, історико-культурних заповідників і музейних колекцій. Це питання потребує чіткого окреслення в контексті проведення адміністративної реформи.
Я вимагатиму суворого покарання за протиправні дії, маніпуляції об’єктами культурної спадщини. Ми зараз цю роботу проводимо разом із правоохоронними органами. І я хочу застерегти всіх — про це кажу публічно — застерегти тих, хто має такі плани на майбутнє. По-перше, це не вдасться, по-друге, ми з ганьбою припинимо будь-які намагання робити це в Україні», — підкреслив Глава держави.
«Будь-яка політика передбачає забезпечення її відповідним фінансуванням. Якщо держава бере під свій захист об’єкти культурної спадщини, то вона повинна виконувати свої зобов’язання. Насамперед це стосується пам’яток світового та загальнонаціонального значення. Відповідні кошти на їх утримання вже повинні бути передбачені у Державному бюджеті на 2011 рік.
Україна має понад 140 тисяч пам’яток, з них понад 4 тисячі — національного значення. Маємо визнати, що на сьогодні значну кількість пам’яток держава утримувати не може. Як свідчить світова практика, жодна країна не забезпечує фінансування пам’яткоохоронної галузі повністю за рахунок державного бюджету. У багатьох країнах держава забезпечує половину, а то й третину необхідних видатків. Це — світова практика. Отже, треба вирішувати питання про залучення інших джерел фінансування.
На мій погляд, прозорі механізми будуть стимулювати роботу як фахівців-археологів, реставраторів, дослідників, так і інвесторів. Головним завданням держави має стати створення привабливих умов для залучення в цю сферу інвесторів. Для цього насамперед необхідно провести інвентаризацію з подальшою паспортизацією всіх об’єктів культурної спадщини.
Необхідно вивчити можливість надання тих чи інших об’єктів у концесію, визначити концесійні умови. Ми маємо приклад залучення приватних інвестицій на виконання реставраційних робіт шляхом передачі пам’яток культурної спадщини у концесію у Львівській області. Загальновідомо, що культурні надбання стимулюють економічну життєздатність громади. Ми повинні знайти баланс між необхідністю охорони культурної спадщини та економічною вигодою від її використання.
Зрозуміло, що потрібне спрощення теперішньої дозвільної системи, бо в своєму нинішньому стані ця система призводить до масштабної корупції і руйнування. Але з іншого боку, у процесі реформування бажано, як кажуть, «не вихлюпнути з водою дитину».
Відомо, що Уряд зараз готує ледь не революційні зміни до законодавства про містобудівну діяльність. Хотілося б побажати розробникам проекту зваженого підходу до законодавчих ініціатив, щоб не повторити ситуацію, яка склалася з Податковим кодексом. Тому нам треба буде уважно слідкувати за цим питанням і вчасно реагувати. Не можна допустити, щоб господарська діяльність ставила під загрозу інтереси збереження культурної спадщини.
Особливу увагу необхідно приділити українським об’єктам, включеним до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це наша всенародна гордість. Ми повинні усвідомлювати свою відповідальність перед світовою спільнотою за їх збереження. Якщо Україна не виконає своїх зобов’язань щодо належного утримання об’єктів світового значення, суттєво постраждає престиж нашої держави.
Не виключені й проблеми з включенням до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО інших унікальних українських пам’яток, зокрема таких, як Бахчисарайський палац і Херсонес Таврійський. Які основні завдання стоять перед нами у цьому зв’язку?
Законодавчо закріпити охоронний статус територій, віднесених до Списку світової спадщини ЮНЕСКО та їх буферних зон. Визначити при цьому можливі режими їх використання та напрямки збереження; передбачити створення при територіях, що належать до Списку світової спадщини ЮНЕСКО, Наглядових рад, до яких входили б представники Держкультспадщини, органів місцевого самоврядування, громадських пам’яткоохоронних організацій та міжнародні експерти ЮНЕСКО високого рівня; введення мораторію на будівництво в межах охоронних і буферних зон об’єктів; урахування статусу пам’яток світового надбання та режимів використання їх територій при плануванні розвитку міст.
З метою усунення цих проблем потрібно невідкладно підготувати та внести до Верховної Ради України законопроект, яким передбачити доповнення Закону України «Про охорону культурної спадщини» окремим розділом, присвяченим питанням охорони пам’яток, включених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Не менш важливу проблему становить так звана «чорна археологія». Зростаючі апетити деяких колекціонерів до безцінних старовинних речей призвели до виникнення потужного чорного ринку незаконної торгівлі культурними цінностями. Безумовно, з цим держава не буде миритися.
Ми зобов’язані вжити заходів щодо дотримання вимог міжнародних актів та на законодавчому рівні покласти край нелегальному видобутку, обігу і колекціонуванню археологічних знахідок. Необхідно внести зміни до законів України «Про охорону археологічної спадщини», «Про музеї та музейну справу» щодо віднесення приватних археологічних колекцій до державної частини Музейного фонду України, встановлення порядку управління ними, а також санкцій за відмову від їх реєстрації.
Вважаю, що цими та іншими заходами, а також спільною увагою і турботою до збереження національної культурної спадщини, буде забезпечено подальший культурний розвиток України», — сказав у своєму виступі Глава держави.

Інформація Прес-служби Президента України Віктора Януковича

22.12.2010


Неоголошений, за браком часу, виступ члена Громадської Гуманітарної ради при президентові України академіка НАН України П.П. Толочка на засіданні ради 22 грудня 2010 р.

Високошановний Віктор Федорович!

Говорити я буду про охорону історико-культурної спадщини, котра, на жаль, ніколи не була серед державних пріоритетів. Не все гаразд з нею і в даний час. Негативні тенденції мають місце як у законодавчій сфері, так і в адміністративній практиці.
так, згідно з поправками до Закону України «Про охорону археологічної спадщини», (ст. 9') від 09.09.2010 року можливість приватизувати земельні ділянки без попередньої археологічної експертизи одержали «фізичні особи». Виходячи з того, що ними приватизується близько 90 % земельних ділянок, неважко передбачити долю археологічних пам’яток. викликає занепокоєння і проект Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», поданий Кабінетом міністрів на розгляд Верховної ради України. У ньому пропонується вилучити із законодавства не тільки проведення наукової археологічної експертизи земельних ділянок, відведених під будівництво, але й унеможливити контроль за цим органів охорони культурної спадщини. Їхні представники, згідно проекту, будуть залучатися до погоджень лише у випадку, коли під приватизацію потраплять землі історико-культурного призначення. В умовах відсутності повного кадастру земель і невизначеності земель історико-культурного призначення, це безперечно також призведе до значних втрат.
Спрощення погоджувально-дозвільної системи будівництва, що в цілому є правильним, може спричиниться до того, що зміст нового закону увійде в суперечність із Європейською конвенцією «Про охорону археологічної спадщини», ратифікованою Верховною Радою України 10.ХІІ.2003 р. стаття 5 цієї Конвенції чітко визначає, що плани облаштування територій мають бути узгоджені і поєднані з відповідними потребами археології.
Насторожує негативне ставлення високих представників виконавчої влади до охорони історико-культурної спадщини і людей, що її здійснюють. Одні звинувачують археологів у набиванні ними своїх кишень мільйонами гривень під, начебто, надуманим приводом необхідності проведення археологічної експертизи, інші заявляють: «А навіщо взагалі платити археологам за початок будівництва?» Маємо елементарне нерозуміння того, що археологи провадять охоронні роботи не для задоволення своїх професійних інтересів, а на виконання відповідних законоположень і є такими ж державними людьми, як і високопосадовці, що мають до них претензії.
І ще про одну культурно-охоронну проблему, яка перейшла у спадщину від попередньої президентської адміністрації. Мова про відбудову Десятинної церкви. І в минулому, і тепер я дотримуюся думки, що цього робити не можна. По-перше, тому, що ми не знаємо, якою вона була в давньоруські часи, а по-друге, нове будівництво неминуче призведе до нищення того оригінального, що лишилося від церкви.
Мені доводилося чути спекулятивні заяви, що відновленням Десятинної церкви опікується сам патріарх Руської православної церкви Кирилло, який отримав певні обіцянки щодо цього від президента України. Я порушив це питання на Патріаршій раді з культури і отримав цілком конкретну і розумну відповідь від патріарха. «Якщо спеціалісти не знають якою була Десятинна церква в давнину, — сказав він, — ні про яку відбудову не може бути й мови. Це був би своєрідний архітектурний кітч, який нікому не потрібний».
Я розумію, що нинішній владі доводиться вирішувати надзвичайно складні економічні і політичні проблеми, і очевидно, що культуро-охоронная сфера далеко не на першому місці. Але цілком очевидно, що абстрагуватися від неї влада не повинна.

23.12.2011


Сторінка 6 з 6

Пошук

Контакти

spilka.arch.ukraine@gmail.com
Ми в соцмережах

Інтернет-ресурси

National Archaeological Record of Romania (RAN)
Великий архів румунської археологічної та історичної літератури.

Археологія Дубенщини
Сайт присвячений археології та історії м. Дубна і Дубенського району Рівненської області, а також близьких територій (Віталій Ткач).

Книги за Македония
Література з історії та етнографії Болгарії й Македонії.

Відлуння віків
Український пам’яткоохоронний інтернет-ресурс.

Сайт "Историческая библиотека"
Великий обсяг літератури з археології в html-форматі.

Ви знаходитесь тут: Новини Охорона археологічної спадщини