Нещодавно фахівці Полтавської археологічної експедиції ДП «НДЦ «Охоронної археологічної служби України» Інституту археології НАН України завершили розкопки в історичному центрі Полтави, по проспекту Першотравневому.

Хвіст-добудову до кургану з похованнями доби ранньої бронзи у селі Щасливцеве дослідила цього року Арабатська експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом Юрія Болтрика. Дослідження розпочались з вивчення ділянки довкола провалу поховальної катакомби, про який повідомив місцевий мешканець Дмитро Борисенко.

Поховальний комплекс складався з невеликої круглої вхідної ями, із якої вузький лаз вів до великої поховальної камери площею 5,2 кв. м. Подальші дослідження добудови до кургану дозволили відкрити іще п’ять поховань: одне катакомбної культури та чотири — бабинської культури (з них двоє — немовлят). У центральній частині камери випростано, головою на захід, розміщувались залишки кістяка. Небіжчик з центральної камери, вочевидь, був особою високого соціального статусу. Про це свідчить набір предметів, який поклали з тілом: добре відполірований кам’яний молоток з просвердленим отвором та дерев’яним руків’ям, розфарбований червоною фарбою посох (стрекало?) із круглим навершям, 7 наконечників стріл зі світло-жовтого прозорого кременю.

Надзвичайно цікавим є спосіб поховання — зі слідами традиції «моделювання черепів». Голову померлого відокремили від тіла та піддали обряду мацерації, тобто позбавлення черепа м’яких тканин шляхом виварювання чи вимочування у спеціальних розчинах. На черепі померлого виявлено сліди ритуального моделювання обличчя сумішшю глини та вохри.

Дослідження відбуваються за підтримки Віктора Плохушка — голови Щасливцевської сільської ради. У майбутньому планується зберегти історичний ландшафт Арабатської стрілки, відтворивши курганні насипи, а матеріали передати на експонування до Генічеського краєзнавчого музею.

Детальніше за посиланням: iananu.org.ua

Щойно завершився черговий етап комплексного архітектурно-археологічного дослідження нововідкритих підземель Башти князів Чарторийських та Колегіуму єзуїтів у Луцькому заповіднику.

Наразі досліджено виявлені приміщення першого підземного ярусу Башти та супутнє приміщення підземель Колегіуму.

Вражають знахідки із заповнення підземель, серед яких поки крайня — мініатюрний глечик-заклад, віднайдений під першим рядом мурування у куті між Баштою та Колегіумом.

Розмуровано перестінок, за яким археологів чекали наступні відкриття — комплекс п’яти приміщень першого підземного ярусу Колегіуму та наступна замуровка. Архітектура нововідкритих підземель вражає: прекрасно збережені склепіння, ніші різноманітного призначення, технологічні шахти та переходи роблять об’єкт найбільш значною археологічною знахідкою Волині за період Незалежності України.

Після проведення підготовчих робіт наукове археологічне вивчення нововідкритих підземель неодмінно буде продовжено.

Роботи організовано експедицією Охоронної археологічної служби Інституту археології НАН України під керівництвом Віктора Баюка за допомоги та участі Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м. Луцьку, Спілки археологів України та Волинського Національного університету імені Лесі Українки на замовлення та за кошти Луцької міської ради.

Кілька днів тому інформаційний простір сколихнуло інформаційне повідомлення Олександра Алфьорова про сенсаційну знахідку скарбу срібників на Житомирщині. На місце знахідки оперативно виїхав Андрій Петраускас — керівник Житомирської археологічної експедиції ІА НАН України та голова місцевого відділення САУ. Ми попросили його прокоментувати результати обстеження локації.

«Експедиція Інституту археології НАН України в кінці серпня 2020 р. обстежила місце знахідки скарбу срібників, які виявив поблизу смт Городниця Новоград-Волинського району Житомирської області мешканець селища С. М. Комаром та атрибутував к. і. н., науковий співробітник Інституту історії НАН України О. А. Алфьоров. На місці обстеження досліджено об’єкт — яму, в якій були виявлено скарб. В заповненні ями та у відвалах було виявлено 6 цілих і фрагментованих срібників. На сьогодні «Городницький скарб» срібників князя Володимира Святого та Святополка Окаянного налічує 38 монет», повідомив Андрій Петраускас.

У польовому сезоні 2016 р. були продовжені дослідження на території Центрального розкопу Білгород-Тірського городища у північній частині Північно-Західного ділянки. Роботи проводились на площі прирізки 2010 р., а також безпосередньо на схід від неї.

Палеобіологічні дослідження матеріалів з розкопок у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику

Під час археологічних розкопок на території Митрополичого саду у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику влітку цього року було проведено дослідження палеобіологічних решток.

Забір біологічних зразків здійснювався методом флотації, тобто органічні рештки збирали з поверхні води після відділення легкої фракції від важкої.

У результаті флотації частини заповнення споруди XVII—XVIII ст. на рівні долівки отримано рештки: антракологічні (деревне вугілля), палеоетноботанічні (зернівки культурних рослин), археозоологічні (кістки риб).

Завдяки тісній співпраці сектора археології Заповідника з академічними інституціями України — Інститутом археології та Національним науково-природничим музеєм проведено визначення отриманих палеобіологічних решток.

Антракологічні визначення провела старший науковий співробітник Інституту археології, канд. істор. наук М.С. Сергєєва.

З 11 зразків вугілля 7 належать сосні (Pinus sp.), 1 — дубу (Quercus sp.), 3 — широколистяним деревам, проте їх рід не визначено через дрібні розміри зразків. Серед зразків репрезентована тільки стигла деревина. Ці породи дерев характерні для мішаних і широколистяних лісів регіону. Деревина сосни і дубу належала до основних видів ділової деревини з широким діапазоном використання.

Палеоетноботанічні визначення проведені старшим науковим співробітником Інституту археології, канд. істор. наук С.А. Горбаненком.  Виявлено 4 зернівки культурних рослин:  2 зернобобові – вики ервилії (Vicia ervilia);  1 зернівка проса (Panicum miliaceum), очищеного від плівок — пшона;  1 зернівка культурної рослини через значну зруйнованість не може бути визначена (Cerealia). Зважаючи на надзвичайно малу насиченість палеоетноботаніними матеріалами, споруда не може мати відношення ні до зберігання, ні до приготування їжі рослинного походження.

Іхтіологічні рештки визначені науковим співробітником Національного науково-природничого музею канд. біол. наук О.М. Ковальчуком.  Виявлено:  1 кістка – осетр (Acipenser gueldenstaedtii);  4 кістки – лящ звичайний (Abramis brama);  34 лускових пластинки коропових риб;  3 хребці щуки (Esox lucius); 3 кістки та 19 лускових пластинок окуня річкового (Perca fluviatilis).

Таким чином, визначення палеобіологічних залишків істотно розширюють інформацію щодо побуту мешканців Києво-Печерського монастиря у XVII—XVIII ст.

Джерело: www.kplavra.kiev.ua

Інститут керамології НАН України запрошує всіх охочих долучитися до шостого польового сезону на Глинському археологічному комплексі, пам’ятці національного значення ІХ—XIV ст. Із 17 червня по 10 липня 2016 року на базі польового табору в с. Глинське Зіньківського району Полтавської області буде проведено черговий сезон археологічних досліджень за підтримки ГС «Останній Бастіон».

Докладніше >>

Полтавське обласне відділення ВГО "Спілка археологів України" (facebook.com)

Необхідні предмети:

1) антимоскітна сітка з розмірами комірки 1 × 1 мм розміром приблизно 1 × 1 м;
2) невеликі шматочки сітки розмірами приблизно 10 × 10 см;
3) відро стандартне;
4) таз не менше ніж на 2 відра.

Послідовність дій.
* Якщо ґрунт має дрібнозернисту структуру (супісок), його можна частково просіяти на антимоскитній сітці (30—95 %).

1. Набрати на сітку приблизних розмірів 1 × 1 м близько 1 відра ґрунту.
2—3. Помістити сітку з ґрунтом у таз.
2—3. Налити води у таз.
4. Обережно перемішувати й подрібнювати ґрунт вручну хвилин 10—20 (за відчуттями).
5. Зібрати невеликими сіточками все з поверхні води (1—4 сіточки — за відчуттями).
* Якщо на поверхні води виникла піна (результат взаємодії з глиною (?)), зібране на сіточці можна обережно промити, тримаючи сіточку з пробою на долоні над тазом, поливаючи з іншої долоні водою прямо з тазу.
6. Після флотації (п. 5) решту обережно переминати / промивати через сітку хвилин 30—40 (за відчуттями). У кінцевому результаті, на дотик у сітці не має залишатися нічого мсякого.
7. Розкласти сіточки й сітку для просушування проб.

Оскільки мокрі проби погано знімаються з сітки, їх слід підсушити до стану, коли їх можна буде згребти з сітки з мінімальними втратами (за відчуттями).

Результати флотації: бажано вручну відібрати й викинути рештки сучасного виду (переважно коріння), решту (усе чорного кольору, можливо трохи з брудом сіруватого кольору) складати, наприклад, у скляну посудину з кришкою. Тримати зазвичай краще відкритою, щоб не накопичувався конденсат. Можна загорнути зразок у цупкий папір.

Результати промивання: частково на сітці для промивання залишаються матеріали з флотації; бажано їх зібрати до банки з результатами флотації. Решту можна перебрати в таборі. Для цього зручно використовувати стіл, одноколірний (бажано світлий) папір, дрібні предмети типу ножа для перебирання.
Результати промивання можна зберігати у будь-якій зручній упаковці.

Встановлення пріоритетів.
Для визначення інформативності проб, варто на початковому етапі провести фільтрацію по одному відру з об’єктів (для контролю, краще профільтрувати два відра), що викликали зацікавленість. Їх слід ретельно оглянути, після чого приймати рішення, які з об’єктів найпрдуктивніші. Якщо, наприклад, у результатах промивання не виявиться іхтіології, то, можливо, від промивання слід відмовитися.

Увага! Усі ці дії на практиці навіть простіші, ніж здається після прочитання інструкції.

Флотація і промивання — такі самі методи археологічних досліджень, як і звичайне ретельне розбирання об’єктів. Такі методи досліджень не нові, однак в Україні постійно використовуються лише на пам’ятках кам’яного віку. Одні з перших робіт із застосуванням промивання в Україні проведено у 1970-х рр. на мезолітичному поселенні Мирне, що в рази збільшило обсяг дрібних седиментів з культурного шару. Нині промивання є одним зі звичних методів дослідження культурного шару пам’яток кам’яного віку.

Проведення флотації і промивання задля отримання палеоетноботанічних матеріалів розпочалося на Близькому Сході ще у 1970-х рр. Це був революційний прийом, що вивів палеоетноботанічні дослідження на якісно новий рівень розвитку. Ці методи понад 40 років стали звичними під час археологічних досліджень на широких теренах, у тому числі майже усієї Європи. В Україні цей метод Г.О. Пашкевич застосовувала з 1980-х рр., і спорадично продовжує дослідження дотепер. В Росії понад 20 років флотацією займається Є.Ю. Лєбєдєва. Обидві дослідниці зосереджують увагу на флотації й пошуку саме палеоетноботанічних матеріалів. Однак, як показує досвід, послідовне застосування флотації й промивання не лише можливе (і несуттєво збільшує час обробітку проби), а й суттєво розширює джерельну базу.

Флотація (буквально — плавання на поверхні води) — процес розділення матеріалу на легку й важку фракції. Після перемішування у воді органічні рештки рослинного походження спливають на поверхню і їх лише треба зібрати.

Промивання — процес розділення матеріалу на розчинну й нерозчинну фракції. Після промивки ґрунту залишається певна кількість нерозчинних матеріалів. До них належать дрібні фрагменти кісток звірів і птахів, кераміки, обмазки тощо; дрібні предмети (напр., намисто). А також іхтіологічний матеріал.

Результати флотації: матеріали для палеоетноботанічних визначень; вуглики — для визначення порід дерев. Перші дають змогу відтворити зернове господарство; другі — дещо доповнюють картину природного середовища, частково можуть відповісти на питання пріоритетності використання деревної сировини. Результати промиванн: найважливіші — іхтіологічний матеріал. Дає змогу оцінити рівень риболовлі, користування харчових можливостей водних ресурсів.

10 травня 2015 року на військовому меморіалі біля с. Мощена Ковельського району відбулося урочисте перепоховання останків 19 невідомих червоноармійців, що були виявлені під час пошукових робіт та ексгумовані членами пошукового загону «Відродження» ДП «Волинські старожитності». Останки були виявлені ще минулого року у селах Городилець, Миляновичі Турійського району, Гішин Ковельського району, Мовчанів Локачинського району та Кадище Ківерцівського району та тимчасово депоновані,. оскільки керівник пошукового загону — Дорофєєнко Вадим Сергійович та ще декілька пошуковців були відкликані до діючої армії. Пошукові роботи проводилися відповідно до відкритого листа Інституту археології, дозвілу Міністерства культури України, Дозволу на здійснення ексгумації та перепоховання Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій, виданих на ім’я Златогорського Олексія.

Перепоховання здійснили у дні Перемоги. Участь у перепохованні взяли голова Ковельської райдержадміністрації Віктор Козак, блогочинний храмів УПЦ м. Ковель протоієрей Володимир Ровінський,  генерал-майор СБУ у відставці, краєзнавець Олександр Булавін, краєзнавець Геннадій Гулько, пошуковці, представники громади села Мощене.

Пошуковий загін «Відродження» ДП «Волинські старожитності» планує і надалі проводити роботи з пошуку та ексгумації визволителів Ковеля. Але наразі його керівник — Вадим Дорофєєнко перебуває у зоні АТО.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

З 6 по 10 листопада 2014 року проходила спільна пошуково-археологічна експедиція за участю ДП «Волинські старожитності» (Олексій Златогорський, Тарас Верба), ДП «Рівненська старовина» (Юрій Харковець), Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва (Домініка Семінська, Адам Кучинські) Товариства ветеранів польських прикордонних формувань (Вальдемар Бохенські), волонтерів з числа польських прикордонних військ, за підтримки віце-консула республіки Польща в Україні Кшиштофа Васілевського, місцевого краєзнавця Світлани Коток, «Фундації незалежності» з Любліна (Ян Федірко).

Метою пошукових робіт було виявлення місць поховань офіцерів Корпусу оборони прикордоння Польщі, які були взяті в полон Радянськими військами та розстріляні в районі села Тинне в вересні 1939 року. Роботи ускладнювались відсутністю документальних чи архівних даних, у пошуках науковці покладались на свідчення старожилів.

7 листопада було закладено траншею розмірами 1х10 м в місці найбільш вірогідного місця розстрілу, яка засвідчила відсутність будь яких слідів могили.

8—9 листопада проводилось шурфування в інших перспективних місцях, яке також не дало результатів. Була проведенна урочиста месса в Преображенському костелі.

Хоча, на жаль, роботи не дали результатів, та всі організації сподіваються в майбутньому на плідну співпрацю та продовження пошуків в селі Тинне.

Дослідження з георадаром	Учасники експедиції біля польського ДОТу
Обстеження польських ДОТів	Обстеження польських ДОТів

9 жовтня 2014 року на кладовищі у с. Мельники Шацького району відбулося урочисте перепоховання останків польських військових, що загинули у вересні 1939 року, і були виявлені та ексгумовані спільною українсько-польською експедицією ДП "Волинські старожитності" (керівник — Олексій Златогорський) та Ради Охорона Пам'яті Боротьби і Мучеництва (керівник — Домініка Сємінські). Дослідження проводилось у с. Положеве (виявлено три поховання прикордонників, встановлено ім'я одного — поручика Яцека Томашевського), у с. Глинянка (поховання польського прикордонника), у с. Мельники (три поховання польських прикордониик і одного поліцейського). Участь в пошукових роботах взяли доктор Леон Попек, представник "Фундації незалежності" з Любліна Ян Федірко, реконструктор Анджей Мазурек. Як волонтери виступили прикордонники Надбужанського відділу прикордонної служби Речі Посполитої (керівник — генерал Ярослав Фрончек).
Участь у церемонії перепоховання взяли Сергій Кошарук — радник голови Волинської облдержадміністрації, Олександр Кусько — голова Шацької райдержадміністрації, Олександр Кравчук — завідувач сектору у справах національностей управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації, Олексій Златогорський — директор ДП "Волинські старожитності", Олександр Остапюк — директор Любомльського краєзнавчого музею, Андрій Ягодинець — Олеський сільський голова, Микола Боярчук — в.о. Шацького селищного голови, Василь Голядинець — Грабівський сільський голова, Іван Бранчук — Піщанський сільський голова, Адам Дударчук — голова районної ради ветеранів війни, Володимир Носуліч — вчитель-історик, краєзнавець Шацького району, а також прикордонники Луцького загону, громадськість району, ЗМІ та інші. Від польської делегації виступили професор Анджей Кунерт — секретар Ради Охорони Пам’яті Боротьби і Мучеництва, Тереза Барановські — голова Бюро Ради Охорони Пам'яті Боротьби і Мучеництва.
У відправі поминальної панахиди взяли участь ксьондз Ян Бурас, ксьондз Збігнєв Кемпа, єпископ Віталій Скомаровський, ординарій Луцької дієцезії, а також священики територіальних громад Шацького району отці Петро, Михайло та Богдан.
До підніжжя меморіалу польських прикордонників, в пам’ять загинувших військових представники обох держав поклали вінки, корзини із живими квітами і в знак шани  пролунали три бойові вистріли в гору салютною групою українських прикордонників.
"Роботи ще не завершені — зазначив Олексій Златогорський — нам не вдалося виявити поховання близько 50-ти розстріляних полонених польських прикордонників у с. Піща, невдалося виявити і розстріляну родину польського офіцера у с. Грабове. Плануємо продовжити дослідження у наступному вже році".
Вічна слава тим, які віддали свої життя захищаючи нашу країну! Вічна пам’ять!

23 вересня 2014 року на Федорівському кладовищі м. Володимира-Волинського відбулося перепоховання останків жертв масових розстрілів, виявлених і ексгумованих спільною українсько-польською експедицією на давньоруському городищі, поруч із володимирською в’язницею НКВС та гестапо.

Проект дослідження злочинів цієї катівні виник у 1997 році, коли львівські археологи спільно із Володимир-Волинським музеєм ексгумували 99 останків воїнів польської армії, розстріляних у 1941 році. У наступному році роботи не були продовжені – керівник експедиції раптово помер… І у місті, і у всьому світі про трагедію «забули».

2010 році Олексій Златогорський та Сергій Панишко із ДП «Волинські старожитності» вирішили провести дослідження рештків загадкового замку XIVст. Казимира Великого на території городища. Місце розкопу планували таким чином, щоб не зачепити поховань середини ХХ століття. Але кати, що знищували людей, перетворили городище у суцільний могильник – поруч із стіною замку було виявлено могильну яму.

З 2011 року у Володимирі-Волинському працює спільна українсько-польська експедиція ДП «Волинські старожитності» та Ради Охорони Пам’яті Боротьби і Мучеництва. До цих досліджень долучилася низка організацій, зокрема ВГО «Союз «Народна Пам’ять» (до складу якого увійшло ДП «Волинські старожитності»), Східноєвропейський університет ім.Лесі України, Фонд розвитку Волинського національного університету, Фундація Незалежності з Любліна. Виявлено 11 могильних ям, з яких ексгумовано 2634 жертви. Це і поляки, і українці, і євреї, знищені як НКВС, так і гестапо. «Давня трагедія об’єднала народи» - так підсумував польський історик Анджей Мазурек.

На церемонії перепоховання виступили міський голова Володимира-Волинського Петро Саганюк, секретар Ради Охорони Пам’яті Боротьби і Мучеництва Анджей Кунерт, голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, заступник міністра оборони Республіки Польщі Мацей Янковські, перший заступник голови Волинської облдержадміністрації Сергій Кудрявцев, директор кабінету Шефа бюро Національної безпеки Республіки Польща Кшиштоф Шиманьскі, народний депутат України Євген Мельник, відповідальний секретар Державної міжвідомчої комісії України у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій Святослав Шеремета. Духовенство різних конфесій відслужило заупокійну службу за загиблими.

«Комуністична та нацистські репресивні машини були дуже подібні, - зазначив у виступі Володимир В’ятрович. - Вони навіть займали одні й ті ж приміщення, які стали символом терору для місцевих мешканців, ховали сліди своїх страшних злочинів у тих самих безіменних могилах. … Нинішня подія містить не лише трагічні символи, але й оптимістичні. Перепоховання стало можливим завдяки співпраці між українськими та польськими дослідниками. Спільна українсько-польська експедиція провели колосальну роботу із виявлення та ексгумації замордованих.Сьогодні тут на цвинтарі присутні офіційні представники української та польської держави. Ми спільно вшановуємо пам’ять наших земляків, вбитих комуністичним та нацистським режимами. Це пам’ять і біль, які нас єднають.І це єднання потрібне нам не лиш час до часу, коли ми згадуємо про минуле. Його потребує наше майбутнє. Українці та поляки – народи, які чи не найбільше постраждали від нацизму та комунізму. Тож ми зобов’язані поєднати зусилля, аби довести світові їх однакову злочинність.Мільйони життів принесли в жертву комуністи та нацисти, які вирішили, що світ можна змінити смертями, а не ідеями. Сьогодні перед нашими країнами знову постає виклик зі Сходу, знову гинуть люди, які мали б творити. Сьогодні від нового світового зла захищає світ зброя, піднята українськими героями на східному кордоні України. Сьогодні наші герої відчувають польську підтримку.Але не менший захист для нас становить пам’ять про мертвих. Бо лише там, де пам’ятають про загиблих, буде кому захищати живих. Тому ми спільно – українці та поляки – віддаємо нині шану пам’яті вбитим тоталітарними режимами, аби не дати шансу відродитися страшним монстрам минулого».

Цього року було перепоховано 1593 жертви володимирської катівні – 1494 останки, виявлених на городищі і 99 – з досліджень 1997 року, які були поховані у іншому місті. Але роботи нажаль ще не завершені. Вони будуть продовжені наступного року. На місці ж перепоховання планується побудувати меморіал.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»