до Президента України

Порошенка П.О.

Високоповажний Петре Олексійовичу!

Всеукраїнська громадська організація "Спілка археологів України" глибоко занепокоєна ситуацією, яка склалася з Музеєм історичних коштовностей України у зв‘язку з прийняттям нової структури Національного музею історії України, філіалом якого є МІКУ. З необачних дій нового Генерального директора НМІУ Т.В. Сосновської випливає повне нерозуміння призначення і сутності МІКУ, що  веде  до втрати його  наукової репутації в колі  подібних установ світу.

Незважаючи   на статус філіалу, МІКУ відомий всій науковій та музейній спільноті України, а також у широких міжнародних колах як фактично самостійний та повноцінний музей. Декілька поколінь археологів України доклали багато зусиль до створення та поповнення його колекцій. Власне саме ідея спеціалізованого музею, де б зберігалися історичні скарби, виникла в Інституті археології після розкопок скіфського кургану в Мелітополі у 1954 р. Тоді золоті предмети цього кургану вдалося залишити в  Україні попри вимоги  перевезти їх до Ермітажу. Створення своєї, української "Золотої комори", стало справою честі багатьох науковців та музейників України 1950-60-х років, проявом мужності та гордості за свою рідну землю. Саме таким закладом із своїми спеціфічними функціями та завданнями і постав в 1963 р. Музей історичних коштовностей.

З того часу Інститут археології передав до музею понад 30 000 унікальних знахідок, здобутих його фахівцями. Серед них – вже всесвітньо знані  шедеври зі скіфських курганів Товста та Гайманова Могили, Огуз, Бердянський курган, сарматське золото з Ногайчинського кургану та Соколової могили, винятково важливі знахідки доби Середньовіччя з  Чингульського кургану.

Наголошуємо, що всі ці знахідки передавалися саме до спеціалізованої установи – Музею історичних коштовностей, – що мала свій чітко налагоджений облік, продуману систему збереження та експонування, науковий колектив з відповідним рівнем кваліфікації, знань та відповідальності. Вони ніколи не надавалися до Державного історичного музею (нині НМІУ), бо даний заклад має більш різнопланову структуру, фахівців іншого спрямування. І дирекція НМІУ протягом понад півстоліття це прекрасно розуміла, завжди діючи злагоджено зі своїм філіалом.

Теперішня авральна і не умотивована "перебудова" МІКУ призводить до руйнації колективу професіоналів, порушення багатьох відпрацьованих роками налагоджених функцій. Це неминуче призведе до численних непорозумінь та створить загрозу для збереження унікальних колекцій.  В таких умовах Інститут археології НАН України, більшість співробітників якого є членами Спілки археологів України, може підняти питання про повернення колекцій, що передавалися до МІКУ, або про передачу їх до більш спеціалізованих установ, скажімо – до Національного банку України та його музею.

Просимо Вас розглянути питання про можливість надання Музею історичних коштовностей України ознак юридичної особи та статусу Національного (він того вартий).  Музей, в якому зберігається культурний спадок всіх майбутніх  поколінь України, який є домівкою для славнозвісної пекторалі, музей, який відвідують перші особи іноземних держав, не має бути зведений до рівня пересічного музейного відділу.

6.08.2015 р. відбулося засідання Правління ВГО "Спілка археологів України". На ньому було прийняте Звернення до археологів Російської Федерації. Основна мета — закликати російських археологів, а також археологів АР Крим та Севастополя, більшість з яких не за своєю волею опинилася під адміністративним та фінансовим підпорядкуванням іншої держави, бути пильними та діяти у межах правового поля, визначеного чинним міжнародним та українським законодавством.

Своєрідним поштовхом до підготовки та оприлюднення цього Звернення послугували нещодавні події навколо заповідника "Херсонес Таврійський", які вкотре вказують на те, що сучасна російська влада більше переймається вигаданою сакральністю цієї видатної пам’ятки, ніж станом її збереження та наукового вивчення. І хоча ситуація щодо призначення нового директора заповідника, здається, вирішується, кримські археологи мають бути готовими до нових спроб мілітарно-клерикального наступу на наукові та загальноцивілізаційні засади, першими жертвами якого стають пам’ятки культурної спадщини.

Звернення ВГО «Спілка археологів України» до археологів Російської Федерації

Більше року минуло з часу окупації Російською Федерацією АР Крим. Парламентська Асамблея ОБСЄ нещодавно виступила з вимогою до РФ анулювати незаконну окупацію Криму та закликала держав-учасників утримуватись від будь-яких дій або контактів, які можуть бути витлумачені як визнання незаконної анексії АР Крим та міста Севастополь. Верховна Рада України 15.04.2014 р. прийняла Закон № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», яким юридично визначила своє ставлення до цієї події, а також права та обов’язки громадян з цим пов’язаних.

Загально відомо, що до 2014 р. археологічні розкопки у Криму щорічно проводили українські та міжнародні археологічні експедиції. З відомих причин зараз на кримських пам’ятках працюють лише російські археологічні експедиції. Звертаємо увагу колег на неприпустимість археологічного мародерства та відповідальність за порушення норм міжнародного права та чинного українського законодавства.

Акти міжнародного права, а саме: Європейська Конвенція про охорону археологічної спадщини (переглянута); Конвенція про захист культурних цінностей у випадку військового конфлікту; Конвенція про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності (ратифікованими і Україною, і Російською Федерацією) прямо забороняють здійснення будь-яких археологічних розкопок на окупованих територіях державою, що здійснює окупацію, окрім виключних випадків, коли пам’ятці загрожує руйнація. Також суворо заборонений вивіз культурних цінностей, у тому числі предметів археології, з окупованої території.

Другий Протокол 1999 р. до Гаазької конвенції 1954 р. наголошує на відповідальності сторони, що є окупантом, за збереження культурної спадщини. Це ж положення визначено Частиною 7 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Частина 2 ст. 10 цього Закону та постанова Кабміну України від 4 червня 2014 регламентують порядок в’їзду до Криму.

ВГО "Спілка археологів України" закликає своїх колег не вдаватися до дій, які надалі можуть негативно позначитись на їх міжнародній науковій репутації. Зі свого боку, дотримуючись усіх основних принципів "Кодексу діяльності Європейської Асоціації археологів" від 27.09.1997 р., «Кодексу етики професійного археолога», прийнятого 09.11.2006 р. в Інституті археології НАНУ, ми докладатимемо максимуму зусиль для збереження традиційних професійних та дружніх стосунків з тими російськими колегами, які не зводять нанівець нашу плідну співпрацю і прагнуть розвивати її у майбутньому, зокрема в українському Криму.

ВГО "Спілка археологів України" також звертається до міжнародних археологічних інституцій та організацій з проханням проводити моніторинг ситуації щодо охорони культурної спадщини Криму та археологічних розкопок у цьому регіоні.

________________________________________________________________________________

6.08.2015 г. состоялось заседание Правления ВОО "Союз археологов Украины". На нем было принято Обращение к археологам Российской Федерации. Основная цель — призвать российских археологов, а также археологов АР Крым и Севастополя, большинство из которых помимо своего желания оказались под административным и финансовым подчинением другого государства, быть бдительными и действовать в рамках правового поля, определенного действующим международным и украинским законодательством.

Своеобразным толчком к подготовке Обращения послужили недавние события вокруг заповедника "Херсонес Таврический", в очередной раз показывающие, что современная российская власть больше обеспокоена вымышленной сакральностью этого выдающегося памятника, чем его охраной и научным изучением. И хотя ситуация относительно назначения нового директора заповедника, кажется, решается, крымские археологи должны быть готовы к новым попыткам милитарно-клерикального наступления на научные и общецивилизационные основы, первыми жертвами которого становятся памятники культурного наследия.

Обращение ВОО «Союз археологов Украины» к археологам Российской Федерации

Больше года прошло с момента оккупации Российской Федерацией АР Крым. Парламентская Ассамблея ОБСЕ недавно выступила с требованием к РФ аннулировать незаконную оккупацию Крыма и призвала государства-участников воздерживаться от любых действий или контактов, которые могут быть истолкованы как признание незаконной аннексии АР Крым и города Севастополь. Верховная Рада Украины 15.04.2014 г. приняла Закон № 1207-VII «Об обеспечении прав и свобод граждан и правовой режим на временно оккупированной территории Украины», которым юридически определила свое отношение к этому событию, а также права и обязанности граждан с ним связанных.

Общеизвестно, что до 2014 г. археологические раскопки в Крыму ежегодно проводили украинские и международные археологические экспедиции. По известным причинам сейчас на крымских памятниках работают только российские археологические экспедиции. Обращаем внимание коллег на недопустимость археологического мародерства и ответственность за нарушение норм международного права и действующего украинского законодательства.

Акты международного права, а именно: Европейская Конвенция об охране археологического наследия (пересмотренная); Конвенция о защите культурных ценностей в случае военного конфликта; Конвенция о мерах, направленных на запрещение и предупреждение незаконного ввоза, вывоза и передачи права собственности на культурные ценности (ратифицированными и Украины, и Российской Федерацией) прямо запрещают осуществление любых археологических раскопок на оккупированных территориях государством-оккупантом, кроме исключительных случаев, когда памятнику угрожает разрушение. Также строго запрещен вывоз культурных ценностей, в том числе предметов археологии, с оккупированной территории.

Второй Протокол 1999 г. к Гаагской конвенции 1954 г. подчеркивает ответственность страны-оккупанта за сохранение культурного наследия. Это же положение определено Частью 7 ст. 5 Закона Украины «Об обеспечении прав и свобод граждан и правовой режим на временно оккупированной территории Украины». Часть 2 ст. 10 этого Закона и постановление Кабмина Украины от 4 июня 2014 г. регламентируют порядок въезда в Крым.

ВОО "Союз археологов Украины" призывает своих коллег не допускать действий, которые в дальнейшем могут негативно сказаться на их международной научной репутации. Со своей стороны, соблюдая все основные принципы «Кодекса деятельности Европейской Ассоциации археологов» от 27.09.1997 г., "Кодекса этики профессионального археолога", принятого 09.11.2006 г. в Институте археологии НАНУ, мы будем прилагать максимум усилий для сохранения традиционных профессиональных и дружеских отношений с теми российскими коллегами, которые не сводят на нет наше плодотворное сотрудничество и стремятся развивать его в будущем, в частности в украинском Крыму.

ВОО "Союз археологов Украины" также обращается к международным археологическим институциям и организациям с просьбой проводить мониторинг ситуации по охране культурного наследия Крыма и археологических раскопок в этом регионе.

________________________________________________________________________________

The Board meeting of the All-Ukrainian Association of Archaeologists stated the Appeal to archaeologists of the Russian Federation on 06/08/2015. This Appeal urges Russian archaeologists and archaeologists who reside АR Crimea and Sevastopol, the majority of whom live involuntarily under administrative and financial submission of other state despite their wishes, to be vigilant and to operate within the limits of a legal field defined by the current international and Ukrainian laws. To some extent, statement of the Appeal was pushed by recent  events  concerning the "Chersonese Taurian" Preservation, once again showing that Russian authorities are more concerned on the fictional sacralization of this outstanding site, than its protection and scientific study. Though the situation concerning appointment of the new Director of the Preservation apparently arrives at a solution, the Crimean archaeologists should be ready to confront new attempts of military-clerical attacks on scientific and civilizational values including  cultural heritage that could be numbered among its first victims.

The Appeal of the All-Ukrainian Association of Archaeologists to Archaeologists of the Russian Federation

The АR Crimea was occupied by the Russian Federation more than a year ago. The Parliamentary Assembly of OSCE recently acted with the requirement to the Russian Federation to annul the illegal occupation of Crimea and urges the states-participants to abstain from any actions or contacts that can be interpreted as the recognition of illegal annexation of the АR Crimea and city of Sevastopol. The Verkhovna Rada of Ukraine has passed the Law № 1207-VII "On Securing the Rights and Freedoms of Citizens and the Legal Regime on the Temporarily Occupied Territory of Ukraine" on 15/04/2014, which legally defined its attitude relation to this event and the rights and duties of citizens.

It is generally known that archaeological excavations in Crimea were annually conducted by Ukrainian and international archaeological expeditions until 2014. Because of the known reasons, only Russian archaeological expeditions work at the Crimean sites at present. We urge our colleagues to pay attention to the inadmissibility of archaeological plundering and liability for  the infringement of the norms of current international and Ukrainian laws.

The Second Protocol of 1999 to the Hague Convention of 1954 emphasizes the responsibility of the invading country for cultural heritage protection. The same rule is defined by the Part 7, item 5 of the Law of Ukraine "On Securing the Rights and Freedoms of Citizens and the Legal Regime on the Temporarily Occupied Territory of Ukraine".  Part 2, item 10 of this Law and the decision of the Cabinet of Ministers of Ukraine from June 4th, 2014 regulate the order of entrance to Crimea.

The All-Ukrainian Association of Archaeologists also urges the international archaeological institutions and organizations to monitor the situation on cultural heritage protection in Crimea as well archaeological excavations in the region.

Рішенням загальних зборів ВГО «Спілка археологів України» від 11.12.2014 р. прийнятий лист (автори — д. і. н. Л. Л. Залізняк та д. і. н. В. В. Отрощенко) з приводу чергового висунення професора В. Бебика на здобуття Державної премії ім. Т. Шевченка. Оскільки В. Бебик не пройшов до другого туру конкурсу, цей лист надіслано до Голови Комітету Верховної Ради з питань культури та духовності М. Л. Княжицькому, до Голови Комітету з питань науки і освіти Л.М. Гриневич та Голові Державного комітету телебачення і радіомовлення України О. І. Наливайку.

На сайті Державної служби з питань регуляторної політики та підприємництва з’явилося повідомлення про те, що голова цього органу Михайло Бродський висловив зауваження стосовно проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони археологічної спадщини» (реєстр. № 3416).
Основним інформаційним посилом цього повідомлення є думка М. Бродського, що науковій археологічній експертизі мають підлягати лише землі історико-культурного призначення. Таке зауваження свідчить про те, що керівник такого важливого органу як Державна служба з питань регуляторної політики та підприємництва, а також чисельний апарат його радників, будучи абсолютно некомпетентними у проблематиці нормативного регулювання охорони археологічної спадщини, не спромоглися навіть прочитати пояснювальну записку до законопроекту.
Обмеження сфери проведення археологічної експертизи виключно землями історико-культурного призначення є повним безглуздям, адже основним завданням наукової археологічної експертизи є визначення наявності чи відсутності на певній земельній ділянці археологічних об’єктів. Унікальні пам’ятки й інші археологічні  знахідки можуть бути виявлені  будь-де, незалежно від того, чи віднесено органами влади відповідні території до категорії земель історико-культурного призначення. Крім того, згідно з українським законодавством навіть землі, на яких визначено й зареєстровано археологічні пам’ятки, зони їх охорони, охоронювані археологічні території чи історичні ареали населених місць, не стають автоматично землями історико-культурного призначення. Це пов’язано з тим, що наявність археологічних об’єктів на ділянці породжує обов’язок держави й суспільства забезпечити облік та охорону відповідних об’єктів, а для цього не завжди потрібно використовувати земельну ділянку виключно в історико-культурних цілях.
Таким чином, ми наполягаємо на тому, що сфера проведення археологічної експертизи має визначатися не кадастровою документацією, а дійсними потребами розвитку археологічної науки й збереження об’єктів археологічної спадщини, більшість з яких досі невідомі науці, а приблизно 99% тих об’єктів, що вже виявлені, ще потребують виділення значних коштів для визначення їх дійсних меж, паспортизації та реєстрації як пам’яток археології.
Так само необґрунтованим і навіть неправомірним є зауваження щодо запропонованої в законопроекті системи отримання дозволів на використання в Україні металошукачів, детекторів неоднорідності ґрунту чи будь-якого іншого пошукового обладнання або відповідної технології з метою пошуку рухомих археологічних предметів. М. Бродський виступає проти самої ідеї таких дозволів, керуючись тим, що, мовляв, це створюватиме додаткові навантаження на підприємців. Але цікаво з якого ж саме часу українська держава офіційно визнала пошук рухомих археологічних предметів законною підприємницькою діяльністю? Ми вже звикли, що держава не веде боротьби з чорною археологією, але є просто верхом цинізму фактичне визнання з вуст керівника високого державного органу, що пограбування археологічних пам’яток не лише не засуджується, а й потребує дерегуляції. Насправді, запровадження процедури видання попереднього спеціального дозволу на використання в археологічних дослідженнях детекторів металу та будь-якого іншого обладнання чи методів виявлення археологічних об'єктів є імперативною вимогою статті 3 ратифікованої Україною Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини. У більшості європейських країн процедура одержання відповідних дозволів набагато жорсткіша, ніж та, що пропонується законопроектом № 3416. Але зрозуміло, що міжнародні конвенції не є аргументом для М. Бродського та всього легіону наших відважних «дерегуляторів».
Ми закликаємо усі здорові сили нашого суспільства до протидії таким проявам невігластва й некомпетентності вітчизняного бюрократичного апарату, а також до відстоювання засад професіоналізму й фахового підходу стосовно сфери охорони археологічної спадщини.

Схвалено на засіданні правління ВГО САУ (протокол № 2 від 10.12.2013).

На сайті Державної служби з питань регуляторної політики та підприємництва з’явилося повідомлення про те, що голова цього органу Михайло Бродський висловив зауваження стосовно проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони археологічної спадщини» (реєстр. № 3416).
Основним інформаційним посилом цього повідомлення є думка М. Бродського, що науковій археологічній експертизі мають підлягати лише землі історико-культурного призначення. Таке зауваження свідчить про те, що керівник такого важливого органу як Державна служба з питань регуляторної політики та підприємництва, а також чисельний апарат його радників, будучи абсолютно некомпетентними у проблематиці нормативного регулювання охорони археологічної спадщини, не спромоглися навіть прочитати пояснювальну записку до законопроекту.
Обмеження сфери проведення археологічної експертизи виключно землями історико-культурного призначення є повним безглуздям, адже основним завданням наукової археологічної експертизи є визначення наявності чи відсутності на певній земельній ділянці археологічних об’єктів. Унікальні пам’ятки й інші археологічні  знахідки можуть бути виявлені  будь-де, незалежно від того, чи віднесено органами влади відповідні території до категорії земель історико-культурного призначення. Крім того, згідно з українським законодавством навіть землі, на яких визначено й зареєстровано археологічні пам’ятки, зони їх охорони, охоронювані археологічні території чи історичні ареали населених місць, не стають автоматично землями історико-культурного призначення. Це пов’язано з тим, що наявність археологічних об’єктів на ділянці породжує обов’язок держави й суспільства забезпечити облік та охорону відповідних об’єктів, а для цього не завжди потрібно використовувати земельну ділянку виключно в історико-культурних цілях.
Таким чином, ми наполягаємо на тому, що сфера проведення археологічної експертизи має визначатися не кадастровою документацією, а дійсними потребами розвитку археологічної науки й збереження об’єктів археологічної спадщини, більшість з яких досі невідомі науці, а приблизно 99% тих об’єктів, що вже виявлені, ще потребують виділення значних коштів для визначення їх дійсних меж, паспортизації та реєстрації як пам’яток археології.
Так само необґрунтованим і навіть неправомірним є зауваження щодо запропонованої в законопроекті системи отримання дозволів на використання в Україні металошукачів, детекторів неоднорідності ґрунту чи будь-якого іншого пошукового обладнання або відповідної технології з метою пошуку рухомих археологічних предметів. М. Бродський виступає проти самої ідеї таких дозволів, керуючись тим, що, мовляв, це створюватиме додаткові навантаження на підприємців. Але цікаво з якого ж саме часу українська держава офіційно визнала пошук рухомих археологічних предметів законною підприємницькою діяльністю? Ми вже звикли, що держава не веде боротьби з чорною археологією, але є просто верхом цинізму фактичне визнання з вуст керівника високого державного органу, що пограбування археологічних пам’яток не лише не засуджується, а й потребує дерегуляції. Насправді, запровадження процедури видання попереднього спеціального дозволу на використання в археологічних дослідженнях детекторів металу та будь-якого іншого обладнання чи методів виявлення археологічних об'єктів є імперативною вимогою статті 3 ратифікованої Україною Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини. У більшості європейських країн процедура одержання відповідних дозволів набагато жорсткіша, ніж та, що пропонується законопроектом № 3416. Але зрозуміло, що міжнародні конвенції не є аргументом для М. Бродського та всього легіону наших відважних «дерегуляторів».
Ми закликаємо усі здорові сили нашого суспільства до протидії таким проявам невігластва й некомпетентності вітчизняного бюрократичного апарату, а також до відстоювання засад професіоналізму й фахового підходу стосовно сфери охорони археологічної спадщини.

Схвалено на засіданні правління ВГО САУ (протокол № 2 від 10.12.2013).

Президенту України
В. Ф. Януковичу

Шановний Вікторе Федоровичу!

Інститут археології НАН України як провідна українська наукова установа археологічного профілю вважає своїм обов’язком повідомити Вам про загрозливу ситуацію, яка склалася в сфері охорони культурної і, зокрема, археологічної спадщини в Україні.
Вами не раз висловлювалася Ваша непохитна позиція стосовно необхідності збереження культурних пам’яток, пріоритетності охорони культурної спадщини, неможливості пояснення нехтування цією справою через сучасні інтереси розвитку окремих галузей народного господарства. Особливо важливим для нас є Ваше доручення № 1-1/579 від 16 березня 2013 року щодо вжиття заходів до захисту археологічної спадщини під час відведення земельних ділянок.
Ваше доручення було реакцією на те, що сьогоднішній механізм відведення земельних ділянок фактично не враховує необхідність охорони розміщених на цих ділянках об’єктів археології. Таким чином, велика кількість археологічних пам’яток, багато з яких досі невідомі науці, потрапляє в приватну власність, і держава, таким чином, повністю усувається від необхідності їх виявлення й узяття під охорону, що різко суперечить ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», якою зовсім не допускається приватної власності на пам’ятки археології. Україна щороку несе непоправні збитки від приватизації цінних в археологічному відношенні земель, з майже безальтернативним подальшим знищенням чи пошкодженням у процесі господарської діяльності розміщених на них пам’яток.
Зарадити зазначеним проблемам може лише комплекс законодавчих заходів стосовно гарантій проведення попередніх археологічних досліджень земельних ділянок при їх відведенні, спрощення процедур взяття археологічних об’єктів на державний облік тощо.
Необхідність внесення відповідних змін до законодавства була визнана більшістю відомств, до яких було надіслане Ваше доручення. Розпорядженням Віце-прем’єр міністра України К. Грищенка було створено робочу групу з підготовки проекту таких змін. Разом з тим створення робочої групи виявилося звичайною формальністю. Досі немає інформації не те що про початок роботи цієї групи, але й про затвердження її персонального складу.
За відсутності єдиного координаційного центру, який би слугував доказом усвідомлення державою значення охорони археологічної спадщини, поодинокі ініціативи нашого Інституту, Міністерства культури України та інших небайдужих суб’єктів зустрічають агресивне заперечення або цілковите нерозуміння ще на стадії постановлення проблеми. Складається враження, що органи земельних ресурсів, аграрної політики, регіонального розвитку та будівництва, будучи зацікавленими у реалізації власних внутрішньовідомчих завдань, бачать в археологічній спадщині лише перешкоду в справі освоєння земель, але жодним чином не безумовну загальносуспільну цінність і об’єкт, що вимагає найобережнішого ставлення й найсуворішої охорони.  
Показовим є той факт, що була заблокована навіть дуже компромісна ініціатива Національного інституту стратегічних досліджень щодо визначення в державних будівельних нормах такого терміна як «археологічні вишукування», що лише удосконалило би нормативні рамки фінансування будівельними організаціями археологічних досліджень, при цьому нікого до цього не зобов’язуючи.
Іншим кричущим випадком є прийняття Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері земельних відносин щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок» від 2 липня 2013 р. Цей закон повністю забороняє будь-які обстеження чи експертизи при відведенні земельних ділянок, навіть за наявності на цих ділянках зареєстрованих пам’яток археології. Крім того, цей акт майже усуває органи охорони культурної спадщини від процедури погодження відведення земельних ділянок.
Ураховуючи на ситуацію, яка склалася, просимо Вас, пане Президенте, взяти під особистий контроль і вимагати якнайшвидшого виконання, а зовсім не обговорення обґрунтованості та доцільності, Вашого доручення № 1-1/579 від 16 березня 2013 року.

З глибокою повагою,
Голова Українського товариства охорони пам‘яток історії та культури,
Директор Інститутуакадемік НАН України                                                                      П.П. Толочко

Президенту України
В. Ф. Януковичу

Шановний Вікторе Федоровичу!

Інститут археології НАН України як провідна українська наукова установа археологічного профілю вважає своїм обов’язком повідомити Вам про загрозливу ситуацію, яка склалася в сфері охорони культурної і, зокрема, археологічної спадщини в Україні.
Вами не раз висловлювалася Ваша непохитна позиція стосовно необхідності збереження культурних пам’яток, пріоритетності охорони культурної спадщини, неможливості пояснення нехтування цією справою через сучасні інтереси розвитку окремих галузей народного господарства. Особливо важливим для нас є Ваше доручення № 1-1/579 від 16 березня 2013 року щодо вжиття заходів до захисту археологічної спадщини під час відведення земельних ділянок.
Ваше доручення було реакцією на те, що сьогоднішній механізм відведення земельних ділянок фактично не враховує необхідність охорони розміщених на цих ділянках об’єктів археології. Таким чином, велика кількість археологічних пам’яток, багато з яких досі невідомі науці, потрапляє в приватну власність, і держава, таким чином, повністю усувається від необхідності їх виявлення й узяття під охорону, що різко суперечить ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», якою зовсім не допускається приватної власності на пам’ятки археології. Україна щороку несе непоправні збитки від приватизації цінних в археологічному відношенні земель, з майже безальтернативним подальшим знищенням чи пошкодженням у процесі господарської діяльності розміщених на них пам’яток.
Зарадити зазначеним проблемам може лише комплекс законодавчих заходів стосовно гарантій проведення попередніх археологічних досліджень земельних ділянок при їх відведенні, спрощення процедур взяття археологічних об’єктів на державний облік тощо.
Необхідність внесення відповідних змін до законодавства була визнана більшістю відомств, до яких було надіслане Ваше доручення. Розпорядженням Віце-прем’єр міністра України К. Грищенка було створено робочу групу з підготовки проекту таких змін. Разом з тим створення робочої групи виявилося звичайною формальністю. Досі немає інформації не те що про початок роботи цієї групи, але й про затвердження її персонального складу.
За відсутності єдиного координаційного центру, який би слугував доказом усвідомлення державою значення охорони археологічної спадщини, поодинокі ініціативи нашого Інституту, Міністерства культури України та інших небайдужих суб’єктів зустрічають агресивне заперечення або цілковите нерозуміння ще на стадії постановлення проблеми. Складається враження, що органи земельних ресурсів, аграрної політики, регіонального розвитку та будівництва, будучи зацікавленими у реалізації власних внутрішньовідомчих завдань, бачать в археологічній спадщині лише перешкоду в справі освоєння земель, але жодним чином не безумовну загальносуспільну цінність і об’єкт, що вимагає найобережнішого ставлення й найсуворішої охорони.  
Показовим є той факт, що була заблокована навіть дуже компромісна ініціатива Національного інституту стратегічних досліджень щодо визначення в державних будівельних нормах такого терміна як «археологічні вишукування», що лише удосконалило би нормативні рамки фінансування будівельними організаціями археологічних досліджень, при цьому нікого до цього не зобов’язуючи.
Іншим кричущим випадком є прийняття Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері земельних відносин щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок» від 2 липня 2013 р. Цей закон повністю забороняє будь-які обстеження чи експертизи при відведенні земельних ділянок, навіть за наявності на цих ділянках зареєстрованих пам’яток археології. Крім того, цей акт майже усуває органи охорони культурної спадщини від процедури погодження відведення земельних ділянок.
Ураховуючи на ситуацію, яка склалася, просимо Вас, пане Президенте, взяти під особистий контроль і вимагати якнайшвидшого виконання, а зовсім не обговорення обґрунтованості та доцільності, Вашого доручення № 1-1/579 від 16 березня 2013 року.

З глибокою повагою,
Голова Українського товариства охорони пам‘яток історії та культури,
Директор Інститутуакадемік НАН України                                                                      П.П. Толочко

Голові Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності
В. А. Кириленку

Шановний В’ячеславе Анатолійовичу!

Всеукраїнська громадська організація «Спілка археологів України»  звертається до Вас з проханням підтримати проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо охорони археологічної спадщини» (реєстр. № 3416), який передано на розгляд до очолюваного Вами комітету.
Ми вкрай стурбовані ситуацією, яка склалася в даний час з охороною археологічної спадщини в державі. В результаті безсистемних змін до законодавства, спрямованих нібито для скорочення процедури відведення земельних ділянок, повністю зруйнований механізм захисту об’єктів археологічної спадщини. Пам’ятки археології стали беззахисними перед навалою будівельних організацій та землекористувачів.
До нас надходять шокуючі дані про випадки руйнування давніх поселень, могильників, городищ забудовниками, фактами передачі земельних ділянок, на яких розміщені пам’ятки археології у приватну власність.
Україна єдина держава в Європі, яка цілковито ігнорує вимоги  Європейської конвенції «Про охорону археологічної спадщини», ратифікованою Верховною радою України у 2004 році. На очах сучасників гине найцінніший скарб держави – історична спадщина. Наноситься суттєва шкода історичному надбанню Європейської цивілізації.
Першим кроком до виправлення цієї критичної ситуації стало б впровадження процедури наукової археологічної експертизи на стадії виготовлення проекту землеустрою з метою встановлення наявності на виділеній ділянці об’єкта історичної спадщини.

Законопроектом встановлено також вичерпаний перелік випадків при яких необхідно проведення наукової археологічної експертизи, пропонується механізм впровадження контролю за руйнівною діяльністю чорних археологів, зокрема, використання металодетекторів ґрунту.

Прийнято на засіданні правління ВГО САУ від 29.10.2013 р. (протокол № 1).

Голові Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності
В. А. Кириленку

Шановний В’ячеславе Анатолійовичу!

Всеукраїнська громадська організація «Спілка археологів України»  звертається до Вас з проханням підтримати проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо охорони археологічної спадщини» (реєстр. № 3416), який передано на розгляд до очолюваного Вами комітету.
Ми вкрай стурбовані ситуацією, яка склалася в даний час з охороною археологічної спадщини в державі. В результаті безсистемних змін до законодавства, спрямованих нібито для скорочення процедури відведення земельних ділянок, повністю зруйнований механізм захисту об’єктів археологічної спадщини. Пам’ятки археології стали беззахисними перед навалою будівельних організацій та землекористувачів.
До нас надходять шокуючі дані про випадки руйнування давніх поселень, могильників, городищ забудовниками, фактами передачі земельних ділянок, на яких розміщені пам’ятки археології у приватну власність.
Україна єдина держава в Європі, яка цілковито ігнорує вимоги  Європейської конвенції «Про охорону археологічної спадщини», ратифікованою Верховною радою України у 2004 році. На очах сучасників гине найцінніший скарб держави – історична спадщина. Наноситься суттєва шкода історичному надбанню Європейської цивілізації.
Першим кроком до виправлення цієї критичної ситуації стало б впровадження процедури наукової археологічної експертизи на стадії виготовлення проекту землеустрою з метою встановлення наявності на виділеній ділянці об’єкта історичної спадщини.

Законопроектом встановлено також вичерпаний перелік випадків при яких необхідно проведення наукової археологічної експертизи, пропонується механізм впровадження контролю за руйнівною діяльністю чорних археологів, зокрема, використання металодетекторів ґрунту.

Прийнято на засіданні правління ВГО САУ від 29.10.2013 р. (протокол № 1).

Директору Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України
А. В. Єрмолаєву

Звернення ВГО «Спілка археологів України»

Шановний Андрій Васильович!

Українські археологи, обурені ситуацією, що склалася в сфері правового регулювання охорони археологічної спадщини, змушені звернутися до Вас по допомогу. Президент України вже неодноразово звертав увагу на необхідність удосконалення правових механізмів охорони культурної спадщини і, зокрема, її невід’ємної складової – археологічної спадщини. Так, згідно з дорученням Президента України № 1-1/579 від 16 березня 2013 року  вимагалося вжиття заходів до захисту археологічної спадщини під час відведення земельних ділянок.
В процесі виконання цього доручення такі профільні відомства як Міністерство культури України і Національна академія наук України висловилися щодо того, що вирішення питання лежить у площині внесення змін до чинного законодавства. Інститутом археології НАН України і Міністерством культури спільно напрацьовано ряд системних пропозицій у цій сфері.
Разом з тим Верховна Рада України, повністю ігноруючи бачення Президента України щодо проблематики охорони культурної спадщини, викладене в наведеному вище дорученні, 2 липня 2013 р. прийняла в другому читанні проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері земельних відносин щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок» (реєстр. № 1208-1).
Наші зауваження до цього проекту закону ще на попередніх стадіях його проходження полягали в тому, що ним повністю знищується правовий механізм охорони археологічної спадщини при відведенні земельних ділянок, чим, окрім шкоди національному надбанню України, завдається смертельний удар всій українській археологічній науці, адже археологічні дослідження в Україні вже багато років фактично не фінансуються державою і лише попередні обстеження археологами земельних ділянок, які передують погодженню їх відведення, дають змогу вітчизняним науковцям хоч якось працювати.
Змінами до ст. 186-1 Земельного Кодексу України, передбаченими Законом № 1208-1, встановлено повну заборону для органів охорони культурної спадщини залучати археологів при погодженні проектів землеустрою та загалом проводити будь-які обстеження чи експертизи земельних ділянок, що відводяться. Цим археологічну діяльність в Україні фактично ставлять поза законом, що призведе до колосальних втрат як з погляду науки, так і з матеріального боку, оскільки держава нестиме колосальні збитки від знищення археологічних пам’яток.
Крім того, руйнується навіть формальна бюрократична система охорони археологічної спадщини. До цього часу законодавством було передбачено, що всі проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок мають погоджуватися органами охорони культурної спадщини. Це було цілком виправданим, оскільки з огляду на відсутність державного фінансування археологічних досліджень, робіт з обліку та паспортизації археологічних пам’яток, більшість археологічних об’єктів досі не є виявленими, а ті, які вже виявлені, здебільшого точно не визначені на місцевості. У Ст. 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» прямо сформульовано, що погодження органами охорони культурної спадщини відведення земельних ділянок здійснюється з метою захисту об’єктів археології, в тому числі тих, що тільки можуть бути виявлені.
Натомість, згідно зі змінами до ч. 3 ст. 186-1 Земельного Кодексу України, передбаченими Законом № 1208-1, органи охорони культурної спадщини погоджують лише проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок на вже відомих зареєстрованих пам’ятках, в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць та на інших землях історико-культурного призначення. Таким формулюванням повністю нівелюється необхідність охорони ще невиявлених археологічних об’єктів, а охорона вже відомих пам’яток буде надзвичайно ускладненою, адже, як ми вже зазначали, у більшості випадків розташування і межі цих пам’яток не є точно визначеними.
Відповідним формулюванням до законодавства ще й вноситься гостра суперечність, оскільки правовий режим пам’ятки, її охоронної зони, історичного ареалу населеного місця тощо не передбачає автоматичного віднесення відповідних земельних ділянок до земель історико-культурного призначення. Це й не завжди потрібно, адже ми не можемо віднести, наприклад, всі землі певного історичного ареалу населеного місця, де й зараз живуть люди, функціонують підприємства тощо, виключно до земель історико-культурного призначення. У наших пропозиціях, які були сприйняті низкою народних депутатів, і вилилися в ряд поправок до відповідного положення, ми пропонували не пов’язувати і не ставити в залежність пам’яткоохоронний режим території із цільовим призначенням земельної ділянки. Втім, через недоліки техніки доопрацювання проекту до другого читання, в результаті зовсім неосмисленого «редакційного врахування» наших пропозицій, юридичний недолік зазначеної норми був доповнений недоліком логічним і навіть граматичним. Згідно з остаточною редакцією погодження органів охорони культурної спадщини потрібне, якщо земельну ділянку розташовано: «на території земель історико-культурного призначення, пам’яток культурної спадщини місцевого значення, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць та інших землях історико-культурного призначення…». Як ми бачимо вказівка на землі історико-культурного призначення просто продубльована два рази, що не тільки не вирішує проблему розмежування, але й вносить зайву плутанину до цієї статті.
Ураховуючи зазначене вище, ми маємо повне право стверджувати, що Законом України № 1208-1 проігноровано всі без виключення суспільні потреби щодо охорони археологічної спадщини при відведенні земельних ділянок, порушує взяті на себе Україною при ратифікації Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини (переглянутої) 1992 р. міжнародні зобов’язання щодо встановлення наукових і адміністративних наглядових процедур у сфері охорони археологічної спадщини.
Ураховуючи неодноразово озвучену принципову й категоричну позицію Президента України щодо необхідності посилення захисту археологічної спадщини, неприйнятності нехтування інтересами культурної спадщини задля розвитку бізнесу, промисловості чи інших сфер життя, сподіваємося на Ваше глибоке розуміння непростої ситуації, в якій опинилася українська археологія.
Просимо Вашого сприяння у ветуванні Президентом України прийнятого Верховною Радою України Закону України  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері земельних відносин щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок» (реєстр. № 1208-1), а при його повторному розгляді наполягати на таких пропозиціях:
1. Пропонований проектом Закону абзац четвертий частини третьої статті 186-1 Земельного Кодексу України викласти у такій редакції:
«розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам’яток культури місцевого значення, зон їх охорони, в історичних ареалах населених місць, за виключенням випадків, зазначених у абзаці третьому частини третьої цієї статті, а також ділянки, стосовно якої немає даних щодо наявності або відсутності на ній об’єктів археологічної спадщини, підлягає також погодженню із органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, відповідним структурним підрозділом обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини;».
2. Пропоновану проектом ч. 7 ст. 186-1 ЗК України вилучити.

Схвалено на засіданні правління ВГО «Спілка археологів України»
(Протокол № 8 від 4 липня 2013 р.)

Вик.: Малишев О. О.
Тел.: (097)6219220

Директору Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України
А. В. Єрмолаєву

Звернення ВГО «Спілка археологів України»

Шановний Андрій Васильович!

Українські археологи, обурені ситуацією, що склалася в сфері правового регулювання охорони археологічної спадщини, змушені звернутися до Вас по допомогу. Президент України вже неодноразово звертав увагу на необхідність удосконалення правових механізмів охорони культурної спадщини і, зокрема, її невід’ємної складової – археологічної спадщини. Так, згідно з дорученням Президента України № 1-1/579 від 16 березня 2013 року  вимагалося вжиття заходів до захисту археологічної спадщини під час відведення земельних ділянок.
В процесі виконання цього доручення такі профільні відомства як Міністерство культури України і Національна академія наук України висловилися щодо того, що вирішення питання лежить у площині внесення змін до чинного законодавства. Інститутом археології НАН України і Міністерством культури спільно напрацьовано ряд системних пропозицій у цій сфері.
Разом з тим Верховна Рада України, повністю ігноруючи бачення Президента України щодо проблематики охорони культурної спадщини, викладене в наведеному вище дорученні, 2 липня 2013 р. прийняла в другому читанні проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері земельних відносин щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок» (реєстр. № 1208-1).
Наші зауваження до цього проекту закону ще на попередніх стадіях його проходження полягали в тому, що ним повністю знищується правовий механізм охорони археологічної спадщини при відведенні земельних ділянок, чим, окрім шкоди національному надбанню України, завдається смертельний удар всій українській археологічній науці, адже археологічні дослідження в Україні вже багато років фактично не фінансуються державою і лише попередні обстеження археологами земельних ділянок, які передують погодженню їх відведення, дають змогу вітчизняним науковцям хоч якось працювати.
Змінами до ст. 186-1 Земельного Кодексу України, передбаченими Законом № 1208-1, встановлено повну заборону для органів охорони культурної спадщини залучати археологів при погодженні проектів землеустрою та загалом проводити будь-які обстеження чи експертизи земельних ділянок, що відводяться. Цим археологічну діяльність в Україні фактично ставлять поза законом, що призведе до колосальних втрат як з погляду науки, так і з матеріального боку, оскільки держава нестиме колосальні збитки від знищення археологічних пам’яток.
Крім того, руйнується навіть формальна бюрократична система охорони археологічної спадщини. До цього часу законодавством було передбачено, що всі проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок мають погоджуватися органами охорони культурної спадщини. Це було цілком виправданим, оскільки з огляду на відсутність державного фінансування археологічних досліджень, робіт з обліку та паспортизації археологічних пам’яток, більшість археологічних об’єктів досі не є виявленими, а ті, які вже виявлені, здебільшого точно не визначені на місцевості. У Ст. 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» прямо сформульовано, що погодження органами охорони культурної спадщини відведення земельних ділянок здійснюється з метою захисту об’єктів археології, в тому числі тих, що тільки можуть бути виявлені.
Натомість, згідно зі змінами до ч. 3 ст. 186-1 Земельного Кодексу України, передбаченими Законом № 1208-1, органи охорони культурної спадщини погоджують лише проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок на вже відомих зареєстрованих пам’ятках, в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць та на інших землях історико-культурного призначення. Таким формулюванням повністю нівелюється необхідність охорони ще невиявлених археологічних об’єктів, а охорона вже відомих пам’яток буде надзвичайно ускладненою, адже, як ми вже зазначали, у більшості випадків розташування і межі цих пам’яток не є точно визначеними.
Відповідним формулюванням до законодавства ще й вноситься гостра суперечність, оскільки правовий режим пам’ятки, її охоронної зони, історичного ареалу населеного місця тощо не передбачає автоматичного віднесення відповідних земельних ділянок до земель історико-культурного призначення. Це й не завжди потрібно, адже ми не можемо віднести, наприклад, всі землі певного історичного ареалу населеного місця, де й зараз живуть люди, функціонують підприємства тощо, виключно до земель історико-культурного призначення. У наших пропозиціях, які були сприйняті низкою народних депутатів, і вилилися в ряд поправок до відповідного положення, ми пропонували не пов’язувати і не ставити в залежність пам’яткоохоронний режим території із цільовим призначенням земельної ділянки. Втім, через недоліки техніки доопрацювання проекту до другого читання, в результаті зовсім неосмисленого «редакційного врахування» наших пропозицій, юридичний недолік зазначеної норми був доповнений недоліком логічним і навіть граматичним. Згідно з остаточною редакцією погодження органів охорони культурної спадщини потрібне, якщо земельну ділянку розташовано: «на території земель історико-культурного призначення, пам’яток культурної спадщини місцевого значення, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць та інших землях історико-культурного призначення…». Як ми бачимо вказівка на землі історико-культурного призначення просто продубльована два рази, що не тільки не вирішує проблему розмежування, але й вносить зайву плутанину до цієї статті.
Ураховуючи зазначене вище, ми маємо повне право стверджувати, що Законом України № 1208-1 проігноровано всі без виключення суспільні потреби щодо охорони археологічної спадщини при відведенні земельних ділянок, порушує взяті на себе Україною при ратифікації Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини (переглянутої) 1992 р. міжнародні зобов’язання щодо встановлення наукових і адміністративних наглядових процедур у сфері охорони археологічної спадщини.
Ураховуючи неодноразово озвучену принципову й категоричну позицію Президента України щодо необхідності посилення захисту археологічної спадщини, неприйнятності нехтування інтересами культурної спадщини задля розвитку бізнесу, промисловості чи інших сфер життя, сподіваємося на Ваше глибоке розуміння непростої ситуації, в якій опинилася українська археологія.
Просимо Вашого сприяння у ветуванні Президентом України прийнятого Верховною Радою України Закону України  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері земельних відносин щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок» (реєстр. № 1208-1), а при його повторному розгляді наполягати на таких пропозиціях:
1. Пропонований проектом Закону абзац четвертий частини третьої статті 186-1 Земельного Кодексу України викласти у такій редакції:
«розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам’яток культури місцевого значення, зон їх охорони, в історичних ареалах населених місць, за виключенням випадків, зазначених у абзаці третьому частини третьої цієї статті, а також ділянки, стосовно якої немає даних щодо наявності або відсутності на ній об’єктів археологічної спадщини, підлягає також погодженню із органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, відповідним структурним підрозділом обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини;».
2. Пропоновану проектом ч. 7 ст. 186-1 ЗК України вилучити.

Схвалено на засіданні правління ВГО «Спілка археологів України»
(Протокол № 8 від 4 липня 2013 р.)

Вик.: Малишев О. О.
Тел.: (097)6219220

Голові Комітету Верховної ради України з питань аграрної політики та земельних відносин
Калетнику Г. М.

ЗВЕРНЕННЯ

Шановний Григорій Миколайович!
Народними депутатами України А. П. Денисенком та Д. С. Омельяновичем ініційовано розгляд у Верховній Раді України проектів Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок)» та «Про внесення змін Земельного кодексу України та до інших законодавчих актів у сфері земельних відносин (щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок)».
Всеукраїнська громадська організація «Спілка археологів України», Українське товариство охорони пам’яток історії та культури (УТОПІК), Український національний комітет міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (УНК ІКОМОС), Центр пам‘яткознавства НАН України і УТОПІК, вивчивши ці документи, пришли до висновку про їх неприйнятність, оскільки в них не враховані належним чином питання охорони культурної спадщини України, а особливо археологічної спадщини.

Повний текст звернення читати тут.

21 вересня 2011 року Верховною Радою України було зареєстровано проект закону України «Про відродження унікального Символу православ’я — церкви Богородиці (Десятинної) в місті Києві» (№ 9196). Цим проектом передбачається збудувати за державні кошти (ст. 4; 5) Національний православний комплекс на території пам’ятки археології національного значення — «Місто Володимира — дитинець стародавнього Києва з фундаментами Десятинної церкви» (ст. 2, п. 1).
У зв’язку з цим Спілка археологів України вповноважена заявити наступне:
На Старокиївську гору як пам’ятку археології національного значення розповсюджуються положення Міжнародних конвенцій і хартій світової спільноти у сфері охорони культурної спадщини. Особливо це стосується Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини (переглянутої) (Ла Валетта, 1992 р.), ратифікованої Законом України № 1369-IV від 10.12.2003 р.).
Так зване «відтворення», передбачене проектом закону, буде прямим порушенням норм світового пам’яткоохоронного законодавства: Міжнародної хартії з консервації й реставрації пам’яток та визначних місць (Венеція, 1964 р.), Хартії з охорони та використання археологічної спадщини (Лозанна, 1990 р.), Європейської конвенції з охорони археологічної спадщини (Ла Валетта, 1992 р.), Конвенції ЮНЕСКО про захист світової культурної та природної спадщини, що підписані та ратифіковані Україною. Положення цих актів вимагають збереження автентичних пам’яток і прямо забороняють реконструкцію (відтворення або створення копій у гаданих первинних формах) цих пам’яток.
Крім неї проект цього Закону порушує положення Бурскої хартії (1979 р.), Флорентійської хартії (1981 р.), Дрезденської декларації (1982 р.), також Конвенції ЮНЕСКО про захист світового культурної і природної спадщини (1972 р.), Рекомендації ЮНЕСКО, затвердженої у Найробі (1976 р.), Ризької хартії з аутентичності і реконструкції історичних об’єктів у контексті збереження культурної спадщини (2000 р.).
Залишки фундаментів Десятинної церкви розташовуються на вул. Володимирська, 2 у Центральному історичному ареалі міста Києва, в архітектурній охоронній зоні, на території пам’ятки археології національного значення «Місто Володимира», занесеної до Державного реєстру нерухомих пам’яток України постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.09 № 928 (охоронний № 260010-Н) і були визначені заповідною археологічною зоною загальнодержавного значення (Постанова Ради Міністрів УРСР № 711 від 21.07.1965) ще за радянських часів.
Низка постанов Київради підтверджувала статус цієї території. Рішення Київського міськвиконкому № 422 від 19.03.1973 р. «Про створення в м. Києві археологічних заповідних зон та архітектурних заповідників, зон регулювання забудови та охороняємого ландшафту» і Рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 р. № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників та зон охорони пам’яток історії та культури в м. Києві», а також Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 р. «Про внесення змін і доповнень до Рішення від 16.07.79 р. № 920.
Масштабне будівництво на території пам’ятки неминуче призведе до непоправних культурно-історичних втрат. Відбудова масивної споруди нової церкви не відповідає сучасній містобудівній ситуації, внесе дисонанс у середовище яскравої барокової пам’ятки — Андріївської церкви ХVІІІ ст., яка зараз номінується до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Автори законопроекту наголошують на необхідності повернення націоналізованого радянською владою церковного майна. Проте, попри завуальованість питання, законопроект не зазначає, якій саме церкві має бути повернуте майно і що саме розуміється під власністю церкви. У цьому випадку йдеться навіть не про споруду, а про землю, що може створити дуже небезпечний прецедент на території України, коли церковні громади отримають стимул для повернення своїх земельних володінь. Дивує також постановка питання про правонаступництво України щодо відповідальності за відчуження майна, оскільки націоналізація церковного майна проходила ще задовго до утворення СССР.
Текст цього законопроекту неможливо оцінити з погляду правильності наукових історичних засад, оскільки він містить у своїй основній термінології псевдоісторичні та псевдонаукові терміни, із відповідним їх тлумаченням. Неправильно тлумачаться поняття «символ православ’я» («Символ православ’я — церква Богородиці»), «живий символ первородства» («руїни, які ми бачимо сьогодні — не можуть бути живим символом первородства»). Наштовхує на серйозне занепокоєння фраза про «символічний акт єднання духовної і світської влади в інтересах народу».
Цей законопроект справляє враження не юридичного документу, а псевдоісторичного нарису з квазіідеологічною спрямованістю. Поява і подальше виконання такого закону серйозно позначиться на репутації України на світовому рівні як цивілізованої, а не клерикальної, фундаменталістської держави, виникнуть значні перешкоди на шляху євроінтеграції. Втім, можливо, це і є головна мета авторів зареєстрованого проекту.
Впровадження проекту такого закону знищить одну із найвизначніших пам’яток нашої національної спадщини.
Ми виступаємо категорично проти прийняття цього закону і будь-яких дій, спрямованих на будівництво на території Старокиївської гори.

Від імені членів ВГО САУ
Голова правління Д.Н. Козак,
Секретар Е.А. Кравченко
11.10.2011

Церква Богородиці Десятинна — унікальна пам’ятка архітектури, археології, історії, мистецтва, яка була побудована князем Володимиром Святим і освячена у травні 996 р. З нею пов’язані важливі, іноді і трагічні, сторінки вітчизняної історії — запровадження християнства на Русі, розквіту Києва як столиці Давньоруської держави та його знищення під час монголо-татарської навали у грудні 1240 р., відродження православної віри в першій половині ХVІІ ст. за часів митрополита Петра Могили, руйнації церков в 30-х рр. ХХ ст. за радянської влади.
Десятинну церкву було збудовано у самому центрі середньовічного Києва, на території Cтарокиївської гори, яка сама є всесвітньо відомою пам’яткою. ЇЇ унікальний шар містить пам’ятки доби неоліту, трипільського, скіфського та ранньослов’янського часів, язичницький могильник, князівські палаци, ремісничі майстерні, братська могила захисників Києва 1240 р. Це ключове місце для вирішення складного і завжди актуального питання про походження Києва. Її територія є заповідною археологічною зоною загальнодержавного значення (Постанова Ради Міністрів УРСР № 711 від 21.07.1965).
Зараз вирішується майбутнє як автентичних залишків самої Десятинної церкви, так і археологічної пам’ятки національного значення на Старокиївській горі. Незважаючи на пряму заборону українського і міжнародного законодавств здійснювати будь-яке будівництво на території пам’яток, переважна більшість запропонованих на щойно завершеному офіційному конкурсі концепцій з музеєфікації Десятинної церкви передбачає спорудження на місці унікальної пам’ятки нової культової споруди однієї з чисельних конфесій, зареєстрованих в Україні.
Відтворення точного плану церкви є дискусійним. Найавторитетніші вчені (К. Конант, М. Брунов, Ю. Асєєв, М. Холостенко, Г. Логвин тощо) створили півтора десятки варіантів її реконструкцій.
Так зване відтворення Десятинної церкви є прямим порушенням норм світового пам’яткоохоронного законодавства: Міжнародної хартії з консервації й реставрації пам’ятко та визначних місць (Венеція, 1964 р.), Хартії з охорони та використання археологічної спадщини (Лозанна, 1990 р.), Європейської конвенції з охорони археологічної спадщини (Валетта, 1992 р.), Конвенції ЮНЕСКО про захист світової культурної та природної спадщини, що підписані та ратифіковані Україною. Їх положення вимагають збереження автентичних пам’яток й заперечують реконструкцію (відтворення або створення копій у первинних нормах) цих пам’яток.
Масштабне будівництво із залізобетонними палями, інженерними мережами неминуче призведе до значних культурно-історичних втрат. Суттєва загроза є для найстарішого дерева Києва – липи, вік якої становить декілька століть.
Незмінними залишаються також категоричні застереження архітекторів про невідповідність відбудови масштабної споруди Десятинної церкви сучасній містобудівній ситуації. Вона буде різко дисонувати з яскравою бароковою пам’яткою — Андріївською церквою ХVІІІ ст. Стане необхідним перепланування всього початку Володимирської вулиці.
Звертаємось до відповідальних осіб, які будуть приймати рішення про майбутнє пам’ятки — дослухайтесь до думки професіоналів і дійте в рамках закону, і це буде найголовнішою засадою у справі музеєфікації Десятинної церкви.

Правління
19.05.2011

ЗВЕРНЕННЯ

Вельмишановний Вікторе Федоровичу!

Археологи України, краєзнавці та працівники державних органів охорони культурної спадщини щиро вдячні Вам за чітко висловлену позицію щодо необхідності охорони археологічної спадщини держави, збереження цих безцінних пам’яток історії для майбутніх поколінь.
Ця позиція, задекларована Вами під час діалогу з громадянами України у відповідь на запитання Козир І.А. (м. Кіровоград), сприймається нами як державницька, яку необхідно реалізувати через створення відповідних законодавчих та інших механізмів.
Мова йшла про вкрай згубне, для долі історичної спадщини, вилучення з чинного законодавства норм, що передбачали проведення археологічної експертизи в процесі землевідводів. Ці норми є основним діючим механізмом   у всіх Європейських країнах, з виявлення і захисту археологічних пам’яток, розташованих на земельних ділянках, що відводяться для забудови чи інших потреб.
У зв’язку з цим, вкрай неприпустимим є розгляд у комітеті Верховної Ради з питань аграрної політики і земельних відносин двох законопроектів ("Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок") реєстр. № 1208 від 08.01.2013 р. та реєстр. № 1208-1 від 22.01.2013 р.), якими через перегляд ст. 186-1 Земельного кодексу України взагалі унеможливлюється і навіть забороняється участь органів охорони культурної спадщини чи експертних наукових організацій у процесі землевідводів, а вся процедура таких землевідводів зосереджується в органах Держкомзему.
У разі прийняття цих законопроектів, знищення археологічної спадщини держави буде справою часу, адже більшість археологічних пам’яток знаходяться під землею і не виявлені.
Інакше, як злочином проти українського народу, ці законопроекти розглядати не можна. Вони суперечать не тільки вітчизняному законодавству, але й міжнародним договорам, ратифікованих Україною, ідуть у розріз з державною політикою, яку Ви, Пане Президенте, декларуєте.
Просимо Вас долучитися до нашого протесту за зняття вказаних вище законопроектів з розгляду у Верховній Раді, підтримати пропозиції Кіровоградської обласної державної адміністрації для повернення у чинне законодавство норм, які закріплюють необхідність проведення археологічної експертизи в процесі землевідводів.
Кардинальним вирішенням проблеми було б прийняття Верховною Радою України проекту Закону України "Про охорону культурної спадщини", розробленого за Вашим дорученням ще рік тому.

Прийнято на засіданні Правління ВГО "Спілка археологів України" (протокол № 8 від 26.02.2013 р.).

Спілка археологів України висловлює свою підтримку археологам Росії, котрі виступили з відкритим листом Президенту і Прем’єр-міністру Російської Федерації «Археологічна спадщина має належати народам Росії, а не мародерам, перекупникам і «колекціонерам»». Ми повністю солідарні з необхідністю впровадження жорстких заходів зі збереження національного надбання народів країн СНД, в яких після розвалу Радянського Союзу пам’ятки культури і безпосередньо археології стали об’єктом збагачення окремих громадян, які прагнуть не їх збереження, а мають із цього зиск.
В Україні, так само як і в Росії, пограбування пам’яток археології сягнуло величезних масштабів. Введення у законодавство України статей, які мали б створити перепони пограбуванню і руйнуванню пам’яток археології не стало ефективним з огляду відсутності необхідних механізмів їх реалізації.
Культурна й археологічна спадщина має охоронятися державою і належати народу. Ми повністю погоджуємось із висловленими у відкритому листі положеннями і пропонуємо координувати зусилля щодо охорони археологічної спадщини наших народів у подальшій роботі.

(Детальніше)

25.10.2011

Археологічна спадщина України — важлива частина загальноєвропейського історико-культурного і національного надбання опинилася під загрозою тотального знищення.
Аксіомою є теза, що захист історичної пам’яті народу є однією з підвалин його культурного розвитку. Ця пам’ять закладена в його культурній спадщині, зокрема, пам’ятках археології — єдиному джерелі відтворення давньої історії України та Європи у цілому. Таким є ключове положення Європейської конвенції «Про охорону археологічної спадщини», ратифікованої Україною у 2009 р., а отже обов’язкової для виконання.
Між тим, стан збереження і дослідження археологічної спадщини в Україні є вкрай критичним, навіть катастрофічним, і вимагає негайних дій державних органів влади, Верховної Ради, всієї громади України.
Діяльність «чорних археологів» набула всеукраїнського масштабу. Полями, містами і селами нишпорять тисячі і тисячі людей з металодетекторами, плюндруючи пам’ятки археології, які є, згідно наших законів та Конституції, державною і тільки державною власністю.
За межі України вивозяться цілими партіями награбовані мародерами історичні реліквії. Достатньо сказати, що лише нещодавно відомий колекціонер та олігарх С. Тарута, з дозволу властей, вивіз до США залишки скуплених ним у грабіжників археологічних шедеврів, які демонструвалися у Києво-Печерському національному історико-культурному заповіднику. Тисячі археологічних пам’яток виставляються на продаж на базарах.
Комітет Верховної Ради з питань духовності і культури до цього часу не спромігся розробити відповідне законодавство, яке б поклало край ґвалтуванню історичної спадщини народу.
Цей же комітет не тільки не протидіяв, але, що є ганьбою, підтримав геростратівський закон «Про основи містобудівної діяльності», який повністю ліквідував механізми захисту культурної спадщини в процесі забудови міської і сільської місцевості.
Тепер до мародерів історичних пам’яток з металошукачами, отримали цілковите право прилучитися будівельна індустрія, численні чиновники від культури, які радо, в угоду першим, позбуваються зайвої для них проблеми від археологів, які вимагають проведення археологічних досліджень перед землевідводами з метою їх захисту та вивчення.
Кожного дня на наших очах нищаться технікою, розорюються, забудовуються, передаються у приватну власність десятки археологічних пам’яток, єдиних свідків нашої давньої історії і джерело історичної пам’яті. Ці втрати є безповоротними.
Зараз ми не бачимо в Україні державної структури, яка б могла стати на захист культурної спадщини народу. Ліквідовано гуманітарний блок  у Кабінеті Міністрів.  Профільний комітет Верховної Ради виявився цілком байдужим до питань збереження культурної спадщини.
Ліквідовано Державну службу при Мінкультури України з питань нацкультспадщини. Зведено до мінімуму управління з питань культурної спадщини у Секретаріаті Президента.
Україна опинилася поза межами Європейського пам’яткоохоронного законодавства, не виконуючи взятих на себе зобов’язань згідно Європейської конвенції «Про охорону археологічної спадщини».
У зв’язку з ситуацією, що склалася, Всеукраїнська громадська організація «Спілка археологів України» звертається до міжнародних організацій, які піклуються збереженням археологічної спадщини людства, Верховної Ради України, Уряду України з закликом вжити термінованих заходів для припинення руйнації пам’яток археології України. Ми втрачаємо шанс на збереження історичної пам’яті не лише українців, але й народів всього Європейського континенту.
Необхідно термінове прийняття Верховною Радою поправок до пам’яткоохоронного законодавства, які б нівелювали злочинні статті Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», створили дієві перепони безкарній діяльності «чорних археологів» посилили відповідальність місцевих органів влади за нищення культурної спадщини народу, в тому числі, при землевідводах.
Необхідно прирівняти право володіння металодетекторами до правил володіння вогнепальною зброєю.
Вкрай необхідне створення Центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини з підпорядкованими йому на місцях структурами, незалежними від місцевих органів влади та штатом державних інспекторів.
Необхідне залучення до пам’яткоохоронної діяльності і підтримка на державному рівні вчених-археологів, в першу чергу Інституту археології НАН України, — єдину в Україні наукову державну установу, яка на високому професійному рівні досліджує археологічну спадщину.
Ми звертаємося до української громади!
Встаньте на захист нашої історичної спадщини. Пам’ятаємо! Без власної історії ми не є цікавими для цивілізованого світу. Ми перетворюємося на безхатьків на власній землі без власної держави, духовних і культурних надбань минулих поколінь.
Пам’ятаємо! Археологічна спадщина, це наша особиста спадщина. Чиніть перешкоди особам, що ходять з металодетектором по Ваших огородах та подвір’ях. Заявляйте про їх появу державним органам влади на місцях, оскільки вони діють незаконно.
Вимагайте відповідних дозвільних документів від скарбошукачів, що риють ями на давніх городищах, цвинтарях, поселеннях, припиняйте громадою їх роботу. Це мародери.
Організовуйте у містах і селах групи захисників історії рідного краю.
Держава неспроможна сама захистити наші історичні скарби від пограбування. Прилучаймося до їх захисту разом.

Спілка археологів України
11.05.2011