19 березня 2019 р. був підписаний Указ президента України № 82/2019 про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Під санкції потрапили, у тому числі, російські археологи і археологи низки інших країн, які проводять розкопки в окупованому Криму або незаконно перетнули кордон України. До списку юридичних осіб потрапили так звані Державний історико-археологічний музей-заповідник «Херсонес Таврійський», Музей-заповідник «Судацька фортеця» та інші. Важливо, що окремим пунктом указу Міністерству закордонних справ України доручено поінформувати компетентні органи Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки та інших держав про запровадження санкцій і порушити перед ними питання про застосування аналогічних обмежувальних заходів.

Міністру культури України Є. М. Нищуку
Міністру закордонних справ України П. А. Клімкіну
Голові Служби безпеки України В. С. Грицаку

Шановні панове!

9 квітня 2019 р. на порталі «Музейний простір» була опублікована приголомшлива інформація щодо унікального давнього металевого шолома. За сукупністю наявних даних, його було знайдено в Україні, продано на інтернет-аукціоні Віоліті, а згодом перепродано у Великобританії на аукціоні «Timeline» http://prostir.museum/ua/post/41717?fbclid=IwAR1NCsLb1KGLKfASqT1gZtVUBQ4eYgWjpSsCE0u-imFhlkLYGX6A7sJLXPo.

Шолом походить з незаконних розкопок так званих чорних археологів або, просто кажучи, грабіжників, які використовували сучасні металопошукові пристрої. Про це свідчать навіть дані першого продавця. В усякому разі, шолом точно не лежав у когось у шухляді та не був знайдений бабусею на городі, як про це часто кажуть приватні колекціонери. Показово, що відразу після публікації на порталі інформація про лот з шоломом та пов’язане із ним обговорення були видалені з сайту інтернет-аукціону Віоліті.

Перед продажем у Великобританії було зазначено, що шолом є власністю приватного колекціонера з Кента і був придбаний у Німеччині після Другої Світової війни. Втім, порівняння фото та описів шоломів з сайтів обох аукціонів дає безперечні підстави стверджувати, що йдеться про один і той самий предмет, «легенда» якого навмисно змінювалася.

Генеральному директору
ПАТ «Укрпошта»
І. Ю. Смілянському

Шановний Ігоре Юхимовичу!

Останнім часом у відділеннях Укрпошти були помічені рекламні матеріали інтернет-аукціону «Violity» з використанням в елементах дизайну археологічного предмета (давньої монети). Над зображенням розміщене промо-гасло: «Продавай на Віоліті — доставляй Укрпоштою», а в лівому нижньому кутку — адреса інтернет-аукціону для колекціонерів старовини auction.violity.com. Цей факт мав значний резонанс в професійному середовищі археологів, музейників та спеціалістів з охорони культурної спадщини.

Не є секретом, що через ринок антикваріату, зокрема аукціонні доми, «блошині ринки», спеціалізовані антикварні магазини (як звичайні, так і в мережі Інтернет), проходить чимала кількість тіньових оборудок щодо культурних цінностей, походження яких є вкрай сумнівним. Утім, явну незаконність такого походження не завжди можливо юридично довести, адже здебільшого відповідні незаконні операції стосуються не зареєстрованих культурних цінностей, викрадених з музеїв, архівів чи бібліотек, а археологічних предметів, які походять з несанкціонованих розкопок. Формальне доведення незаконності походження таких речей є проблемним, а тому й протидія відповідному ринку має свою специфіку.

Україна є членом низки міжнародних організацій і учасником ряду міжнародних договорів, спрямованих на те, щоб максимально унормувати та поставити під контроль ринок культурних цінностей. Основні етичні стандарти у відповідній сфері задає Кодекс етики для музеїв ІКОМ (остання редакція — 2004 р.), п.п. 2.4. якого чітко говорить про неприпустимість торгівлі старожитностями, які мають сумнівне походження. Ця етична норма розкривається в міжнародних документах зобов’язуючого характеру. Так, чинна стосовно України Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини (переглянута 1992 р.) у своїй статті 10 говорить, яких заходів має вживати держава для протидії ринку археологічних предметів. Установам, закупівельна політика яких регулюється державою, держава зобов’язана прямо заборонити придбання предметів сумнівного походження. Щодо приватного сектора державою має застосовуватися метод переконання, але так само з метою, щоб і приватні суб’єкти не придбавали сумнівних речей.

На розміщений на офіційному сайті ВГО "Спілка археологів України" відкритий лист на ім’я Президента України Петра Порошенка від 1.08. 2018 р. щодо необхідності проведення археологічних робіт у зоні переобладнання державного кордону між Україною та Російською Федерацією (проект "Стіна) отримано відповідь (див. за посиланням нижче) від Секретаріату Президента України в межах встановлених регламентом строків.

Оскільки остаточного рішення поки немає, ВГО "Спілка археологів України" продовжує відстежувати ситуацію і закликає до спільних дій Міністерство культури України як Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та органи охорони культурної спадщини Чернігівської, Сумської, Харківської та Луганської облдержадміністрацій.
Сподіваємося, що прийняті рішення підуть на користь справі охорони культурної спадщини та формуванню позитивного іміджу України як цивілізованої держави на тлі задекларованого Міністерством культури України року Європейської спадщини в Україні.

Відповідь від Секретаріату Президента України (.pdf)

Президенту України Порошенку П. О.

Вельмишановний Петре Олексійовичу!

За рішенням Ради національної безпеки та оборони від 28.08.2014 р. «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності» (введено в дію Указом Президента України від 24.09.2014 р.), Кабінетом Міністрів України був розпочатий проект «Стіна» або «Європейський вал», яким передбачається повне переобладнання державного кордону між Україною та Російською Федерацією, зокрема спорудження різноманітних ровів, траншей та спеціальних об’єктів у Чернігівській, Сумській, Харківській та Луганській областях.

ВГО «Спілка археологів України» цілком розуміє необхідність повної реалізації цього проекту для вирішення сучасних проблем обороноздатності нашої держави. Але водночас не можемо не звернути увагу на те, що земляні роботи на такій великій території (понад 2000 км) завжди неминуче призводять до руйнування численних як облікованих, так і ще не виявлених археологічних об’єктів від доби кам’яного віку до пізнього середньовіччя. Тільки в межах будівництва в Луганській області, за даними Управління культури, національностей та релігій Луганської обласної державної адміністрації, перебуває не менше двохсот археологічних пам’яток. Певно, їх так само багато в інших областях, які названі вище.

2004 р. Україною було ратифіковано Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту). Стаття 5 Конвенції докладно визначає зобов’язання сторін в частині врахування потреб археології в процесі реалізації проектів освоєння територій. Відповідні зобов’язання включають систематичні консультації з археологами, узгодження з ними проектів, фінансування превентивних археологічних досліджень та навіть внесення змін до тих проектів, які можуть мати негативний вплив на археологічну спадщину.

Президентові України П. О. Порошенку

Копія: Міністру закордонних справ України П. А. Клімкіну

Вельмишановний Петре Олексійовичу!

Археологічна спадщина як частина культурної спадщини на сьогоднішній день перебуває в Україні під дуже серйозною загрозою. Це пов’язано з багатьма чинниками, серед яких недоліки законодавства в частині гарантування превентивних археологічних досліджень, що мають передувати господарському освоєнню земель, збільшення масштабів несанкціонованих розкопок (так званої чорної археології) та нелегального обігу археологічних предметів, неможливість контролю державою ситуації з культурними пам’ятками, що перебувають на окупованих територіях, тощо.

Правопорушення щодо культурної спадщини потребують комплексної протидії, зовнішньополітична складова якої значною мірою належить до компетенції Президента України. Відповідна політика нашої держави має ґрунтуватися на неухильному виконанні міжнародних зобов’язань України та враховувати сучасні світові тенденції. Роками триває листування державних органів щодо приєднання України до Другого протоколу 1999 до Гаазької конвенції 1954 р. про захист культурних цінностей в умовах збройного конфлікту, за яким забороняється проведення археологічних розкопок на окупованій території, а міжнародній спільноті в особі ЮНЕСКО надаються дієві повноваження щодо моніторингу ситуації та впливу на сторону-окупанта задля збереження культурних цінностей. Археологи та пам’яткоохоронці неодноразово звертали увагу й на необхідність ратифікації Україною Конвенції УНІДРУА 1995 р. щодо викрадених або незаконно вивезених культурних цінностей. Водночас видимого результату по цих питаннях нами поки що не спостерігається.

ВГО «Спілка археологів України» підтримує звернення учасників VIII Міжнародної наукової конференції Colloqua Russica “Релігії та вірування Русі X—XVI ст.”

Вкотре з боку органів влади має місце недолуге втручання у наукову сферу, ігнорування загальноприйнятих норм відбудови та реконструкції пам’яток археології та давньої архітектури.

В черговий раз виникла загроза для існування аутентичної пам’ятки національної культурної спадщини України — решток Успенського собору ХІІ ст. в давньому Галичі (с. Крилос Івано-Франківської обл.). Пам’ятка видатна, національного значення за нашим законодавством, відіграла видатну роль в історії нашої країни. Але на зібранні регіональних народних депутатів (!), очільників обласних адміністрацій (!) та місцевого духовенства на цьому святому місці хочуть збудувати черговий «новодєл». Чому народні депутати та голови обладміністрацій не знають (чи не визнають?!) українського та європейського законодавства? Чому представники української церкви хочуть мати новобудову замість справжньої святині? Невже настільки низький в них рівень освіченості і цивілізації, коли ксерокопія вважається рівною справжній іконі ХІІ ст.

Повністю відтворюється ситуація з іншою нашою видатною пам’яткою — рештками Десятинної церкви Х ст. Тоді найближче оточення В. Януковича (Ю. Мірошніченко, С. Арбузов, власники приватної збірки «Платар» тощо) разом з Московським патріархатом, незаконно захопивши ділянку заповідної землі, зажадали будівництво нового храму на Старокиївській горі. Лише боротьба освіченої громадськості та Майдан зупинили це. Чому тепер представники Київського патріархату, народні обранці, високі представники нової влади орієнтуються не на Європейські цінності (як проголошує Президент України П. Порошенко, Верховна Рада та Уряд України), а на дії минулого режиму.

Спілка археологів України цілком поділяє тривогу, викладену у Зверненні (додається) до Президента України П. Порошенка і Голови Верховної Ради України А. Парубія учасників наукової конференції, й закликає всі владні структуру, свідому та освічену спільноту України і всього цивілізованого світу припинити дії, що загрожують видатній пам’ятці нашої національної спадщини.

Пріоритетними мають стати дії по рятуванню існуючих наших святинь, привертати увагу і залучати допомогу з боку міжнародних організацій в сфері охорони світової культурної спадщини.

ВГО "Спілка археологів України" було отримано лист від від директора Полтавського краєзнавчого музею О. Б. Супруненка та завідувача відділом Центру охорони та досліджень пам’яток археології Управління культури Полтавської облдержадміністрації В. В. Шерстюка щодо ситуації навколо виставки "Кресало — запальничка з давнини", що відкрилася у приміщенні Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського:

Голові правління ГО
«Спілка археологів України»
Івакіну Г. Ю.

Шановний Глібе Юрійовичу!

29 червня 2017 р. у приміщенні Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського відкрилася виставка «Кресало — запальничка з давнини». Ця подія, поряд із численними позитивними відгуками, викликала негативну оцінку окремих осіб. Остання, як ми вбачаємо, з’явилася у зв’язку із непорозумінням щодо окремих моментів організації та проведення виставки, пояснити які хотілося б у цьому листі.

Предмети, експоновані на виставці, були зібрані завідувачем відділом Центру охорони та досліджень пам’яток археології Управління культури Полтавської обласної державної адміністрації В’ячеславом Вікторовичем Шерстюком упродовж останніх років з метою їх наукового дослідження і, відповідно, подальшої передачі до музейного зібрання — фондів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського (про що йшлося безпосередньо у день відкриття виставки та висвітлено у тих же засобах ЗМІ, наприклад: https://www.youtube.com/watch?v=oomlcrUPOiQ&feature=share). Крім освітньо-популяризаторської мети, ознайомлення відвідувачів з особливостями добування вогню у давнину та в минулі століття, ця виставка якраз і слугувала налагодженню процесу передачі до музейних фондів подібних знахідок та колекцій на цьому прикладі. До речі, результатом виставки вже стало поповнення музею кількома доволі цінними й унікальним предметами.

Усі експоновані речі є випадковими знахідками сторонніх осіб, переданими останніми чи придбаними у них, і в жодному разі не походять з археологічних досліджень автора збірки (що при необхідності може бути підтверджене відповідними документами). Єдиний предмет, знайдений особисто В. В. Шерстюком, — це набір для кресання вогню, що трапився при огляді руїн садиби другої половини ХХ ст., що важко назвати археологічними обстеженнями за відповідними кваліфікаційними документами.

ВГО "Спілка археологів України отримала наступний запит від свого Полтавського осередку (відділення):

Правлінню
Всеукраїнської громадської організації
«Спілка археологів України»

Інформаційний лист

У зв’язку із загостренням ситуації навколо проблеми колекціонування археологічних речей приватними особами, звертаємо вашу увагу на інцидент, що трапився в культурному житті Полтави. 29 червня 2017 р. у приміщенні Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського відкрилася виставка «Кресало – запальничка з давнини. Із приватної колекції В’ячеслава Шерстюка», на якій експонувалися речі від пізнього римського часу до козацької доби. Організаторами цього заходу виступили Управління культури Полтавської обласної державної адміністрації, Центр охорони та досліджень пам’яток археології Управління культури Полтавської обласної державної адміністрації та Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського. Подія за своїм змістом, а саме походженням речей з приватної збірки, суперечить законодавству України та етичним положенням вітчизняної науки і культури. Даний захід просимо вважати відкритою пропагандою скарбошукацтва, колекціонування предметів старовини та легалізацією колекцій, здобутих сумнівним шляхом. Виставка цієї приватної колекції в державному музеї набула відповідного висвітлення у ЗМІ, що формує спотворене сприйняття суспільством принципів діяльності державних музеїв та археологічної науки в цілому. Зважаючи на те, що колекціонер В’ячеслав Шерстюк багато років отримує Відкриті листи на польові дослідження, не виключено, що частина експонатів була отримана в процесі професійної діяльності. Тому просимо вас висловити свою позицію стосовно цієї події.

У додатку афіша та буклет з виставки.

З повагою,
Голова Полтавського обласного відділення
ВГО «Спілка археологів України» Юрій Пуголовок

Відповідь ВГО "Спілка археологів України"

ВГО "Спілка археологів України" неодноразово виступала проти будь яких дій, які прямо чи опосередковано сприяють руйнуванню археологічної та культурної спадщини. Зокрема, нами завжди суто негативно оцінювалась діяльність приватних колекціонерів археологічних предметів.

ВГО "Спілка археологів України" в своїй діяльності керується Кодексом етики професійного археолога, прийнятого 09.11.2006 р. на засіданні Вченої Ради Інституту археології НАН України.  Згідно п. I.1. цього Кодексу професійний археолог та члени його сім’ї не повинні займатися приватним колекціонуванням. В п. II.2. наголошено, що купівля, продаж, обмін та колекціонування археологічних предметів стимулює грабіжницькі розкопки і призводить до руйнування археологічних пам’яток.

В діях В’ячеслава Шерстюка ВГО   "Спілка археологів України" вбачає явні порушення Кодексу  етики професійного археолога. Тому такі питання має розглядати Польовий Комітет ІА НАНУ.

Правління
18. 07.2017 р.

Спілка археологів України, найбільше громадське об’єднання українських археологів, змушена звернутися до органів влади, музейних установ, археологів, істориків, краєзнавців, музейників та усіх небайдужих громадян, яких турбує стан культурної спадщини України, стосовно неприпустимої практики пропаганди приватного археологічного колекціонування.

Хочемо наголосити — поява археологічних колекцій та окремих предметів у власності окремих осіб є наслідком незаконних розкопок та нелегального обігу. Жоден археологічний або «древній», як це часто називають власники колекції, предмет, за виключенням тих, що ввезені в Україну на законних підставах, не може мати легального походження.

Наслідком цього сумнівного хобі — колекціонування археологічних предметів, є десятки тисяч знищених пам’яток, свідків унікального минулого України, яке ми втрачаємо просто на очах.

ВІДКРИТА ЗАЯВА ВГО «СПІЛКА АРХЕОЛОГІВ УКРАЇНИ» ЩОДО НЕПРИПУСТИМОСТІ ПРОПАГАНДИ СКАРБОШУКАЦТВА В УКРАЇНІ

Потяг до пошуку скарбів є формою соціально-психологічної девіації, що була поширена на всіх етапах розвитку людства. Державна влада через законодавство та інші механізми від давніх часів намагалася звузити простір для подібної діяльності, забезпечити свої права на скарб. З розвитком цивілізації і появою археології як науки поруч із майновою цінністю скарбів на перше місце виходить їх наукова та культурна цінність. Таким чином, державна політика у відповідній царині наразі є пов’язаною із забезпеченням прав всього суспільства на доступ до культурних благ, наукове дослідження археологічних та історичних об’єктів.

Скарбошукацтво в нашій державі, з огляду на недосконалість нормативних та організаційних механізмів боротьби з цим явищем, набуває чимдалі загрозливіших масштабів, що завдає чималої шкоди як культурній спадщині нашого народу, так і репутації держави, яка добровільно відмовляється від слідування юридичним і етичним нормам, виробленим у цивілізованому світі.

Тим більш прикрим є неприхована пропаганда цього ганебного явища. Так, у Києві, 24—25 вересня цього року планується проведення всеукраїнського фестивалю скарбошукачів «КАМРАД ФЕСТ-2016». Створюється прецедент, що матиме надзвичайно широкий негативний резонанс як в Україні, так і за межами нашої держави, адже охорона археологічної спадщини, протидія незаконним розкопкам і незаконному обігу культурних цінностей є не лише шляхетною справою, але також частиною міжнародних зобов’язань, взятих на себе Україною внаслідок ратифікації низки міжнародних документів, нехтування якими може перекреслити наші євроінтеграційні прагнення.

Отже, ВГО «Спілка археологів України» висловлює свій рішучий протест проти проведення фестивалю скарбошукачів «КАМРАД ФЕСТ-2016» та закликає усі компетентні органи вжити заходів для заборони цього дійства.

Правління

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ВГО «СПІЛКА АРХЕОЛОГІВ УКРАЇНИ»
щодо неприпустимості легалізації археологічних колекцій,
здобутих сумнівним шляхом

Як стало відомо, Міністерством культури України надано дозвіл на тимчасове вивезення з України приватної археологічної колекції музею «Платар» для експонування її в музеї-замку князів Поморських у Республіці Польща.

У зв’язку із цим ВГО «Спілка археологів України» як фахова громадська організація, що об’єднує більшість археологів з усієї України, висловлює свій рішучий протест, адже походження усіх давніх предметів музею «Платар» однозначно пов’язане з результатами нелегальних археологічних розкопок, заборонених українським законодавством. Їхня публічна демонстрація діє всупереч норм охорони археологічної та культурної спадщини, про що свідчать непоодинокі випадки пограбувань «чорними археологами», копачами-грабіжниками, археологічних пам’яток по всій Україні. Беззаперечним фактом є те, що ця хвиля руйнувань курганів, давніх поселень та міст всюди та завжди збігається з активізацією дій приватних колекціонерів, які реально фінансують ці протизаконні дії й виступають у ролі скуповувачів награбованого. Цим реально наносять величезні збитки державі.

Обґрунтовуючи свої права на зазначені речі, власники музею «Платар» посилаються на ст. 344 ЦК України, щодо набуття добросовісним володільцем права власності за набувальною давністю, а також ст. 32 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», де йдеться про захист прав добросовісного набувача речі, раніше добутої незаконним способом.

При цьому брак точних даних щодо походження речі не може автоматично означати, що останній набувач отримав річ законно. Відповідна ст. 32 передбачає обов’язковою умовою законності набуття речі той факт, що набувач не знав і не повинен був знати, що річ була раніше вкрадена чи вивезена. Цю статтю можна застосувати щодо осіб, які стикаються з обігом культурних цінностей на непостійній основі. Лише вони можуть виправдовувати свою поведінку незнанням правил відповідного ринку. Зовсім інша ситуація з музеями, які здійснюють відповідну діяльність на професійній основі й мають за своїм статусом виконувати важливу суспільну функцію зі збереження надбання.

На неприпустимість придбання культурних цінностей із сумнівних джерел вказується у багатьох міжнародних документах, до яких можна віднести, наприклад, прийнятий ЮНЕСКО Міжнародний кодекс професійної етики для торговців культурними цінностями, Етичний кодекс ICOM для музеїв тощо. Так, у пп. 2.2. другого документа зазначається: «ніякий предмет чи природний зразок не має бути придбаний, прийнятий як дарунок чи взятий у тимчасове користування, отриманий у спадщину чи в порядку обміну, якщо в музею, що приймає цей предмет, немає повної впевненості стосовно законності права власності на цей предмет». Ці загальновідомі правила підтверджують, що музей «Платар», збираючи свої унікальні археологічні колекції, якраз повинен був принаймні знати про те, що ним можуть бути придбані речі, добуті кимось незаконно.

Крім того, ст. 33 чинного Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» передбачає, що всі договори стосовно культурних цінностей мають укладатися у письмовій формі. Таких документів власники колекції ніколи не надавали. Отже, «добросовісність» музею «Платар» щодо придбання відповідних предметів у світлі наведеного вище є вкрай сумнівною. Існує загроза наявності в цій колекції великої кількості підробок та фальсифікацій, що вже відзначали європейські та українські фахівці-археологи. Найбільш яскравим прикладом є фальсифікація із золотим перснем, який начебто належав візантійському імператору Мономаху і був наданий київському князю Всеволоду Ярославичу. Цей персень власники «Платару» подарували В.Ф. Януковичу на його інаугурацію. Але найдивніше, що цим вони пишаються — нещодавно розповідали і показували цей ганебний факт на одному з українських ТВ каналів, коли в черговий раз піарили «Платар».

Потребує також окремого аналізу аргумент музею «Платар» стосовно того, що заявлені ним для вивезення цінності не є археологічними предметами, у зв’язку з неможливістю встановити їх походження.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» археологічними предметами є рухомі культурні цінності, що походять з об’єктів археологічної спадщини.

Під об’єктами археологічної спадщини законодавство сприймає будь-які археологічні об’єкти, включно з незареєстрованими та невиявленими. Вся сукупність нерухомих археологічних об’єктів на території України та пов’язаних з ними рухомих предметів утворюють археологічну спадщину України, що підтверджується відповідними визначеннями ст. 1 цього Закону.

При цьому, предмети можна розглядати як археологічні не лише тоді, коли ми точно знаємо, де і за яких обставин викопано відповідний предмет і чи правомірно було набуто майнові права на нього певною особою. Вік археологічних предметів здебільшого оцінюється сотнями і тисячами років. Якщо експертним шляхом визначено належність предмета до давньої історії, то для кваліфікації його як частини національної археологічної спадщини лишається лише встановити його походження з України, що можна здійснити у разі встановлення його належності до тієї чи іншої місцевої археологічної культури. Встановлення зв’язку з конкретним об’єктом археологічної спадщини не має значення для кваліфікації предмета як археологічного, адже його археологічний характер полягає у належності до археологічної спадщини загалом.

Предмет не перестає бути археологічним, якщо змінюється власник чи навіть право власності на нього, оскільки під походженням з об’єкта археологічної спадщини законодавство має на увазі первісне походження предмета, а не шлях його потрапляння до особи, що заявляє про свої права на цей предмет.

Ст. 18 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» поширює право державної власності на всі знахідки, отримані в результаті археологічних досліджень. Таким чином, власність на археологічні знахідки не залежить від права власності на земельну ділянку, а отже фактично є безумовною. Нікого не має вводити в оману навіть той факт, що у зазначеній ст. 18 йдеться лише про дозволені державою археологічні розкопки, адже злочинну діяльність з незаконних пошукових робіт на археологічних об’єктах закон за своєю природою не може регулювати.

Зазначимо, що ратифікована Україною Конвенція ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності 1970 р. відносить до результатів археологічних розкопок також знахідки, отримані у результаті нелегальних розкопок. За будь-яких обставин виконавець нелегальних розкопок не може набути права власності на відповідні археологічні предмети, і передавання відповідних знахідок з рук в руки не може слугувати достатньою підставою для легалізації таких знахідок.

Виставка колекції «Платар» у Варшаві 2008 року призвела до гучного скандалу. Протести польського професійного середовища, зокрема «Наукового товариства польських археологів», багатьох музейників мали негативні наслідки для польсько-українського гуманітарного співробітництва, оскільки це було сприйняте як визнання і пропаганда Україною нелегальних археологічних розкопок всупереч міжнародному, перш за все європейському, законодавству. Спроба власників колекції «Платар» виставити цю колекцію в Етнографічному музеї Будапешту виявилися марною через те, що цьому завадила заява провідних угорських археологів. Експозиція частини речей з музею «Платар», яка була завуальована и прикрита цілком легальною колекцією ікон з Києво-Печерського історико-культурного заповідника, викликала протести з боку відомих археологів США та відмову найбільших музеїв США приймати цю виставку.

Охорона археологічної спадщини, зокрема недопущення обігу археологічних предметів, добутих нелегальним шляхом, є не тільки шляхетною справою, а частиною міжнародних зобов’язань, взятих на себе Україною внаслідок ратифікації низки міжнародних документів. Дуже прикро, що нехтування цивілізованими правилами ускладнює євроінтеграційний шлях нашої держави та виставляє нас на посміховисько перед європейським науковим співтовариством.

Виконавець О. Малишев

Висновок ВГО «Спілка археологів України»
щодо проекту Закону України
«Про охорону і збереження нерухомої культурної спадщини»

Ми уважно ознайомилися з оприлюдненим на веб-сайті Міністерства культури України проектом Закону України «Про охорону і збереження нерухомої культурної спадщини». Відповідний законопроект вже став предметом критики в експертному середовищі, пресі й соціальних мережах. Не маючи на меті повторювати загальну критику концептуальних засад, політичного підтексту і технічного виконання представленого проекту, маємо звернути увагу на ряд питань, залишених у тексті проекту без уваги, які натомість мають вирішальне значення для сфери діяльності нашої спілки.

На даний час питання охорони археологічної спадщини врегульовані насамперед двома законами: Законом України «Про охорону культурної спадщини» і Законом України «Про охорону археологічної спадщини». Водночас закон України «Про охорону культурної спадщини» містить ряд норм стосовно регулювання питань археологічної царини, яких немає в спеціальному законі. Мова йде насамперед про положення ст. 17, 31, 35 і 37, Закону України «Про охорону культурної спадщини». Представленим Міністерством культури України законопроектом передбачається скасування всього Закону України «Про охорону культурної спадщини», але повноцінної заміни цим нормам не пропонується.

Так, ст. 17 чинного Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено право виключної державної власності на пам’ятки археології. Ця норма лише уривчасто компенсується у ст. 52 нового проекту, де вказано, що пам’ятки нерухомої культурної спадщини, окрім пам’яток археології, пам’яток, внесених до Списку всесвітньої спадщини та пам’яток національного культурного надбання, можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. При цьому не вказується, які ж з цих форм власності допустимі для пам’яток археології.

Подібна ситуація має місце зі статусом охоронюваних археологічних територій, який наразі регулюється насамперед ст. 31 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Відповідний статус потребує деталізації на підзаконному рівні через затвердження Кабінетом Міністрів України відповідного порядку, про що вказується у відповідній статті. При цьому відповідний порядок за багато років так і не було прийнято. У новому ж проекті немає навіть визначення охоронюваних археологічних територій, хоча вони неодноразово згадуються в тексті.

Обходиться новим законопроектом і питання дозволів на проведення археологічних досліджень. Це певним чином регулюється Законом України «Про охорону археологічної спадщини», але відповідне регулювання має дещо половинчастий характер. Зокрема у Законі України «Про охорону археологічної спадщини» не розкривається статус кваліфікаційної ради з питань видачі кваліфікаційних документів — відкритих листів, які посвідчують кваліфікацію археологів і є обов’язковими для подальшого отримання дозволу на проведення археологічних досліджень. Справа в тому, що на момент прийняття цього закону відкриті листи видавалися Інститутом археології НАН України. Згодом змінами до Закону України «Про охорону культурної спадщини» цю функцію було передано кваліфікаційній раді як незалежному колегіальному органу, але відповідних змін до Закону України «Про охорону археологічної спадщини» внесено не було. Лише нещодавно, з огляду на незатвердження Кабінетом Міністрів України положення про кваліфікаційну раду, як цього вимагає закон, змінами до ст. 12 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» було передбачено, що відповідна кваліфікаційна рада формується Інститутом археології НАН України.

Насамкінець може мати негативні наслідки відсутність у новому законі норми, аналогічної положенню ч. 3 ст. 37 Закону України «Про охорону археологічної спадщини», де вказується, що при відведенні земельних ділянок необхідним є захист об’єктів археології, у тому числі тих, що можуть бути виявлені. Попри неодноразові зміни у бік обмеження цієї норми, вона лишається основним підґрунтям превентивних археологічних досліджень в України. У ч. 9 ст. 22 нового проекту натомість вказується: «з метою захисту об’єктів нерухомої культурної спадщини, у тому числі археологічних об’єктів, збереження традиційного характеру середовища зон охорони пам’яток (буферних зон), історичних населених місць будівельні роботи у межах територій пам’яток (виявлених пам’яток), їх охоронних (буферних) зон, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, здійснюються за наявності дозволу, що видається відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» на підставі погодженої з відповідним органом охорони культурної спадщини науково-проектної документації. Тобто ця норма в підсумку охороняє лише зареєстровані пам’ятки і лише від будівельних робіт, які є однією з головних, але далеко не єдиною загрозою для археологічної спадщини.

Законопроект загалом лишає набагато менше можливостей для охорони незареєстрованих об’єктів культурної спадщини. Для археологічної сфери це спричинить вкрай негативні наслідки, адже пам’ятки археології заховані під землею і під водою. Цим ускладнюється їх виявлення, а визначення точних меж для постановлення на облік потребує значного фінансування. Так, на сьогодні до Державного реєстру нерухомих пам’яток України формально включено лише кілька сотень археологічних пам’яток, хоча їх відомо кілька десятків тисяч, а значна частина ще лише чекає на своє виявлення, що з іншого боку не знімає з нас обов’язку зберегти ці пам’ятки для наступних поколінь.

Ми розуміємо, що оптимальне вирішення більшості порушених нами проблем має лежати у площині внесення змін до Закону України «Про охорону археологічної спадщини», утім законопроектом, який здебільшого намагається винести за дужки питання археології, не пропонується ніяких змін до цього закону, що неминуче створить прогалини в правовому регулюванні.

Маємо констатувати й той факт, що робота над проектом Закону України «Про охорону і збереження нерухомої культурної спадщини», попри його визначальний характер для всієї пам’яткоохоронної системи, здійснювалася в непублічний спосіб. Попри попередні домовленості, до розроблення проекту не були залучені представники нашої спілки. Разом з тим ми, навіть на шкоду перспективам власних законопроектних напрацювань, завжди були конструктивно налаштовані щодо узгодження наших позицій з Міністерством культури України і об’єднання зусиль заради реформ, яких так потребує наше суспільство.

Вик. Малишев О.О.

Ще влітку Інститут археології НАНУ, історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка та ВГО «Спілка археологів України» звернулись до Міністерства юстиції України з такими запитаннями:

1. Чи доцільна (законна) видача Польовим комітетом ІА НАНУ кваліфікаційних документів на розкопки в Криму?

2. Чи можуть кримські науковці, які зараз працюють в наукових або освітніх закладах Криму, захищати дисертації у НАНУ, бути членами спеціалізованих рад для захисту докторських дисертацій, затверджувати у НАНУ теми кандидатських або докторських дисертацій?

3. Чи може здійснюватись участь співробітників ІА НАНУ в наукових конференціях на території Криму або у конференціях з кримської тематики на території РФ?

4. Чи можливі (законні) спільні видання ІА НАНУ з археологічними установами окупованого Криму, зокрема «Археологічного альманаху», який видавався Кримським філіалом ІА НАНУ та Донецьким обласним краєзнавчим музеєм?

5. Як бути з поверненням в фонди або музей ІА НАНУ колекцій з розкопок, що проводились за рахунок спільних грантів та знаходились на науковій обробці в КФ ІА НАНУ?

Окремо у листі до Міністерства юстиції було зазначено, що, безумовно, мова йде про певне співробітництво лише з тими науковцями окупованого Криму чи РФ, які офіційно не виступали в підтримку анексії Криму та не займали антиукраїнської позиції з якихось інших питань.

27.10.2015 р. у Міністерстві юстиції відбулось обговорення всіх цих питань. В обговоренні прийняли участь представники ІА НАНУ, історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, ВГО «Спілки археологів України», фахівці з Міністерства культури, Міністерства закордонних справ, Міністерства освіти на науки, Головної прокуратури України, Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, представники кримськотатарської спільноти. Модерував обговорення заступник міністра з питань європейської інтеграції С. Пєтухов.

Під час обговорення була визначена доцільність та своєчасність Звернення ВГО «Спілка археологів України» до археологів РФ від 06.08.2015 р.

Пропонуємо відповіді на всі запитання, які надані нам Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького НАН України і повною мірою відображають результати зустрічі.