«Нове датування» Софійського собору не витримує критики, — такого висновку дійшли учасники Круглого столу «Заснування Софійського собору в Києві: проблеми нових датувань», який відбувся 7 квітня 2010 р. і в якому взяли участь українські та російські вчені — представники провідних наукових установ Києва, Львова, Москви та Санкт-Петербургу.
Виступи учасників Круглого столу стосувалися наукової обґрунтованості пропозиції Національного заповідника «Софія Київська» щодо відзначення у 2011 р. 1000-річчя з дня заснування Софійського собору в м. Києві. По суті, Круглий стіл став першим фаховим обговоренням аргументів, висунутих співробітниками заповідника Н.М. Нікітенко і В.В. Корнієнко та покладених в основу зазначеної пропозиції.
Знані в Україні та за її межами історики (акад. П.П. Толочко, чл.-кор. НАНУ М.Ф. Котляр, чл.-кор. НАНУ О.П. Толочко) у своїх доповідях довели безпідставність визначення Н.М. Нікітенко дати заснування Софійського собору 4 листопада 1011 р. за часів князівства Володимира Святославича. Натомість фахівці зазначають, що усі наявні літописні свідоцтва однозначно стверджують Ярослава Мудрого як засновника собору, будівництво якого розпочалося між 1017 та 1037 рр.
Провідні українські мистецтвознавці (д. м. Л.С. Міляєва, к. м. Л.Г. Ганзенко, к. м. Н.Б. Козак), виступаючи на Круглому столі, продемонстрували, що фресковий ансамбль Софійського собору можливо розглядати лише в контексті розвитку візантійського монументального мистецтва 40-х рр. ХІ ст., а тлумачення та датування софійських фресок, запропоновані Н.М. Нікітенко, є винятково суб’єктивними і надуманими.
Російські експерти з архітектурної археології (к. і. н. О.М. Іоаннісян, к. і. н. Д.Д. Йолшин), проаналізувавши відмінності між архітектурними вирішеннями Десятинної церкви та Софійського собору, заперечили задекларовану Н.М. Нікітенко спорідненість обох будівель. Їх висновки підтвердили українські колеги (к. і. н. Т.А. Боровський, к. і. н. Є.І. Архіпова, археолог В.К. Козюба та технолог-реставратор Ю.М. Стріленко), які порівняли зразки будівельних розчинів та фрескового тиньку зазначених пам’яток, археологічні знахідки тощо.
Окремого розгляду під час Круглого столу зазнали й епіграфічні знахідки з Софійського собору, зокрема, дев’ять написів, які співробітниками заповідника визначаються як «найдавніші датовані графіті». Провідні епіграфісти та лінгвісти з Москви і Санкт-Петербургу (д. і. н. А.О. Мединцева, д. ф. н. Т.В. Рождественська) піддали критиці запропоноване В.В. Корнієнко прочитання окремих написів «з ранніми датами». Знавці грецької епіграфіки (к. і. н. С.М. Міхєєв, к. і. н. А.Ю. Виноградов) засвідчили неякісність фіксації В.В. Корнієнко кількох «датованих» написів і, відповідно, хибність їх інтерпретацій. Фахівцями доведено, що у більшості графіті зафіксовано не дати, а грекомовні молитовні звернення та літургійні девізи. Інші дослідники (к. ф. н. О.О. Євдокимова, к. і. н. Т.А. Бобровський) акцентували хибне визначення кількох софійських «дат» (1018, 1019 рр.) з огляду на значно пізніші (XVI ст.) палеографічні ознаки цих написів.
Нарешті, на загальних методологічних хибах Н.М. Нікітенко у здійсненні наукових досліджень пам’ятки та інтерпретації їх результатів наголосили відомі українські вчені та представники пам’яткоохоронної громадськості (член-кореспондент НАН України Г.Ю. Івакін, доктор історичних наук В.М. Ричка, художник-реставратор І.П. Дорофієнко, заступник голови медіа видавництва «Мислене древо» М.І. Жарких).
В результаті обговорення проблем нових датувань Софійського собору, учасники Круглого столу дійшли висновку, що запропонована співробітниками Національного заповідника «Софія Київська» дата заснування собору — 1011 р. є абсолютно необгрунтованою, оскільки:
- наявні писемні джерела з історії пам’ятки не дозволяють відносити цю подію до часу раніше 1017 р. та визначати особу засновника, крім Ярослава Мудрого;
- архітектурні особливості будівлі собору та його фрескового ансамблю дозволяють датувати спорудження пам’ятки та виконання її розписів не раніше другої чверті ХІ ст.;
- жодне з «датованих» графіті не може вважатися безсумнівним історичним джерелом з огляду на стан їх збереженості та значну кількість запропонованих різночитань цих написів.

25.05.2011

http://whc.unesco.org/en/soc/132

Однією з цікавих та завжди інтригуючих тем з історії Кам’янець-Подільського, як давнього середньовічного міста, є його підземелля. Ось і цього разу з’явилася можливість згадати про них. Під час проведення археологічних робіт по відкриттю фундаментів колишнього будинку Конецпольского (пізніш — військового цейхгаузу) по вулиці Францисканська, працівниками ДП «ОАСУ Подільська археологія» було відкрито підземелля вибите у скельній породі. Підземелля являє собою коридор шириною 2,06—2,2 м й довжиною 9,0 м. Далі хід перемурований. На кінці, за 7,0 метрів від входу підземелля має дві ніші по бокам. Ширина ніш 1,7 м, товщина — 1,1—1,2 м. Підземелля знаходиться біля західного муру фундаменту на глибині близько 5,0—6,0 м від денної поверхні. Висота підземелля при вході становить 1,96 м. Нажаль, поки що, більша частина підземелля засипана землею, тому результати дослідження попереду. Щодо функціонування підземелля є дві робочі версії:

1) Підземелля використовувалось як морозильна камера для зберігання продуктів.

2) Підземелля функціонувало як підземний хід.

Археолог Петро Болтанюк
ДП «ОАСУ Подільська археологія»
19.11.201

Наприкінці серпня 2012 року у місті Володимирі-Волинському на території гімназії № 4 розпочали земляні роботи з метою прокладання нових комунікацій. Роботи проводились на території посаду літописного Володимира в урочищі Апостольщина. ДП «Волинські старожитності» спільно з управлінням культури Волинської облдержадміністрації уже у перший день земляних робіт призупинили їх. І відразу ж розпочали археологічне дослідження у межах наявних траншей. Експедиція під керівництвом Златогорського Олексія, працівників Вашети Михайла (керівник розкопу), Сергія Панишка, Тараса Верби, Новака Назара, Балика Олексія, Чопюка Володимира та студентів-музеєзнавців І курсу Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки (Масловський Юрій, Штець Юрій) виявила і дослідила 14 об’єктів давньоруського часу.

В одному з об’єктів, знищеному траншеями, прокладеними у 1960—1970-і рр. було виявлено скарб срібних прикрас давньоруського періоду. Скарб сильно пошкоджений і потребує негайної реставрації. Він складається з срібних шийної гривні, пластинчастого браслета, витого браслета, скроневих кілець (сережки так званого «київського» типу), колтів, хрестиків та намиста. Зокрема, скроневі кільця виготовлені з срібла, оздоблені зерню, пустотілі в середині, розміром близько 1 см в діаметрі, за аналогіями датуються ХІ — першою половиною ХІІІ ст.

Намисто, з пустотілих срібних пластин, з пласкою стороною з одного боку і випуклою — з іншого, на кінцях оздоблені фігурками у вигляді голови змії, мають три отвори з кожного боку, виготовлені з тонкого срібла, довжиною 2—2,5 см. Аналогії даним виробам потребують додаткових пошуків. Хрест мармуровий, рівносторонній, оздоблений на раменах срібними пластинами, прикрашеними зерню, за аналогіями є виробом візантійського походження. Фрагмент срібної шийної гривні, виготовленої з дроту, що налічує більше 6 витків, товщиною 0,5 см, в перетині прямокутний, за аналогіями датується ХІ — першою половиною ХІІІ ст. Фрагмент колта, пустотілого всередині, складеного з двох спаєних пластин, має бронзову дужку, ймовірно орнаментований фігурою птаха.
Поруч зі скарбом виявлено фрагмент верхньої частини гончарного горщика ХІІ — першої половини ХІІІ ст., що містив сліди окислення кольорового металу.

На сьогоднішній день роботи завершено, скарб передано на реставрацію. Найближчим часом на цю ділянку у центрі Володимира-Волинського було виготовлено пам’яткоохоронну документацію, яка забезпечить охорону цієї території від будь-яких земляних робіт та будівництва.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
5.09.201

На берегах Хрінницького водосховища у Рівненській області завершила роботу Волинська рятівна археологічна експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом доктора історичних наук Дениса Никодимовича Козака. Це був ювілейний, двадцятий сезон, роботи експедиції, в якій приймали участь працівники ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський, Сергій Панишко, Григорій Охріменко, Віктор Баюк, Сергій Демедюк, Дмитро Дем’янчук, Віталій Затворніцький, Микола Собуцький, працівники ДП «Рівненська старовина» Юрій Харьковець, Богдан Прищепа, Віталій Ткач та студенти двох рівненських університетів (керівник — Богдан Прищепа), Львівського національного університету ім. Івана Франка, Волинського національного університету ім. Лесі Українки (керівники — Олексій Златогорський, Сергій Панишко, Григорій Охріменко).

Археологічні розкопки були проведені на двох поселеннях: в урочищі «Шанків Яр» між селами Хрінники та Набережне і в урочищі «Високий берег» на околиці с. Хрінники. А на поселенні ранніх слов’ян в урочищі «За лісом» на околиці с. Товпижин закладено розвідкову траншею.

В урочищі «Шанків яр» знаходиться багатошарове поселення, на якому найбільш ранні знахідки датуються ІV тисячоліттям до н. е. (мідний вік), а заключні етапи заселення у середньовіччі охоплюють період від VІІ—VІІІ ст. до ХV ст. Значне поселення тут існувало у пізньоримський час (ІІІ — початок V ст. н. е.). Під час цьогорічних досліджень на поселенні виявлено споруди раннього залізного часу поморсько-кльошової культури другої половини І тис. до н. е. та вельбарської культури ІІІ—ІV ст. н. е. Появу цих поселень на Волині археологи пояснюють переселенням значної кількості населення із заходу, з території сучасної Польщі. Вперше під час досліджень поморсько-кльошових об’єктів на території Польщі та у України у Хрінниках цьогоріч виявлено майстерню косторіза. Цікавою знахідкою є і виявлене житло вельбарської культури — так званий штальхауз. Воно було законсервоване для подальших досліджень у наступному році.

На поселенні в урочищі «Високий берег» відкрито цікавий заглиблений в ґрунт об’єкт бронзового віку. В ньому зібрано уламки посудин, які віднесені до культури кулястих амфор та вироби з кременю, зокрема, масивний серп. Це один з найдавніших серпів подібного типу, серед тих, які виявлені на території Волині. Знахідки датовані першою половиною ІІІ тис. до н. е. Тут же вдалося повністю дослідити два слов’янські житла-напівземлянки із глинобитними печами. Одне житло датоване Х ст. В ньому виявлено уламки гончарного горщика та прясельце, виготовлене із щільної крейди (мергелю). Інше житло загинуло від пожежі приблизно в першій половині ХІІ ст. Збереглися обвуглені рештки дерев’яних деталей, які дозволяють вивчити особливості конструкцій стін середньовічного слов’янського житла.

Подивитися відео

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»,
Прес-центр ДП «Рівненська старовина»
5.09.201

Експедиція ДП «Волинські старожитності» під керівництвом Сергія Демедюка на розкопі у Шацьку виявила унікальні знахідки періоду Київської Русі. Це — бронзова підвіска з рельєфним зображенням ангела, ймовірно, архангела Михаїла ХІ ст. та не пошкоджений часом кістяний гребінь ХІ ст. Вони (разом із виявленими керамічними та металевими виробами цього ж часу) ще раз підтверджують, що пам’ятка археології у Шацьку — не рядова, а княжа резиденція. Як рахує Сергій Демедюк, це один із центрів турово-пінських князів на Волинському Поліссі.

Роботи тривають.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
26.06.2012

Експедиція ДП «Волинські старожитності» завершила роботу в селі Старий Чорторийськ Маневицького району, поблизу монастиря XVII ст. В експедиції брали участь: Олексій Златогорський (керівник), Михайло Вашета, Василь Баран та Тарас Верба. У невеликому розкопі площею 40 кв. м виявлено три об’єкти литовсько-польської доби, досліджено культурний шар давньоруського періоду та пізнього середньовіччя, що значно пошкоджений внаслідок подій, пов’язаних з Першою та Другою світовими війнами.

Окрім керамічного матеріалу давньоруського та пізньосередньовічного часу було виявлено значну кількість гільз, куль та шрапнелі та дуже пошкоджену цинкову монету, що найімовірніше використовувалась як полкова (так звані ерзац-гроші). Знахідки давньоруського періоду є малочисленими, що дозволяє говорити про незначну заселеність даної території в часи існування давньоруського Чарторийська, проте численний матеріал XVII—XVIII ст. вказує на значне пожвавлення життя тут внаслідок появи замчиська та монастиря.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
18.06.2012

Учора завершилася спільна експедиція ДП «Волинські старожитності» і ДП «Рівненська старовина» на території ділянки, відведеної під будівництво готелю у селі Межиріч Острозького району Рівненської області, неподалік від славнозвісного Свято-Троїцького чоловічого монастиря. У складі експедиції працювали Олексій Златогорський, Юрій Харковець, Олександр Позіховський, Михайло Вашета, Василь Баран, Дмитро Вертелецький та Віталій Затворніцький. Археологи сподівалися дослідити трипільське поселення, сліди якого у вигляді фрагментів керамічних виробів, було виявлено під час археологічної експертизи Валерієм Самолюком на початку року.

Проте у невеликому розкопі виявлено лише декілька фрагментів трипільської кераміки. Зате досліджено два об’єкти неолітичного часу — культури лінійно-стрічкової кераміки, представники якої прийшли на Волинь із Подунав’я і принесли з собою у наш край землеробство. Споруди пізніх землеробів були знищені зовсім неочікуваним у цьому місці цвинтарем XVII століття. Центральну частину розкопу пересікав фундамент цегляної споруди, ймовірніше за все каплички середньовічного часу, про яку не має згадок у жодних джерелах. На території каплички та за її межами виявлено і досліджено 11 поховань. Всі вони захоронені за християнським обрядом — головою на захід, проте спостерігалося постійне підзахоронення померлих на цьому середньовічному цвинтарі, внаслідок чого не всі поховання збереглися в цілості і лише в одному вдалося чітко зафіксувати залишки дерев’яної труни. Супровідний матеріал похованих (монети, медальйон, хрестик) дає можливість датувати цвинтар XVII століттям. Швидше за все він продовжується за межами розкопу, частково знищений будівлею церковно-приходської школи 1914 року.

Лише після дослідження всіх поховань вдалося повністю дослідити залишки неолітичних об’єктів, фрагменти кераміки з яких можна вже сьогодні реставрувати. Також можна з впевненістю сказати, що поселення культури лінійно-стрічкової кераміки на цій території біля монастиря (місце впадіння річки Збитеньки у річку Вілію) займає досить велику площу, що перевірено і додатковим шурфуванням.

Як досить цікаве спостереження з результатів досліджень в розкопі і шурфах можна зазначити відсутність давньоруських виробів на території біля монастиря. Це ставить під сумнів датування городища періодом Київської Русі, що, проте, не зменшує його значимості для історії та археології нашого краю. Після дослідження кістяки були передані монахам для перепоховання за християнським обрядом на території обителі, знахідки з розкопу незабаром будуть передані до фондів Острозького історико-культурного заповідника. Це перша спільна експедиції двох археологічних структур Охоронної археологічної служби України Інституту археології НАН України. Співпраця триватиме й надалі.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
Прес-центр ДП «Рівненська старовина»
1.06.2012

27 квітня 2012 року експедиція ДП «Волинські старожитності» завершила дослідження на ділянці в урочищі «Панський город» в селі Рованці біля Луцька. Роботи проводились в південно-східній частині поселення, розкрито 64 кв. м площі пам’ятки. Виявлено численні матеріали періоду пізнього середньовіччя XVI—XVIII ст., окремі уламки кераміки епохи бронзи та індивідуальні знахідки: крем’яні вироби, точила, мідній литовський солід Яна-Казимира 1664 р., фрагмент люльки, вкритий коричневою поливою, елементи взуття (фрагмент підкови та накладки на каблук) та деталь кінської збруї.

Таким чином встановлено наявність на досліджуваній території потужного шару періоду пізнього середньовіччя та край поселення бронзової доби. Роботи на пам'ятці будуть продовжені в інших її частинах цьогоріч.

Довідково:
Урочище «Панський город» — територія багатошарової пам’ятки доби бронзи, раннього заліза, давньоруського часу та пізнього середньовіччя. Впродовж Х—ХІХ ст. — лівобережне передмістя середньовічного Луцька. Відноситься до категорії «заплавних поселень», впродовж ХІІ—ХІІІ ст. передмістя мало цілком міський характер, розташовуючись обабіч давнього Дубенського шляху. Пам’ятка займає площу 30 га. Виявлена і частково досліджена у 1989—1990 р. С. Терським.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
07.05.201

Сьогодні експедиція ДП «Волинські старожитності» завершила рятівні археологічні роботи в селі Сирники Луцького району. Незважаючи на невелику площу дослідження (32 кв. м), археологам вдалося виявити два об’єкти епохи бронзи, численні фрагменти кераміки бронзового, давньоруського та пізньосередньовічного періодів. Культурний шар у межах дослідження був значно пошкоджений будівлями початку ХХ ст. та внаслідок подій, пов’язаних з Першою та Другою світовими війнами. Доказами цього є численні знахідки гільз, куль та шрапнелі вказаних періодів, а також деталь гвинтівки (упор багнета), ймовірно французької моделі Лебель.

Крім рятівних розкопок, було проведено розвідки на околицях села Сирники, що дозволяє уточнити межі та датування відомих тут історичних поселень. Зібрано підйомний матеріал на відомих в історіографії пам’ятках та виявлено одне поселення давньоруського часу з дуже пошкодженим культурним шаром на території господарського двору.

Варто наголосити, що археологічні дослідження у Сирниках проводились вперше. Вони дали нові дані про історію цього населеного пункту.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
13.04.201

Цьогорічний польовий сезон Луцька рятівна археологічна експедиція ДП «Волинські старожитності» розпочала дослідженнями біля давньої православної обителі — Свято-Миколаївського монастиря в селі Жидичин Ківерцівського району. Це давнє місце, перша згадка про яке відноситься до 1227 року, є одним з центрів православ’я Волині, надзвичайно цікавою як в історичному, так і в археологічному плані пам’яткою.

Роботи тут проводяться у зв’язку з будівництвом нового храму, що має органічно вписатися в комплекс монастирських споруд. Наразі в розкопі, що точно повторює контури майбутнього будівництва, розкрито 216 кв. м площі, виявлено досить потужний культурний шар та різночасові знахідки.

— Знайдено вироби давньоруського часу, матеріали пізньосередньовічного та новітнього періодів з глини, каменю, скла та металів, — розповів науковий співробітник ДП «Волинські старожитності» Віктор Баюк. — Хоча культурний шар розкопу значно пошкоджений результатами пізнішої діяльності, уже сьогодні можна стверджувати, що розкопки принесуть цікавий новий науковий матеріал з історії Волині.

Крім того знайдено кілька фрагментів глиняних сопел, котрі використовувалися при виплавці металу. Це доволі рідкісна знахідка. Нагадаємо, що кілька років тому в Жидичині знайдено чотири цілих металургійних сопла та фрагменти від кільканадцяти сопел. Археологи натрапили і на глиняну іграшку-коника.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
5.04.2012

Влітку 2011 року спільна археологічна експедиція Інституту археології НАН України та Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького провела рятувальні дослідження грабованого кургану скіфського часу поблизу с. Нетеребка Корсунь-Шевченківського району Черкаської обл. (керівники С.С. Бессонова і М.П. Сиволап). Це один з небагатьох курганів, що збереглися до наших днів над лівим берегом Росі. Колись це був чималий насип (на час розкопок сягав приблизно 2 м), який мав власну назву Козацька Могила. Тому, звичайно, його не обійшли увагою сучасні «чорні мародери», які восени 2008 року вирили глибоку яму в центрі, як раз над поховальною камерою. За сприяння одного з місцевих жителів 2009 року в ЧНУ були передані деякі речі цих «розкопок» — дві розламані грецькі амфори, купку бронзових стріл і залізний ніж. Відтоді й постало питання про необхідність рятувальних розкопок. Необхідні кошти для дослідування знайшлися лише у 2011 році. Допоміг голова місцевої фірми «АгроРось» Петро Петрович Євич, а також деякі інші жертводавці — клуб «Ротарі-Черкаси», підприємець В.Д. Горбенко та інші. Головною робочою силою були студенти-практиканти і добровольці Черкаського націоального уіверситету.

Центральна могила площею приблизно 16 кв. м, як з’ясувалося, була пограбована перший раз ще в скіфські часи. Але на археологів, які ретельно фіксували не лише всі дрібні знахідки і уламки, деталі конструкції могили та інших споруд під насипом (майданчик із залишками «тризни», два кільцеві рови, катакомба з похованням коня) все ж таки чекала винагорода. Після виснажливої копиткої роботи наприкінці розкопочного сезону було виявлено дві знахідки з дорогоцінних металів — золоту гривню з гладкого дроту 0,3 см завтовшки, а також срібну позолочену платівку від жіночого голового убору, згорнуту в декілька разів. Реставратори Черкаського обласного музею, куди надійшли знахідки, ретельно розгорнули і вировняли платівку. На ній зображено чотирьох фантастичних істот — крилатих грифонів і смужку античного орнаменту. Всі знахідки можна датувати першою половиною IV ст. до н. е. Попереду у археологів ще величезна робота з обробки, реставрації та визначення матеріалів розкопок — всього того, що становить джерело наших знань з давньої історії. По закінченні робот насип кургану був знов насипаний.

С.С. Бессонова, М.П. Сиволап
7.03.2012

У вересні 2011 року спільною українсько-польською Ямпільською археологічною експедицією (Інститут археології НАН України, Університет імені Адама Міцкевича, Познань, Республіка Польща) проводилися археологічні дослідження кургану 3 біля с. Пороги (Відкритий лист № 332/00246 від 21.06.2011 р., Дозвіл № 22-357/11 від 21.08.2011 р.). У кургані досліджено загалом 19 поховальних комплексів. П’ятнадцять з них віднесено нами до ямної культурно-історичної спільноти (ІІІ тисячоліття до н.е.); три поховання належать до бабинської культурно-історичної спільноти (перша чверть ІІ тис. до н. е.); одне поховання віднесено до середньосарматської культури (І ст. н. е.).

Курган 3 групи «Пороги» на момент досліджень мав діаметр близько 30 м, заввишки до 1,2 м. На картах 1933 року його висота становить 4,7 м, тобто у повоєнний час значну частину насипу було знищено. У насипу та навколо нього траплялися вироби з кременю доби верхнього палеоліту, дрібні фрагменти ліпної кераміки (Трипілля, доба пізньої бронзи) та античних амфор. Насип кургану було споруджено у два прийоми. Насип І (складався з чорнозему) був пов’язаний із основним похованням 14 ямної КІС, яке, на жаль, разом із впускним похованням 2 було пограбовано близько 10—15 років тому. Ймовірно, цей насип було оточено кромлехом з вапнякових брил, пізніше зруйнованим. У складі цього кромлеху на північно-східному краю насипу І зафіксовано антропоморфну стелу. Насип ІІ був діаметром до 30 м і складався з чорнозему, змішаного з материковим жовтим суглинком. Навколо нього простежено виїмку, з якої брали ґрунт для спорудження кургану.

Серед впускних поховань ямної КІС виокремлюються поховання 1, здійснене в ямі великих розмірів та у дерев’яній скрині (на черепі похованого чоловіка зафіксовано сліди прижиттєвої травми, три отвори від трепанацій та сліди ритуальної декапітації); поховання 7 із жарівницею, виготовленою з придонної частини великого ліпного горщика; поховання 10 із залишками татуювання у вигляді геометричного орнаменту на лівій та правій ліктьових кістках; поховання 11 з черепом цапа на заплічку та з фрагментами крем’яного наконечника стріли в районі таза, вкритими шаром кальцію (причина несмертельного поранення); поховання 12 — молода жінка з дев’ятимісячною дитиною в районі тазу, яка, вочевидь, померла під час пологів; поховання 15 з крем’яним ножем на заплічку (ніж на пластині західноволинського крейдового кременю виготовлено за не характерною для ямних племен технологією, можливо, він був імпортом з середовища культур шнурової кераміки); поховання 17 з двома черепами та копитами цапів на заплічках; поховання 18 (дитяче) з ліпною посудинкою; поховання 20 у великій ямі, парне (двоє дорослих зібгано на боці обличчям один до одного). Три поховання бабинської КІС (5, 8, 22) були впущені до південної поли кургану. У похованні 5 знайдено куприк коня та ліпну біконічну посудину з ручкою (загалом характерну для більш західних культурних утворень), у похованні 22 — рештки банкуватої ліпної посудини та кістки лошати.

Випростане жіноче поховання 21 (у південній полі кургану) із сердоліковим намистом, керамічним пряслицем та сіроглиняним кружальним глечиком віднесено до середньосарматської культури (І ст. н. е.).

Таким чином, роботи Ямпільської археологічної експедиції у 2011 році підтвердили перспективність подальших досліджень у даному регіоні, який за доби ранньої бронзи та у пізніші часи був контактною зоною між населенням Північного Причорномор’я та його північними й західними сусідами.

С.М. Разумов, А. Косько, Є.Г. Карнаух
13.02.2012

Луцька рятівна археологічна експедиція завершила дослідження на території комплексу археологічних пам’яток (городище та селище) біля села Городище-1 Баївської сільської ради Луцького району. Він розташований на підвищеній частині заплави лівого берега річки Чорногузки, неподалік від гіркополонківської церкви. В експедиції під керівництвом Віктора Баюка працювали М. Вашета та студенти ІІ курсу історичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки: І. Левчук, О. Балик, М. Бегеза, О. Шишела, Н. Новак та С. Бондарук. Наукові консультації надавали Олексій Златогорський та Сергій Панишко.

В ході робіт вперше стаціонарно досліджено давнє укріплення. Траншеєю розмірами 15 × 1 м виявлено цікаві та різнопланові матеріали. З’ясовано, що городище було зведено на місці давнього поселення і активно функціонувало впродовж Х—ХІ століть. Оборонні споруди того часу складались з рову і валу, на якому простежено сліди дерев’яних конструкцій. Не раніше XVI століття городище підсипали землю, завдяки чому поверхня його набула характерної стіжкової форми з рівною площадкою. При цьому були поховані культурний шар давньоруського часу і залишки оборонних споруд. Таким чином вони і збереглися до нашого часу.

Окрім траншеї на майданчику городища розвідковими роботами охоплено і супутнє поселення. На ньому виявлено матеріали доби бронзи, раннього заліза, римського часу, давньоруського та пізньосередньовічного періодів. Роботи на городищі продовжаться в наступному польовому сезоні.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
19.12.2011

В 2011 году Инкерманской экспедицией Института археологии НАН Украины были продолжены научно-спасательные археологические исследования на поселении поздней бронзы — раннего железного века Уч-Баш около города Севастополя на правом берегу р. Черная у ее устья (рис. 1). В ходе шестого полевого сезона исследований на этом поселении были продолжены раскопки оборонительных сооружений, открытых в 2010 г. на северо-западном склоне поселения в месте обнажения культурных наслоений, нарушенных земляными работами при прокладке ствола 1, проводимыми МЧС в рамках государственной целевой Программы обезвреживания взрывоопасных предметов в районе городов Севастополя и Керчи.

Рис. 1. Поселение Уч-Баш. Вид пос. Инкерман

Кроме того в центральной части поселения на месте проведения предположительных дальнейших земляных работ был заложен разведочный шурф, который подтвердил наличие неповрежденных археологических объектов и слоев в этой части поселения, ранее исследованной в 1953 г. экспедицией Херсонесского государсвенного музея под руководством С.Ф. Стржелецкого.
Вторая (внутренняя) оборонительная стена (рис. 2). По центру северо-восточной прирезки в слое зольника проявилась перекрытая им группа камней. Расчистка показала, что камни лежат сплошной прямой линией с севера на юг на суглинистом слое. На поверхности ряда камней прослежены следы перекала и большое количество крупных углей. Кладка на момент раскопок четкой системы не имела. Камни завала стены компактными группами располагались в западной части раскопа. Обнаженные участки кладки представляли собой пастелью уложенные крупные плиты, часть из которых упала или съехала вниз. Некоторые из них лежали на древней дневной поверхности в разных частях раскопа на момент разрушения стены. Материал из подошвы стены относится к горизонту IV-УБ младшего дотаврского периода кизил-кобинской культуры. У центральной части стены под завалом камней был собран развал чернолощеного сосуда, рядом с ним — сильно дробленая бедренная кость человека. В слое щебня встречались пережженные докрасна камни, крупные угли.

Рис. 2. СВ прирезка. Древняя дневная поверхность с завалом стены

В юго-западной части прирезки щебнистый суглинок заполняет линзообразное углубление, уходящее в бровку раскопа (ров), северо-западная сохранившаяся оконечность которого была открыта в 2009 г.
В слое супеси, перекрывающем всю поверхность раскопа и подстилающем зольник, несущем следы сильного пожара и разрушений, были найдены фрагмент рогового псалия (тип Жирноклеевский 1), наконечники стрел, фрагменты боевых молотов из диорита.
Целью заложения юго-восточной прирезки было выяснение наличия археологических слоев далее по направлению к провалу взорванной штольни. После снятия дернового слоя, зольника, зачистки супесчаного слоя и снятия завалов камней и щебня проявились два ряда кладок, положенные перпендикулярно друг другу (рис. 3). Кладка верхней стены была ориентирована с запада на восток и сохранилась в два ряда камней. Открыт один ее фас и забутованная часть.

Рис. 3. ЮВ прирезка. Остатки кладок на материке

Вторая (нижняя) кладка — продолжение кладки внешней оборонительной стены 2010 г. — ориентирована с севера на юг, сохранилась в виде камней мелкого бута, лежащих сплошной полосой и углубленных в траншею, вырытую в материке. Видимо, это остатки фундамента стены.
Слой супеси в этой части раскопа традиционно нес следы сильного пожара и разрушений. Среди находок следует отметить фрагмент рогового брусковидного псалия, наконечники стрел, фрагменты диоритовых топоров и молотов, половину диоритовой булавы, фрагментированную бронзовую бляшку.
Таким образом, полевыми исследованиями 2011 года были открыты ряд новых объектов на раскопе 1, назначение которых можно предварительно определить, как оборонительные сооружения поселения Уч-Баш. Датировка этих объектов по сопутствующему материалу остается неизменной — горизонт IV-УБ кизил-кобинской культуры (вторая половина IX — первая половина VIII в. до н. э.). Предположение о сжатых сроках строительства оборонительных сооружений из камня подтверждается, как и факт их разрушения в скорости после возведения. Это событие может быть отнесено к финалу горизонта и всего младшего дотаврского периода кизил-кобинской культуры и определено около середины 8-го в. до н. э. Находки в слое пожара подтверждают гибель поселения от прихода кочевой орды, известной по археологическим источникам, как памятники новочеркасского типа, которая условно может быть определена, как киммерийцы.
Следует также отметить исключительный набор предметов вооружения и конского убора, относящихся к этому времени, найденных на поселении.
Датировка и характеристики зольника, перекрывающего разрушенный участок поселения, не поменялись. Его накопления связаны с выбросом мусора и отходов производства основанного через некоторое время поселения на месте сгоревшего. Датировка зольника — горизонт V-УБ (вторая половина 8-го — начало 7-го вв. до н. э.) самого начала таврского периода кизил-кобинской культуры.
В верхних дерновых слоях Уч-Баша традиционно встречаются находки времени Крымской войны и существования средневекового монастыря IX—XIV вв. н. э., связываемого нами с известным по письменным источникам монастырем София.
Находки из шурфа 4 подтвердили наличие археологических объектов в центральной части поселения.
Все вышеизложенное подтверждает необходимость дальнейших исследований на объектах и необходимость предваряющих любые земляные работы раскопок на поселении Уч-Баш.

Нач. Инкерманской экспедиции
канд. ист. наук Э.А. Кравченко
8.12.2011

У 2011 році Недайводська експедиція ІА НАН України продовжила дослідження святилища і ґрунтового могильника доби пізньої бронзи, що розкопувався в 2008—2010 роках Криворізьким історико-краєзнавчим музеєм. Комплекс розташований на плато першого водоподілу, в 0,3 км на схід від лівого берега р. Інгулець. З півночі пам’ятка обмежена Поповою балкою, що впадає у вказану річку. До південної окраїни с. Недайвода Криворізького району по прямій лінії відстань складаає 3,4 км. Земельну ділянку, де проводяться розкопки, планується передати під кар’єр для видобутку граніту. У сезони 2008—2010 рр. було розкопано курганоподібне святилище площею 254 кв.м, та частину прикурганного простору загальною площею 40 кв. м. У 2011 р. було розширено розкоп ІІ, де була знайдена антропоморфна гранітна стела розмірами 4,1 х 1,2 х 0,7 м, до 36 кв. м. Закладено розкоп ІІІ площею 56 кв. м і розкоп ІV — 350 кв. м, і розпочато роботи у розкопі V на ділянці 35 кв. м. Могильник розташовувався на південь і захід від святилища. Роботи проводилися вручну, суцільними розкопами, з поквадратною фіксацією знахідок. Проміжні бровки товщиною 0,2—0,3 м залишалися через 4 м.

Кам’яні викладки і закладки могил

Під дерновим шаром і шаром чорнозему залягав культурний шар могильника, який складався з темно-сірого і сірого щільного чорнозему з домішкою дрібнозернистого піску. Шар містив велику кількість викладок, конструкцій, одиноких брил і невеликих кусків, переважно граніту, заклади поховань, фрагменти кераміки і кісток тварин. Рівень сучасної денної поверхні субгоризонтальний, переважаючий нахил зі сходу на захід (до –0,6 м) від репера, що знаходився у східній частині розкопу ІІ.

Поховання доби пізньої бронзи

У розкопі ІІІ розчищено гранітну плиту-стелу підпрямокутних обрисів, із загостреною короткою (західною) стороною і звуженою східною. Максимальні розміри складають 4,6 х 2,2 х 0,7 м. Орієнтована по лінії ЗПнЗ — СПдС. Найбільша товщина — на заході, на протилежному боці звужується до 0,3 м. Плита лежала на рівні передматерика (–0,7 м від реперу). Під її краями, по всьому периметру і навколо неї, знаходилися куски каменів від 0,1 м до 0,5 м у поперечнику. Особливо потужною (0,5 м) була закладка під західним краєм («головою»), відповідно стела лежала під кутом 100 із заходу на схід. Зовнішня поверхня пласка, тріщинувата, внизу ввігнута. Північний довгий бік більш-менш рівний, протилежний — з рваними краями. При прокопці знайдені невеликі (до 0,3 м у поперечнику) фрагменти ліпної кераміки з червонуватою зовнішньою поверхнею та фрагменти тазових кісток великої тварини.

Під західною закладкою, нижче материка, залягав пісок. Можливо, плита спочатку стояла вертикально і впала на кам’яні викладки, що є характерними для досліджуваного могильника. На це вказує перепад висот у 0,56 м зі сходу на захід.

Гранітна плита-стела вагою до 10 т

Розкоп ІV площею 350 кв. м був розбитий на південь і північ від траншеї довжиною 20 м (С—З), закладену у травні експедицією Є.Л. Фещенка. В ній були зафіксовані скупчення каменів. В результаті розкопок у квадратах розмірами 4 х 4 м і 4 х 5 м з проміжними бровками шириною 0,2—0,3 м було зафіксовано 10 суцільних скупчень каменів і велику кількість одиноких брил та груп з 3—7 уламків. Їх більша частина залягала на глибинах 0,28—0,3 м від денної поверхні, що, вірогідно, відповідає рівню давнього горизонту.

Антропоморфна гранітна стела, що у давнину стояла орфостатно

У могильнику виявлено 9 поховань, з яких два (№ 2, 5) — кенотафи. Деякі поховання супроводжувалися кам’яними викладками на рівні давньої поверхні в 1—2 шари (№ 1, 2, 6, 7), в інших (№ 3, 4, 5, 8) були компактні заклади-запечатки, що продовжувалися майже до дна (№ 1, 4, 6) по всій площі.

Кам’яна конструкція поховання із двома стелами доби пізньої бронзи

В одному випадку скупчення (№ 9) не було пов’язане з похованням. В його центрі (0,42—0,45 м від поверхні) знаходилися фрагменти трьох (?) ліпних посудин: одна мала горизонтальні «ялинки», нанесені штампом, друга з горизонтальними відбитками перевитого шнура, третя — з горизонтальних подвійних і потрійних ліній, від яких вгору і вниз через 2—2,5 см відходять похилі риски у дві—три лінії.
Відстань між похованнями коливалася від 4 м (№ 5—6, 7—8) до 7 м (№ 4—5, 1—3, 6—1).

Керамічний комплекс є типовим для пізньої бронзи. Могильник попередньо можливо датувати 14—12 ст. до н. е.
В межах оконтуреного розкопу V площею 400 кв. м, у південній і західній частинах виявлено три скупчення каміння розмірами від 5 м до 8 м у поперечнику. Це підтверджує думку про продовження ареалу могильника у північному і західному напрямках.

Заступник начальника експедиції,
науковий співробітник Криворізького
історико-краєзнавчого музею
О.О.Мельник
17.11.201

Вже дев’ятнадцять років на берегах Хрінницького водосховища працює Волинська археологічна експедиція Інституту археології Національної академії наук України під керівництвом професора Дениса Козака. Щороку археологічну практику в експедиції проходять 200 студентів українських вишів, зокрема і ВНУ імені Лесі Українки. Хрінницький археологічний «плацдарм» став науковою школою для багатьох дослідників: Віталія Шкоропада, Олексія Златогорського, Віктора Баюка, Сергія Демедюка, Михайла Вашети, Дмитра Дем’янчука та інших. Щороку дивують сенсаційні знахідки експедиції, які відкривають нові сторінки історії не лише Волині та України, а й всієї Європи. До того ж працювати доводиться у швидкому рятівному режимі: не дивлячись на законодавство унікальні пам’ятки нищаться забудовами сучасних українських магнатів. Про розкопки та знахідки у Хрінниках розповідає професор, доктор історичних наук, заступник директора Інституту археології НАН України Денис Козак.

— Місце насправді унікальне: по периметру Хрінницького водосховища розташовано безліч пам’яток археології від епохи пізнього палеоліту аж до пізнього середньовіччя. По суті, вся історія людства України представлена тут. Це унікальний заповідник історичної пам’яті українського народу, який треба зберегти і для наступних поколінь. Такого скупчення пам’яток в одному мікрорегіоні я більше не знаю на території всієї України.

За дев’ятнадцять років роботи експедиція має певні досягнення, як це прийнято завжди говорити. Почну з того, що написано декілька монографій на тему наших розкопок і наукових досягнень. Перша — це суто наукова робота «Давні землероби Волині», присвячена археологічним матеріалам, створена мною у співавторстві з Віталієм Шкоропадом і Богданом Прищепою. Друга, моя особиста, називається «Венеди» — присвячена одноіменному слов’янському племені, написана на волинських і подністровських матеріалах. А третя робота напівпопулярної форми називається «Етюди давньої історії України», куди я включив свої найбільш цікаві і цінні знахідки і у популярній формі з великою кількістю ілюстрацій розповів про них. Шість з дев’яти етюдів написані за матеріалами експедиції у Хрінниках. Сьогодні ж готую четверту роботу, також присвячену опису матеріалів нашої експедиції.

— Різні епохи, різні матеріали: від пізнього палеоліту до XV століття. Проте, наскільки відомо, досліджено об’єкти не всіх епох. На які знахідки експедиція звертає найбільшу увагу?

— В першу чергу активно працюємо з матеріалами епохи бронзи IV—ІІІ тис. до н. е.: їх тут достатньо, оскільки природне середовище активно приваблювало людей селитися. Далі знаходимо досить часто матеріали ранньозалізного часу VII—ІІІ ст. до н. е. Беззаперечними «лідерами» у наших дослідженнях є слов’янські старожитності від І ст. н. е. аж до ХІІ ст. і паралельні їм матеріали східних германців ІІІ—IV ст. н. е. Але і інші епохи з їх цікавими знахідками не залишаються поза нашою увагою і в процесі дослідження ми не відбираємо «гірші» чи «кращі», а досліджуємо все у комплексі. Завдяки чому експедиція і має значні досягнення та наукові відкриття, що стосуються багатотисячолітньої історії.

— Так, Ваші наукові відкриття зацікавили Європу і заставили багатьох дослідників змінити думку стосовно чисельних історичних явищ, навіть декого — переписати підручники. Поділиться, будь-ласка, цими найбільшими досягненнями.

— У першу чергу до досягнень Волинської експедиції необхідно зарахувати знахідку зображення найдавнішого землеробського знаряддя — рала. Воно було зображене на амфорі, яку ми знайшли у споруді епохи енеоліту. Це епоха, під час якої на території України процвітала так звана трипільська культура. Рало було зображено досить реалістично і піддавалося комп’ютерній обробці, завдяки чому нам вдалося його реставрувати і перевірити функціонально. Ми взнали навіть скільки необхідно було зусиль, щоб натиснути на нього, на яку глибину у той час проводилася оранка. Виявляється, рало було виготовлено з суцільної дубової деревини, спеціально витесаної і до якої зверху додавалися чепіги. До речі, чересло чи ніж, який розрізав землю, так само був дерев’яним.

Це знаряддя праці з Хрінників відноситься до рубежу IV—ІІІ тис. до н. е. і є найдавнішим в Європі. Подібні знаряддя орного землеробства відображені на печерних малюнках на території Італії на тисячу років пізніше — на рубежі ІІІ — ІІ тис. до н. е., а також знайдені у болотах, але датуються ІІ—І тис. до н. е. Значення цієї знахідки велике і щодо розуміння суті трипільської культури. Раніше було відомо, що це перша землеробська культура на території України. Але доказати цей факт конкретними археологічними матеріалами можливості не було: палиця-суковатка відома також лише за зображеннями, крем’яні та кістяні мотики хоч і відомі, але підтверджують лише факт землеробства на дуже низькому рівні. Наша знахідка безпосередньо пов’язана з трипільцями відображає реалістичну картину тієї епохи: землю орали, але робили це дерев’яними знаряддями праці, які до наших днів не могли зберегтися. Тепер ми завдяки цьому малюнку з Хрінник маємо беззаперечний доказ існування орного землеробства на Україні у носіїв трипільської культури.

Надзвичайно цікавою була знахідка, що відноситься до ранньозалізного часу. В цей час на території Волині за даними Геродота проживало плем’я неврів. І ми виявили садибу рибалка-невра. Житло це було надзвичайно цікавої конструкції: площею близько 20 квадратних метрів, посередині його була вирита величезна яма-вогнище, над якою були сліди від дерев’яних прутів. Ми думаємо, що це була якась сушарня, в якій в’ялили рибу, можливо і м’ясо та фрукти тощо. Під кінець дослідження цього житла на прилавочку під стінкою ми знайшли повний набір рибацьких снастей: виготовлений з кістки гарпун, з ікол кабана захват та ніж-долото. Коли гарпуном ловилася риба, її підтягували наверх, а потім як граблями риба захватом чіплялася за зябра і витягувалася повністю. Очевидно, що цей рибалка був професіоналом, оскільки в його сушарні могло оброблюватися до 20—30 кг риби. І цю рибу споживало не лише місцеве населення, її сушили й для обміну. Саме поселення неврів в Хрінниках невелике: 2—3 будиночки, кілька сімей на 15—20 чоловік. На поселенні ми знайшли наконечники бронзових стріл скіфського типу того ж часу. Отже, відбувався обмін із скіфськими племенами — сусідами неврів за даними Геродота.

Не менш цікавою була знахідка, пов’язана з давніми готськими племенами, що прийшли на Україну з Прибалтики в кінці ІІ ст. н. е. Витіснили звідси слов’ян-венедів і зайняли територію Волині, пізніше Поділля, Правобережної і частково Лівобережної України. Панували вони на Україні протягом двох століть. «Панування» було досить своєрідним, не у сучасному розумінні цього слова. Очевидно, що були якісь відносини данини: місцеві племена, у тому числі і слов’яни, платили їм певну данину у вигляді продуктів, речей та військової повинності, а готи забезпечували їх захист, певний порядок всередині Готської держави, що відома в історії як держава Германаріха. Основне було те, що готи захопили всі торгові шляхи і повністю перебрали на себе торгівлю із римськими провінціями. Останні потребували величезної кількості продуктів харчування. Готи забезпечували їх ними, а взамін привозили речі, необхідні їм на місцях: вироби з металу та кераміки. До речі, дуже багато красивої римської кераміки виявлено на поселенні у Хрінниках. Мені здається, що тут була величезна торгова і реміснича факторія, а також — за останніми нашими знахідками — релігійна, культова. У Хрінниках нашою експедицією вже виявлено біля 50 жител, що навіть у сучасному розумінні цього явища — хороше велике село. Виявлено не лише великі житлові будинки, а й склади. Є будинки, в яких ми знайшли скарби римських монет, навіть уламки срібних ланцюжків, які носили на грудях купці з римських провінцій. Тобто тут торгували і це був торговий центр. Очевидно, що звідусіль сюди по Стиру звозили продукти місцевого виробництва, а звідти — від Дністра звозили все необхідне місцевому населенню.
Кілька років назад ми наткнулися на об’єкт, який є просто унікальним для історії не тільки України, а й історії всієї Європи. Ми знайшли давнє капище-жертовник, на якому приносилися в жертву місцевими племенами тварини та люди. Капище представляло собою вимощений глиною майданчик, в середині якого було викладене величезне вогнище діаметром до 2 метрів із нашаруваннями товщиною до півметра. Навколо вогнища були вкопані великі горщики, в яких були певні духмяні зілля, далі йшли ями для жертовного м’яса і з боку від них була яма, в якій різали жертв. Перед капищем був великий майданчик розмірами десь 10 × 8 метрів, вщент заповнений кістками тварин і людей. Ми вважаємо, що це капище мало міжплемінний характер: оскільки тут був великий торговий центр, то очевидно тут же був і великий культовий центр.

Капище у Хрінниках зовсім не характерне для германців Європи, де жертву складали в якомусь місці. Були так звані «святі місця» над озерами, куди скидали предмети господарства, зброю, людей. Поклоніння богам через вогонь, через спалення було поширене в античному світі та у слов’ян. В даному випадку у Хрінниках ми маємо справу з якоюсь культурною і міфологічною «мішаниною».

Про те, що місцеві готи мали тісні контакти з римськими провінціями, маємо ще одне підтвердження у вигляді цікавої знахідки. В одному із жител ми виявили бронзову фігурку бога Сарапіса. Саме житло було своєрідним підпільним храмом-вівтарем. Божок розміщувався у ніші, яка була закрита від основної частини житла. Сарапіс — це суто античний божок, віра у якого з’являється на рубежі IV — ІІІ ст. до н. е. в Єгипті, а потім набуває широкого поширення у Римі. Очевидно, що хтось місцевий з Хрінників перебував досить тривалий час у Римі і приніс ці вірування на поселення. Молився Сарапісу він таємно, виступаючи таким чином своєрідним єретиком свого часу, а для нас — яскравим прикладом античного впливу на германців.

Дуже цікавими для археологів у Хрінниках є горизонти від І—ІІ ст. н. е. до XV ст. — пам’ятки слов’ян, наших безпосередніх предків. І саме 2011 року наша експедиція приділила їм багато уваги. На поселенні в урочищі Шанків Яр ми знайшли споруду XIV ст. Цей період є важким для сприйняття у науковому плані, оскільки поки що є мала кількість знахідок. Відкрили ми цілий закритий комплекс із керамічними та залізними виробами, який дає нам уявлення про цей період історії України. Дуже цікавою знахідкою там було підвальне приміщення-комора, на прилавку якої була залізна частина рогатини, що використовувалася не лише у мисливстві, але і у військовій справі. Знайдено також багато кінських вудил — очевидно господар цього приміщення був здібним вершником.

Цього ж року ми продовжили дослідження венедів — найдавніших слов’янських племен. Вважають, що історію кожного народу необхідно починати з появою про нього згадок у писемних джерелах. Слов’яни як народ стали відомі під іменем «венедів» на початку І ст. н. е. Тацит згадує їх як племена, що проживають на схід від Вісли вздовж Карпат до Прип’яті. Маючи писемні дані, ми тривалий час не могли спів ставити їх з археологічними. Навіть з’явилася така думка, що писемні венеди поселень не мали і постійно мігрували, жили нібито як мавпи на деревах. Нашою експедицією вдалося вперше вивести археологічний пласт цього населення і вписати його в історичну канву. Уявіть собі: жило тисячі людей, про яких ми нічого не знали! І те, що нам вдалося виявити їх поселення та матеріали, я вважаю великим науковим подвигом нашої експедиції.

До категорії важливих знахідок я б відніс також пам’ятку, яку ми виявили на північній околиці села Хрінники, в урочищі Високий Берег. Це спалене село ХІІ ст. Відкрили ми, зокрема, декілька жител русичів до монгольського періоду. Одне з них було повністю спалене і там збереглася вся внутрішня архітектура та інтер’єр. Ми простежили у всіх деталях, крок за кроком особливості давньоруського сільського будівництва на території Волині. Взагалі раніше такого унікального об’єкту не знаходили. Знаємо, що будували зруби, а сам процес уявити було важко. Виявляється, що простір між земляними стінами і дощатою стіною-зрубом забивався глиною. В куті житла був млин: збереглися жорна, а у великій печі зберігся цілий горщик. В житлі мешкала досить багата людина: ми знайшли кінське вудило, обгорілу кістяну накладку до лука, орнаментовану візерунками, кілька ножів, прясел. Неподалік від житла знайдено ще кілька вудил, бронзовий позолочений натільний хрестик візантійського стилю. Ми зараз думаємо над реконструкцією такого повного об’єкту і спочатку зробимо це графічно, а потім відтворимо і сам процес будівництва. Це буде цікаво не лише для науки, а й широкому загалу.
Отже, за матеріалами наша експедиція була успішною і ми будемо продовжувати в наступному році.

— Бажаємо Вам успіхів та нових цікавих знахідок!

Олена Клєбан
Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
5.10.2011

ДП «Волинські старожитності» завершило цьогорічний сезон розкопок на городищі у Володимирі-Волинському. Під час досліджень відкрито частину поховальної ями, де виявлено понад 320 людських останків. Серед них були військові, цивільні, чоловіки, жінки і діти. Ймовірно, тут поховані представники вищих верств населення. На підтвердження цьому археологи знайшли кілька золотих монет, а деякі черепи мають золоті зуби.

— Судячи з характеру поховання, розстріл здійснювали енкаведисти. Крім радянських куль, знаходимо й німецькі. Проте, як відомо, Герман Герінг у 1938 році особисто передав радянській стороні німецьку зброю. Якраз її й використовували енкаведисти, — розповів директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський.

Серед знахідок археологів чимало куль та гільз як радянського, так і німецького виробництва, польські та радянські монети (найпізніша 1940 року випуску). Два жетони поліцейських з особовими номерами дозволили встановити особи двох людей — це молодші постерункові Куліговський та Маловейський. Обидва з Лодзя. Проте згідно з документами НКВД—КГБ ці поліцейські були розстріляні в Росії — в Калініні та Осташкові. Чи їх розстріляли у Володимирі-Волинському, а за документами ще везли в Росію, чи тут залишилися тільки їхні жетони, наразі невідомо. Взагалі знахідка масового поховання викликає чимало запитань.

Біля одного зі скелетів знайдено люстерко, на звороті якого наклеєно портрет маршалка Польщі Едварда Ридз-Сміглого. Дослідники встигли сфотографувати його, а затим зображення на очах зникло. Наразі тривають роботи з відновлення фотокартки.

Ексгумацію проводили спільно з польськими колегами, якими керує професор Торунського університету імені Міколая Коперніка Анджей Кола. Роботи фінансувала українська сторона, а саме ДП «Волинські старожитності». Від фінансування залежить, чи продовжуватимуть роботи наступного року. А що цьогорічні знахідки людських залишків далеко не останні свідчать два шурфи закладені на городищі. У них археологи також знайшли людські кості. Тобто, на цей час досліджено тільки близько половини поховальної ями. А таких ям може бути кілька.

На 26 вересня заплановано перепоховання на комунальному кладовищі Володимира-Волинського.

(фото тут)

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
19.09.2011

Волинська рятівна археологічна експедиція завершила дослідження на багатошаровому поселенні доби енеоліту, бронзи, ранньозалізного віку, давньоруського та пізньосередньовічного періодів у селі Зимне Володимир-Волинського району. Поселення знаходиться на північно-західній околиці села на вулиці Польовій.

Дослідження проводили у східній частині поселення, на місці найбільш ймовірного розміщення археологічних об’єктів, де було закладено траншею вздовж лінії північ—південь площею 28 кв. м. В експедиції під керівництвом Олексія Златогорського працювали Сергій Панишко, Дмитро Дем’янчук, Борис Ліщук, Сергій Шабловський, Олександр Ромашковець.

У ході робіт було виявлено і досліджено культурний шар доби бронзи, раннього заліза, ранніх слов’ян, давньоруського часу та пізнього середньовіччя, зокрема господарську яму лужицької культури бронзового віку та споруду празько-корчацької культури V—VI ст. н. е., яку пов’язують з ранніми слов’янами. Серед масових знахідок виявлено ліпну та кружальну кераміку кількох типів: 1) фрагменти ліпного посуду лужицької культури; 2) фрагменти ліпного посуду ранньозалізного віку; 3) фрагменти ліпного посуду празько-корчацької культури; 4) вінця та верхні частини горщиків давньоруського часу; 5) фрагменти кераміки пізнього середньовіччя.

Виявити і дослідити пам’ятку вдалося завдяки проведенню наукової археологічної експертизи на початку 2011 р., хоча Зимне — відоме своїми пам’ятками, зокрема і одним з найбільших у Східній Європі городищем ранніх слов’ян.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
22.08.2011