Cпілка археологів України

  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

Завершено дослідження на Черчицях

Експедицією ДП «Волинські старожитності» завершено дослідження на багатошаровому поселенні доби енеоліту, бронзи, ранньозалізного віку, давньоруського та пізньосередньовічного періоду у Луцьку на вулиці Зарічній, де колись розташовувалося село Черчиці. Поселення виявили під час проведення наукової археологічної експертизи на ділянці, відведеній під забудову, в науковій літературі інформація про нього не зустрічалася.

У складі експедиції працювали Олексій Златогорський (керівник), Василь Баран (начальник розкопу), Василь Охріменко та Андрій Бардецький (художники), Дмитро Дем’янчук, Леонід Ліщук. Дослідження проводили на всій території ділянки трьома траншеями по лінії північ-південь розмірами 25 × 1 м і глибиною 0,7 м, 23 × 1 м і глибиною 0,6 м, 14 × 1 м і глибиною 0,45 м. Ділянка, відведена під забудову займає межу багатошарового поселення, тому було закладено невеликий розкоп (розмірами 8 × 6 м) у її південно-східній частині.

У ході проведення досліджень виявлено одну споруду давньоруського часу ХІІ — першої половини ХІІІ століть, колекцію фрагментів кераміки пізньої бронзи — раннього залізного віку (зокрема розвали посуду лужицької культури), давньоруського часу та пізнього середньовіччя.

Багатошарове поселення є перспективним для подальших рятівних археологічних досліджень.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

Довідка.
Село Черчиці вже в епоху середньовіччя відоме за джерелами як приміський посад Луцька. До складу міста приєднане у 1959 році. На території сучасних Черчиць зберігся горб із назвою Чернець серед боліт річки Омелянівки, на якому були церква Преображення Господнього і Спасопреображенський монастир. Оскільки назви горба і села пов’язані зі словом «чернець», то можна припустити, що монастир виник раніше, ніж село. Є припущення, що монастир виник на початку XV ст. Спочатку він був чоловічим, а з 1617 року — жіночим. З часом втратив підтримку та маєтності і занепав. У 1787 році на місці монастиря була збудована нова дерев’яна Преображенська церква, що проіснувала до 1980-х років. На місці храму залишався невеликий пустир, біля нього — старовинний цвинтар. Як залишки цвинтаря донедавна зберігалася цегляна гробниця, в якій були поховані в 1842 р. дружина і син архітектора Максимова, а також був пагорбок від поховання 1894 р. дружини генерал-лейтенанта Саннікова.
Черчиці розбудовувались вздовж високих корінних берегів річок Стир та Омелянівки. І сьогодні серед існуючої забудови зберіглися сліди поселень від епохи енеоліту до часів пізнього середньовіччя. Останні особливо «привабливі» для сучасних «чорних» археологів. Рятівні ж дослідження на території поселень проводяться лише другий рік експелицією ДП «Волинські старожитності».

3.06.2011

РОЗКОПКИ ПОЛІСЬКИХ КУРГАНІВ

Нещодавно Шацька експедиція ДП «Волинські старожитності» дослідила три кургани на могильнику біля села Острів’я Шацького району та один курган на могильнику в біля села Згорани Любомльського району. Усі кургани виявилися без могил. Такі поховання відомі як кенотафи, тобто псевдомогили, споруджені на честь загиблих на чужині.

Але потрудитися над розкопуванням могил таки довелося. Наступною пам’яткою запланованою для досліджень став ґрунтовий могильник на території Шацького житлово-комунального господарства, неподалік від шацького городища — літописного Рай-міста. В розкопі розмірами 3 на 4 м виявлено 16 цілих та зруйнованих поховань. Цей могильник є давнім, досі не відомим науці, шацьким кладовищем, можливо ще від часів Київської Русі.

— В культурному шарі і в заповненнях деяких поховань виявлена кераміка Х—ХІІІ століть, — розповів науковий співробітник ДП «Волинські старожитності» Андрій Бардецький. — Більшість могил перекривали одна одну, руйнуючи попередню, тому в розкопі знайдено велику кількість людських кісток, окремо залягаючі, пошкоджені черепи. Шацька експедиція продовжуватиме свою роботу протягом всього сезону, тому сподіваємось на нові відкриття.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
30.05.2011


Розкопки біля с. Сидорово на Сіверському Дінці

Вид городища з повітря

Археологічний комплекс біля с. Сидорово є найбільшим поселенням у середній течії Сіверського Дінця. Загальна площа безпосередньо прилеглих один до одного городища, селища, та двох мусульманських некрополів, становить близько 120 га.

Перший короткий опис Сидорівського городища було зроблено М.В. Сібільовим, що відвідав його разом з краєзнавцем А.І. Абрамовим у 1928 році. У 1971 р. на пам’ятнику працює експедиція ХДУ під керівництвом В.К. Міхеєва. У 1994 р. на могильнику, прилеглому до пам’ятника з північного боку, було розкопано кілька поховань (А.В. Колесник). У 1996—1997 рр. дослідження цього об’єкту були продовжені (А.В. Колесник, Е.Є. Кравченко). З 2000 р. експедицією Донецького обласного краевдческого музею під керівництвом Е.Є. Кравченко відновлюються дослідження на житлової частини пам’ятки. За час досліджень 2000—2004, 2006, 2010 рр. на пам’ятці була розкрита площа близько 5000 кв. м, на якій розчищені котловани 18 будівель, понад 70 госп. ям; на прилеглих до житлової частини могильниках було розкопано 224 поховання.
У 2010 р. на археологічному комплексі біля с. Сидорово Слов’янського р-ну Донецької області роботи велися на трьох ділянках (розкопи 14—16).

Приміщення 16 (вид з півночі)

У розкопі 14, розбитому в лісозахисної смузі на території т. зв. «Малого городища» була розчищена велика житлова напівземлянка (5,8 × 6,4 м, глибина 1,3—1,4 м), з великим (1,25 × 1,5 м) відкритим вогнищем, розташованим в центральній частині. Зі східного боку до вогнища прилягала невеликий злегка обпалений майданчик.

Приміщення 17

Імовірно, будівництво мало зрубну конструкцію стін. Вхід до приміщення перебував у його південно-західному куті і представляв собою пологий коридор з п’ятьма сходинками. З правого боку від підлоги розташовувався підвал, в заповненні якого були виявлені інструмент, що нагадує шило з металевою ручкою, шматок смоли, дрібні фрагменти скляного посудини і візантійська монета — Фолліс імператора Лева V (813—820 рр.).

Основною ділянкою, на якому в 2010 році велися археологічні дослідження, був розкоп 16 (площа 286 кв. м). У ньому була виявлена група комплексів: житлова напівземлянка (прим. 17), господарська будівля (прим. 18), дві споруди (імовірно залишки тандира і нудно), і 4 господарських ями. Одна з них (госп. яма 4), поза сумнівами, представляла собою яму, в яку викидалася зола з розташованого неподалік тандира. У її заповненні виявлено велику кількість керамічних фрагментів і ряд металевих предметів, серед яких виділяється розламалася на дві частини мідна копоушка, виконана у вигляді фігурки дракона.

22.03.2011


Фортеця часів Гомера і Ахілла

За словами доктора історичних наук, професора В.В. Отрощенка, «одним з найвидатніших досягнень української археології доби незалежності є, без сумніву, розкопки укріпленого поселення ДИКИЙ САД в історичній частині м. Миколаєва». Пам’ятка належить білозерській культурі (пізня бронзова доба, переважно ХІІ ст. до н. е.). Розташована по вул. Набережній, на мисі біля злиття Інгулу з Південним Бугом.

Історія відкриття й досліджень. Організація робіт
Поселення виявлено 15 серпня 1927 року гуртківцями-археологами, що були під опікою директора Миколаївського історико-археологічного музею Ф.Т. Камінського. Ці ентузиасти постійно обстежували культурний шар, що потерпав від руйнування внаслідок будівництва та діяльності промислових підприємств. Перші розкопки здійснив у 1956 році загін Причорноморської експедиції Київського університету (керівник — Л.М. Славін), очолюваний О.М. Мальованим. Розкопки відновлено у 1991 р. професором кафедри всесвітньої історії МДУ Ю.С. Гребенніковим. З 1998 року керівництво роботами прийняв його учень К.В. Горбенко; він очолює комплексну археологічну експедицію науково-дослідницького центру «Лукомор’є» Охоронної археологічної служби України та лабораторії археології та етнології Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського.

Загальний вигляд
Дикий Сад знаний складною фортифікаційною мережею. Рови ділять площу поселення, — якої вціліло біля 3 га, — на «цитадель», «посад» та «царину». Розкопано 35 приміщень-садиб, численні льохи, центральний майданчик, ритуальну споруду. Рів, що оточує «цитадель», являє собою дугу довжиною 120, шириною 5 та глибиною 3 м. У північному та південному секторах рову вціліли фундаменти двох мостів.

Знахідки
Фахівці жартують: «Рухомих артефактів звідси вистачило б на цілу археологічну культуру». Поряд із численними зразками керамічного посуду, знаряддями з гірських порід, остеологічними матеріалами тощо вирізняються інструменти, приладдя, продукція та сліди металовиробництва: два великі клепані казани, скарб виробів (кельти, наконечник дротика, різальне знаряддя), окремі знахідки бронзових предметів (кельти, серп, ножі, швайки, ґудзики), ливарні форми, сопло. Розмаїтою та щедрою є кістяна й рогова індустрія (чинбарські тупці, струги, скребачки; прясельця; ковзани; псалії; наконечники гарпунів).

Дослідники
Окрім названих керівників експедицій, дослідженнями пам’ятки у різні роки займалися та займаються співробітники НДЦ «Лукомор’є» та МДУ: О.І. та Л.І. Смирнови, Д.В. Філатов, Р.О. Козленко, співробітники Інституту археології НАН України: Я.П. Гершкович, Т.Ю. Гошко, О.П. Журавльов, В.І. Клочко, О.В. Маркова, В.Б. Панковський, Г.О. Пашкевич, О.В. Симоненко, вчені з інших установ: Н.П. Герасименко, В.Б. Гребенніков, М. Єфремов-Кєндалл, Є.Ю. Яніш.

Читання про ДС
Бібліографія теми багата. Розгорнуті огляди й посилання на більшість наукових і науково-популярних творів можна знайти у наступних роботах:
Горбенко К.В. Городище «Дикий Сад» у XIII—IX ст. до н. е. // Емінак. — 2007. — № 1. — С. 7—14.
Горбенко К.В., Гребенніков Ю.С., Панковський В.Б. Розкопки укріпленого поселення «Дикий Сад» у 2004 році // Археологічні дослідження в Україні 2003—2004 рр. — 2005. — Вип. 7. — С. 100—104.
Горбенко К.В., Гребенников Ю.С., Смирнов А.И. Степная Троя Николаевщины: Очерк. — Издание второе, дополненное. — Николаев: Изд-во Ирины Гудым, 2011. — 48 с.: ил., цв. вкл.
Отрощенко В.В. Укріплене поселення «Дикий Сад» у системі пам’яток білозерської культури // Емінак. — 2008. — 1—4 (3) (січень—грудень). — С. 5—10.

28.02.2011


Работы 2010 года на Бельске

В июле—августе 2010 года совместной экспедицией Слобожанской археологической службы и Харьковского национального университета им. В.Н. Каразина было продолжено изучение зольника № 13 расположенного в центральной части Западного укрепления.
В этом году завершены работы в помещении № 4. Особое внимание привлекло жертвоприношение собаки на дне хозяйственной ямы. Необычной находкой оказались бусы из мелкого рубленого бисера, которые украшали шею животного.
В 2010 году также открыты четыре хозяйственных ямы. На дне одной из ям лежали останки расчлененных жертвенных животных (корова и овца).

В центральной части раскопа открыты остатки двух жертвенных площадок. Кроме интересных строительных объектов, культовых комплексов в культурном слое раскопа было обнаружено большое количество предметов материальной культуры. Вещественный материал в пределах зольника относится ко второй половине VII — первой половине VI в. до н. э., за зольником — ко второй половине VI в. до н. э.

И.Б. Шрамко, С.А. Задников
10.02.2011


Новоозерне — 2010

Кам’яна гробниця

У результаті візуального археологічного дослідження ділянки, яка відводилась під забудову, площею 15 га в південно-західній частині смт Новоозерне на березі о. Донузлав, було виявлено два кургани, які не перебувають на державному обліку (керівник експедиції С.Б. Ланцов).

Під курганами були досліджені кам’яні гробниці, які належать варварам, що проживали у V — початку III ст. до н. е. по сусідству з грецьким населенням хори Херсонеса в Північно-Західному Криму. Охоронні дослідження, які були зроблені перед забудовою ділянки, дали цінну інформацію для дослідження давньої історії Криму.

Дослідження курганів відбувалось під час військових навчань!

10.02.2011

 


Рештки мамонта з Чернігівщини

У с. Оболоння, Чернігівської обл. на території школи, під час пробивання свердловини для води місцевими мешканцями були виявлені кістки мамонта. Серед них був знайдений бивень з прокресленими зображеннями. Прибулий на місце співробітник Інституту археології НАН України Дмитро Вікторович Ступак підтвердив унікальність знахідки. Крім того ним були знайдені розколоті давньою людиною кремені і кварцит, а також кісткове вугілля. Таким чином на цьому місці ним була зафіксована нова стоянка кам’яного віку. Судячи по специфіці зображення на бивні та крем’яних сколів, стоянка Оболоня відноситься до доби епіграветту — часу розквіту культури людей верхнього палеоліту.

Що стосується знахідки бивня з гравіюванням, то це дійсно є унікальна знахідка. По всій Україні їх відомо не більше десятка, а на території Дніпровського басейну останній раз орнаментований бивень траплявся понад тридцять років тому! За характером зображень цей бивень є найближчою аналогією бивню, знайденому на Кирилівській стоянці в Києві, ще у кінці ХІХ ст. Від усіх відомих у Дніпровському басейні та на суміжних територіях бивнів з гравіюванням, для яких типовими є орнаментація насічками, або ж орнаментальні композиції з геометричних елементів, кирилівський та бивень з Оболоння відрізняються тим, що на них малюнки передають конкретні образи. Зокрема, на оболонському вперше у Східній Європі зустрінуті гравійовані зображення людини та змії.
Більш докладну інформацію можна отримати із статті Д.В. Ступака «Нова верхньопалеолітична стоянка Оболоння в Середньому Подесенні», яка надрукована у журналі «Кам’яна доба України» № 13.

10.02.2011


Археологічні дослідження по вул. Краківська 6—12 у м. Львові в 2010 р.

Індивідуальні знахідки ХІІ—ХІІІ ст. Ділянка з дослідженими об’єктами ХІІ—ХІІІ ст.

У вересні—листопаді 2010 р. експедиція Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України, в складі якої працювали І. Назар, Н. Войтович, М. Войтович, М. Шніцар, проводила дослідження на території, яка знаходиться в історично сформованому центрі м. Львова, в північній середньовічній частині, що внесена до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
На цій ділянці знаходилися чотири кам’яниці, що датуються поч. XVI ст. Протягом XVI—XVIIІ ст. в них жили багаті міщанські родини, свідченням заможності є тогочасні назви. Наприклад будинок № 12 на поч. XVII ст. називали кам’яницею Духанських. В одному із цих будинків, за припущеннями, працював середньовічний друкар Іван Федоров. З приходом Австрійської імперії ці будинки зазнали значних перебудов фронтальних стін, перепланування приміщень тощо. В результаті чого на початку ХХ ст. вони досягли критичного стану експлуатації, та були розібрані.

Керамічний посуд XVI ст.

Протягом 2010 р. роботи здійснювались на місці будинків № 10, 12. Досліджена площа становить 280 м². Загалом на ділянці виявлено 32 різночасових об’єкти. Виявлений матеріал датується у проміжку ХІІ—ХІХ ст. Найбільш насиченою на рухомі артефакти та найбільш цінною для пізнання давньої історії Львова, виявилась ділянка розмірами 2 × 8,5 м, де зберігся культурний шар ХІІ—XІІI ст., який засвідчував існування у цьому місці заселення ще у княжу добу. Вона розташована у «шиї», що вела у внутрішній дворик між будинками № 10—12, де на рівні материка виявлено 17 об’єктів. Більшість з них становить невеликі стовпові ями.

Виявлений матеріал представлений переважно уламками посуду, які характерні для давньоруського часу загалом, а також металевими виробами та кістками домашніх тварин. Серед виявлених індивідуальних знахідок цього часу потрібно відзначити металеві ножі, фрагменти скляних браслетів та пряслиця із рожевого шиферу.

9.02.2011


Розкопки в Чигирині

Підвал «Військової канцелярії» (сер. — 3-я чв. XVII ст.)

У 2005—2006 рр. експедицією Археологічної інспекції управління культури Черкаської облдержадміністрації (керівник — Д.П. Куштан) проводилися науково-дослідні розкопки в центральній частині м. Чигирина — колишньої столиці українського козацтва. Їх метою було виявлення і подальше дослідження залишків резиденції і військової канцелярії гетьмана Богдана Хмельницького. Розкопки входили до комплексу робіт по втіленню державної програми «Золота підкова Черкащини» по збереженню історичної забудови міст та об’єктів історико-культурної спадщини.

У ході розкопок досліджено значну частину території Нижнього міста і виявлено велику кількість археологічного матеріалу XVII—XIX ст.: керамічний та скляний посуд, кахлі, знаряддя праці та зброя, прикраси, монети та ін. Всі ці предмети передані на постійне зберігання до фондів музею Б. Хмельницького Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», найяскравіші з них прикрасили експозицію цього музею.

Зброя XVII ст.

Головним результатом дворічних робіт експедиції стало виявлення споруди з кам’яним підвалом, датованої серединою — 3-ю чвертю XVII ст. (житло 2), яка співпадає з локалізацією гетьманської резиденції на основі архівних та історико-архітектурних досліджень. Руйнування будівлі пов’язане з розоренням Чигирина турками у 1678 р. Імовірніше за все, даний об’єкт входив до комплексу споруд гетьманської резиденції і міг слугувати військовою канцелярією. На користь останнього свідчать виявлені тут кахлі з монограмою. Хоча повністю зрозуміти зміст монограми не вдалося, найбільш прийнятним на сьогодні розшифруванням сполучення літер «І W» нам здається «Iwan Wigowsky». Це означає, що дана споруда може бути пов’язана з Іваном Виговським, який з 1649 р. був писарем при гетьманові Б. Хмельницькому, а згодом і генеральним писарем, що завідував військовою канцелярією. Після смерті Хмельницького два роки (1657—1659 рр.) І. Виговський був гетьманом. Таким чином, логічніше ідентифікувати дану споруду саме з залишками військової канцелярії Б. Хмельницького.

Докладніше про це див. на сайті «Археологія Середньої Наддніпрянщини».

Д.П. Куштан
20.01.2011


Розкопки на поселенні Уч-Баш

Плато між Каменноломенним яром і Чортовою балкою — поселення Уч-Баш

В околицях Севастополя знаходиться унікальна пам’ятка археології — поселення доби пізньої бронзи — раннього заліза Уч-Баш. Воно виникло у другій половині 11 ст. до н. е. і проіснувало до початку 7 ст. до н. е. Зараз можна казати про те, що протягом існування поселення двічі спалювали, ймовірно, унаслідок набігів степових кочовиків. За доби раннього середньовіччя на цьому місці виник християнський монастир. У 18 — на початку 20 ст. цей район було частково зруйновано виборкою каменю, у штольнях якої згодом розмістився завод шампанських вин. Від цього нинішня назва місцевості — Шампань.

Залишки одного з горнів металургійного центру

Перед Великою Відчизняною війною у штольнях під плато Уч-Баш були розміщені медсанчастина, шпиталь і склади Чорноморського флоту, куди у ході відступу були евакуйовані арсенал флоту, залишки продовольства, польові шпиталі і медсанчастини, а також біженці із навколишніх селищ. 28 липня 1942 р. арсенал у штольнях Уч-Башу було зруйновано. Під зруйнованою скелею били заживо поховані захисники Севастополя, що лишилися живі. У результаті цього вибуху було знищено і третину археологічної пам’ятки, відкритої у 1924 р. Л.Н.Соловьовим і відомої тоді під назвою «Чортове городище». У 1952—1955 рр. С.Ф. Стржелецький розпочав дослідження цього поселення. Відновились вони лише у 2006 р. Інкерманським загоном Севастопольської експедиції (нач. Загону — Е.А. Кравченко).

Залишки зруйнованого захисного муру

У 2010 р. Інкерманською експедицією Інституту археології НАН України (нач. експ. — Е.А. Кравченко) було продовжено охоронно-рятівні археологічні дослідження на Уч-Баші.

У ході п’ятого польового сезону досліджень на пам’ятці продовжено розкопки комплексу залізоробного виробництва другої половини 9 — початку 8 ст. до н. е., що фінансуються у межах державної цільової Програми убезпечення вибухонебезпечних предметів в районі міст Севастополь і Керч, що проводяться МЧС. Було відкрито залишки давньої фортифікації — захисний мур, будівництво якого відноситься до фіналу молодшого дотаврського періоду кизил-кобинської культури. Знахідка наконечника стріли новочеркаського типу у шарі руйнації стіни надала абсолютну дату закінчення дотаврського періоду і пов’язала цю подію з приходом до регіону орди кочовиків зі сходу, пов’язаних за археологічними джерелами із старожитностями новочеркаського типу.

У північній частині городища було досліджено частину садиби найранішого етапу його заселення — другої половини 11 — початку 10 ст. до н. е.

Крім того середньовічна кераміка із дернового шару з усієї площі пам’ятки дозволяє припускати досить довгий час існування монастиря на місці поселення доби бронзи — раннього заліза: з 7 до 14 ст. н. е. і пов’язати його з найближчим відомим за писемними джерелами монастирем Софія.

28.12.2010


Роботи Середньовічної експедиції Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди

У сезоні 2009 р. Середньовічна експедиція Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди під керівництвом В.В. Колоди провела дослідження ремісничого центру лісостепової території Хазарії (селище Мохнач-П, Харківська обл.). Матеріали свідчать про отримання і обробку заліза (досліджували ковальську майстерню) зі значною кількістю ковальських інструментів, заготовок і виробів), гончарне виробництво (ями для гомогенізації глини), обробку каменю (виготовлення жорен для великої сільськогосподарської округи Мохначанського городища). Це поселення салтівської культури датується кінцем VIII — серединою ІХ ст.

У сезоні 2010 р. були продовжені роботи в розкопі Х на городищі Мохнач. Досліджено 25 комплексів. Вперше виявлено господарська будівля і яма раннього залізного віку. Сім об’єктів представляють новий час: дитяче поховання, льох та 5 господарських ям. Більшість комплексів (16) відносяться до салтівської археологічної культури: 3 житла, 2 господарські будівлі, 4 зернові ями, комора, яма-погріб, 2 звичайні господарські ями і 1 поховання. Особливий інтерес представляє багате аланське жіноче поховання в господарській ямі, виявлене безпосередньо в житловій зоні. Наявність багатого супроводжуючого інвентарю свідчить про високий суспільний статус похованою, а присутність дзеркала зі «сценою світобудови» і численних культових предметів дає можливість припустити, що похована мала відношення до культової (шаманської-?) практики.

27.12.2010


Роботи Середньо-Дніпровської експедиції ІА НАН України

Активні дослідження пам’яток I тис. н. е. проводить Середньо-Дніпровська експедиція ІА НАН України (керівник О.В. Петраускас). Були проведені рятувальні роботи на ранньослов’янському поселенні 6—9 ст. Обухів-2 (Київська обл., Обухівський р-н).

Планомірні розкопки проводились на пам’ятках черняхівської культури у Подніпров’ї. Дослідження могильників черняхівської культури Велика Бугаївка (Київська обл., Васильківський р-н) та Червоне-2 (Обухів-2 (Київська обл., Ставищанського р-н) проводила спільна експедиція ІА НАН України та НПУ ім. М.П. Драгоманова.

20.12.2010


Роботи дочірнього підприємства «Волинські старожитності»

 

 

 

Дочірнє підприємство «Волинські старожитності» державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України створено у червні 2009 року відповідно до Наказу Президії НАН України. Підприємство є спадкоємцем Волинської філії державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України у галузі пам’яткоохоронної діяльності у сфері археології на території Волинської та Рівненської областей. Підприємство є продовжувачем справи Волинської філії ДП НДЦ ОАСУ (створена у квітні 2002 р.).

Протягом 2009—1010 рр. «Волинські старожитності» провело рятівні археологічні дослідження майже на 40 пам’ятках.
Керівником підприємства є старший викладач кафедри документознавства та музейної справи ВНУ ім. Лесі Українки Златогорський А.Є. Працівниками — відомі дослідники археології Волині: С.Д. Панишко, Г.В. Охріменко, М.М. Кучинко, випускники ВНУ: В. Баюк, М. Вашета, Д. Дем’янчук, Б. Ліщук, В. Охріменко.

6.12.2010


ЗАКЛЮЧЕННЯ на проект Закону України «Про відродження унікального Символу православ’я — церкви Богородиці (Десятинної) в місті Києві»

ВІФП НАН України

ЗАКЛЮЧЕННЯ
на проект Закону України «Про відродження унікального Символу православ’я — церкви Богородиці (Десятинної) в місті Києві», зареєстрований 12.12.2012 р. № 1074

Цей проект Закону України мало чим вирізняється від попереднього № 9196 від 26.09.2011 р., який мав справедливо негативний відгук протокольно-правової служби Верховної Ради України. Проти його головних засад тоді ж виступали експерти з СНД (див. у додатку). Інститут археології НАН України принципово і рішуче виступає проти цього проекту, який носить відверто клерикальний характер. Демонструється намагання порушити міжнародні та українські закони з охорони всесвітньої культурної спадщини.
В текстах проекту Закону та Пояснювальної записки відбувається свідома підміна юридичних понять — це не «відродження», а новобудова на пам’ятці. Термін «відродження» має чіткий зміст у сучасній культурній світовій сфері. Це не є нове будівництво об’єкту зі старою назвою. Автори проекту закону та пояснювальної записки цього або не розуміють, оскільки відкидають дух і букву всього сучасного українського та світового законодавства у галузі збереження культурної спадщини, або свідомо заводять в оману суспільство. Вони намагаються тягнути українське суспільство у світ середньовіччя. Культурний християнський світ від цього вже давно відмовився, про що свідчить світове законодавство в цій сфері.
Дійсно в свій час намагалися здійснити тут нове будівництво. Проте Президент України Л.Д. Кучма мудро піднявся на вищий щабель й відмовився від свого першого помилкового рішення. Згідно з рішенням Урядового комітету соціального та гуманітарного розвитку від 11.04.2000 р., питання щодо відбудови Десятинної церкви було знято з розгляду до остаточного з’ясування критеріїв допустимості та правомірності відтворення цієї церкви Комісією з питань відтворення видатних пам’яток історії та культури при Президентові України. А у 2004 р. вийшло Розпорядження Президента України «Про музеєфікацію церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві», де було вказано, що «Розпорядження Президента України від 12.02.2000 № 83/2000рп «Про першочергові заходи щодо відродження церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві» вважати таким, що втратило чинність» (п. 3).
За своєю тональністю та змістом вказаний проект не складає враження, що він підготовлений юристом. Чимало виразів характерні для малоосвічених церковників нижчої чи середньої ланки. І безумовно відбиває інтереси лише окремих релігійних угруповань В певних випадках він протирічить нашій Конституції, що визначає Україну як світську державу.
Незрозуміло, що означає термін «Символ православ’я» як з юридичної так і релігійної точки зору по відношенню до конкретної пам’ятки. Яке конкретно змістовне навантаження несе термін «духовно-символічний, православний комплекс»? Це недоречна колоцерковна риторика в тексті закону, а не виступу чи статті. Пояснювальна записка до нього має фактичні помилки. Собор св. Софії не виконує ніяких релігійних «аналогічних функцій» — це музей. З яким «піднесенням Держави» пов’язане нове будівництво церкви у 1828 р.? Схоже автори проекту поділяють імперську політику Миколи І.
Українська РСР не знищувала церкву Х ст., збудовану князем Володимиром, а розібрала будівлю ХІХ ст. Причому саме це будівництво церкви в імперському стилі архітектора Стасова знищило справжні рештки Х ст., яких на той час ще збереглося чимало. Там навіть відбувалась церковна служба. Сучасники засуджували цю новобудову, яку здійснив відставний поручик О. Аннєнков, висланий до Києва за знущання над своїми кріпаками. Тепер, у ХХІ ст., нам пропонують брати з нього приклад.
До Ст. 1 — Незрозуміло, чому треба повертати майно тільки православній церкві, а не всім іншим конфесіям, приватним та юридичним особам. Чи буде розповсюджуватися це на конфісковані Катериною ІІ маєтності монастирів, чи будуть, наприклад, повертати м. Васильків Лаврі і в яких межах.
Незрозуміло, кому конкретно має повертатися ділянка з рештками Десятинної церкви. Адже перед експропріацією вона належала Українській Автокефальній церкві. Тут виникають складні юридичні колізії, кому конкретно юридично вона належала, її точні розміри. Але точно не самозваній громаді ніколи не існуючого монастиря. Сумнівна юрисдикція і УПЦ Московського патріархату, якої до революції не існувало.
Правильно вказується, що за Ст. 10 Закону України «Про культуру» держава має створювати умови для відродження історичного середовища. Проте в самому проекті пропонується грубо його порушити, будуючи на пам’ятці державного значення нові будівлі не тільки церкви (вигляд її нікому достеменно невідомий), але й інші споруди, яких ніколи на Старокиївській горі не існувало (Ст. 2, п. 5). Ніколи в історії на цій території не існувало і будь-якого монастиря. Створення нового монастиря в центрі великого міста рішуче протирічить монастирським Статутам та цілям православного чернецтва.
Невдале формулювання парламентських читань в Ст. 3 фактично виключає всі інші конфесії з сучасного «державного будівництва» України й може викликати непотрібні конфлікти.
Поданий проект має відповідати чинному законодавству, тоді не треба буде приводити існуючі нормативно-правові акти у відповідність з новим проектом (Ст. 4 та 5). Адже в Пояснювальній записці прямо стверджується (п. 4), що «Реалізація положень даного законопроекту після його прийняття не потребує внесення змін до інших законів України».
Цей проект повністю протирічить чинному світовому та українському законодавству у галузі охорони культурної спадщини. Він вимагає відміни низки положень українських законів та постанов та порушень європейських хартій, підписаних Україно. А головне будівництво сумнівного з архітектурної точки зору новобудови знищить численні археологічні пам’ятки Старокиївської гори, знищить існуючий ландшафт, традиційну містобудівельну ситуацію і, вірогідно, саму історичну гору.
Ця ділянка розташована Центральному історичному ареалі міста Києва, в архітектурній охоронній зоні, на території пам’ятки археології національного значення «Місто Володимира», занесеної до Державного реєстру нерухомих пам’яток України постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.09 № 928 (охоронний № 260010-Н) і є заповідною археологічною зоною загальнодержавного значення (Постанова Ради Міністрів УРСР № 711 від 21.07.1965) ще з радянських часів.
Низка постанов Київради підтверджувала статус цієї території. Рішення Київського міськвиконкому № 422 від 19.03.1973 р. «Про створення в м. Києві археологічних заповідних зон та архітектурних заповідників, зон регулювання забудови та охороняюмого ландшафту» і Рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 р. № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників та зон охорони пам’яток історії та культури в м. Києві», а також Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 р. «Про внесення змін і доповнень до решення від 16.07.79 р. № 920.
Територія Cтарокиївської гори — це комплексна археологічна пам’ятка. Вона має унікальний культурний шар, що містить пам’ятки доби неоліту, трипільського, скіфського та ранньослов’янського часів, язичницький могильник, князівські палаци, ремісничі майстерні, братську могилу захисників Києва 1240 р. Тут знаходиться поселення часів легендарного Кия VІ—VІІІ ст., величезний оборонний рів, князівські палаци та ремісничі майстерні тощо. Саме тут почалася розбудова нашої держави, причому задовго до побудови Десятинної церкви. Неприпустимо відкидати великий проміжок вітчизняної історії тому, що він припадає на дохристиянський період. Ці могили теж вимагають поваги та охорони з боку держави.
Культурний шар зберігає важливу історичну інформацію про кардинальні етапи нашої давньої історії та попередніх епох. Неприпустимо в наш час втратити найменшу інформацію про наше минуле, яке є невід’ємною частиною всесвітнього історичного процесу й належить всьому людству.
Так зване «відтворення», а фактично нова забудова, буде прямим порушенням норм світового пам’яткоохоронного законодавства: Міжнародної хартії про збереження та реставрацію пам’яток і визначних місць (Венеція, 1964 р.), Міжнародної Хартії про збереження історичних міст та територій (Вашингтон, 1987 р.), Хартії з охорони й управління археологічною спадщиною (Лозанна, 1990 р.), Декларація про збереження оточення споруд спадщини, визначних місць та територій (Ксіань, 2005 р.), Хартія про інтерпретацію та презентацію визначних місць культурної спадщини (Квебек, 2008 р.).
Особливо, це стосується Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини (переглянутої) [Ла Валетта, 1992 р.], ратифікована Законом України № 1369-IV від 10.12.2003 р.).
Конвенції ЮНЕСКО про захист світової культурної та природної спадщини, що підписані та ратифіковані Україною. Положення цих актів вимагають збереження автентичних пам’яток й заперечують реконструкцію (відтворення або створення копій у гаданих первинних формах) цих пам’яток.
Масштабне будівництво на території пам'ятки неминуче призведе до значних культурно-історичних втрат. До того ж відбудова масивної споруди Десятинної церкви не відповідає сучасній містобудівній ситуації, внесе дисонанс в середовище яскравої барокової пам’ятки — Андріївської церкви ХVІІІ ст., яка зараз номінується до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Старокиївська гора входить до офіційно затвердженої буферної зони собору св. Софії — пам’ятки, що входить до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Без відповідного дозволу з боку ЮНЕСКО будь-яке будівництво тут неможливе.
Внесений проект Закону України № 1074 від 12.12.2012 р. має суттєві юридичні вади та несе величезну загрозу збереженості унікальної пам’ятки вітчизняної історії та серйозно підриває авторитет України в світі як цивілізованої держави.

Директор
Інституту археології НАН України,
академік НАН України
П.П. ТОЛОЧКО


Звернення від учасників семінару «Древнерусская архитектура эпохи Владимира Святого и Ярослава Мудрого»

Обращение по проблеме музеефикации остатков Десятинной церкви в Киеве

от участников семинара «Древнерусская архитектура эпохи Владимира Святого и Ярослава Мудрого»
(Государственный Эрмитаж, Новгородский объединенный музей-заповедник, Санкт-Петербургское отделение ИКОМОС)

На Международном семинаре «Древнерусская архитектура эпохи Владимира Святого и Ярослава Мудрого» (Государственный Эрмитаж, Новгородский государственный объединенный музей-заповедник, Санкт-Петербургское отделение ИКОМОС) была обсуждена информация о дальнейшей судьбе участка Старокиевской горы, на котором располагаются остатки Десятинной церкви X в. Нас чрезвычайно встревожили намерения осуществить строительство крупного храма и братского корпуса для монастыря на месте Десятинной церкви.
Старокиевская гора — сложный комплекс археологических памятников, имеющий огромное историко-культурное значение. В ходе раскопок здесь были обнаружены остатки древних поселений эпохи неолита и железного века, цитадель древнего Киева X в., некрополя X и XI вв., остатки княжеских дворцов — следы первых этапов формирования государственности на Руси. Архитектурной доминантой этого места в конце X—XIII вв. была Десятинная церковь. Она представляет собой общую для всех славянских народов Восточной Европы духовную и символическую ценность, поскольку играла выдающуюся роль в зарождении государственной, культурной и религиозной традиции и олицетворяет истоки православия на Руси, искусства и архитектуры, новых ремесел и технологий — всего того нового и прогрессивного, что принесло на Русь принятие христианства на государственном уровне.
Десятинная церковь — первая каменная постройка, возведенная на территории Древней Руси. Она была построена в конце X века князем Владимиром Святославичем. Здание несколько раз перестраивалось на протяжении XI—XII веков, а при трагических событиях 1240 г. было разрушено. Руины продолжали существовать до начала XIX века, когда архитектором В.П. Стасовым было возведено новое здание церкви. Остатки первоначальной постройки на отдельных участках исследовались в начале XIX в., в 1908—1911 гг., в 1938—1939 гг. Еще один цикл исследований был проведен в 2005—2010 гг. совместными усилиями украинских и российских ученых. Несмотря на то, что сохранность аутентичных остатков Десятинной церкви очень невелика (только часть фундаментов и их следов), они и сейчас несут большой объем важной информации. В ходе каждого нового цикла исследований научное представление о первом каменном храме существенно расширялось и уточнялось, а консервационная засыпка раскопов позволяла максимально сохранить дошедшие до нас остатки, несмотря на их хрупкое состояние.
Остатки Десятинной церкви как памятник историко-культурного наследия должны сохраняться в соответствии с принципами и правилами, изложенными в Международной хартии по консервации и реставрации памятников и достопримечательных мест (Венецианской хартии), которой предполагается преимущественно консервационный подход.
Мы считаем, что любое строительство приведет если не к полному уничтожению, то к значительной утрате уникального объекта культурного и духовного наследия. Наш общий долг — сохранить его для будущих поколений. Принципы полного сохранения аутентичных остатков, а также возможности доступа к объекту историко-культурного наследия мирового значения должны стать приоритетными при решении судьбы Десятинной церкви.
Для решения вопроса о путях и способах дальнейшего сохранения и использования территории древнего киевского детинца и находящихся на ней остатков Десятинной церкви было бы целесообразно создать коллектив исследователей, включающий специалистов из Украины, России и Белоруссии. Эти специалисты могли бы разработать предложения по консервации, музеефикации, дальнейшим исследованиям и использования территории Старокиевской горы, исходя из опыта, накопленного при изучении памятников древнерусской архитектуры, находящихся ныне на территории всех восточнославянских народов. Опыт такой совместной деятельности по выработке предложений, касающихся судьбы важнейшего памятника, духовной и культурной традиции народов трех стран, может стать одним из важных шагов на пути формирования единого культурного пространства СНГ.

24.11.2010

От имени участников, председатель оргкомитета семинара,
заведующий Сектором архитектурной археологии
Государственного Эрмитажа, канд.ист.наук
О.М. Иоаннисян

Участники семинара «Древнерусская архитектура эпохи Владимира Святого и Ярослава Мудрого»:
Белецкий Денис Викторович, художник-реставратор, Москва
Булкин Валентин Александрович, канд. иск., доцент (Санкт-Петербургский государственный университет)
Васильев Борис Григорьевич, канд. иск., ст. н. с. (Староладожский музей-заповедник)
Виноградов Андрей Юрьевич, канд. филол.наук, ст. н. с. (Институт всеобщей истории РАН, Москва)
Горбатенко Сергей Борисович, председатель Санкт-Петербургского регионального отделения Российского комитета ИКОМОС
Евдокимова Александра Алексеевна, канд. филол. наук, н. с. (Институт языкознания РАН, Москва)
Ёлшин Денис Дмитриевич, канд. ист. наук, м. н. с. (Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург)
Зыков Петр Леонидович, ст. н. с. (Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург)
Ивакин Глеб Юрьевич, докт. ист. наук, зам. директора по научной работе (Институт археологии НАН Украины, Киев)
Кулешов Вячеслав Сергеевич, м. н. с. (Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург)
Лалазаров Сергей Валерианович, архитектор-реставратор, руководитель архитектурно-реставрационной мастерской № 7 (НИИ «Спецпроектреставрация»)
Лесман Юрий Михайлович, канд. ист. наук, ст. н. с. (Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург)
Медникова Елена Юрьевна, ст. н. с. (Институт истории материальной культуры РАН, Санкт-Петербург)
Милютенко Надежда Ильинична, канд. филол. наук, доцент (Санкт-Петербургский государственный университет, Санкт-Петербург)
Михеев Савва Михайлович, канд. ист. наук, м. н. с. (Институт славяноведения РАН, Москва)
Пежемский Денис Валерьевич, канд. ист. наук, директор Новгородского научно-просветительского центра «Наследие»
Пескова Анна Анисимовна, канд. ист. наук, ст. н. с. (Институт истории материальной культуры РАН, Санкт-Петербург)
Родионова Марина Анатольевна, ст. н. с. (Центр археологических исследований Новгородского государственного объединенного музея-заповедника, Новгород Великий)
Рождественская Татьяна Всеволодовна, докт. филол. наук, проф. (Санкт-Петербургский государственный университет)
Сарабьянов Владимир Дмитриевич, канд. иск., ст. н. с. (Государственный институт искусствознания, Москва)
Стриленко Юлия Николаевна, технолог-реставратор, гл. специалист (НИИ памятникоохранных исследований Министерства культуры и туризма Украины, Киев)
Толочко Алексей Петрович, докт. ист. наук, вед. н. с. (Институт истории НАН Украины, Киев)
Торшин Евгений Николаевич, н. с. (Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург)
Трояновский Сергей Викторович, канд. ист. наук, ст. н. с. Института истории РАН, (Санкт-Петербургский филиал), зам. пред. Новгородского Общества любителей древности, зав. Центром археологических исследований Новгородского государственного объединенного музея-заповедника



Література щодо Десятинної церкви

Козюба В.К. Про майбутню музеєфікацію церкви Богородиці Десятинної у Києві (погляд археолога)

Івакін Г.Ю., Іоннісян О.М. Перші підсумки вивчення Десятинної церкви у 2005—2007 рр.

Иоаннисян О.М., Ёлшин Д.Д., Ивакин Г.Ю., Козюба В.К., Комар А.В. Десятинная церковь в Киеве (предварительные итоги исследования 2005—2007 гг.)

Ивакин Г.Ю., Иоаннисян О.М. Десятинная церковь в Киеве: «старый взгляд» в новом освещении (предварительные результаты раскопок 2005—2007 гг.)

Ёлшин Д.Д., Евдокимов А.А. Плинфа с греческими клеймами из раскопок Десятинной церкви в Киеве

Івакін Г., Козюба В., Комар О., Марченко Г. Десятинна церква – новини сезону 2010 року

Ивакин Г.Ю., Ёлшин Д.Д. Церковь Рождества Богородицы Десятинная митрополита Петра Могилы: история, археология, изобразительные источники

Архитектурно-археологические исследования Десятинной церкви в Киеве 2008 год


Про майбутню музеєфікацію церкви Богородиці Десятинної у Києві (погляд археолога)

За розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 р. за № 60-р «Про проведення археологічних досліджень на земельній ділянці із залишками фундаменту Десятинної церкви» у 2005—2010 рр. Архітектурно-археологічною експедицією ІА НАН України (кер. — Г.Ю. Івакін) було проведено комплексне обстеження як самої монументальної пам’ятки Х—ХІХ ст., так і прилеглої до неї території.

Загальний вигляд місця Десятинної церкви на початку розкопок (2005 р.)

Серед найвагоміших результатів цих досліджень є: отримання уточненого плану церкви; визначення послідовності зведення окремих її частин та місць значних перебудов в ХІ і ХІІ ст.; з’ясування відмінностей фрескового розпису храму кінця Х ст. від подальших ремонтних розписів ХІ і ХІІ ст.; вивчення залишків «південного» палацу; знахідка житла VІІІ ст. під Десятинною церквою; дослідження рову Старокиївського городища Х ст., що передував спорудженню храму; виявлення понад 20 язичницьких поховань під церквою та навколо неї; знахідка братської могили загиблих у 1240 р. під час монголо-татарської навали; дослідження понад 80 поховань кладовища ХVІІ—ХVІІІ ст. біля церкви часів Петра Могили. Навіть цей лаконічний перелік засвідчує, наскільки насиченою археологічними об’єктами є територія в історичному центрі Києва.

На жаль, фінансування розкопок здійснювалось тільки в 2005—2007 рр. У наступні польові сезони роботи виконувались тільки кількома співробітниками ІА, нашими колегами із Львова (Інститут українознавства ім. Крип’якевича) та С.-Петербурга (Державний Ермітаж, Росія), студентами вишів Києва. Експедиція не мала змоги найняти хоча б кілька копачів, які могли би викидати землю з глибоких розкопів (глибина розкопу на місці рову городища сягала майже 8 м). Відсутність фінансування вплинула на обсяг проведених робіт, темп камеральної обробки десятків тисяч виявлених артефактів та опрацювання сотень планів та інших креслень, тисяч фотографій до Звіту за результатами робіт, зробила неможливим здійснення реставрації знахідок із металу, кістки, кераміки, зразків давніх фрескових розписів.

Платформа під північною і центральною апсидами церкви

Восени 2005 р. над розчищеними фундаментами давньої церкви було зведено захисний павільйон, який поступово руйнувався, а в лютому 2010 р. його дах повністю завалився від снігу. На щастя, фундаменти пам’ятки до того часу вже було засипано. Оскільки демонтаж павільйону так і не було здійснено, археологам та студентам довелось працювати серед цих руїн ХХІ ст. в сезоні 2010 р. Нам, учасникам експедиції, було соромно перед сотнями туристів (серед яких традиційно багато іноземців), які щодня відвідували територію Національного музею історії України (де і знаходяться залишки Десятинної церкви), за цю байдужість влади до міста та нашої історії.

23.06.2010 р. вийшло нове розпорядження КМ України № 1311-р «Про проведення археологічних досліджень та музеєфікацію залишків фундаментів Десятинної церкви», за яким передбачались кошти на фінансування розкопок, демонтаж павільйону та перші кроки з музеєфікації пам’ятки, але воно не було виконано через відсутність коштів. Наприкінці лютого 2011 р. науковці та громадськість дізналися, що Міністерством культури України та виконавчим комітетом Київської міської ради було прийнято спільне рішення, на виконання якого голова Київської міської держадміністрації О. Попов підписав розпорядження № 264 від 25.02.2011 р. про проведення замовленого бліц-конкурсу на визначення кращої містобудівної концепції культурної, архітектурної та мистецької ревалоризації пам’ятки археології національного значення «Дитинець стародавнього Києва VІІІ—ХІІІ ст. з фундаментом Десятинної церкви Х ст.».

Загальний вигляд збережених фундаментів Х ст.

За цим розпорядженням, подані на конкурс концепції повинні реалізувати умову «консервації та сучасної музеєфікації автентичних залишків та їх слідів церкви Богородиці (Десятинної), створення архітектурного ансамблю з можливістю екскурсійного відвідування, відправлення релігійних потреб громадян та проведення протокольних заходів». Конкурс триватиме 2 місяці і має завершитись 25 квітня, після чого проекти планується оприлюднити для поінформування суспільства.

З приводу цієї, вже тривалої, історії з визначення майбутнього архітектурно-археологічної пам’ятки хочеться висловити кілька міркувань. Цілком виправданим є комплексне опрацювання всієї території між вул. Володимирською і Десятинним провулком, але ключовим елементом всього проекту є саме Десятинна церква.

Дещо несподіваним виявилось суміщення в одному процесі як визначення концепції, так власне і створення архітектурного проекту (чи ескізу) з її реалізації. Як на мене, це різні етапи шляху до реалізації ідеї музеєфікації як у послідовності дій, так і у формі їх виконання. Концепція, як відомо, є способом розуміння, тлумачення якихось явищ, основною їх ідеєю. Стосовно майбутнього Десятинної церкви, концепція її музеєфікації повинна накреслити ті рамки і завдання, в межах яких згодом і розроблятимуться проекти.

Блок стіни ХІ ст.

Якщо підходити прагматично до вироблення концепції музеєфікації залишків храму, треба врахувати і поєднати між собою 3 ключових складових цього процесу. Їх взаємодія в тій чи іншій комбінації, власне, і визначає завдання для створення проектів по реалізації концепції. Цими чинниками є гроші, термін реалізації проекту та ступінь розкриття культурного, наукового, просвітницького та туристичного потенціалу видатної пам’ятки. Зрозуміло, що, наприклад, при скромному фінансуванні вага останнього чинника буде знівельована, а при малому терміні реалізації проекту навіть великі кошти не дозволять, знову таки, зробити сучасну музеєфікацію європейського зразка. Як на мене, існує всього 3 принципових варіанти (концепції) реалізації офіційно заявленої чиновниками амбітної мети. Розглянемо їх.

Варіант 1 («мінімалістичний»). Це найпростіша концепція — повернути майданчик з Десятинною церквою приблизно до того самого стану, який там був на 2005 р. — трасування ліній фундаменту церкви червоним камінням та існування одного чи кількох зондажів (під склом) збережених фундаментів, наприклад, частини західної стіни (Х ст.) та південно-західний кут (ремонт ХІІ ст.) давнього храму. Цей варіант має важливі переваги — для його реалізації не потрібно великих коштів, і все можна встигнути зробити навіть до Євро 2012. Крім того, фундаменти в землі будуть зберігатись краще, ніж закріплені реставраторами, але на повітрі. Реалізація цієї концепції не перешкоджає в майбутньому музеєфікації за варіантами 2, 3. Суттєва вада цієї концепції — відмова від використання пам’ятки як надсучасного за своїми інформативними можливостями культурного об’єкту.

Край братської могили загиблих 1240 р.

Варіант 2 («проміжний») — створення підземного музею. За цією концепцією, більша частина чи вся церква розкривається, і створюється музейне приміщення загальною площею до 1500 м2. Його стіни і обмежена кількість тонких колон підтримують полегшену (для втримання атмосферних опадів) пласку конструкцію даху, що здіймається над поверхнею землі на 1,5—2 м (нижче не можна, оскільки всередині музею його відвідувачі не повинні діставати руками до стелі, не кажучи вже про необхідність циркуляції повітря в приміщенні). Звичайно, в підземному музеї має бути кліматконтроль — стаціонарне опалення, пристрої для регуляції температури, вологи, кондиціонери тощо. В музеї при експонуванні самих залишків Десятинної церкви відвідувачі власними очима можуть побачити методи спорудження фундаментів, різночасові перебудови, а також збережені нерухомі об’єкти на місці церкви (піч житла VІІІ ст., блок кладки ХІ ст. — єдиний від наземних стін храму, який зберігся, так званий «тайник», залишки церкви ХІХ ст. тощо). В залах стаціонарної експозиції через експонування знахідок та супровідних ілюстративних матеріалів (плани, фото, макети, реконструкції) можна репрезентувати історію самої Десятинної церкви — пам’ятки архітектури Х—ХІХ ст., а через неї — і історію міста Києва, перехід від язичества до християнства, розвиток архітектури та мистецтва в Давній Русі.

Орнамент фрески Х ст.

Для реалізації проекту за цією концепцією знадобляться, очевидно, значні кошти і 3—5 років наполегливої праці. В Україні і всьому пострадянському просторі ще ніколи не робилась масштабна реставрація давніх фундаментів (не плутати з «реставраційною» сучасною надбудовою над автентичними рештками), тому нема і відповідних апробованих технологій і кадрового потенціалу). Зайве нагадувати, що при спорудженні музею та інфраструктури до нього (комунікації, туалети тощо) потрібно буде провести додаткові археологічні розкопки. Головний недолік цієї концепції — просторова висотна обмеженість об’єму музею, зали якого ділять залишки храму на окремі сегменти і не дозволяють відвідувачу побачити єдність складових плану храму і уявити масштаб і велич його композиційного задуму.

Варіант 3 («європейський») — найамбітніший і найскладніший. Його принципова відмінність від попереднього — створення наземного музею. Площа музею — більша за площу храму, становитиме близько 2000 кв. м. Форма даху — двосхила чи пірамідальна, з пропуском природного світла. Експозиція в музеї має розміщуватись по периметру вище сучасної поверхні, щоби відвідувачі зверху бачили одразу весь храм, розташований в центральній частині музею. Певною аналогією цій концепції є музей Спаської церкви у Переяславі-Хмельницькому чи археологічний музей «Берестья» у Бресті (Беларусь), створені ще в радянські часи. Крім інфраструктури кліматконтролю, в проекті музею мають бути робочі (кабінети працівників, фонди) та технічні (гардероб, сигналізація) приміщення. Споруда музею повинна органічно вписатись до оточуючого архітектурного ландшафту. Виконання цього проекту — 4—6 років. Якщо його буде реалізовано, то музей Десятинної церкви стане культурно-туристичним брендом України, який не поступатиметься європейським зразкам. Головна перешкода в реалізації цього варіанту — можливий дефіцит політичної волі для інвестиції в довгостроковий якісний культурний проект.

Орнамент фрески Х ст.
Загальний вигляд найдавнішої фрески часів Київської Русі (кінець Х ст.)

Після прийняття концепції необхідно провести конкурс на його кращу реалізацію. На цій, другій, проектувальній стадії, вочевидь, потрібна кооперація фахівців різних галузей — археологів, реставраторів, музейників, архітекторів, будівельників, які загальними зусиллями врахували би чисельні деталі професійного виконання цього цікавого і необхідного Києву і Україні масштабного культурного проекту.

І останнє питання, яке неможливо оминути. У частини суспільства (ймовірно, більшої) виникло побоювання, що під час реалізації ідеї музеєфікації Десятинної церкви на цьому місці чи поруч може виникнути нова культова споруда однієї з конфесій. Воно призвело в кінці 2010 р. навіть до проведення на місці розкопок виїзного засідання Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України. Про таку можливість зайвий раз нагадало цитоване вище розпорядження № 264, підписане О. Поповим.

Свого часу президентом України Л. Кучмою було підписано розпорядження № 83/2000-рп «Про першочергові заходи щодо відродження церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві» (12.02.2000 р.), але, враховуючи солідарну думку науковців щодо неможливості повного з’ясування зовнішнього вигляду храму та заборону пам’яткоохоронними міжнародними конвенціями та українськими законами будівництва на автентичних пам’ятках, розпорядження було призупинене. 17.09.2004 р. вийшло нове розпорядження президента України № 217/2004-рп «Про музеєфікацію залишків церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві», за яким розпорядження № 83/2000-рп втратило чинність.

Розкопки рову Старокиївського городища Х ст.

Так що мається на увазі в умові бліц-конкурсу про «можливість… відправлення релігійних потреб громадян» на території, нагадаю, пам’ятки археології національного значення «Дитинець…»? Невелика Десятинна церква (і монастир при ній) УПЦ (МП) та капище і ідол Перуна сучасних язичників вже існують на цій території і, як відомо, офіційних дозволів на їх появу (крім капища як туристичного об’єкту) ніхто не давав (і не міг дати, оскільки це заповідна територія). Невже ми побачимо тут ще церкву УПЦ (КП) та культові споруди інших конфесій (це не іронія, а логіка того чиновника, який вписав щойно цитовану фразу до умов бліц-конкурсу). І ще — як можна, і головне, навіщо, поєднувати в одному об’єкті музей і культову споруду?

Люди, які вважають себе відповідальними, ніколи свідомо не підуть на провокування нового конфлікту довкола цієї занадто делікатної теми і не будуть порушувати українське законодавство. Зрозуміло, що професійний вибір найкращої концепції мезеєфікації Десятинної церкви лежить лише в площині толерантності та консенсусу усіх сторін, зацікавлених у цивілізованому ставленні до історико-культурної спадщини нашої держави.

Віталій Козюба
14.03.2011

http://obozrevatel.com/author-column/duhovnost-ili-shizofreniya.htm


Архитектурно-археологические исследования Десятинной церкви в Киеве 2008 год

Раскопки 1826 (Н.Е. Ефимов)

Раскопки Д.В. Милеева. 1908—1912

Раскопки М.К. Каргера (1939)

1940—1980-е гг.

1982—2005

Раскопки 2005—2008

2008

Юго-западный угол

Опора южной галереи

Основания внутренних фундаментных лент

Северная стена

Апсиды

Платформа

Южная апсида

Центральная апсида

Центральная и северная апсиды

Северная апсида

Ров Старокиевского городища и сложение ансамбля города Владимира

Дворцы

Западный дворец

Раскопки Д.В. Милеева. 1908—1912

 


Ромашко В.А.. Заключительный этап позднего бронзового века Левобережной Украины

Уважаемые коллеги!

В феврале 2013 г. в киевском издательстве «Скиф» выйдет книга В.А. Ромашко «Заключителный этап позднего бронзового века Левобережной Украины (по материалам богуславско-белозерской культуры)».

В ней обобщены материалы памятников постсрубного времени Левобережной Украины, которая в XIII—X вв. до н. э. была зоной контактов этнокультурных образований западной и восточной зон евразийской общности культур валиковой керамики. Здесь на основе бережновско-маевской срубной культуры во второй половине XIII в. до н. э. формируется новообразование — богуславско-белозерская культура. Рассмотрены вопросы материальной и духовной культуры, хозяйства богуславско-белозерских племен, периодизации, относительной и абсолютной хронологии, что позволило воссоздать историю ираноязычного населения Левобережной Украины последних столетий II — начала I тыс. до н. э.
Книга предназначена для историков, археологов, сотрудников музеев, всех, кого интересует древняя история Украины.
Заключителный этап позднего бронзового века Левобережной Украины (по материалам богуславско-белозерской культуры): монография. — К.: Видавничий Дім «Скіф», 2013.
Вы можете заказать необходимое количество экземпляров книги в издательстве «Скіф» по адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Тел.: 050-076-30-09; 098-538-50-93

 

28.01.2013


Пішов з життя Борис Андрійович ШРАМКО

8 липня 2012 р. у Харкові пішов із життя видатний український археолог і історик, скіфолог, вчений світового рівня доктор історичних наук, професор Борис Андрійович ШРАМКО.

Борис Андрійович народився 17 січня 1921 р. у м. Гомель. 1939 року вступив до історичного факультету Харківського університету. У 1942—1944 роках воював на фронтах Великої Вітчизняної, артилерист. Закінчив війну командиром батареї, нагороджений багатьма орденами і медалями, серед яких два ордени Червоної Зірки. 1949 року закінчив університет. З 1950 року — викладач, а з 1966-го — професор стародавньої історії й археології Харківського університету.
У доробку Бориса Андрійовича є глобальні віхи на шляху вивчення проблематики вітчизняної і світової скіфології, у першу чергу — це дослідження Більського городища, яке він ототожнив з геродотівським містом Гелоном, загальні розробки у галузі скіфології і археології пізньої бронзи—раннього заліза загалом, відкриття і визначення основних пріоритетів у дослідженні бондарихінської культури, ранньої металургії заліза на теренах України. Його ідея ототожнення міста Гелона з Більським городищем була підтримана не лише в професійних археологічних колах, але й широким загалом. Б.А. Шрамко доклав чимало зусиль до вивчення майже усіх культур Українського Лівобережжя, він є автором і співавтором більш ніж 200 наукових праць, з-поміж яких 6 монографій.
Борис Андрійович належав до блискучої плеяди українських археологів, на долю яких випали фронтові дороги Великої Вітчизняної — людей із кременю і криці, які врешті решт і сформували вітчизняну археологічну науку такою, якою вона є зараз, утворили наукові школи і підготували цілу плеяду фахівців-археологів, серед яких є вчені зі світовим ім’ям. Світла йому пам’ять.

(http://uk.wikipedia.org/wiki/Шрамко_Борис_Андрійович)


Сторінка 21 з 25

Пошук

Контакти

spilka.arch.ukraine@gmail.com
Ми в соцмережах

Інтернет-ресурси

Книги за Македония
Література з історії та етнографії Болгарії й Македонії.

Відлуння віків
Український пам’яткоохоронний інтернет-ресурс.

Волинські старожитності
Сайт дочірнього підприємства «Охоронної археологічної служби України» ІА НАН України.

Германо-слов'янська археологічна експедиція ХНУ ім В.Н. Каразіна
Український пам’яткоохоронний інтернет-ресурс.

National Archaeological Record of Romania (RAN)
Великий архів румунської археологічної та історичної літератури.

Ви знаходитесь тут: Головна