Cпілка археологів України

  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

Рятувальні розкопки кургану скіфського часу на Росі

Влітку 2011 року спільна археологічна експедиція Інституту археології НАН України та Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького провела рятувальні дослідження грабованого кургану скіфського часу поблизу с. Нетеребка Корсунь-Шевченківського району Черкаської обл. (керівники С.С. Бессонова і М.П. Сиволап). Це один з небагатьох курганів, що збереглися до наших днів над лівим берегом Росі. Колись це був чималий насип (на час розкопок сягав приблизно 2 м), який мав власну назву Козацька Могила. Тому, звичайно, його не обійшли увагою сучасні «чорні мародери», які восени 2008 року вирили глибоку яму в центрі, як раз над поховальною камерою. За сприяння одного з місцевих жителів 2009 року в ЧНУ були передані деякі речі цих «розкопок» — дві розламані грецькі амфори, купку бронзових стріл і залізний ніж. Відтоді й постало питання про необхідність рятувальних розкопок. Необхідні кошти для дослідування знайшлися лише у 2011 році. Допоміг голова місцевої фірми «АгроРось» Петро Петрович Євич, а також деякі інші жертводавці — клуб «Ротарі-Черкаси», підприємець В.Д. Горбенко та інші. Головною робочою силою були студенти-практиканти і добровольці Черкаського націоального уіверситету.

Центральна могила площею приблизно 16 кв. м, як з’ясувалося, була пограбована перший раз ще в скіфські часи. Але на археологів, які ретельно фіксували не лише всі дрібні знахідки і уламки, деталі конструкції могили та інших споруд під насипом (майданчик із залишками «тризни», два кільцеві рови, катакомба з похованням коня) все ж таки чекала винагорода. Після виснажливої копиткої роботи наприкінці розкопочного сезону було виявлено дві знахідки з дорогоцінних металів — золоту гривню з гладкого дроту 0,3 см завтовшки, а також срібну позолочену платівку від жіночого голового убору, згорнуту в декілька разів. Реставратори Черкаського обласного музею, куди надійшли знахідки, ретельно розгорнули і вировняли платівку. На ній зображено чотирьох фантастичних істот — крилатих грифонів і смужку античного орнаменту. Всі знахідки можна датувати першою половиною IV ст. до н. е. Попереду у археологів ще величезна робота з обробки, реставрації та визначення матеріалів розкопок — всього того, що становить джерело наших знань з давньої історії. По закінченні робот насип кургану був знов насипаний.

С.С. Бессонова, М.П. Сиволап
7.03.2012

Дослідження кургану 3 біля с. Пороги Ямпільського району Вінницької області

У вересні 2011 року спільною українсько-польською Ямпільською археологічною експедицією (Інститут археології НАН України, Університет імені Адама Міцкевича, Познань, Республіка Польща) проводилися археологічні дослідження кургану 3 біля с. Пороги (Відкритий лист № 332/00246 від 21.06.2011 р., Дозвіл № 22-357/11 від 21.08.2011 р.). У кургані досліджено загалом 19 поховальних комплексів. П’ятнадцять з них віднесено нами до ямної культурно-історичної спільноти (ІІІ тисячоліття до н.е.); три поховання належать до бабинської культурно-історичної спільноти (перша чверть ІІ тис. до н. е.); одне поховання віднесено до середньосарматської культури (І ст. н. е.).

Курган 3 групи «Пороги» на момент досліджень мав діаметр близько 30 м, заввишки до 1,2 м. На картах 1933 року його висота становить 4,7 м, тобто у повоєнний час значну частину насипу було знищено. У насипу та навколо нього траплялися вироби з кременю доби верхнього палеоліту, дрібні фрагменти ліпної кераміки (Трипілля, доба пізньої бронзи) та античних амфор. Насип кургану було споруджено у два прийоми. Насип І (складався з чорнозему) був пов’язаний із основним похованням 14 ямної КІС, яке, на жаль, разом із впускним похованням 2 було пограбовано близько 10—15 років тому. Ймовірно, цей насип було оточено кромлехом з вапнякових брил, пізніше зруйнованим. У складі цього кромлеху на північно-східному краю насипу І зафіксовано антропоморфну стелу. Насип ІІ був діаметром до 30 м і складався з чорнозему, змішаного з материковим жовтим суглинком. Навколо нього простежено виїмку, з якої брали ґрунт для спорудження кургану.

Серед впускних поховань ямної КІС виокремлюються поховання 1, здійснене в ямі великих розмірів та у дерев’яній скрині (на черепі похованого чоловіка зафіксовано сліди прижиттєвої травми, три отвори від трепанацій та сліди ритуальної декапітації); поховання 7 із жарівницею, виготовленою з придонної частини великого ліпного горщика; поховання 10 із залишками татуювання у вигляді геометричного орнаменту на лівій та правій ліктьових кістках; поховання 11 з черепом цапа на заплічку та з фрагментами крем’яного наконечника стріли в районі таза, вкритими шаром кальцію (причина несмертельного поранення); поховання 12 — молода жінка з дев’ятимісячною дитиною в районі тазу, яка, вочевидь, померла під час пологів; поховання 15 з крем’яним ножем на заплічку (ніж на пластині західноволинського крейдового кременю виготовлено за не характерною для ямних племен технологією, можливо, він був імпортом з середовища культур шнурової кераміки); поховання 17 з двома черепами та копитами цапів на заплічках; поховання 18 (дитяче) з ліпною посудинкою; поховання 20 у великій ямі, парне (двоє дорослих зібгано на боці обличчям один до одного). Три поховання бабинської КІС (5, 8, 22) були впущені до південної поли кургану. У похованні 5 знайдено куприк коня та ліпну біконічну посудину з ручкою (загалом характерну для більш західних культурних утворень), у похованні 22 — рештки банкуватої ліпної посудини та кістки лошати.

Випростане жіноче поховання 21 (у південній полі кургану) із сердоліковим намистом, керамічним пряслицем та сіроглиняним кружальним глечиком віднесено до середньосарматської культури (І ст. н. е.).

Таким чином, роботи Ямпільської археологічної експедиції у 2011 році підтвердили перспективність подальших досліджень у даному регіоні, який за доби ранньої бронзи та у пізніші часи був контактною зоною між населенням Північного Причорномор’я та його північними й західними сусідами.

С.М. Разумов, А. Косько, Є.Г. Карнаух
13.02.2012


Археологи дослідили городище в Городищі

Луцька рятівна археологічна експедиція завершила дослідження на території комплексу археологічних пам’яток (городище та селище) біля села Городище-1 Баївської сільської ради Луцького району. Він розташований на підвищеній частині заплави лівого берега річки Чорногузки, неподалік від гіркополонківської церкви. В експедиції під керівництвом Віктора Баюка працювали М. Вашета та студенти ІІ курсу історичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки: І. Левчук, О. Балик, М. Бегеза, О. Шишела, Н. Новак та С. Бондарук. Наукові консультації надавали Олексій Златогорський та Сергій Панишко.

В ході робіт вперше стаціонарно досліджено давнє укріплення. Траншеєю розмірами 15 × 1 м виявлено цікаві та різнопланові матеріали. З’ясовано, що городище було зведено на місці давнього поселення і активно функціонувало впродовж Х—ХІ століть. Оборонні споруди того часу складались з рову і валу, на якому простежено сліди дерев’яних конструкцій. Не раніше XVI століття городище підсипали землю, завдяки чому поверхня його набула характерної стіжкової форми з рівною площадкою. При цьому були поховані культурний шар давньоруського часу і залишки оборонних споруд. Таким чином вони і збереглися до нашого часу.

Окрім траншеї на майданчику городища розвідковими роботами охоплено і супутнє поселення. На ньому виявлено матеріали доби бронзи, раннього заліза, римського часу, давньоруського та пізньосередньовічного періодів. Роботи на городищі продовжаться в наступному польовому сезоні.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
19.12.2011


Раскопки на поселении Уч-Баш в 2011 г.

В 2011 году Инкерманской экспедицией Института археологии НАН Украины были продолжены научно-спасательные археологические исследования на поселении поздней бронзы — раннего железного века Уч-Баш около города Севастополя на правом берегу р. Черная у ее устья (рис. 1). В ходе шестого полевого сезона исследований на этом поселении были продолжены раскопки оборонительных сооружений, открытых в 2010 г. на северо-западном склоне поселения в месте обнажения культурных наслоений, нарушенных земляными работами при прокладке ствола 1, проводимыми МЧС в рамках государственной целевой Программы обезвреживания взрывоопасных предметов в районе городов Севастополя и Керчи.

Рис. 1. Поселение Уч-Баш. Вид пос. Инкерман

Кроме того в центральной части поселения на месте проведения предположительных дальнейших земляных работ был заложен разведочный шурф, который подтвердил наличие неповрежденных археологических объектов и слоев в этой части поселения, ранее исследованной в 1953 г. экспедицией Херсонесского государсвенного музея под руководством С.Ф. Стржелецкого.
Вторая (внутренняя) оборонительная стена (рис. 2). По центру северо-восточной прирезки в слое зольника проявилась перекрытая им группа камней. Расчистка показала, что камни лежат сплошной прямой линией с севера на юг на суглинистом слое. На поверхности ряда камней прослежены следы перекала и большое количество крупных углей. Кладка на момент раскопок четкой системы не имела. Камни завала стены компактными группами располагались в западной части раскопа. Обнаженные участки кладки представляли собой пастелью уложенные крупные плиты, часть из которых упала или съехала вниз. Некоторые из них лежали на древней дневной поверхности в разных частях раскопа на момент разрушения стены. Материал из подошвы стены относится к горизонту IV-УБ младшего дотаврского периода кизил-кобинской культуры. У центральной части стены под завалом камней был собран развал чернолощеного сосуда, рядом с ним — сильно дробленая бедренная кость человека. В слое щебня встречались пережженные докрасна камни, крупные угли.

Рис. 2. СВ прирезка. Древняя дневная поверхность с завалом стены

В юго-западной части прирезки щебнистый суглинок заполняет линзообразное углубление, уходящее в бровку раскопа (ров), северо-западная сохранившаяся оконечность которого была открыта в 2009 г.
В слое супеси, перекрывающем всю поверхность раскопа и подстилающем зольник, несущем следы сильного пожара и разрушений, были найдены фрагмент рогового псалия (тип Жирноклеевский 1), наконечники стрел, фрагменты боевых молотов из диорита.
Целью заложения юго-восточной прирезки было выяснение наличия археологических слоев далее по направлению к провалу взорванной штольни. После снятия дернового слоя, зольника, зачистки супесчаного слоя и снятия завалов камней и щебня проявились два ряда кладок, положенные перпендикулярно друг другу (рис. 3). Кладка верхней стены была ориентирована с запада на восток и сохранилась в два ряда камней. Открыт один ее фас и забутованная часть.

Рис. 3. ЮВ прирезка. Остатки кладок на материке

Вторая (нижняя) кладка — продолжение кладки внешней оборонительной стены 2010 г. — ориентирована с севера на юг, сохранилась в виде камней мелкого бута, лежащих сплошной полосой и углубленных в траншею, вырытую в материке. Видимо, это остатки фундамента стены.
Слой супеси в этой части раскопа традиционно нес следы сильного пожара и разрушений. Среди находок следует отметить фрагмент рогового брусковидного псалия, наконечники стрел, фрагменты диоритовых топоров и молотов, половину диоритовой булавы, фрагментированную бронзовую бляшку.
Таким образом, полевыми исследованиями 2011 года были открыты ряд новых объектов на раскопе 1, назначение которых можно предварительно определить, как оборонительные сооружения поселения Уч-Баш. Датировка этих объектов по сопутствующему материалу остается неизменной — горизонт IV-УБ кизил-кобинской культуры (вторая половина IX — первая половина VIII в. до н. э.). Предположение о сжатых сроках строительства оборонительных сооружений из камня подтверждается, как и факт их разрушения в скорости после возведения. Это событие может быть отнесено к финалу горизонта и всего младшего дотаврского периода кизил-кобинской культуры и определено около середины 8-го в. до н. э. Находки в слое пожара подтверждают гибель поселения от прихода кочевой орды, известной по археологическим источникам, как памятники новочеркасского типа, которая условно может быть определена, как киммерийцы.
Следует также отметить исключительный набор предметов вооружения и конского убора, относящихся к этому времени, найденных на поселении.
Датировка и характеристики зольника, перекрывающего разрушенный участок поселения, не поменялись. Его накопления связаны с выбросом мусора и отходов производства основанного через некоторое время поселения на месте сгоревшего. Датировка зольника — горизонт V-УБ (вторая половина 8-го — начало 7-го вв. до н. э.) самого начала таврского периода кизил-кобинской культуры.
В верхних дерновых слоях Уч-Баша традиционно встречаются находки времени Крымской войны и существования средневекового монастыря IX—XIV вв. н. э., связываемого нами с известным по письменным источникам монастырем София.
Находки из шурфа 4 подтвердили наличие археологических объектов в центральной части поселения.
Все вышеизложенное подтверждает необходимость дальнейших исследований на объектах и необходимость предваряющих любые земляные работы раскопок на поселении Уч-Баш.

Нач. Инкерманской экспедиции
канд. ист. наук Э.А. Кравченко
8.12.2011


РОЗКОПКИ БІЛЯ с. НЕДАЙВОДА у 2011 р.

У 2011 році Недайводська експедиція ІА НАН України продовжила дослідження святилища і ґрунтового могильника доби пізньої бронзи, що розкопувався в 2008—2010 роках Криворізьким історико-краєзнавчим музеєм. Комплекс розташований на плато першого водоподілу, в 0,3 км на схід від лівого берега р. Інгулець. З півночі пам’ятка обмежена Поповою балкою, що впадає у вказану річку. До південної окраїни с. Недайвода Криворізького району по прямій лінії відстань складаає 3,4 км. Земельну ділянку, де проводяться розкопки, планується передати під кар’єр для видобутку граніту. У сезони 2008—2010 рр. було розкопано курганоподібне святилище площею 254 кв.м, та частину прикурганного простору загальною площею 40 кв. м. У 2011 р. було розширено розкоп ІІ, де була знайдена антропоморфна гранітна стела розмірами 4,1 х 1,2 х 0,7 м, до 36 кв. м. Закладено розкоп ІІІ площею 56 кв. м і розкоп ІV — 350 кв. м, і розпочато роботи у розкопі V на ділянці 35 кв. м. Могильник розташовувався на південь і захід від святилища. Роботи проводилися вручну, суцільними розкопами, з поквадратною фіксацією знахідок. Проміжні бровки товщиною 0,2—0,3 м залишалися через 4 м.

Кам’яні викладки і закладки могил

Під дерновим шаром і шаром чорнозему залягав культурний шар могильника, який складався з темно-сірого і сірого щільного чорнозему з домішкою дрібнозернистого піску. Шар містив велику кількість викладок, конструкцій, одиноких брил і невеликих кусків, переважно граніту, заклади поховань, фрагменти кераміки і кісток тварин. Рівень сучасної денної поверхні субгоризонтальний, переважаючий нахил зі сходу на захід (до –0,6 м) від репера, що знаходився у східній частині розкопу ІІ.

Поховання доби пізньої бронзи

У розкопі ІІІ розчищено гранітну плиту-стелу підпрямокутних обрисів, із загостреною короткою (західною) стороною і звуженою східною. Максимальні розміри складають 4,6 х 2,2 х 0,7 м. Орієнтована по лінії ЗПнЗ — СПдС. Найбільша товщина — на заході, на протилежному боці звужується до 0,3 м. Плита лежала на рівні передматерика (–0,7 м від реперу). Під її краями, по всьому периметру і навколо неї, знаходилися куски каменів від 0,1 м до 0,5 м у поперечнику. Особливо потужною (0,5 м) була закладка під західним краєм («головою»), відповідно стела лежала під кутом 100 із заходу на схід. Зовнішня поверхня пласка, тріщинувата, внизу ввігнута. Північний довгий бік більш-менш рівний, протилежний — з рваними краями. При прокопці знайдені невеликі (до 0,3 м у поперечнику) фрагменти ліпної кераміки з червонуватою зовнішньою поверхнею та фрагменти тазових кісток великої тварини.

Під західною закладкою, нижче материка, залягав пісок. Можливо, плита спочатку стояла вертикально і впала на кам’яні викладки, що є характерними для досліджуваного могильника. На це вказує перепад висот у 0,56 м зі сходу на захід.

Гранітна плита-стела вагою до 10 т

Розкоп ІV площею 350 кв. м був розбитий на південь і північ від траншеї довжиною 20 м (С—З), закладену у травні експедицією Є.Л. Фещенка. В ній були зафіксовані скупчення каменів. В результаті розкопок у квадратах розмірами 4 х 4 м і 4 х 5 м з проміжними бровками шириною 0,2—0,3 м було зафіксовано 10 суцільних скупчень каменів і велику кількість одиноких брил та груп з 3—7 уламків. Їх більша частина залягала на глибинах 0,28—0,3 м від денної поверхні, що, вірогідно, відповідає рівню давнього горизонту.

Антропоморфна гранітна стела, що у давнину стояла орфостатно

У могильнику виявлено 9 поховань, з яких два (№ 2, 5) — кенотафи. Деякі поховання супроводжувалися кам’яними викладками на рівні давньої поверхні в 1—2 шари (№ 1, 2, 6, 7), в інших (№ 3, 4, 5, 8) були компактні заклади-запечатки, що продовжувалися майже до дна (№ 1, 4, 6) по всій площі.

Кам’яна конструкція поховання із двома стелами доби пізньої бронзи

В одному випадку скупчення (№ 9) не було пов’язане з похованням. В його центрі (0,42—0,45 м від поверхні) знаходилися фрагменти трьох (?) ліпних посудин: одна мала горизонтальні «ялинки», нанесені штампом, друга з горизонтальними відбитками перевитого шнура, третя — з горизонтальних подвійних і потрійних ліній, від яких вгору і вниз через 2—2,5 см відходять похилі риски у дві—три лінії.
Відстань між похованнями коливалася від 4 м (№ 5—6, 7—8) до 7 м (№ 4—5, 1—3, 6—1).

Керамічний комплекс є типовим для пізньої бронзи. Могильник попередньо можливо датувати 14—12 ст. до н. е.
В межах оконтуреного розкопу V площею 400 кв. м, у південній і західній частинах виявлено три скупчення каміння розмірами від 5 м до 8 м у поперечнику. Це підтверджує думку про продовження ареалу могильника у північному і західному напрямках.

Заступник начальника експедиції,
науковий співробітник Криворізького
історико-краєзнавчого музею
О.О.Мельник
17.11.201


Унікальна історія Європи захована біля Хрінницького водосховища

Вже дев’ятнадцять років на берегах Хрінницького водосховища працює Волинська археологічна експедиція Інституту археології Національної академії наук України під керівництвом професора Дениса Козака. Щороку археологічну практику в експедиції проходять 200 студентів українських вишів, зокрема і ВНУ імені Лесі Українки. Хрінницький археологічний «плацдарм» став науковою школою для багатьох дослідників: Віталія Шкоропада, Олексія Златогорського, Віктора Баюка, Сергія Демедюка, Михайла Вашети, Дмитра Дем’янчука та інших. Щороку дивують сенсаційні знахідки експедиції, які відкривають нові сторінки історії не лише Волині та України, а й всієї Європи. До того ж працювати доводиться у швидкому рятівному режимі: не дивлячись на законодавство унікальні пам’ятки нищаться забудовами сучасних українських магнатів. Про розкопки та знахідки у Хрінниках розповідає професор, доктор історичних наук, заступник директора Інституту археології НАН України Денис Козак.

— Місце насправді унікальне: по периметру Хрінницького водосховища розташовано безліч пам’яток археології від епохи пізнього палеоліту аж до пізнього середньовіччя. По суті, вся історія людства України представлена тут. Це унікальний заповідник історичної пам’яті українського народу, який треба зберегти і для наступних поколінь. Такого скупчення пам’яток в одному мікрорегіоні я більше не знаю на території всієї України.

За дев’ятнадцять років роботи експедиція має певні досягнення, як це прийнято завжди говорити. Почну з того, що написано декілька монографій на тему наших розкопок і наукових досягнень. Перша — це суто наукова робота «Давні землероби Волині», присвячена археологічним матеріалам, створена мною у співавторстві з Віталієм Шкоропадом і Богданом Прищепою. Друга, моя особиста, називається «Венеди» — присвячена одноіменному слов’янському племені, написана на волинських і подністровських матеріалах. А третя робота напівпопулярної форми називається «Етюди давньої історії України», куди я включив свої найбільш цікаві і цінні знахідки і у популярній формі з великою кількістю ілюстрацій розповів про них. Шість з дев’яти етюдів написані за матеріалами експедиції у Хрінниках. Сьогодні ж готую четверту роботу, також присвячену опису матеріалів нашої експедиції.

— Різні епохи, різні матеріали: від пізнього палеоліту до XV століття. Проте, наскільки відомо, досліджено об’єкти не всіх епох. На які знахідки експедиція звертає найбільшу увагу?

— В першу чергу активно працюємо з матеріалами епохи бронзи IV—ІІІ тис. до н. е.: їх тут достатньо, оскільки природне середовище активно приваблювало людей селитися. Далі знаходимо досить часто матеріали ранньозалізного часу VII—ІІІ ст. до н. е. Беззаперечними «лідерами» у наших дослідженнях є слов’янські старожитності від І ст. н. е. аж до ХІІ ст. і паралельні їм матеріали східних германців ІІІ—IV ст. н. е. Але і інші епохи з їх цікавими знахідками не залишаються поза нашою увагою і в процесі дослідження ми не відбираємо «гірші» чи «кращі», а досліджуємо все у комплексі. Завдяки чому експедиція і має значні досягнення та наукові відкриття, що стосуються багатотисячолітньої історії.

— Так, Ваші наукові відкриття зацікавили Європу і заставили багатьох дослідників змінити думку стосовно чисельних історичних явищ, навіть декого — переписати підручники. Поділиться, будь-ласка, цими найбільшими досягненнями.

— У першу чергу до досягнень Волинської експедиції необхідно зарахувати знахідку зображення найдавнішого землеробського знаряддя — рала. Воно було зображене на амфорі, яку ми знайшли у споруді епохи енеоліту. Це епоха, під час якої на території України процвітала так звана трипільська культура. Рало було зображено досить реалістично і піддавалося комп’ютерній обробці, завдяки чому нам вдалося його реставрувати і перевірити функціонально. Ми взнали навіть скільки необхідно було зусиль, щоб натиснути на нього, на яку глибину у той час проводилася оранка. Виявляється, рало було виготовлено з суцільної дубової деревини, спеціально витесаної і до якої зверху додавалися чепіги. До речі, чересло чи ніж, який розрізав землю, так само був дерев’яним.

Це знаряддя праці з Хрінників відноситься до рубежу IV—ІІІ тис. до н. е. і є найдавнішим в Європі. Подібні знаряддя орного землеробства відображені на печерних малюнках на території Італії на тисячу років пізніше — на рубежі ІІІ — ІІ тис. до н. е., а також знайдені у болотах, але датуються ІІ—І тис. до н. е. Значення цієї знахідки велике і щодо розуміння суті трипільської культури. Раніше було відомо, що це перша землеробська культура на території України. Але доказати цей факт конкретними археологічними матеріалами можливості не було: палиця-суковатка відома також лише за зображеннями, крем’яні та кістяні мотики хоч і відомі, але підтверджують лише факт землеробства на дуже низькому рівні. Наша знахідка безпосередньо пов’язана з трипільцями відображає реалістичну картину тієї епохи: землю орали, але робили це дерев’яними знаряддями праці, які до наших днів не могли зберегтися. Тепер ми завдяки цьому малюнку з Хрінник маємо беззаперечний доказ існування орного землеробства на Україні у носіїв трипільської культури.

Надзвичайно цікавою була знахідка, що відноситься до ранньозалізного часу. В цей час на території Волині за даними Геродота проживало плем’я неврів. І ми виявили садибу рибалка-невра. Житло це було надзвичайно цікавої конструкції: площею близько 20 квадратних метрів, посередині його була вирита величезна яма-вогнище, над якою були сліди від дерев’яних прутів. Ми думаємо, що це була якась сушарня, в якій в’ялили рибу, можливо і м’ясо та фрукти тощо. Під кінець дослідження цього житла на прилавочку під стінкою ми знайшли повний набір рибацьких снастей: виготовлений з кістки гарпун, з ікол кабана захват та ніж-долото. Коли гарпуном ловилася риба, її підтягували наверх, а потім як граблями риба захватом чіплялася за зябра і витягувалася повністю. Очевидно, що цей рибалка був професіоналом, оскільки в його сушарні могло оброблюватися до 20—30 кг риби. І цю рибу споживало не лише місцеве населення, її сушили й для обміну. Саме поселення неврів в Хрінниках невелике: 2—3 будиночки, кілька сімей на 15—20 чоловік. На поселенні ми знайшли наконечники бронзових стріл скіфського типу того ж часу. Отже, відбувався обмін із скіфськими племенами — сусідами неврів за даними Геродота.

 

Не менш цікавою була знахідка, пов’язана з давніми готськими племенами, що прийшли на Україну з Прибалтики в кінці ІІ ст. н. е. Витіснили звідси слов’ян-венедів і зайняли територію Волині, пізніше Поділля, Правобережної і частково Лівобережної України. Панували вони на Україні протягом двох століть. «Панування» було досить своєрідним, не у сучасному розумінні цього слова. Очевидно, що були якісь відносини данини: місцеві племена, у тому числі і слов’яни, платили їм певну данину у вигляді продуктів, речей та військової повинності, а готи забезпечували їх захист, певний порядок всередині Готської держави, що відома в історії як держава Германаріха. Основне було те, що готи захопили всі торгові шляхи і повністю перебрали на себе торгівлю із римськими провінціями. Останні потребували величезної кількості продуктів харчування. Готи забезпечували їх ними, а взамін привозили речі, необхідні їм на місцях: вироби з металу та кераміки. До речі, дуже багато красивої римської кераміки виявлено на поселенні у Хрінниках. Мені здається, що тут була величезна торгова і реміснича факторія, а також — за останніми нашими знахідками — релігійна, культова. У Хрінниках нашою експедицією вже виявлено біля 50 жител, що навіть у сучасному розумінні цього явища — хороше велике село. Виявлено не лише великі житлові будинки, а й склади. Є будинки, в яких ми знайшли скарби римських монет, навіть уламки срібних ланцюжків, які носили на грудях купці з римських провінцій. Тобто тут торгували і це був торговий центр. Очевидно, що звідусіль сюди по Стиру звозили продукти місцевого виробництва, а звідти — від Дністра звозили все необхідне місцевому населенню.
Кілька років назад ми наткнулися на об’єкт, який є просто унікальним для історії не тільки України, а й історії всієї Європи. Ми знайшли давнє капище-жертовник, на якому приносилися в жертву місцевими племенами тварини та люди. Капище представляло собою вимощений глиною майданчик, в середині якого було викладене величезне вогнище діаметром до 2 метрів із нашаруваннями товщиною до півметра. Навколо вогнища були вкопані великі горщики, в яких були певні духмяні зілля, далі йшли ями для жертовного м’яса і з боку від них була яма, в якій різали жертв. Перед капищем був великий майданчик розмірами десь 10 × 8 метрів, вщент заповнений кістками тварин і людей. Ми вважаємо, що це капище мало міжплемінний характер: оскільки тут був великий торговий центр, то очевидно тут же був і великий культовий центр.

Капище у Хрінниках зовсім не характерне для германців Європи, де жертву складали в якомусь місці. Були так звані «святі місця» над озерами, куди скидали предмети господарства, зброю, людей. Поклоніння богам через вогонь, через спалення було поширене в античному світі та у слов’ян. В даному випадку у Хрінниках ми маємо справу з якоюсь культурною і міфологічною «мішаниною».

Про те, що місцеві готи мали тісні контакти з римськими провінціями, маємо ще одне підтвердження у вигляді цікавої знахідки. В одному із жител ми виявили бронзову фігурку бога Сарапіса. Саме житло було своєрідним підпільним храмом-вівтарем. Божок розміщувався у ніші, яка була закрита від основної частини житла. Сарапіс — це суто античний божок, віра у якого з’являється на рубежі IV — ІІІ ст. до н. е. в Єгипті, а потім набуває широкого поширення у Римі. Очевидно, що хтось місцевий з Хрінників перебував досить тривалий час у Римі і приніс ці вірування на поселення. Молився Сарапісу він таємно, виступаючи таким чином своєрідним єретиком свого часу, а для нас — яскравим прикладом античного впливу на германців.

Дуже цікавими для археологів у Хрінниках є горизонти від І—ІІ ст. н. е. до XV ст. — пам’ятки слов’ян, наших безпосередніх предків. І саме 2011 року наша експедиція приділила їм багато уваги. На поселенні в урочищі Шанків Яр ми знайшли споруду XIV ст. Цей період є важким для сприйняття у науковому плані, оскільки поки що є мала кількість знахідок. Відкрили ми цілий закритий комплекс із керамічними та залізними виробами, який дає нам уявлення про цей період історії України. Дуже цікавою знахідкою там було підвальне приміщення-комора, на прилавку якої була залізна частина рогатини, що використовувалася не лише у мисливстві, але і у військовій справі. Знайдено також багато кінських вудил — очевидно господар цього приміщення був здібним вершником.

Цього ж року ми продовжили дослідження венедів — найдавніших слов’янських племен. Вважають, що історію кожного народу необхідно починати з появою про нього згадок у писемних джерелах. Слов’яни як народ стали відомі під іменем «венедів» на початку І ст. н. е. Тацит згадує їх як племена, що проживають на схід від Вісли вздовж Карпат до Прип’яті. Маючи писемні дані, ми тривалий час не могли спів ставити їх з археологічними. Навіть з’явилася така думка, що писемні венеди поселень не мали і постійно мігрували, жили нібито як мавпи на деревах. Нашою експедицією вдалося вперше вивести археологічний пласт цього населення і вписати його в історичну канву. Уявіть собі: жило тисячі людей, про яких ми нічого не знали! І те, що нам вдалося виявити їх поселення та матеріали, я вважаю великим науковим подвигом нашої експедиції.

До категорії важливих знахідок я б відніс також пам’ятку, яку ми виявили на північній околиці села Хрінники, в урочищі Високий Берег. Це спалене село ХІІ ст. Відкрили ми, зокрема, декілька жител русичів до монгольського періоду. Одне з них було повністю спалене і там збереглася вся внутрішня архітектура та інтер’єр. Ми простежили у всіх деталях, крок за кроком особливості давньоруського сільського будівництва на території Волині. Взагалі раніше такого унікального об’єкту не знаходили. Знаємо, що будували зруби, а сам процес уявити було важко. Виявляється, що простір між земляними стінами і дощатою стіною-зрубом забивався глиною. В куті житла був млин: збереглися жорна, а у великій печі зберігся цілий горщик. В житлі мешкала досить багата людина: ми знайшли кінське вудило, обгорілу кістяну накладку до лука, орнаментовану візерунками, кілька ножів, прясел. Неподалік від житла знайдено ще кілька вудил, бронзовий позолочений натільний хрестик візантійського стилю. Ми зараз думаємо над реконструкцією такого повного об’єкту і спочатку зробимо це графічно, а потім відтворимо і сам процес будівництва. Це буде цікаво не лише для науки, а й широкому загалу.
Отже, за матеріалами наша експедиція була успішною і ми будемо продовжувати в наступному році.

— Бажаємо Вам успіхів та нових цікавих знахідок!

Олена Клєбан
Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

5.10.2011


НА ВОЛОДИМИРСЬКОМУ ГОРОДИЩІ ЕКСГУМУВАЛИ БІЛЬШЕ 320 ЛЮДСЬКИХ ОСТАНКІВ

ДП «Волинські старожитності» завершило цьогорічний сезон розкопок на городищі у Володимирі-Волинському. Під час досліджень відкрито частину поховальної ями, де виявлено понад 320 людських останків. Серед них були військові, цивільні, чоловіки, жінки і діти. Ймовірно, тут поховані представники вищих верств населення. На підтвердження цьому археологи знайшли кілька золотих монет, а деякі черепи мають золоті зуби.

— Судячи з характеру поховання, розстріл здійснювали енкаведисти. Крім радянських куль, знаходимо й німецькі. Проте, як відомо, Герман Герінг у 1938 році особисто передав радянській стороні німецьку зброю. Якраз її й використовували енкаведисти, — розповів директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський.

Серед знахідок археологів чимало куль та гільз як радянського, так і німецького виробництва, польські та радянські монети (найпізніша 1940 року випуску). Два жетони поліцейських з особовими номерами дозволили встановити особи двох людей — це молодші постерункові Куліговський та Маловейський. Обидва з Лодзя. Проте згідно з документами НКВД—КГБ ці поліцейські були розстріляні в Росії — в Калініні та Осташкові. Чи їх розстріляли у Володимирі-Волинському, а за документами ще везли в Росію, чи тут залишилися тільки їхні жетони, наразі невідомо. Взагалі знахідка масового поховання викликає чимало запитань.

Біля одного зі скелетів знайдено люстерко, на звороті якого наклеєно портрет маршалка Польщі Едварда Ридз-Сміглого. Дослідники встигли сфотографувати його, а затим зображення на очах зникло. Наразі тривають роботи з відновлення фотокартки.

Ексгумацію проводили спільно з польськими колегами, якими керує професор Торунського університету імені Міколая Коперніка Анджей Кола. Роботи фінансувала українська сторона, а саме ДП «Волинські старожитності». Від фінансування залежить, чи продовжуватимуть роботи наступного року. А що цьогорічні знахідки людських залишків далеко не останні свідчать два шурфи закладені на городищі. У них археологи також знайшли людські кості. Тобто, на цей час досліджено тільки близько половини поховальної ями. А таких ям може бути кілька.

На 26 вересня заплановано перепоховання на комунальному кладовищі Володимира-Волинського.

(фото тут)

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
19.09.2011


ВОЛИНСЬКІ АРХЕОЛОГИ ЗНАЙШЛИ У ЗИМНОМУ ЖИТЛА РАННІХ СЛОВ’ЯН

Волинська рятівна археологічна експедиція завершила дослідження на багатошаровому поселенні доби енеоліту, бронзи, ранньозалізного віку, давньоруського та пізньосередньовічного періодів у селі Зимне Володимир-Волинського району. Поселення знаходиться на північно-західній околиці села на вулиці Польовій.

Дослідження проводили у східній частині поселення, на місці найбільш ймовірного розміщення археологічних об’єктів, де було закладено траншею вздовж лінії північ—південь площею 28 кв. м. В експедиції під керівництвом Олексія Златогорського працювали Сергій Панишко, Дмитро Дем’янчук, Борис Ліщук, Сергій Шабловський, Олександр Ромашковець.

 

 

 

У ході робіт було виявлено і досліджено культурний шар доби бронзи, раннього заліза, ранніх слов’ян, давньоруського часу та пізнього середньовіччя, зокрема господарську яму лужицької культури бронзового віку та споруду празько-корчацької культури V—VI ст. н. е., яку пов’язують з ранніми слов’янами. Серед масових знахідок виявлено ліпну та кружальну кераміку кількох типів: 1) фрагменти ліпного посуду лужицької культури; 2) фрагменти ліпного посуду ранньозалізного віку; 3) фрагменти ліпного посуду празько-корчацької культури; 4) вінця та верхні частини горщиків давньоруського часу; 5) фрагменти кераміки пізнього середньовіччя.

Виявити і дослідити пам’ятку вдалося завдяки проведенню наукової археологічної експертизи на початку 2011 р., хоча Зимне — відоме своїми пам’ятками, зокрема і одним з найбільших у Східній Європі городищем ранніх слов’ян.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
22.08.2011


Археологи передали знахідки з Пересопниці Рівненському краєзнавчому музею

З травня цього року ДП «Волинські старожитності» проводить дослідження на городищі в села Пересопниця Рівненської області, де має бути створений однойменний культурно-археологічний центр. За цей час знайдено чимало рідкісних та унікальних предметів, які після дослідження та аналізу привідкриють завісу минулого. Серед них уламок княжої булави, монети, натільні іконки та хрестики, княжі печатки тощо.

— За час проведення розкопок у Пересопниці знайдено близько 250 артефактів, — розповідає науковий співробітник ДП «Волинські старожитності» Михайло Вашета. — В основному вони відносяться до давньоруського періоду – це натільні іконки, хрестики, уламок булави та кистень XII століття. Також було виявлено велику кількість монет. Загалом ці артефакти репрезентують всі періоди існування Пересопниці, особливо цікавим є XII—XIII століття і пізніший період, який стосується написання Пересопницького Євангелія.

Особливу цінність має уламок булави, про яку ми вже повідомляли, та князівські печатки. Саме вони підтверджують наявність в Пересопниці адміністративного центру. Усі знахідки ДП «Волинські старожитності» передало Рівненському краєзнавчому музею.

 

— За три місяці археологи віднайшли велику кількість унікальних речей доби Київської Русі, — директор Рівненського обласного краєзнавчого музею Олександр Булига був задоволений поповненням музейної збірки. — Тобто це той час, коли там існував центр удільного князівства. Ці предмети дають нам величезну перспективу, бо коли буде створено культурно-археологічний центр, будуть нові знахідки, дослідницька робота буде продовжуватися.

Довідка
Усі знахідки можна буде оглянути в культурно-археологічному центрі «Пересопниця». Відкриття центру заплановано 29 серпня.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
18.08.2011


Мідний вік Колодниці

Ковельська рятівна археологічна експедиція завершила дослідження на території поселення мідного віку у селі Колодниця на Ковельщині. Пам’ятка розташована у центральній частині села, на відстані 100 м на схід від приміщення будинку культури та близько 300 м на південь від русла річки Бобрівка (правосторонній доплив річки Турія). Дослідження на цій пам’ятці ДП «Волинські старожитності» проводило шляхом закладання траншеї у північній частині ділянки вздовж лінії північ-південь довжиною 10 м, шириною 2 м і глибиною 0,3 м.

Археологи виявили два господарські об’єкти культури лійчастого посуду (мідний вік, початок — перша половина ІІІ тис. до н. е.), а також колекцію фрагментів кераміки цього ж часу. В експедиції під керівницвом наукового співробітника Дмитра Дем’янчука працювали Борис Ліщук та Андрій Бардецький.

Це перші археологічні дослідження у цьому глухому поліському селі, які будуть продовжені і наступного року.

ДОВІДКА
На території села Колодниця Ковельського району відомі наступні пам’ятки археології:
- поселення культури лійчастого посуду у центрі села, на якому проводилися дослідження 2011 р.;
- стоянки свідерської культури фінального палеоліту на правому березі р. Турія, на схід від села;
- багатошарове поселення доби бронзи, ранньозалізного часу і давньоруського періоду Х—ХІІІ ст. на південній околиці села.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
10.08.2011


Нові знахідки археологів у Пересопниці

Під час проведення археологічного нагляду за земляними роботами в селі Пересопниця Рівненської області (будівництво історико-археологічного комплексу «Пересопниця») виявлено культурний шар епохи бронзи, ранньослов’янського часу, доби Київської Русі та пізньосередньовічного періоду.

Під час робіт на давньоруському городищі для розміщення і обслуговування муляжу фортифікаційної споруди древнього княжого міста було закладено шурф розмірами сім квадратних метрів. В ході цих робіт було виявлено об’єкт та культурний шар доби енеоліту, культурний шар доби раннього заліза, періоду Київської Русі та пізнього середньовіччя, окремі знахідки XVIII—ХІХ ст. Знайдено фрагменти ліпної та гончарної кераміки: ліпна представлена розвалом амфори, фрагментами вінець та стінок з типовими для енеоліту та доби ранньої бронзи технологічними ознаками, фрагментами кераміки та фрагментом пряслиця доби раннього заліза. Гончарна кераміка представлена фрагментами сіроглиняної кераміки, виготовленої із якісного тіста, інколи вкрита поливою, має якісний випал і датується ХІІІ—ХІХ ст. Також було виявлено металеві (бронзові та залізні) вироби, крем’яні відщепи та остеологічні залишки.

Під час робіт в урочищі Пастівник (розміщення і обслуговування муляжу садиби ХІІ ст.) було виявлено могильник, об’єкт та культурний шар періоду Київської Русі, пізнього середньовіччя та окремі знахідки XVIII—ХІХ ст. Ґрунтовий могильник знаходиться поблизу кам’яного хреста, розташованого в північній частині ділянки. На відстані 3,8 м на північний схід від останнього розчищено дві вирізаних з вапняку плити розмірами 2,15 × 0,61—0,66 × 0,19—0,25 м та 1,88 × 0,58—0,69 × 0,25 м. Плити лежали перпендикулярно одна на одній у формі хреста. Верхня плита була зсунута бульдозером і знаходилась на рівні сучасної поверхні, нижня — на глибині 0,3 м. Приблизно за 1,6 м на південь від нижньої плити виявлено два випростаних поховання та нижня частина третього, орієнтовані по лінії схід—захід, головами на захід. Поховальний інвентар відсутній.

Сильно зруйнований об’єкт ХІ—ХІІІ ст. зафіксовано на території муляжу садиби під час встановлення робітниками частоколу. Шурфом розміром 3 × 1 м розкрито залишки глиняної печі та заглиблення, заповнене фрагментами давньоруського гончарного посуду. Нагляд на всій площі будівництва продовжується і нині. Окрім керамічних виробів зібрано значну колекцію металевих виробів, печаток та монет.

ДОВІДКА
ПАМ’ЯТКИ АРХЕОЛОГІЇ НА ТЕРИТОРІЇ СЕЛА ПЕРЕСОПНИЦЯ

На околицях села наприкінці ХІХ ст. знайдено майстерню крем’яних знарядь, курганний могильник городоцько-здовбицької культури, знищений оранкою у 1930-х рр. Біля кістяків знайдено глиняний посуд і намистинку. В урочищі Замостя на околицях села — ґрунтовий могильник стжижовської культури, досліджуваний у 1938 р. В окремих похованнях виявлено по чотири кістяки, що лежали парами, звернуті ногами один до одного і орієнтовані головами в різні сторони світу. Біля кістяків знайдено кістяні намистинки. Там же, на території згаданого могильника — поселення комарівської культури, досліджуване у 1936 р. На поселенні виявлено землянку, а в ній горщик, в якому знаходилась пара бронзових браслетів і сережок зі спіральних щитків. На полі поблизу села знайдена бронзова фігурка коня милоградської культури. На мисоподібному виступі берега р. Стубли — рештки давньоруського літописного міста Пересопниця — столиці удільного ранньофеодального князівства, вперше згаданого у літопису під 1149 р. Городище, площею близько 6 га, підвищується над заплавою правого берега річки на 2—3 м. Воно має неправильно-квадратну форму, розміри близько 220 × 220 м. і оточене тепер дуже пошкодженим валом до 3 м заввишки. З напільного (північно-східного) боку городище було захищене широким, тепер знівельованим, ровом. В’їзд на городище знаходився в його північно-східній частині. Пам’ятка відома з кінця ХІХ ст. була обстежена у 1961 р., а з 1975 р. по 1977 р. на її території проводив розкопки В.С. Терський. Розкопано площу 350 м. кв., на якій виявлено напівземлянкове житло розміром 3,5 × 4 м, три печі виробничого призначення, дві зернові ями і три вогнища, посуд, металеві знаряддя і прикраси. На північ від села — давньоруський курганний могильник, що спочатку складався майже з 170 насипів. У 1898 р. 40 курганів розкопала К.М. Мельник. Біля кістяків знайдено уламки посуду, залізні знаряддя, бронзові, срібні та сердолікові прикраси. В одному кургані виявлено поховання ювеліра з набором металевих знарядь для виготовлення прикрас. На південний схід від села — могильник з підплитовими похованнями часів Давньої Русі.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
10.08.2011


Завершено дослідження у селі Богушівка

Волинська рятівна археологічна експедиція завершила дослідження на території багатошарового поселення у селі Богушівка Луцького району. Поселення знаходиться у східній частині села, на схилі лівого берега річки Стохід. Дослідження проводили в центральній частині поселення, на місці найбільш ймовірного розміщення археологічних об’єктів, де було закладено розкоп. В експедиції під керівницвом Олексія Златогорського працювали Андрій Стаднік, Тарас Верба, Віктор Баюк, Михайло Вашета, Володимир Войцехівський, Олександр Ромашковець, Леонід Ліщук, Віталій Затворніцький.

У ході робіт було виявлено і досліджено культурний шар доби бронзи, періоду Київської Русі та пізнього середньовіччя, зокрема три давньоруські об’єкти і два об’єкти XVII століття. Серед масових знахідок виявлено ліпну та кружальну кераміку наступних типів:

1) фрагменти стінок ліпних горщиків світло-коричневого кольору з домішкою товченого кременю та жорстви в тісті епохи бронзи;

2) фрагменти вінець та стінок кружальних горщиків періоду Київської Русі Х—ХІІ ст.;

3) чисельні фрагменти кружальної кераміки, сіроглиняної та чорнолощеної, інколи покритою поливою XVI—XVII ст. Також було виявлено фрагменти кахель із зеленою поливою, так званих «коврових», що датуються XVIII—ХІХ ст.

Чисельними були також індивідуальні знахідки: виявлено три торгові пломби. На одній на аверсі зображено герб міста Цвіккау та напис «Імперське місто Цвіккау», на реверсі — геральдичний щит з трьома горизонтальними лініями, датується кінцем XIV — початком XVII ст. Дві інші торгові пломби двосторонні — є так званними суконними пломбами міста Гронінген кінця XVI ст. Виявлено також монети: мідні соліди Яна Казимира, ризькі соліди Густава Адольфа та Крістіни та чисельну колекцію боратинок. Серед металевих виробів виявлено ножі та три наконечника стріл.

Варто зазначити, що це перші археологічні дослідження у селі Богушівка. І хоча за джерелами Богушівка згадується, як митний пункт біля Луцька, «нога» археолога сюди ще не ступала. Виявити і дослідити пам’ятку вдалося завдяки проведенню наукової археологічної експертизи на початку 2011 року. І таким чином привідкрити нові сторінки в історії нашого рідного краю.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
10.07.2011


ЗАВЕРШЕНО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИШКОВА

Волинська рятівна археологічна експедиція завершила дослідження на території колишнього села Вишків (нині входить до складу Луцька). Протягом травня — червня цього року дослідження проводили на території багатошарових поселень у місті Луцьку та селі Липляни по вулиці Селищній, що йде паралельно руслу річки Стир. В експедиції під керівницвом Олексія Златогорського працювали Андрій Стаднік, Тарас Верба, Віктор Баюк, Михайло Вашета, В.Войцехівський.

У селі Липляни закладено розкоп площею 25 квадратних метри. В ході робіт виявлено культурний шар давньоруського періоду та пізнього середньовіччя. У місті Луцьку закладено розкоп площею 30 квадратних метрів. Виявлено культурний шар доби бронзи, давньоруського періоду та пізнього середньовіччя.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
22.06.2011


Продовжуються дослідження Шацького городища

З початком літа Шацька археологічна експедиція ДП «Волинські старожитності» розпочала щорічні дослідження Шацького городища в урочищі Сад на березі озера Люцимир. Саме тут, на думку нашого співробітника Сергія Демедюка знаходилося літописне місто Рай.

Перша ділянка цьогорічного розкопу порадувала цінним відкриттям — залишками житла поморської культури. Заглиблена в материк частина житла, яку власне і вдалось дослідити, мала близьку до прямокутної форму. В північно-східному куті до неї примикала яма діаметром 2 метри, в якій знаходилось вогнище оточене високими стінками, викладеними з каменю, а поряд знаходилась менша глибока ямка діаметром 0,8 м. На жаль, частина споруди була знищена сучасною водопровідною траншеєю, проте вогнище залишилось неушкодженим. Біля західної стінки було виявлено скупчення фрагментів посуду, серед якого: горщики (так звані кльоші), диски-покришки, а також цілий чорнолощений черпак. Останній датується ІІ і ІІІ фазою поморської культури, тобто V—IV ст. до н. е. Для аналізу іншого посуду, його ще доведеться реконструювати. Частина споруди виходить за межі західної стінки ділянки розкопу і буде відкрита при подальших дослідженнях.

Наразі, завдяки добре збереженому опалювальному пристрою в заглибленій ямі, даний об’єкт можна вважати єдиним в своєму роді дослідженим житлом південно-східного ареалу (в тому числі території України) поморської культури. Дослідження тривають.

Прес-цетр ДП «Волинські старожитності»

Довідка.


Поняття поморська культура — об’єднує дві культури — кльошових поховань і східнопоморської (поморська, вейхровсько-кротошинська, скринькових поховань). Її початок пов’язують з лужицькою культурою (VI ст. до н. е.), а занепад викликаний виникненням латенізованих культур молодшого передримського періоду — пшеворської і зарубинецької (перелам ІІІ — ІІ ст. до н. е.). На території Волині поморська культура має аллохтонічний (привнесений) характер і походить з Балтійського Помор’я західніше Вісли.

21.06.2011


Археологи досліджують Любомльський район

Цього року Шацька археологічна експедиція ДП «Волинські старожитності» провела ряд стаціонарних досліджень в Любомльському районі.

На території сучасного села Вишнівка Любомльського району у XVII — першій половині XX столітті існувало містечко Опалин. За ініціативи власника міста Лукаша Опалинського, в першій половині XVII століття, ймовірно, у 1640 році, там був побудований мурований костел святої Катерини. У 1868 році костел був конфіскований російським урядом і зруйнований до фундаментів. Новий парафіяльний дерев’яний костел під назвою святого Антонія Падевського був збудований в 1926 році за внески віруючих. У часи Другої світової війни він також був зруйнований. В післявоєнний час на місці, де, зі слів очевидців, знаходився костел, збудовано приміщення сільського клубу. Нині на цій ділянці, у зв’язку з новим будівельним проектом, було проведено археологічні дослідження. В культурному шарі знайдено багато залізних кованих цвяхів, фрагментів черепиці, чотири свинцеві шрапнелі, ґудзик від білизни військової форми ХІХ ст., монети: шеляг польський мідний 1664 р. і денга російську мідну 1741 р., фрагмент нижньої частини срібної сільнички з клеймом 1869 р., фрагменти кераміки ХІХ — початку ХХ ст. Важливим результатом розкопок, є той факт що в розкопі, як і на всій території земельної ділянки, не було виявлено культурних залишків (кераміки, знарядь, будівельних елементів) давніших за ХІХ ст. Це свідчить про те, що тут розташовувався тільки новозбудований костел 1926 року, а старий костел ХVІІ століття знаходився в іншому місці. І взагалі досліджувана територія не входила в межі забудови Опалина XVII—XVIІI століть.

Не увінчались успіхом і пошуки монастиря святого Пророка Іллі, землі якого знаходились на північ від Любомля в трикутнику між селами Городно, Лопатинщина (тепер село Бірки) і Куснища. Першу згадку про Іллінську церкву міста Любомля маємо від 1533 року. З ХVІІ століття монастир вже не діяв.

— Під час розвідок на цій території археологічних об’єктів, які б могли бути залишками монастиря, не виявлено, — розповів науковий співробітник ДП «Волинські старожитності» Андрій Бардецький. — Проте відкрито стародавнє поселення ІХ—ХІІІ століть. Найцікавішими знахідками є ліпне, овальне в перетині прясло та фрагмент срібного персня. В урочищі Монастирські грядки було закладено чотири розвідкові траншеї. Тут знайдено мідну фібулу з завитого дроту із відламаною голкою та свинцеву пломбу з гербом Олькушського монетного двору XV століття.

На території Любомля, поряд з давньоруським городищем, також було проведено розкопки на поселенні Х століття. Там зібрано велику кількість давньоруської кераміки.

 

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
14.06.2011


АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ НА БЕРЕЗІ ОЗЕРА СВІТЯЗЬ

Нещодавно Шацька експедиція ДП «Волинські старожитності» закінчила дослідження в селі Світязь на території однойменної турбази Шацького лісництва. Остання знаходиться на місці, де раніше існувало поселення ІХ—ХV століть, а також садиба ХІХ століття, фундаменти якої виявлені і дослідженні під час будівництва нового котеджу. В розкопі площею 83 кв. м було відкрито 10 об’єктів різних часів. Серед них яма і заглиблені господарські споруди ІХ століття, заглиблена споруда ХV століття та поховання корови ХV століття; яма ХХ століття та фундаментна цегляна кладка ХХ століття і дві споруди невстановленого часу.

В об’єктах та культурному шарі виявлено значну кількість керамічного посуду, вироби з кістки і рогу, в тому числі глиця для плетіння сітки, свинцеві грузила до сітки, залізні ножі, залізний наконечник остроги, фрагмент бронзової блешні, свинцевий хрестик.

Численні знахідки рибальських снастей свідчать про значну роль рибальства серед занять населення, яке жило в середньовіччі на березі озера Світязь. Це також підтверджується виявленням великої кількості риб’ячої луски в споруді ХV століття. Для встановлення, які види риби були серед трофеїв рибалок того часу, луску було передано на дослідження експертам — іхтіологам Шацького національного парку.
Це поселення є першою дослідженою археологічною пам’яткою на березі озера Світязь. Відкрите воно було науковим працівником ДП «Волинські старожитності» Сергієм Демедюком у 2009 році.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
10.06.2011


Завершено дослідження на Черчицях

Експедицією ДП «Волинські старожитності» завершено дослідження на багатошаровому поселенні доби енеоліту, бронзи, ранньозалізного віку, давньоруського та пізньосередньовічного періоду у Луцьку на вулиці Зарічній, де колись розташовувалося село Черчиці. Поселення виявили під час проведення наукової археологічної експертизи на ділянці, відведеній під забудову, в науковій літературі інформація про нього не зустрічалася.

У складі експедиції працювали Олексій Златогорський (керівник), Василь Баран (начальник розкопу), Василь Охріменко та Андрій Бардецький (художники), Дмитро Дем’янчук, Леонід Ліщук. Дослідження проводили на всій території ділянки трьома траншеями по лінії північ-південь розмірами 25 × 1 м і глибиною 0,7 м, 23 × 1 м і глибиною 0,6 м, 14 × 1 м і глибиною 0,45 м. Ділянка, відведена під забудову займає межу багатошарового поселення, тому було закладено невеликий розкоп (розмірами 8 × 6 м) у її південно-східній частині.

У ході проведення досліджень виявлено одну споруду давньоруського часу ХІІ — першої половини ХІІІ століть, колекцію фрагментів кераміки пізньої бронзи — раннього залізного віку (зокрема розвали посуду лужицької культури), давньоруського часу та пізнього середньовіччя.

Багатошарове поселення є перспективним для подальших рятівних археологічних досліджень.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

Довідка.
Село Черчиці вже в епоху середньовіччя відоме за джерелами як приміський посад Луцька. До складу міста приєднане у 1959 році. На території сучасних Черчиць зберігся горб із назвою Чернець серед боліт річки Омелянівки, на якому були церква Преображення Господнього і Спасопреображенський монастир. Оскільки назви горба і села пов’язані зі словом «чернець», то можна припустити, що монастир виник раніше, ніж село. Є припущення, що монастир виник на початку XV ст. Спочатку він був чоловічим, а з 1617 року — жіночим. З часом втратив підтримку та маєтності і занепав. У 1787 році на місці монастиря була збудована нова дерев’яна Преображенська церква, що проіснувала до 1980-х років. На місці храму залишався невеликий пустир, біля нього — старовинний цвинтар. Як залишки цвинтаря донедавна зберігалася цегляна гробниця, в якій були поховані в 1842 р. дружина і син архітектора Максимова, а також був пагорбок від поховання 1894 р. дружини генерал-лейтенанта Саннікова.
Черчиці розбудовувались вздовж високих корінних берегів річок Стир та Омелянівки. І сьогодні серед існуючої забудови зберіглися сліди поселень від епохи енеоліту до часів пізнього середньовіччя. Останні особливо «привабливі» для сучасних «чорних» археологів. Рятівні ж дослідження на території поселень проводяться лише другий рік експелицією ДП «Волинські старожитності».

3.06.2011


РОЗКОПКИ ПОЛІСЬКИХ КУРГАНІВ

Нещодавно Шацька експедиція ДП «Волинські старожитності» дослідила три кургани на могильнику біля села Острів’я Шацького району та один курган на могильнику в біля села Згорани Любомльського району. Усі кургани виявилися без могил. Такі поховання відомі як кенотафи, тобто псевдомогили, споруджені на честь загиблих на чужині.

Але потрудитися над розкопуванням могил таки довелося. Наступною пам’яткою запланованою для досліджень став ґрунтовий могильник на території Шацького житлово-комунального господарства, неподалік від шацького городища — літописного Рай-міста. В розкопі розмірами 3 на 4 м виявлено 16 цілих та зруйнованих поховань. Цей могильник є давнім, досі не відомим науці, шацьким кладовищем, можливо ще від часів Київської Русі.

— В культурному шарі і в заповненнях деяких поховань виявлена кераміка Х—ХІІІ століть, — розповів науковий співробітник ДП «Волинські старожитності» Андрій Бардецький. — Більшість могил перекривали одна одну, руйнуючи попередню, тому в розкопі знайдено велику кількість людських кісток, окремо залягаючі, пошкоджені черепи. Шацька експедиція продовжуватиме свою роботу протягом всього сезону, тому сподіваємось на нові відкриття.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
30.05.2011


Розкопки біля с. Сидорово на Сіверському Дінці

Вид городища з повітря

Археологічний комплекс біля с. Сидорово є найбільшим поселенням у середній течії Сіверського Дінця. Загальна площа безпосередньо прилеглих один до одного городища, селища, та двох мусульманських некрополів, становить близько 120 га.

Перший короткий опис Сидорівського городища було зроблено М.В. Сібільовим, що відвідав його разом з краєзнавцем А.І. Абрамовим у 1928 році. У 1971 р. на пам’ятнику працює експедиція ХДУ під керівництвом В.К. Міхеєва. У 1994 р. на могильнику, прилеглому до пам’ятника з північного боку, було розкопано кілька поховань (А.В. Колесник). У 1996—1997 рр. дослідження цього об’єкту були продовжені (А.В. Колесник, Е.Є. Кравченко). З 2000 р. експедицією Донецького обласного краевдческого музею під керівництвом Е.Є. Кравченко відновлюються дослідження на житлової частини пам’ятки. За час досліджень 2000—2004, 2006, 2010 рр. на пам’ятці була розкрита площа близько 5000 кв. м, на якій розчищені котловани 18 будівель, понад 70 госп. ям; на прилеглих до житлової частини могильниках було розкопано 224 поховання.
У 2010 р. на археологічному комплексі біля с. Сидорово Слов’янського р-ну Донецької області роботи велися на трьох ділянках (розкопи 14—16).

Приміщення 16 (вид з півночі)

У розкопі 14, розбитому в лісозахисної смузі на території т. зв. «Малого городища» була розчищена велика житлова напівземлянка (5,8 × 6,4 м, глибина 1,3—1,4 м), з великим (1,25 × 1,5 м) відкритим вогнищем, розташованим в центральній частині. Зі східного боку до вогнища прилягала невеликий злегка обпалений майданчик.

Приміщення 17

Імовірно, будівництво мало зрубну конструкцію стін. Вхід до приміщення перебував у його південно-західному куті і представляв собою пологий коридор з п’ятьма сходинками. З правого боку від підлоги розташовувався підвал, в заповненні якого були виявлені інструмент, що нагадує шило з металевою ручкою, шматок смоли, дрібні фрагменти скляного посудини і візантійська монета — Фолліс імператора Лева V (813—820 рр.).

Основною ділянкою, на якому в 2010 році велися археологічні дослідження, був розкоп 16 (площа 286 кв. м). У ньому була виявлена група комплексів: житлова напівземлянка (прим. 17), господарська будівля (прим. 18), дві споруди (імовірно залишки тандира і нудно), і 4 господарських ями. Одна з них (госп. яма 4), поза сумнівами, представляла собою яму, в яку викидалася зола з розташованого неподалік тандира. У її заповненні виявлено велику кількість керамічних фрагментів і ряд металевих предметів, серед яких виділяється розламалася на дві частини мідна копоушка, виконана у вигляді фігурки дракона.

22.03.2011


Фортеця часів Гомера і Ахілла

За словами доктора історичних наук, професора В.В. Отрощенка, «одним з найвидатніших досягнень української археології доби незалежності є, без сумніву, розкопки укріпленого поселення ДИКИЙ САД в історичній частині м. Миколаєва». Пам’ятка належить білозерській культурі (пізня бронзова доба, переважно ХІІ ст. до н. е.). Розташована по вул. Набережній, на мисі біля злиття Інгулу з Південним Бугом.

Історія відкриття й досліджень. Організація робіт
Поселення виявлено 15 серпня 1927 року гуртківцями-археологами, що були під опікою директора Миколаївського історико-археологічного музею Ф.Т. Камінського. Ці ентузиасти постійно обстежували культурний шар, що потерпав від руйнування внаслідок будівництва та діяльності промислових підприємств. Перші розкопки здійснив у 1956 році загін Причорноморської експедиції Київського університету (керівник — Л.М. Славін), очолюваний О.М. Мальованим. Розкопки відновлено у 1991 р. професором кафедри всесвітньої історії МДУ Ю.С. Гребенніковим. З 1998 року керівництво роботами прийняв його учень К.В. Горбенко; він очолює комплексну археологічну експедицію науково-дослідницького центру «Лукомор’є» Охоронної археологічної служби України та лабораторії археології та етнології Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського.

Загальний вигляд
Дикий Сад знаний складною фортифікаційною мережею. Рови ділять площу поселення, — якої вціліло біля 3 га, — на «цитадель», «посад» та «царину». Розкопано 35 приміщень-садиб, численні льохи, центральний майданчик, ритуальну споруду. Рів, що оточує «цитадель», являє собою дугу довжиною 120, шириною 5 та глибиною 3 м. У північному та південному секторах рову вціліли фундаменти двох мостів.

Знахідки
Фахівці жартують: «Рухомих артефактів звідси вистачило б на цілу археологічну культуру». Поряд із численними зразками керамічного посуду, знаряддями з гірських порід, остеологічними матеріалами тощо вирізняються інструменти, приладдя, продукція та сліди металовиробництва: два великі клепані казани, скарб виробів (кельти, наконечник дротика, різальне знаряддя), окремі знахідки бронзових предметів (кельти, серп, ножі, швайки, ґудзики), ливарні форми, сопло. Розмаїтою та щедрою є кістяна й рогова індустрія (чинбарські тупці, струги, скребачки; прясельця; ковзани; псалії; наконечники гарпунів).

Дослідники
Окрім названих керівників експедицій, дослідженнями пам’ятки у різні роки займалися та займаються співробітники НДЦ «Лукомор’є» та МДУ: О.І. та Л.І. Смирнови, Д.В. Філатов, Р.О. Козленко, співробітники Інституту археології НАН України: Я.П. Гершкович, Т.Ю. Гошко, О.П. Журавльов, В.І. Клочко, О.В. Маркова, В.Б. Панковський, Г.О. Пашкевич, О.В. Симоненко, вчені з інших установ: Н.П. Герасименко, В.Б. Гребенніков, М. Єфремов-Кєндалл, Є.Ю. Яніш.

Читання про ДС
Бібліографія теми багата. Розгорнуті огляди й посилання на більшість наукових і науково-популярних творів можна знайти у наступних роботах:
Горбенко К.В. Городище «Дикий Сад» у XIII—IX ст. до н. е. // Емінак. — 2007. — № 1. — С. 7—14.
Горбенко К.В., Гребенніков Ю.С., Панковський В.Б. Розкопки укріпленого поселення «Дикий Сад» у 2004 році // Археологічні дослідження в Україні 2003—2004 рр. — 2005. — Вип. 7. — С. 100—104.
Горбенко К.В., Гребенников Ю.С., Смирнов А.И. Степная Троя Николаевщины: Очерк. — Издание второе, дополненное. — Николаев: Изд-во Ирины Гудым, 2011. — 48 с.: ил., цв. вкл.
Отрощенко В.В. Укріплене поселення «Дикий Сад» у системі пам’яток білозерської культури // Емінак. — 2008. — 1—4 (3) (січень—грудень). — С. 5—10.

28.02.2011


Работы 2010 года на Бельске

В июле—августе 2010 года совместной экспедицией Слобожанской археологической службы и Харьковского национального университета им. В.Н. Каразина было продолжено изучение зольника № 13 расположенного в центральной части Западного укрепления.
В этом году завершены работы в помещении № 4. Особое внимание привлекло жертвоприношение собаки на дне хозяйственной ямы. Необычной находкой оказались бусы из мелкого рубленого бисера, которые украшали шею животного.
В 2010 году также открыты четыре хозяйственных ямы. На дне одной из ям лежали останки расчлененных жертвенных животных (корова и овца).

В центральной части раскопа открыты остатки двух жертвенных площадок. Кроме интересных строительных объектов, культовых комплексов в культурном слое раскопа было обнаружено большое количество предметов материальной культуры. Вещественный материал в пределах зольника относится ко второй половине VII — первой половине VI в. до н. э., за зольником — ко второй половине VI в. до н. э.

И.Б. Шрамко, С.А. Задников
10.02.2011


Сторінка 23 з 28

Пошук

Контакти

spilka.arch.ukraine@gmail.com
Ми в соцмережах

Інтернет-ресурси

Волинські старожитності
Сайт дочірнього підприємства «Охоронної археологічної служби України» ІА НАН України.

Сайт "Историческая библиотека"
Великий обсяг літератури з археології в html-форматі.

"Библиотека истории"
Велика кількість історичної літератури.

National Archaeological Record of Romania (RAN)
Великий архів румунської археологічної та історичної літератури.

Археологія Дубенщини
Сайт присвячений археології та історії м. Дубна і Дубенського району Рівненської області, а також близьких територій (Віталій Ткач).

Blue Shield
Робота для охорони культурної спадщини у світі з координації підготовки і реагування на надзвичайні ситуації (сайт англійською мовою).

Ви знаходитесь тут: Головна