Інтерв’ю із Глібом Юрійовичем Івакіним, член-кореспондентом НАНУ та керівником археологічних робіт, які проводитимуться на Щекавиці

Глеб Івакін: Як писав Віктор Некрасов, який сам був професійним архітектором, «В Києве есть такая зелень, которая скрывает все их ошибки». Але тоді ж ще не будували високо!
– В пресі часто повідомляється, що «інститут археології не заперечував проти будівництва» житлового будинку на Щекавиці. Чи справді інститут археології може заперечувати проти будівництв?
Інститут археології справді може лише не заперечувати, ми не можемо надавати дозвіл. Ми надаємо свій висновок в межах власної компетенції – чи є тут археологічний шар, пам’ятка, чи нема, або: чи існує вірогідність виявлення такої пам’ятки. Звичайно ми записуємо, що не заперечуємо, але за умови проведення обстежень до будівництва і земляних робіт. Ні на кількість поверхів забудови, ні на її стиль інститут археології не може впливати, тут ми лише можемо виступати як приватні громадяни і казати, що 25 поверхів на Глибочиці не варто будувати. Дуже часто у нас не беруть до уваги іншу забудову цієї місцевості. Будинок, який міг би бути шедевром на Оболоні чи Троєщини в центрі історичного міста – там, де є забудова та історичний ландшафт, не «працює».
– На вашу думку, чи відбувається порушення законодавства на Щекавиці, у зв’язку з тим, що місце майбутньої забудови є буферною зоною до археологічного заповідника?
Як людина, яка давно дивиться на історичні ландшафти, можу сказати, що порушень в Києві дуже багато. Щекавиця – лише одне з них. Я би тут великі будинки не будував. Тут річище річки Глибочиці, і у нас є досвід, як з’їжджали будинки на Подолі ще в радянські часи. Звісно, не варто тут так багато будувати, тим паче, що ця гора відома ще з літописів. Недарма там декілька разів намагалися зробити щось єдине – міський скансен рядового міщанського будинку, звідусіль звезти з Києва. Забудова мала бути невеличка, дво-, триповерхова. Було декілька таких проектів, але через нестачу грошей все минулося. Зараз тут повсюди ведуться точкові забудови, і це погано. Роботу археологів ускладнює приватна забудова –  часто нас не пускають за паркан. Деякі свідомі господарі нас кличуть самі, тоді ми робимо або розкопки, або просто шурфування.
– Якою є археологічна цінність ділянки, на якій зараз планується забудова? Чи проводилося там раніше археологічне обстеження?
Ми там раніше обстеження не проводили. В Києві переважно розкопки ведуться коли на місці старого будинку хочуть будувати новий. Але раніше, поруч, з іншого боку Глибочиці, в районі Лук’янівської та Олегівської, ми десь копали, десь носа совали. Дуже вірогідно, що там щось може бути. Коли в 2007 року до нас прийшли забудовники, ми видали дозвіл з умовою проведення обстежень. Але коли почалася забудова, договору з нами ніхто не підписував. Тільки зараз вони вже звернулися до нас – кажуть, що їх ніхто не попереджував. На початку робіт ми ходили і нагадували, але оскільки одразу нічого виявлено не було, ми активність згодом применшили – таких точок в Києві у нас багато. Коли вони почали рити гору, предметів інтересу теж було небагато. Це характерно для київських схилів, де часто люди жили, а потім гора трохи з’їжджає, і культурний шар ховається. Зараз там відкрився чудовий об’єкт для дослідження. Це наочний приклад того, що в Києві майже всюди може відкритися щось цікаве. Керівництво забудовників звернулося до нас тільки після того, як на Щекавиці сталася акція, після припису Головного управління охорони пам’яток Києва.–  Наскільки ускладнює майбутнє дослідження розритий стан Щекавиці?
Ускладнює, там можуть бути тріщини, поверхня може розмитися дощем. Студентів я туди не пускатиму.
– Багато говорилося про отвір, який відкрився в схилі.
Це печера, але вона не старовинна, вона з'явилася через ці перепади. Про давнину там не йдеться. А от культурний шар походить з давньоруських часів. Особливо добре збереглася пічка.
–  Після завершення обстежень будівельні роботи будуть продовжені?
Це буде вирішуватися на більш високому рівні. З точки зору археології якихось «проти» не буде. Але є безліч інших факторів. Ландшафт вже зіпсований. З розритими схилами потрібно щось робити, якось їх зміцнювати, тому що пройдуть дощі і вся ця стінка поповзе. А далі має вирішувати Київрада, архітектурна рада. Потрібна професійна допомога гідрогеологів, геологів, з боку інженерних конструкцій. Якби це зупинили на самому початку, коли в гору не полізли… Бо в них ділянка була внизу. У нас часто так робиться – забудовникам дається така-то площа для самої забудови, вони її розширюють до меж всієї ділянки. Або дають дозвіл на сім поверхів, а вони будують двадцять сім. Будівництво тут можливе, але інша справа – яке. Дуже часто ці ділянки в центрі міста забудовники перепродають один одному. Ті забудовники, які працюють в Києві, знають, що це неправильно, незаконно будувати високі будинки, і бояться – тому перепродають забудовнику, умовно кажучи, з Маріуполя. Він подивився – ділянка в центрі Києва, починає будувати височезний будинок, і дивується, коли його зупиняють: мовляв, у себе в Маріуполі я таке будую, чому ж не можу в центрі Києва.
–  На Вашу думку, що потрібно робити з цією ділянкою надалі?
Були заяви головного архітектора, щоб насипати землю назад. Але ж це нереально!  Насипне є насипним, воно не буде триматися. На Золотих Воротах робили земляний вал, який укріпили по новій технології дерев’яними клітинками, і все одно він розмивається. Є й інші такі вали. Трохи часу проходить, і ти бачиш, що стихія сильніша.
–  Чому відбувається незаконна забудова в історичних місцях? В чому корінь цього зла?
Гроші. Спочатку так забудовували Москву, потім вже дійшли руки до Пітера. По Львову видно – до останніх років там не було грошей: нічого не ремонтувалося, але нічого й не будувалося. У нас капіталізм дикий, плюс нам не пощастило з головним архітектором. Мають бути жорсткі обмеження і всі мусять їх дотримуватися. У нас найгірше, коли законів не дотримуються. Є список заповідних місць в Києві, але тільки зараз чітко прописуються межі. Люди, які знають ці деталі, користуються цією невизначеністю. Стосовно Щекавиці, вона так чи інакше є охоронною зоною, дійсно, в документі прописано, що це історичний ландшафт, який мусить охоронятися. На слові ландшафтом займається архітектор, а на ділі ніхто, і ніхто не дивиться – чи можуть зриватися ці пагорби, чи ні. За радянських часів Київ був єдиним містом в Союзі, де був спеціальний архітектор по зелені, бо ми ж були першим містом в СРСР по площі кущів і дерев на душу населення. З Хрещатика можна було за п’ять хвилин потрапити в місце, де чути зозулю. Втім, Києву майже завжди не щастило з головними архітекторами. Але, як писав Віктор Некрасов, який сам був професійним архітектором, і критично до них ставився, «В Києве есть такая зелень, которая скрывает все их ошибки». Але тоді ж ще не будували високо! На превеликий жаль, зараз в Києві вже немає такої зелені, щоб приховати помилки архітекторів, а помилок все більше й більше.

Інтерв’ю проводили Олександра Шандра та Олена Война.

http://www.svidomo.org/defend_article/3657

27.05.2011

Щекавиця — підвищення правого берега Дніпра між горами Замкова та Юрковиця, витягнута у західному напрямку вздовж північної сторони вул. Глибочицької. На археологічній карті Києва має № 95 та категорію охорони — національного значення. Документи, що засвідчують цей статус території гори:

- Рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 27.01.1970 р. № 159;
- Рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 17.11.1987 р. № 1112, дод. 6, п. 6;
- Наказ міністерства культури і мистецтв України від 15.06.1999 р. № 393 — Державний реєстр національного культурного надбання, охоронний номер № 1957.

Межі заповідника визначають вул. Верхній та Нижній Вал, вул. Мирна, вул. Нижньо-Юрківська, вул. Кирилівська, на його території проходять вул. Олегівська, Лукянівська, Лукянівський пров.
На верхньому плато гори і схилах у різний час археологічними розвідками виявлено рештки поселення давньоруського часу та синхронний християнський могильник. Його археологічні розкопки проведені у 1992, 1995—96 рр. експедицією Інституту археології (кер. І.І. Мовчан) при забудові садиби міської мечеті. Розкопки дозволили визначити площу яку займав некрополь, що становила понад 1000 м. кв. та датувати поховання Х—ХІІ ст. На початку 1990-х років під час земляних робіт з південного боку гори вдалося виявити залишки комплексу штучних печер (Т.А. Бобровський), що може вказувати на існування тут печерного монастиря аналогічного з Києво-Печерським підземним комплексом. Особливо цінною пам’яткою заповідної території є фундаменти кам’яного храму кінця ХІ — ХІІ ст. (археологічний об’єкт 94 з категорією охорони — національний), котрий був виявлений К.М. Гупало у 1982 р. в межах садиби Оленівська, 41. Розкопками Подільської експедиції ІА НАН України (кер. М.А. Сагайдак) було встановлено розміри споруди, ступінь збереження її решток, знахідки будівельних матеріалів, що допомогло ідентифікувати знахідку із згаданою у літописі церквою «попа Василія».
На сьогоднішній день, не зважаючи на заповідний статус території, великі ділянки території відводяться під приватну забудову, отже, практично цілий рік на території проводяться активні земляні роботи, більшість із яких не забезпечені археологічними розкопками а ні наглядом, передбачених чинним законодавством України.

Склав: М.А. Сагайдак
13.04.2011

Відкритий лист народним депутатам України
А. Матвієнку, Л. Григорович та іншим,
щодо їх запиту на ім’я Прем’єр-міністра України
М.Я. Азарова

Шановні депутати!

Тисячолітній ювілей Софії Київської справді був фальшивим. Підозрюю, що у цьому питанні ви не надто авторитетні спеціалісти, щоб робити власні висновки а, відтак, не маєте й найменшого морального права втручатись у цю справу. Про це, зокрема, свідчать і ваші запити на ім’я Прем’єр-міністра України М.Я. Азарова, які змістовно і стилістично є нічим іншим, як дописами адміністрації Заповідника. Ми і «широка громадськість» це вже неодноразово читали на сайті Софії Київської. Навіщо ж вам підписувати чужі тексти?
Вся і біда в тому, що аматорські «відкриття» працівників Софійського заповідника не «визнані науковою спільнотою». Їх не підтримав жодний спеціаліст з історії Київської Русі, оскільки вони суперечать усім наявним науковим даним. Проведений ювілей, у якому не взяли участі вітчизняні і зарубіжні науковці, які впродовж десятиліть професійно вивчають Софію Київську, нічого крім гіркої іронії викликати не може. Коли б ви, шановні депутати, хоч трохи розбиралися у справі, про яку пишете, то знали б, що «застаріла концепція» П. Толочка принципово не відрізняється від тих, які мають місце в російській і європейській наукових традиціях.
Не знаю, які підстави були у Міністерства культури для звільнення з посади Н.М. Куковальської, але переконаний, що її рівень і фах (інженер-залізничник) не дозволяє кваліфіковано керувати таким історико-культурним заповідником. Свого часу була зроблена помилка і добре, що її виправлено. Ні Н.М. Куковальську, ні інших працівників адміністрації не слід ототожнювати із заповідником, а, отже і їх критика з боку Міністерства культури чи Наглядової Ради і найменшою мірою не означає, що здійснюється якась «руйнація визначної музейної установи». Все якраз навпаки. Критика покликана покращити ситуацію в пам’ятко-охоронній і культурно-просвітницькій сфері Заповідника, а також і в господарсько-фінансовій, де, за висновком Рахункової палати, мають місце серйозні зловживання.
Що стосується аналогії із «сумнозвісними часами», то, по-перше, не секретарю ЦК ЛКСМ України А. Матвієнку про них нагадувати, оскільки він і сам доклав рук до того, щоб ми згадували про них із сумом, а, по-друге, обидва запити насправді є класичними доносами, у яких говориться про «дискредитацію Указу Президента України з боку керованої П. Толочком Наглядової Ради», а також і про те, що П. Толочко є «ворогом».
Звичка до доносительства, як і до безцеремонного втручання політики в наукову діяльність, винесені авторами запитів із «сумнозвісних часів». Шкода, що народні депутати не помітили, що часи змінилися.
На закінчення, на жаль, не можу сказати «з повагою»,

П.П. Толочко
Академік НАН України
9.04.2012

«Нове датування» Софійського собору не витримує критики, — такого висновку дійшли учасники Круглого столу «Заснування Софійського собору в Києві: проблеми нових датувань», який відбувся 7 квітня 2010 р. і в якому взяли участь українські та російські вчені — представники провідних наукових установ Києва, Львова, Москви та Санкт-Петербургу.
Виступи учасників Круглого столу стосувалися наукової обґрунтованості пропозиції Національного заповідника «Софія Київська» щодо відзначення у 2011 р. 1000-річчя з дня заснування Софійського собору в м. Києві. По суті, Круглий стіл став першим фаховим обговоренням аргументів, висунутих співробітниками заповідника Н.М. Нікітенко і В.В. Корнієнко та покладених в основу зазначеної пропозиції.
Знані в Україні та за її межами історики (акад. П.П. Толочко, чл.-кор. НАНУ М.Ф. Котляр, чл.-кор. НАНУ О.П. Толочко) у своїх доповідях довели безпідставність визначення Н.М. Нікітенко дати заснування Софійського собору 4 листопада 1011 р. за часів князівства Володимира Святославича. Натомість фахівці зазначають, що усі наявні літописні свідоцтва однозначно стверджують Ярослава Мудрого як засновника собору, будівництво якого розпочалося між 1017 та 1037 рр.
Провідні українські мистецтвознавці (д. м. Л.С. Міляєва, к. м. Л.Г. Ганзенко, к. м. Н.Б. Козак), виступаючи на Круглому столі, продемонстрували, що фресковий ансамбль Софійського собору можливо розглядати лише в контексті розвитку візантійського монументального мистецтва 40-х рр. ХІ ст., а тлумачення та датування софійських фресок, запропоновані Н.М. Нікітенко, є винятково суб’єктивними і надуманими.
Російські експерти з архітектурної археології (к. і. н. О.М. Іоаннісян, к. і. н. Д.Д. Йолшин), проаналізувавши відмінності між архітектурними вирішеннями Десятинної церкви та Софійського собору, заперечили задекларовану Н.М. Нікітенко спорідненість обох будівель. Їх висновки підтвердили українські колеги (к. і. н. Т.А. Боровський, к. і. н. Є.І. Архіпова, археолог В.К. Козюба та технолог-реставратор Ю.М. Стріленко), які порівняли зразки будівельних розчинів та фрескового тиньку зазначених пам’яток, археологічні знахідки тощо.
Окремого розгляду під час Круглого столу зазнали й епіграфічні знахідки з Софійського собору, зокрема, дев’ять написів, які співробітниками заповідника визначаються як «найдавніші датовані графіті». Провідні епіграфісти та лінгвісти з Москви і Санкт-Петербургу (д. і. н. А.О. Мединцева, д. ф. н. Т.В. Рождественська) піддали критиці запропоноване В.В. Корнієнко прочитання окремих написів «з ранніми датами». Знавці грецької епіграфіки (к. і. н. С.М. Міхєєв, к. і. н. А.Ю. Виноградов) засвідчили неякісність фіксації В.В. Корнієнко кількох «датованих» написів і, відповідно, хибність їх інтерпретацій. Фахівцями доведено, що у більшості графіті зафіксовано не дати, а грекомовні молитовні звернення та літургійні девізи. Інші дослідники (к. ф. н. О.О. Євдокимова, к. і. н. Т.А. Бобровський) акцентували хибне визначення кількох софійських «дат» (1018, 1019 рр.) з огляду на значно пізніші (XVI ст.) палеографічні ознаки цих написів.
Нарешті, на загальних методологічних хибах Н.М. Нікітенко у здійсненні наукових досліджень пам’ятки та інтерпретації їх результатів наголосили відомі українські вчені та представники пам’яткоохоронної громадськості (член-кореспондент НАН України Г.Ю. Івакін, доктор історичних наук В.М. Ричка, художник-реставратор І.П. Дорофієнко, заступник голови медіа видавництва «Мислене древо» М.І. Жарких).
В результаті обговорення проблем нових датувань Софійського собору, учасники Круглого столу дійшли висновку, що запропонована співробітниками Національного заповідника «Софія Київська» дата заснування собору — 1011 р. є абсолютно необгрунтованою, оскільки:
- наявні писемні джерела з історії пам’ятки не дозволяють відносити цю подію до часу раніше 1017 р. та визначати особу засновника, крім Ярослава Мудрого;
- архітектурні особливості будівлі собору та його фрескового ансамблю дозволяють датувати спорудження пам’ятки та виконання її розписів не раніше другої чверті ХІ ст.;
- жодне з «датованих» графіті не може вважатися безсумнівним історичним джерелом з огляду на стан їх збереженості та значну кількість запропонованих різночитань цих написів.

25.05.2011

http://whc.unesco.org/en/soc/132

Однією з цікавих та завжди інтригуючих тем з історії Кам’янець-Подільського, як давнього середньовічного міста, є його підземелля. Ось і цього разу з’явилася можливість згадати про них. Під час проведення археологічних робіт по відкриттю фундаментів колишнього будинку Конецпольского (пізніш — військового цейхгаузу) по вулиці Францисканська, працівниками ДП «ОАСУ Подільська археологія» було відкрито підземелля вибите у скельній породі. Підземелля являє собою коридор шириною 2,06—2,2 м й довжиною 9,0 м. Далі хід перемурований. На кінці, за 7,0 метрів від входу підземелля має дві ніші по бокам. Ширина ніш 1,7 м, товщина — 1,1—1,2 м. Підземелля знаходиться біля західного муру фундаменту на глибині близько 5,0—6,0 м від денної поверхні. Висота підземелля при вході становить 1,96 м. Нажаль, поки що, більша частина підземелля засипана землею, тому результати дослідження попереду. Щодо функціонування підземелля є дві робочі версії:

1) Підземелля використовувалось як морозильна камера для зберігання продуктів.

2) Підземелля функціонувало як підземний хід.

Археолог Петро Болтанюк
ДП «ОАСУ Подільська археологія»
19.11.201

Наприкінці серпня 2012 року у місті Володимирі-Волинському на території гімназії № 4 розпочали земляні роботи з метою прокладання нових комунікацій. Роботи проводились на території посаду літописного Володимира в урочищі Апостольщина. ДП «Волинські старожитності» спільно з управлінням культури Волинської облдержадміністрації уже у перший день земляних робіт призупинили їх. І відразу ж розпочали археологічне дослідження у межах наявних траншей. Експедиція під керівництвом Златогорського Олексія, працівників Вашети Михайла (керівник розкопу), Сергія Панишка, Тараса Верби, Новака Назара, Балика Олексія, Чопюка Володимира та студентів-музеєзнавців І курсу Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки (Масловський Юрій, Штець Юрій) виявила і дослідила 14 об’єктів давньоруського часу.

В одному з об’єктів, знищеному траншеями, прокладеними у 1960—1970-і рр. було виявлено скарб срібних прикрас давньоруського періоду. Скарб сильно пошкоджений і потребує негайної реставрації. Він складається з срібних шийної гривні, пластинчастого браслета, витого браслета, скроневих кілець (сережки так званого «київського» типу), колтів, хрестиків та намиста. Зокрема, скроневі кільця виготовлені з срібла, оздоблені зерню, пустотілі в середині, розміром близько 1 см в діаметрі, за аналогіями датуються ХІ — першою половиною ХІІІ ст.

Намисто, з пустотілих срібних пластин, з пласкою стороною з одного боку і випуклою — з іншого, на кінцях оздоблені фігурками у вигляді голови змії, мають три отвори з кожного боку, виготовлені з тонкого срібла, довжиною 2—2,5 см. Аналогії даним виробам потребують додаткових пошуків. Хрест мармуровий, рівносторонній, оздоблений на раменах срібними пластинами, прикрашеними зерню, за аналогіями є виробом візантійського походження. Фрагмент срібної шийної гривні, виготовленої з дроту, що налічує більше 6 витків, товщиною 0,5 см, в перетині прямокутний, за аналогіями датується ХІ — першою половиною ХІІІ ст. Фрагмент колта, пустотілого всередині, складеного з двох спаєних пластин, має бронзову дужку, ймовірно орнаментований фігурою птаха.
Поруч зі скарбом виявлено фрагмент верхньої частини гончарного горщика ХІІ — першої половини ХІІІ ст., що містив сліди окислення кольорового металу.

На сьогоднішній день роботи завершено, скарб передано на реставрацію. Найближчим часом на цю ділянку у центрі Володимира-Волинського було виготовлено пам’яткоохоронну документацію, яка забезпечить охорону цієї території від будь-яких земляних робіт та будівництва.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
5.09.201

На берегах Хрінницького водосховища у Рівненській області завершила роботу Волинська рятівна археологічна експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом доктора історичних наук Дениса Никодимовича Козака. Це був ювілейний, двадцятий сезон, роботи експедиції, в якій приймали участь працівники ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський, Сергій Панишко, Григорій Охріменко, Віктор Баюк, Сергій Демедюк, Дмитро Дем’янчук, Віталій Затворніцький, Микола Собуцький, працівники ДП «Рівненська старовина» Юрій Харьковець, Богдан Прищепа, Віталій Ткач та студенти двох рівненських університетів (керівник — Богдан Прищепа), Львівського національного університету ім. Івана Франка, Волинського національного університету ім. Лесі Українки (керівники — Олексій Златогорський, Сергій Панишко, Григорій Охріменко).

Археологічні розкопки були проведені на двох поселеннях: в урочищі «Шанків Яр» між селами Хрінники та Набережне і в урочищі «Високий берег» на околиці с. Хрінники. А на поселенні ранніх слов’ян в урочищі «За лісом» на околиці с. Товпижин закладено розвідкову траншею.

В урочищі «Шанків яр» знаходиться багатошарове поселення, на якому найбільш ранні знахідки датуються ІV тисячоліттям до н. е. (мідний вік), а заключні етапи заселення у середньовіччі охоплюють період від VІІ—VІІІ ст. до ХV ст. Значне поселення тут існувало у пізньоримський час (ІІІ — початок V ст. н. е.). Під час цьогорічних досліджень на поселенні виявлено споруди раннього залізного часу поморсько-кльошової культури другої половини І тис. до н. е. та вельбарської культури ІІІ—ІV ст. н. е. Появу цих поселень на Волині археологи пояснюють переселенням значної кількості населення із заходу, з території сучасної Польщі. Вперше під час досліджень поморсько-кльошових об’єктів на території Польщі та у України у Хрінниках цьогоріч виявлено майстерню косторіза. Цікавою знахідкою є і виявлене житло вельбарської культури — так званий штальхауз. Воно було законсервоване для подальших досліджень у наступному році.

На поселенні в урочищі «Високий берег» відкрито цікавий заглиблений в ґрунт об’єкт бронзового віку. В ньому зібрано уламки посудин, які віднесені до культури кулястих амфор та вироби з кременю, зокрема, масивний серп. Це один з найдавніших серпів подібного типу, серед тих, які виявлені на території Волині. Знахідки датовані першою половиною ІІІ тис. до н. е. Тут же вдалося повністю дослідити два слов’янські житла-напівземлянки із глинобитними печами. Одне житло датоване Х ст. В ньому виявлено уламки гончарного горщика та прясельце, виготовлене із щільної крейди (мергелю). Інше житло загинуло від пожежі приблизно в першій половині ХІІ ст. Збереглися обвуглені рештки дерев’яних деталей, які дозволяють вивчити особливості конструкцій стін середньовічного слов’янського житла.

Подивитися відео

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»,
Прес-центр ДП «Рівненська старовина»
5.09.201

Експедиція ДП «Волинські старожитності» під керівництвом Сергія Демедюка на розкопі у Шацьку виявила унікальні знахідки періоду Київської Русі. Це — бронзова підвіска з рельєфним зображенням ангела, ймовірно, архангела Михаїла ХІ ст. та не пошкоджений часом кістяний гребінь ХІ ст. Вони (разом із виявленими керамічними та металевими виробами цього ж часу) ще раз підтверджують, що пам’ятка археології у Шацьку — не рядова, а княжа резиденція. Як рахує Сергій Демедюк, це один із центрів турово-пінських князів на Волинському Поліссі.

Роботи тривають.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
26.06.2012

Експедиція ДП «Волинські старожитності» завершила роботу в селі Старий Чорторийськ Маневицького району, поблизу монастиря XVII ст. В експедиції брали участь: Олексій Златогорський (керівник), Михайло Вашета, Василь Баран та Тарас Верба. У невеликому розкопі площею 40 кв. м виявлено три об’єкти литовсько-польської доби, досліджено культурний шар давньоруського періоду та пізнього середньовіччя, що значно пошкоджений внаслідок подій, пов’язаних з Першою та Другою світовими війнами.

Окрім керамічного матеріалу давньоруського та пізньосередньовічного часу було виявлено значну кількість гільз, куль та шрапнелі та дуже пошкоджену цинкову монету, що найімовірніше використовувалась як полкова (так звані ерзац-гроші). Знахідки давньоруського періоду є малочисленими, що дозволяє говорити про незначну заселеність даної території в часи існування давньоруського Чарторийська, проте численний матеріал XVII—XVIII ст. вказує на значне пожвавлення життя тут внаслідок появи замчиська та монастиря.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
18.06.2012

Учора завершилася спільна експедиція ДП «Волинські старожитності» і ДП «Рівненська старовина» на території ділянки, відведеної під будівництво готелю у селі Межиріч Острозького району Рівненської області, неподалік від славнозвісного Свято-Троїцького чоловічого монастиря. У складі експедиції працювали Олексій Златогорський, Юрій Харковець, Олександр Позіховський, Михайло Вашета, Василь Баран, Дмитро Вертелецький та Віталій Затворніцький. Археологи сподівалися дослідити трипільське поселення, сліди якого у вигляді фрагментів керамічних виробів, було виявлено під час археологічної експертизи Валерієм Самолюком на початку року.

Проте у невеликому розкопі виявлено лише декілька фрагментів трипільської кераміки. Зате досліджено два об’єкти неолітичного часу — культури лінійно-стрічкової кераміки, представники якої прийшли на Волинь із Подунав’я і принесли з собою у наш край землеробство. Споруди пізніх землеробів були знищені зовсім неочікуваним у цьому місці цвинтарем XVII століття. Центральну частину розкопу пересікав фундамент цегляної споруди, ймовірніше за все каплички середньовічного часу, про яку не має згадок у жодних джерелах. На території каплички та за її межами виявлено і досліджено 11 поховань. Всі вони захоронені за християнським обрядом — головою на захід, проте спостерігалося постійне підзахоронення померлих на цьому середньовічному цвинтарі, внаслідок чого не всі поховання збереглися в цілості і лише в одному вдалося чітко зафіксувати залишки дерев’яної труни. Супровідний матеріал похованих (монети, медальйон, хрестик) дає можливість датувати цвинтар XVII століттям. Швидше за все він продовжується за межами розкопу, частково знищений будівлею церковно-приходської школи 1914 року.

Лише після дослідження всіх поховань вдалося повністю дослідити залишки неолітичних об’єктів, фрагменти кераміки з яких можна вже сьогодні реставрувати. Також можна з впевненістю сказати, що поселення культури лінійно-стрічкової кераміки на цій території біля монастиря (місце впадіння річки Збитеньки у річку Вілію) займає досить велику площу, що перевірено і додатковим шурфуванням.

Як досить цікаве спостереження з результатів досліджень в розкопі і шурфах можна зазначити відсутність давньоруських виробів на території біля монастиря. Це ставить під сумнів датування городища періодом Київської Русі, що, проте, не зменшує його значимості для історії та археології нашого краю. Після дослідження кістяки були передані монахам для перепоховання за християнським обрядом на території обителі, знахідки з розкопу незабаром будуть передані до фондів Острозького історико-культурного заповідника. Це перша спільна експедиції двох археологічних структур Охоронної археологічної служби України Інституту археології НАН України. Співпраця триватиме й надалі.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
Прес-центр ДП «Рівненська старовина»
1.06.2012

27 квітня 2012 року експедиція ДП «Волинські старожитності» завершила дослідження на ділянці в урочищі «Панський город» в селі Рованці біля Луцька. Роботи проводились в південно-східній частині поселення, розкрито 64 кв. м площі пам’ятки. Виявлено численні матеріали періоду пізнього середньовіччя XVI—XVIII ст., окремі уламки кераміки епохи бронзи та індивідуальні знахідки: крем’яні вироби, точила, мідній литовський солід Яна-Казимира 1664 р., фрагмент люльки, вкритий коричневою поливою, елементи взуття (фрагмент підкови та накладки на каблук) та деталь кінської збруї.

Таким чином встановлено наявність на досліджуваній території потужного шару періоду пізнього середньовіччя та край поселення бронзової доби. Роботи на пам'ятці будуть продовжені в інших її частинах цьогоріч.

Довідково:
Урочище «Панський город» — територія багатошарової пам’ятки доби бронзи, раннього заліза, давньоруського часу та пізнього середньовіччя. Впродовж Х—ХІХ ст. — лівобережне передмістя середньовічного Луцька. Відноситься до категорії «заплавних поселень», впродовж ХІІ—ХІІІ ст. передмістя мало цілком міський характер, розташовуючись обабіч давнього Дубенського шляху. Пам’ятка займає площу 30 га. Виявлена і частково досліджена у 1989—1990 р. С. Терським.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
07.05.201

Сьогодні експедиція ДП «Волинські старожитності» завершила рятівні археологічні роботи в селі Сирники Луцького району. Незважаючи на невелику площу дослідження (32 кв. м), археологам вдалося виявити два об’єкти епохи бронзи, численні фрагменти кераміки бронзового, давньоруського та пізньосередньовічного періодів. Культурний шар у межах дослідження був значно пошкоджений будівлями початку ХХ ст. та внаслідок подій, пов’язаних з Першою та Другою світовими війнами. Доказами цього є численні знахідки гільз, куль та шрапнелі вказаних періодів, а також деталь гвинтівки (упор багнета), ймовірно французької моделі Лебель.

Крім рятівних розкопок, було проведено розвідки на околицях села Сирники, що дозволяє уточнити межі та датування відомих тут історичних поселень. Зібрано підйомний матеріал на відомих в історіографії пам’ятках та виявлено одне поселення давньоруського часу з дуже пошкодженим культурним шаром на території господарського двору.

Варто наголосити, що археологічні дослідження у Сирниках проводились вперше. Вони дали нові дані про історію цього населеного пункту.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
13.04.201

Цьогорічний польовий сезон Луцька рятівна археологічна експедиція ДП «Волинські старожитності» розпочала дослідженнями біля давньої православної обителі — Свято-Миколаївського монастиря в селі Жидичин Ківерцівського району. Це давнє місце, перша згадка про яке відноситься до 1227 року, є одним з центрів православ’я Волині, надзвичайно цікавою як в історичному, так і в археологічному плані пам’яткою.

Роботи тут проводяться у зв’язку з будівництвом нового храму, що має органічно вписатися в комплекс монастирських споруд. Наразі в розкопі, що точно повторює контури майбутнього будівництва, розкрито 216 кв. м площі, виявлено досить потужний культурний шар та різночасові знахідки.

— Знайдено вироби давньоруського часу, матеріали пізньосередньовічного та новітнього періодів з глини, каменю, скла та металів, — розповів науковий співробітник ДП «Волинські старожитності» Віктор Баюк. — Хоча культурний шар розкопу значно пошкоджений результатами пізнішої діяльності, уже сьогодні можна стверджувати, що розкопки принесуть цікавий новий науковий матеріал з історії Волині.

Крім того знайдено кілька фрагментів глиняних сопел, котрі використовувалися при виплавці металу. Це доволі рідкісна знахідка. Нагадаємо, що кілька років тому в Жидичині знайдено чотири цілих металургійних сопла та фрагменти від кільканадцяти сопел. Археологи натрапили і на глиняну іграшку-коника.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
5.04.2012

Влітку 2011 року спільна археологічна експедиція Інституту археології НАН України та Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького провела рятувальні дослідження грабованого кургану скіфського часу поблизу с. Нетеребка Корсунь-Шевченківського району Черкаської обл. (керівники С.С. Бессонова і М.П. Сиволап). Це один з небагатьох курганів, що збереглися до наших днів над лівим берегом Росі. Колись це був чималий насип (на час розкопок сягав приблизно 2 м), який мав власну назву Козацька Могила. Тому, звичайно, його не обійшли увагою сучасні «чорні мародери», які восени 2008 року вирили глибоку яму в центрі, як раз над поховальною камерою. За сприяння одного з місцевих жителів 2009 року в ЧНУ були передані деякі речі цих «розкопок» — дві розламані грецькі амфори, купку бронзових стріл і залізний ніж. Відтоді й постало питання про необхідність рятувальних розкопок. Необхідні кошти для дослідування знайшлися лише у 2011 році. Допоміг голова місцевої фірми «АгроРось» Петро Петрович Євич, а також деякі інші жертводавці — клуб «Ротарі-Черкаси», підприємець В.Д. Горбенко та інші. Головною робочою силою були студенти-практиканти і добровольці Черкаського націоального уіверситету.

Центральна могила площею приблизно 16 кв. м, як з’ясувалося, була пограбована перший раз ще в скіфські часи. Але на археологів, які ретельно фіксували не лише всі дрібні знахідки і уламки, деталі конструкції могили та інших споруд під насипом (майданчик із залишками «тризни», два кільцеві рови, катакомба з похованням коня) все ж таки чекала винагорода. Після виснажливої копиткої роботи наприкінці розкопочного сезону було виявлено дві знахідки з дорогоцінних металів — золоту гривню з гладкого дроту 0,3 см завтовшки, а також срібну позолочену платівку від жіночого голового убору, згорнуту в декілька разів. Реставратори Черкаського обласного музею, куди надійшли знахідки, ретельно розгорнули і вировняли платівку. На ній зображено чотирьох фантастичних істот — крилатих грифонів і смужку античного орнаменту. Всі знахідки можна датувати першою половиною IV ст. до н. е. Попереду у археологів ще величезна робота з обробки, реставрації та визначення матеріалів розкопок — всього того, що становить джерело наших знань з давньої історії. По закінченні робот насип кургану був знов насипаний.

С.С. Бессонова, М.П. Сиволап
7.03.2012

У вересні 2011 року спільною українсько-польською Ямпільською археологічною експедицією (Інститут археології НАН України, Університет імені Адама Міцкевича, Познань, Республіка Польща) проводилися археологічні дослідження кургану 3 біля с. Пороги (Відкритий лист № 332/00246 від 21.06.2011 р., Дозвіл № 22-357/11 від 21.08.2011 р.). У кургані досліджено загалом 19 поховальних комплексів. П’ятнадцять з них віднесено нами до ямної культурно-історичної спільноти (ІІІ тисячоліття до н.е.); три поховання належать до бабинської культурно-історичної спільноти (перша чверть ІІ тис. до н. е.); одне поховання віднесено до середньосарматської культури (І ст. н. е.).

Курган 3 групи «Пороги» на момент досліджень мав діаметр близько 30 м, заввишки до 1,2 м. На картах 1933 року його висота становить 4,7 м, тобто у повоєнний час значну частину насипу було знищено. У насипу та навколо нього траплялися вироби з кременю доби верхнього палеоліту, дрібні фрагменти ліпної кераміки (Трипілля, доба пізньої бронзи) та античних амфор. Насип кургану було споруджено у два прийоми. Насип І (складався з чорнозему) був пов’язаний із основним похованням 14 ямної КІС, яке, на жаль, разом із впускним похованням 2 було пограбовано близько 10—15 років тому. Ймовірно, цей насип було оточено кромлехом з вапнякових брил, пізніше зруйнованим. У складі цього кромлеху на північно-східному краю насипу І зафіксовано антропоморфну стелу. Насип ІІ був діаметром до 30 м і складався з чорнозему, змішаного з материковим жовтим суглинком. Навколо нього простежено виїмку, з якої брали ґрунт для спорудження кургану.

Серед впускних поховань ямної КІС виокремлюються поховання 1, здійснене в ямі великих розмірів та у дерев’яній скрині (на черепі похованого чоловіка зафіксовано сліди прижиттєвої травми, три отвори від трепанацій та сліди ритуальної декапітації); поховання 7 із жарівницею, виготовленою з придонної частини великого ліпного горщика; поховання 10 із залишками татуювання у вигляді геометричного орнаменту на лівій та правій ліктьових кістках; поховання 11 з черепом цапа на заплічку та з фрагментами крем’яного наконечника стріли в районі таза, вкритими шаром кальцію (причина несмертельного поранення); поховання 12 — молода жінка з дев’ятимісячною дитиною в районі тазу, яка, вочевидь, померла під час пологів; поховання 15 з крем’яним ножем на заплічку (ніж на пластині західноволинського крейдового кременю виготовлено за не характерною для ямних племен технологією, можливо, він був імпортом з середовища культур шнурової кераміки); поховання 17 з двома черепами та копитами цапів на заплічках; поховання 18 (дитяче) з ліпною посудинкою; поховання 20 у великій ямі, парне (двоє дорослих зібгано на боці обличчям один до одного). Три поховання бабинської КІС (5, 8, 22) були впущені до південної поли кургану. У похованні 5 знайдено куприк коня та ліпну біконічну посудину з ручкою (загалом характерну для більш західних культурних утворень), у похованні 22 — рештки банкуватої ліпної посудини та кістки лошати.

Випростане жіноче поховання 21 (у південній полі кургану) із сердоліковим намистом, керамічним пряслицем та сіроглиняним кружальним глечиком віднесено до середньосарматської культури (І ст. н. е.).

Таким чином, роботи Ямпільської археологічної експедиції у 2011 році підтвердили перспективність подальших досліджень у даному регіоні, який за доби ранньої бронзи та у пізніші часи був контактною зоною між населенням Північного Причорномор’я та його північними й західними сусідами.

С.М. Разумов, А. Косько, Є.Г. Карнаух
13.02.2012

Луцька рятівна археологічна експедиція завершила дослідження на території комплексу археологічних пам’яток (городище та селище) біля села Городище-1 Баївської сільської ради Луцького району. Він розташований на підвищеній частині заплави лівого берега річки Чорногузки, неподалік від гіркополонківської церкви. В експедиції під керівництвом Віктора Баюка працювали М. Вашета та студенти ІІ курсу історичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки: І. Левчук, О. Балик, М. Бегеза, О. Шишела, Н. Новак та С. Бондарук. Наукові консультації надавали Олексій Златогорський та Сергій Панишко.

В ході робіт вперше стаціонарно досліджено давнє укріплення. Траншеєю розмірами 15 × 1 м виявлено цікаві та різнопланові матеріали. З’ясовано, що городище було зведено на місці давнього поселення і активно функціонувало впродовж Х—ХІ століть. Оборонні споруди того часу складались з рову і валу, на якому простежено сліди дерев’яних конструкцій. Не раніше XVI століття городище підсипали землю, завдяки чому поверхня його набула характерної стіжкової форми з рівною площадкою. При цьому були поховані культурний шар давньоруського часу і залишки оборонних споруд. Таким чином вони і збереглися до нашого часу.

Окрім траншеї на майданчику городища розвідковими роботами охоплено і супутнє поселення. На ньому виявлено матеріали доби бронзи, раннього заліза, римського часу, давньоруського та пізньосередньовічного періодів. Роботи на городищі продовжаться в наступному польовому сезоні.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
19.12.2011

В 2011 году Инкерманской экспедицией Института археологии НАН Украины были продолжены научно-спасательные археологические исследования на поселении поздней бронзы — раннего железного века Уч-Баш около города Севастополя на правом берегу р. Черная у ее устья (рис. 1). В ходе шестого полевого сезона исследований на этом поселении были продолжены раскопки оборонительных сооружений, открытых в 2010 г. на северо-западном склоне поселения в месте обнажения культурных наслоений, нарушенных земляными работами при прокладке ствола 1, проводимыми МЧС в рамках государственной целевой Программы обезвреживания взрывоопасных предметов в районе городов Севастополя и Керчи.

Рис. 1. Поселение Уч-Баш. Вид пос. Инкерман

Кроме того в центральной части поселения на месте проведения предположительных дальнейших земляных работ был заложен разведочный шурф, который подтвердил наличие неповрежденных археологических объектов и слоев в этой части поселения, ранее исследованной в 1953 г. экспедицией Херсонесского государсвенного музея под руководством С.Ф. Стржелецкого.
Вторая (внутренняя) оборонительная стена (рис. 2). По центру северо-восточной прирезки в слое зольника проявилась перекрытая им группа камней. Расчистка показала, что камни лежат сплошной прямой линией с севера на юг на суглинистом слое. На поверхности ряда камней прослежены следы перекала и большое количество крупных углей. Кладка на момент раскопок четкой системы не имела. Камни завала стены компактными группами располагались в западной части раскопа. Обнаженные участки кладки представляли собой пастелью уложенные крупные плиты, часть из которых упала или съехала вниз. Некоторые из них лежали на древней дневной поверхности в разных частях раскопа на момент разрушения стены. Материал из подошвы стены относится к горизонту IV-УБ младшего дотаврского периода кизил-кобинской культуры. У центральной части стены под завалом камней был собран развал чернолощеного сосуда, рядом с ним — сильно дробленая бедренная кость человека. В слое щебня встречались пережженные докрасна камни, крупные угли.

Рис. 2. СВ прирезка. Древняя дневная поверхность с завалом стены

В юго-западной части прирезки щебнистый суглинок заполняет линзообразное углубление, уходящее в бровку раскопа (ров), северо-западная сохранившаяся оконечность которого была открыта в 2009 г.
В слое супеси, перекрывающем всю поверхность раскопа и подстилающем зольник, несущем следы сильного пожара и разрушений, были найдены фрагмент рогового псалия (тип Жирноклеевский 1), наконечники стрел, фрагменты боевых молотов из диорита.
Целью заложения юго-восточной прирезки было выяснение наличия археологических слоев далее по направлению к провалу взорванной штольни. После снятия дернового слоя, зольника, зачистки супесчаного слоя и снятия завалов камней и щебня проявились два ряда кладок, положенные перпендикулярно друг другу (рис. 3). Кладка верхней стены была ориентирована с запада на восток и сохранилась в два ряда камней. Открыт один ее фас и забутованная часть.

Рис. 3. ЮВ прирезка. Остатки кладок на материке

Вторая (нижняя) кладка — продолжение кладки внешней оборонительной стены 2010 г. — ориентирована с севера на юг, сохранилась в виде камней мелкого бута, лежащих сплошной полосой и углубленных в траншею, вырытую в материке. Видимо, это остатки фундамента стены.
Слой супеси в этой части раскопа традиционно нес следы сильного пожара и разрушений. Среди находок следует отметить фрагмент рогового брусковидного псалия, наконечники стрел, фрагменты диоритовых топоров и молотов, половину диоритовой булавы, фрагментированную бронзовую бляшку.
Таким образом, полевыми исследованиями 2011 года были открыты ряд новых объектов на раскопе 1, назначение которых можно предварительно определить, как оборонительные сооружения поселения Уч-Баш. Датировка этих объектов по сопутствующему материалу остается неизменной — горизонт IV-УБ кизил-кобинской культуры (вторая половина IX — первая половина VIII в. до н. э.). Предположение о сжатых сроках строительства оборонительных сооружений из камня подтверждается, как и факт их разрушения в скорости после возведения. Это событие может быть отнесено к финалу горизонта и всего младшего дотаврского периода кизил-кобинской культуры и определено около середины 8-го в. до н. э. Находки в слое пожара подтверждают гибель поселения от прихода кочевой орды, известной по археологическим источникам, как памятники новочеркасского типа, которая условно может быть определена, как киммерийцы.
Следует также отметить исключительный набор предметов вооружения и конского убора, относящихся к этому времени, найденных на поселении.
Датировка и характеристики зольника, перекрывающего разрушенный участок поселения, не поменялись. Его накопления связаны с выбросом мусора и отходов производства основанного через некоторое время поселения на месте сгоревшего. Датировка зольника — горизонт V-УБ (вторая половина 8-го — начало 7-го вв. до н. э.) самого начала таврского периода кизил-кобинской культуры.
В верхних дерновых слоях Уч-Баша традиционно встречаются находки времени Крымской войны и существования средневекового монастыря IX—XIV вв. н. э., связываемого нами с известным по письменным источникам монастырем София.
Находки из шурфа 4 подтвердили наличие археологических объектов в центральной части поселения.
Все вышеизложенное подтверждает необходимость дальнейших исследований на объектах и необходимость предваряющих любые земляные работы раскопок на поселении Уч-Баш.

Нач. Инкерманской экспедиции
канд. ист. наук Э.А. Кравченко
8.12.2011