Методичні матеріали від САУ розповідають в популярному форматі про актуальні питання збереження культурної спадщини.

Що таке Спілка, яка її мета, місія й цінності? Детальніше про це — в брошурі «Спілка археологів України».

Археологічна спадщина в зоні бойових дій. Найчастіші питання з відповідями для тих, хто захищає країну на Сході — в методичці Сергія Теліженка «Археологічні пам'ятки і війна».

Нові обставини в умовах створення об'єднаних територіальних громад — в брошурі «Археологічна спадщина і ОТГ» (укладачі — В. Бітковський, В. Собчук, О. Пробийголова).

Запрошуємо читати та поширювати!

Методичні матеріали підготовлено в межах проєкту «Посилення спроможності професійної спільноти задля адвокації археологічної спадщини України», реалізованого за підтримки Українського культурного фонду.

Шановні колеги!

Із радістю повідомляємо Вам, що до бібліотеки ІА НАН України надійшов тираж випусків «Археологічні дослідження в Україні» за 2018 і 2019 роки.

Зі змістом можна ознайомитись на сторінці АДУ.

«Археологічний лікбез» —  цикл відео-лекцій про найпростіші й водночас найскладніші питання археології для широкого кола глядачів. В першому випуску лекторію «Археологія: коротко про головне» Катерина Чуєва розповідає допитливому Івану Семесюку про те, що це за наука — археологія? Чи дійсно вона є всюди і чому насправді ми набагато тісніше стикаємось із культурною спадщиною, ніж це може здатись на перший погляд? Як працюють професійні об'єднання археологів?

Лекторка: Катерина Чуєва — членка Правління ВГО «Спілка археологів України», генеральна директорка Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, президентка Українського комітету Міжнародної ради музеїв (ІСОМ);

Інтерв'юер: Іван Семесюк — художник, письменник, музикант, блогер (й іще багато чого!), який щиро цікавиться археологією й не боїться ставити веселі та часом незручні питання.

Спілка археологів України презентує нову айдентику, розроблену  в межах проєкту «Посилення спроможності професійної спільноти задля адвокації археологічної спадщини України», реалізованого за підтримки Українського культурного фонду.

Скачати логотип

Презентацію айдентики можна переглянути за посиланням.

Басівкутське городище — давнє укріплення в межах колишнього села Басів Кут на південній окраїні міста Рівне. Укріплення-фортецю збудували тут наприкінці Х чи на початку ХІ століття як невеликий замок для княжого намісника. Використовували городище недовго. В середині ХІІ століття фортецю розгромили внаслідок князівських усобиць, а місцеві мешканці покинули поселення.

Цьогорічні дослідження пам’ятки відбулись у червні на ділянці по вул. Марусі Чурай у Рівному. Археологічні вишукування здійснили співробітники Державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України та Рівненського обласного краєзнавчого музею. Пам’ятку вивчали на замовлення Управління культури і туризму виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Науковці дослідили напівземлянку із посудом Х століття та піччю-кам’янкою. Потужний шар попелу свідчить про те, що будівля загинула від пожежі, вочевидь в результаті нападу. Серед найцікавіших знахідок із житла — керамічний посуд Х століття та вигнуте вістря з рогу оленя. В культурному шарі поруч із напівземлянкою знайшли залізний наральник — накладку на основну частину плуга, шпору — елемент спорядження важкого кіннотника та дуже статусну річ, величезну кількість предметів озброєння, серед яких чимало наконечників стріл.

21 жовтня 2020 року Всеукраїнське громадське об’єднання «Спілка археологів України» провело брифінг «Спілка археологів України: науковці проти "золотої лихоманки"», присвячений підсумкам проєкту «Посилення спроможності професійної спільноти задля адвокації археологічної спадщини України», реалізованого за підтримки Українського культурного фонду.

У серпні—вересні 2020 року ділянку по вул. Зарванська, 7/2 досліджували співробітники Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції ДП «НДЦ «Охоронна археологічна служба України» під керівництвом Павла Нечитайла, голови Хмельницького підрозділу САУ.

На початку ХХ століття тут існував одноповерховий кам’яний будинок, зруйнований під час Другої світової війни. Згідно історико-архітектурного опорного плану Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець» на ділянці передбачається відновлення втраченої історичної забудови. Залишки фундаментів цього будинку, найвірогідніше зведеного у другій половині XVIII століття, мали прямокутну форму. Зберіглась його підвальна камера з проваленим склепінням, засипана сміттям з матеріалами 1920—1940-х років та невелика тонкостінна прибудова (вбиральня?) кінця ХІХ — першої половини ХХ століття.

Хотинське городище — пам’ятка давньоруського часу неподалік міста Рівне, одне із численних та малознаних Погоринських міст Волині.

У серпні 2020 року Рівненська археологічна експедиція ОАСУ під керівництвом Олексія Войтюка на замовлення Шпанівської об’єднаної територіальної громади провела попередні археологічні дослідження на території пам’ятки, взятої на облік відповідно до рішення Рівненської обласної ради народних депутатів № 102 від 17.02.1970.

Розвідковий шурф, закладений цього сезону, дозволив дослідити культурні нашарування та зафіксувати стратиграфію ділянки. Серед найцікавіших знахідок — кілька горщиків ранньозалізного часу із характерним оздобленням у вигляді наліпних валиків та округлих вдавлень. Ці матеріали засвідчують довготривалу історію локації, що не обмежується давньоруською добою.

З 11 по 16 червня співробітники ДП «НДЦ "ОАСУ"» ІА НАН України і державного історико-культурного заповідника «Меджибіж» провели шурфування стін Барського замку-фортеці. У дослідженнях брали активну участь мер міста Артур Цицюрський, голова благодійного фонду з відродження Барського замку Ігор Лозінський та численні волонтери, мешканці міста Бар.

Метою робіт було встановлення глибини залягання фундаменту фортечних стін та вивчення культурних шарів, які накопичувались під стінами оборонної споруди. Було закладено чотири шурфи. Перший і четвертий з боку міста, зі східної сторони, другий з південної, і третій із заходу — зі сторони річки Рів. З’ясовано, що з боку ріки та з південного боку, на глибині 1,5—1,7 м від денної поверхні стіни мали ступінчасту структуру. Ці сходинки в основі стіни, виявлені в шурфах 2 і 3 виконували функцію відмостки й гідроізоляції та були муровані на розчині з великим домішком суглинку. Стіни замку, що знаходились над землею, муровані на вапняно-міщаному, білому розчині.

У серпні—вересні 2020 року науковці досліджували городище в смт Гоща. Основні роботи проводились на північному краї площадки посаду. Вивчена цього сезону ділянка знаходиться в межах двох укріплених площадок (дитинця та посаду) городища. Вона відмежована від решти пагорбів ярами, а на східній частині посаду розміщені адміністративні приміщення, котрі належать ветеринарній лабораторії. Західна частина посаду та весь дитинець задерновані й до 2017 року використовувались як сільськогосподарські угіддя. Серед найцікавіших знахідок — металеві знаряддя праці, астрагали (таранні кістки суглоба задньої кінцівки парнокопитних, що використовувались для ігор) та мушлі із отворами. Історія вивчення Гощанського городища — доволі давня. Вперше у науковій літературі воно згадується на початку ХХ століття. Тоді видатний історик та археолог Володимир Антонович локалізував урочище Виноград, зафіксувавши помітні залишки укріплень. У післявоєнний період пам'ятку вивчав Юрій Кухаренко, який виділив основні археологічні культури на ділянці. У 1960-х роках Павло Раппопорт провів заміри та зарисовку обох площадок й опублікував ці дані у своїй монографії. Впродовж 2000-х років городище періодично обстежували розвідками Богдан Прищепа й Олексій Войтюк.

Цьогорічні роботи Рівненської археологічної експедиції Охоронної археологічної служби України відбулись під керівництвом Олексія Войтюка, завідувача відділу давньої історії та археології Рівненського обласного краєзнавчого музею й голови Рівненського підрозділу САУ, за наукового сприяння й консультацій Богдана Прищепи, дослідника Погоринських міст Волині.

Нещодавно фахівці Полтавської археологічної експедиції ДП «НДЦ «Охоронної археологічної служби України» Інституту археології НАН України завершили розкопки в історичному центрі Полтави, по проспекту Першотравневому.

Хвіст-добудову до кургану з похованнями доби ранньої бронзи у селі Щасливцеве дослідила цього року Арабатська експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом Юрія Болтрика. Дослідження розпочались з вивчення ділянки довкола провалу поховальної катакомби, про який повідомив місцевий мешканець Дмитро Борисенко.

Поховальний комплекс складався з невеликої круглої вхідної ями, із якої вузький лаз вів до великої поховальної камери площею 5,2 кв. м. Подальші дослідження добудови до кургану дозволили відкрити іще п’ять поховань: одне катакомбної культури та чотири — бабинської культури (з них двоє — немовлят). У центральній частині камери випростано, головою на захід, розміщувались залишки кістяка. Небіжчик з центральної камери, вочевидь, був особою високого соціального статусу. Про це свідчить набір предметів, який поклали з тілом: добре відполірований кам’яний молоток з просвердленим отвором та дерев’яним руків’ям, розфарбований червоною фарбою посох (стрекало?) із круглим навершям, 7 наконечників стріл зі світло-жовтого прозорого кременю.

Надзвичайно цікавим є спосіб поховання — зі слідами традиції «моделювання черепів». Голову померлого відокремили від тіла та піддали обряду мацерації, тобто позбавлення черепа м’яких тканин шляхом виварювання чи вимочування у спеціальних розчинах. На черепі померлого виявлено сліди ритуального моделювання обличчя сумішшю глини та вохри.

Дослідження відбуваються за підтримки Віктора Плохушка — голови Щасливцевської сільської ради. У майбутньому планується зберегти історичний ландшафт Арабатської стрілки, відтворивши курганні насипи, а матеріали передати на експонування до Генічеського краєзнавчого музею.

Детальніше за посиланням: iananu.org.ua

9 вересня 2020 року Кабінет Міністрів України схвалив на своєму засіданні постанову «Про затвердження порядку формування та діяльності кваліфікаційної ради з питань видачі кваліфікаційних документів». Про це розміщено новину на сайті Уряду України.

Таким чином, нарешті врегульовано питання видачі кваліфікаційних документів на археологічні дослідження. Прийняття цього порядку було передбачено ст. 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини» ще в 2004 році. З самого початку була ідея, щоб цей орган був незалежним, а тому затвердити цей акт мало не Міністерство культури, а верховний орган виконавчої влади, яким є Кабінет Міністрів. Це, власне, зіграло неоднозначну роль у проходженні проєкту. Спроби його прийняти тривали багато років. Зрештою, честь поставити крапку в цьому питанні випала вже нинішньому керівництву Міністерства культури та інформаційної політики, зокрема, особисто міністрові О. В. Ткаченку, якому, на щастя, не забракло політичної волі та сил для цього.

Спілка археологів України не лишилася осторонь розроблення Порядку. У нашому діалозі з Міністерством ми відстоювали необхідність забезпечення незалежності кваліфікаційної ради, гарантій прозорості її діяльності, державницького підходу в питаннях надання права на археологічні дослідження на противагу тенденціям до приватизації та комерціалізації археологічної сфери. З приємністю констатуємо, що більшість наших доводів були почуті та враховані Міністерством.

Наразі ми очікуємо на публікацію остаточного тексту і як фахова громадська організація збираємось взяти участь у формуванні складу Кваліфікаційної ради.

Щойно завершився черговий етап комплексного архітектурно-археологічного дослідження нововідкритих підземель Башти князів Чарторийських та Колегіуму єзуїтів у Луцькому заповіднику.

Наразі досліджено виявлені приміщення першого підземного ярусу Башти та супутнє приміщення підземель Колегіуму.

Вражають знахідки із заповнення підземель, серед яких поки крайня — мініатюрний глечик-заклад, віднайдений під першим рядом мурування у куті між Баштою та Колегіумом.

Розмуровано перестінок, за яким археологів чекали наступні відкриття — комплекс п’яти приміщень першого підземного ярусу Колегіуму та наступна замуровка. Архітектура нововідкритих підземель вражає: прекрасно збережені склепіння, ніші різноманітного призначення, технологічні шахти та переходи роблять об’єкт найбільш значною археологічною знахідкою Волині за період Незалежності України.

Після проведення підготовчих робіт наукове археологічне вивчення нововідкритих підземель неодмінно буде продовжено.

Роботи організовано експедицією Охоронної археологічної служби Інституту археології НАН України під керівництвом Віктора Баюка за допомоги та участі Адміністрації Державного історико-культурного заповідника у м. Луцьку, Спілки археологів України та Волинського Національного університету імені Лесі Українки на замовлення та за кошти Луцької міської ради.

Кілька днів тому інформаційний простір сколихнуло інформаційне повідомлення Олександра Алфьорова про сенсаційну знахідку скарбу срібників на Житомирщині. На місце знахідки оперативно виїхав Андрій Петраускас — керівник Житомирської археологічної експедиції ІА НАН України та голова місцевого відділення САУ. Ми попросили його прокоментувати результати обстеження локації.

«Експедиція Інституту археології НАН України в кінці серпня 2020 р. обстежила місце знахідки скарбу срібників, які виявив поблизу смт Городниця Новоград-Волинського району Житомирської області мешканець селища С. М. Комаром та атрибутував к. і. н., науковий співробітник Інституту історії НАН України О. А. Алфьоров. На місці обстеження досліджено об’єкт — яму, в якій були виявлено скарб. В заповненні ями та у відвалах було виявлено 6 цілих і фрагментованих срібників. На сьогодні «Городницький скарб» срібників князя Володимира Святого та Святополка Окаянного налічує 38 монет», повідомив Андрій Петраускас.

«Музика половецького степу» — виставка, що відкриється в Археологічному музеї ІА НАН України / Archaeological Museum IA NASU (www.facebook.com/museumarchia) вже незабаром, у вересні. Які музичні інструменти використовували кочовики початку другого тисячоліття? Що нам відомо про них сьогодні? Відповісти на ці питання допоможуть унікальні археологічні знахідки з поховання половецького музики XIII століття, виявленого в кургані на півдні Херсонської області. У похованні дослідники віднайшли кобиз — дерев'яний музичний інструмент, широко вживаний у середовищі тюркомовних народів степу. На виставці демонструватиметься і сам інструмент, і його сучасна репліка. Репліку передав до ІА НАН України відомий казахський меценат, керівник експедиції «Слідами пращурів» Сапар Іскаков.

Організатори виставки — Інститут археології НАН України — Institute of Archaeology of the NASU та ВГО «Спілка археологів України».

'Cuman steppe music' — an exhibition will open at the Archaeological Museum of IA NASU soon, in September. What musical instruments did the nomads of the beginning of the second millennium use? What do we know about these today? Unique archeological finds from the 13th century Polovets musician's burial, discovered in a barrow in the south of the Kherson region, will help to answer these questions. Kobys, a wooden musical instrument widely used among the Turkic-speaking peoples of the steppe, was found here. This instrument and its modern copy will be displayed at the exhibition. The copy was handed over to IA NASU by Sapar Iskakov, a well-known Kazakh philanthropist and leader of the «In the Footsteps of Ancestors» expedition.

Exhibition organizers — Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine and The All-Ukrainian Association of Archaeologists.